Прояв авторського задуму в тележурналістиці

Бути репортером телебачення стало  надзвичайно престижно. Протягом останніх десяти років спостерігається помітне  зростання попиту на цю журналістську  професію, причому, не лише в інформаційному, інформаційно-аналітичному, а й в  аналітичному типах мовлення: сьогодні репортер не просто готує репортаж із місця події, – він перебуває в центрі цієї події у момент її звершення, передає живі емоції, настрій, ситуацію. Така журналістська творчість є мобільною, як і сама професія. Телевізійний репортер має швидку реакцію, блискавичне мислення, уміє правильно оцінювати важливість події, миттєво приймати рішення, доказово оперувати фактами. Аналізуючи вимоги до професії, окреслені в редакційних статутах, спеціалізованих виданнях, у навчально-методичній та науковій літературі, варто виділити намагання фахівців вивести її за межі стандартного інформаційного журналізму (скажімо, писати яскраво, образно, уникати книжних зворотів, догматичних фраз, надмірної кількості цифр тощо), й зорієнтувати на сучасну конкретику, акцентуючи на актуальних творчо-виробничих аспектах, зокрема на специфіці репортерської роботи в кадрі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

 

Існує три мотиви творчості:

1. Потреба виразити  в слові будь яке явище життя  і пов’язана з цим потреба виразити самого себе.

2. Нездійснені прагнення.  Як зазначалось, у XVIII–XIX століттях,  в публіцистиці і особливо  в літературі, творчість повинна  була в якійсь мірі компенсувати  незнатне походження особи автора, удари долі, матеріальну незабезпеченість.

3. Захоплення самим  процесом творчості. Той, хто  хоч раз випробував стан творчого  підйому, намагається знову і  знову випробувати це відчуття. Багато журналістів і дослідники  творчості називають цей стан  прозрінням, натхненням.

Відповідно, функції творчості є наступними:

1. Пізнавальна. З погляду  діяльності, пов’язаної з пізнанням  і віддзеркаленням природи суспільства,  творча людина відображає об’єктивний  світ через свій суб’єктивний.

2. Художньо-образна. Творчий  твір має ідейний зміст, але  на відміну від наукового трактату воно виражене в конкретно-образній формі. Особлива сила художньої уяви публіциста полягає перш за все в тому, щоб представити аудиторії нову ситуацію не шляхом порушення, а за умови збереження основних вимог життєвої реальності. А завдання подібного твору, створеного творчою людиною, – показати те, що бачить автор, з такою пластичністю, щоб це побачили інші. 

3. Творча діяльність  як вираз емоцій. Ситуації, герої,  образи, суб’єктивно відібрані і  представлені журналістом аудиторії, є передумовою, стимулом і обґрунтуванням діяльності для якогось соціуму або суспільства в цілому.

Безумовно, журналіст  –  це яскрава особистість, життєрадісна, яка володіє  об’єктивною чуттєвістю, адже навіть у сьогочасному жорсткому  світі, де побутує прагматичний стиль життя  журналіст не є машиною, яка «штампує» новини, це людина яка має серце, співчуття, милосердя. Творче мислення, як і мислення взагалі, на першому етапі містить такі елементи: образи, уявлення, поняття, судження, висновки. До основних операцій мислення відносять аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, класифікацію, абстрагування, конкретизацію. У журналістській творчості важливою є активізація та розвиток мислення. Дослідники відзначають особливу роль самоорганізації та усвідомлення правил розумової діяльності.

Як згадувалось, завдяки технічним  досягненням: супутниковому зв’язку, мережі Інтернет – повідомлення із будь-яких регіонів світу стають доступними і що найголовніше – оперативними. Інформація про подію поширюється через великі інформаційні агентства за лічені хвилини. Будь-який телевізійний канал, який має право на отримання повідомлень (контракт, підписка), тут же отримує відео- та текстовий матеріал найрізноманітнішої тематики: політика, економіка, соціальне життя, шоу-бізнес тощо. Усі телеканали із найбільшою густотою державного покриття («Перший національний», Студія «1+1», «Інтер», «Новий канал», ICTV, СТБ), мають обладнання для отримання та обробки повідомлень від міжнародних інформаційних агентств.

Атмосфера інтерв’ю інформаційно-аналітичних програм може бути формальною – неформальною, довірливою – ворожою, агресивною – доброзичливою тощо. І не менше, ніж на 50% залежить від журналіста, якою вона буде. Головне – це налаштувати співрозмовника до бесіди, схилити його до позитивного настрою. Отже, при організації інтерв’ю журналіст інформаційно-аналітичних програм   враховує найрізноманітніші психологічні чинники, які впливають на перебіг розмови та можуть вплинути на кінцевий результат комунікації.

Якщо творчо-виробничим завданням репортера інформаційного типу телевізійного мовлення залишається оперативне й неупереджене інформування про подію, що відбувається чи вже відбулася, то від репортера аналітичного типу мовлення чекають детального, багатоаспектного висвітлення події, резонансної для суспільства. Одначе слід визнати, що саме екранний фактор вирізняє професію телерепортера з-поміж інших, робить її особливою, отже, на сьогодні в репортерстві домінує візуально-вербальна складова творчості. Власне, професійні навички та вміння репортера телебачення необхідні й для інших тележурналістських професій. Цілком закономірно, що професіональний репортер, котрий віртуозно оволодів своїм фахом, може стати авторитетним коментатором, оглядачем, ведучим телевізійної програми. І це підтверджує практика новітнього телебачення. Поширеним жанром, у межах якого журналіст-репортер якісно реалізує свою творчу ініціативу та майстерність, є телевізійний репортаж, причому, як інформаційний, так й аналітичний. Те, що телерепортер-інформаційник може бути на зйомці репортером-оператором (коли він сам знімає матеріал і сам пише текст про подію); чи репортер-аналітик може трансформувати банальну на перший погляд інформацію в аналітичну розвідку (репортаж-аналіз, репортаж-фільм, журналістське розслідування) свідчить про значний прогрес цієї професії. На сьогодні остаточно сформувалися такі професійні напрями: інформаційне репортерство та аналітичне репортерство. Також важливо підкреслити, що стиль репортера є предметом його екранної творчості, яка постає перед медіадослідниками у світлі жанрово-типологічної специфіки сучасного телевізійного мовлення. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури:

 

1. Борецкий Р.А. , Кузнецов Г.В. Журналист ТВ: за кадром и в кадре. – М., 1990. – 234 с.

2. Блэк С. Введение  в паблик рилейшнз. – Ростов-на-Донк. 1998. – 265 с.

3. Бухарцев Р.Г. Психологические  особенности журналистского творчества. –Свердловск, 1976. – 267 с.

4. Вальраф Г. Репортер обвиняет / Г. Вальраф. –  М., 1988. –  397 с.

5. Вартанов Г.И. Газета в творческом поиске. – М., 1970. – 246 с.

6. Ворошилов В.В. Журналистика: учебник / В. В. Ворошилов. – СПб. : Изд-во Михайлова В. А., 2002. –  656 с.

7. Глушко О. Журналістське розслідування: історія, теорія, практика / О. Глушко. – К. : Арістей, 2006. –  142 с.

8. Етичні засади роботи журналіста: західний досвід. –  К., 2002. –  С. 95.

9. Здоровега В. Пошуки істини, утвердження переконань / В. Здоровега. –  Львів, 1975. –  С. 14– 23.

10. Іванов В. Ф., Сердюк В. Є. Журналістська етика / [передм. В. П. Мостового] : Підручник. – К. : Вища шк.. 1989. – 231 с.

11. Иванова Т.В. Политический PR: Учебно-методическое пособие.  – К.: ЦВП, 2006. –150 с.

12. Ким М.Н. Новостная журналистика. Базовый курс: Учебник. – СПб, 2005. –  352 с.

13. Корконосенко С.Г. Основы журналистики: Учебник. – М.: Аспект Пресс, 2002.  – 224 с.

14. Лазутина Г.В. Основы творческой деятельности журналиста: Учебник. – М.: Аспект Пресс, 2004. – 240 с.

15. Лисовский С., Евстафьев В. Избирательные технологии: история, теория, практика. – М., 2000. – 244 с.

16. Лукина М. Технология интервью: учебное пособие. – М.: Аспект Пресс, 2003. – 191 с.

17. Мельник Г.С., Ким М.Н. Методы журналистики: Учебное пособие. – Санкт-Петербург, 2006. – 272 с.

18. Мельник Г.С., Тепляшина А.Н. Основы творческой деятельности журналиста. – СПб.: Питер, 2004. – 272 с.

19. Мурикан Ж. Журналистское расследование / Ж. Мурикан. –  К., 2001. –  74 с.

20. Новожилова Т.Ф. Интервью как форма общения. – М.: ВИПК, 1996. – 246 с.

21. Ольшанский Д.В. Политический PR. – СПб.: Питер, 2003. – 544 с.

22. Осинский В.Г. Телевизионная публицистика: Опыт жанровых характеристик: Учебное пособие. – Спб, 1992. – 346 с.

23. Почепцов Г.Г. Имиджелогия.  – М.: Релф-Бук.  – 704 с.

Пронин Е.И. Печать и  общественное мнение. – М., 1971. – 288 с.

24. Самарцев О.Р. Творческая деятельность журналиста: Учебное пособие. – М.: Академический Проект, 2007. – 528 с.

25. Самарцев О.Р. Современный коммуникативный процесс: Теория и методика журналистики: Учебное пособие. – Ульяновск, 2001. – 109 с.

26. Саруханов В.А.   Азбука   телевидения / В. А. Саруханов. –  М. : Аспект Пресс, 2003. –  222 с.

27. Смирнов В.В. Жанры радиожурналистики: Учебное пособие. – М.: Аспект Пресс, 2002. – 288 с.

28. Соколов А. Природа экранного творчества. Психологические закономерности. – М., 1997. – 346 с.

29. Телевизионная журналистика/ ред. Г.В. Кузнецов и др. – М.: Наука, 2005. – 368 с.

30. Тертычный А. А. Расследовательская журналистика : Учебн. пособ. для вузов / А. Тертычный. –  М. : Аспект Пресс, 2002. – 384 с.

31. Уиллмен, Дж. Журналистское расследование / Дж. Уиллмен. –  М., 1998. –  С. 10–12.

32. Цвик В.Л., Назарова Я.В. Телевизионные новости России. – М., 2002. – 324 с.

33. Черникова Е.В. Основы творческой деятельности журналиста: Учебное пособие. – М.: Гардарики, 2005. – 287 с.