Сучасна мовна політика в Україні

 Основи державної мовної політики визначаються Конституцією України, а порядок застосування мов в Україні - виключно цим Законом, з норм якого мають виходити інші правові акти, що визначають особливості використання мов у різних сферах суспільного життя.

 

24 грудня 1999 року Законом України ратифікована Європейська хартія регіональних мов або мов меншин. 12 липня 2000 року рішенням Конституційного Суду України закон був скасований унаслідок порушення процедури його підписання (Президент України Л. Кучма відмовився підписати ухвалений парламентом закон, і він був обнародуваний за підписом Глави Верховної Ради України).

Повторно Європейська  хартія була ратифікована Законом України 15 травня 2003 року. 19 вересня 2005 року документи  про ратифікацію були передані в  секретаріат Генерального секретаря Ради Європи. З 1 січня 2006 року Європейська Хартія про регіональні мови і мови меншин вступила в дію на території України.

В порівнянні з 1999 роком, об'єм і деталізація зобов'язань, узятих Україною по виконанню Хартії регіональних мов і мов меншин, були істотним чином скорочені. Наприклад, Україною майже повністю виключені з ратифікації Стаття 9 (Судова влада) і Стаття 10 (Адміністративні органи і державні служби) Хартії. В основному вихолощений зміст Статей 8 (Освіта) і 11 (Засоби масової інформації).

Ратифікувавши Хартію, Україна  зобов'язалася виконувати її положення  стосовно таких мов: білоруської, болгарської, гагаузької, грецької, єврейської, кримськотатарської, німецької, молдавської, польської, російської, румунської, словацької і угорської. Проте згідно з "Законом про ратифікацію.", ці мови отримали визначення "мов національних меншин" замість "регіональних мов і мов меншин". Подібна термінологічна підміна спричиняє за собою досить серйозні наслідки, що дозволяють державі "втратити" об'єкт, по відношенню до якого узяті зобов'язання. Як показують результати перепису населення і чисельних соціальних досліджень, кордони мовних і національних груп в Україні не співпадають.

 

3.Мовна політика  в Україні.

 

Функціонування української літературної мови залежить від стану мовної політики в державі, освіті, культурних традицій народу.

Мовна політика - це система  заходів (політичних, юридичних, адміністративних), спрямованих на регулювання мовних відносин в державі, зміну чи збереження мовної ситуації в державі.

Мовна політика є частиною національної політики, органічною складовою  певного політичного курсу держави. Національна комісія зі зміцнення  демократії та утвердження верховенства права розробила концепцію державної  мовної політики.

Концепція державної  мовної політики - це система засадничих нормативних постанов, які ґрунтуються  на компетентному оцінюванні мовної ситуації в Україні, і якими мають  керуватися органи державної влади  та органи місцевого самоврядування у своїй практичній діяльності, регулюючи суспільні відносини в мовній царині.

Мовна ситуація - "ситуація взаємодії різних мов чи різних форм існування однієї мови в певній державі  з огляду на їхню функціональну специфіку  й ареал поширення".

Пріоритетом мовної політики в Україні є утвердження і розвиток української мови - головної ознаки ідентичності української нації, яка історично проживає на території України, становить абсолютну більшість її населення, дала офіційну назву державі.

Державна мовна політика має унеможливлювати перетворення України із суверенної національної держави у денаціоналізований географічний простір. Здійснення державної мовної політики забезпечує система органів, яку репрезентують Національна рада з мовної політики при Президенті України, департамент з мовної політики Міністерства юстиції України, Національна комісія з питань правопису та мовних норм Національної академії наук України, Національна рада з питань радіо та телебачення.

Державна мовна політика на сьогодні має зосереджуватися  на таких пріоритетних напрямках:

 

1) внесення на розгляд  Верховної Ради України проекту  закону України про розвиток  і застосування мов в Україні;

 

2) приведення мовного  законодавства і практики його  застосування у сувору відповідність  з Конституцією України та  Рішенням Конституційного Суду України;

 

3) утвердження української  мови як державної в усіх  сферах суспільного життя на  всій території України;

 

4) створення незалежної  нормативної бази підтримки і  пільг для україномовних ЗМІ;

 

5) вироблення дієвих  засобів захисту від актів зовнішньої мовно-культурної експансії та публічної дискредитації української мови;

 

6) поліпшення якості  українського на теле- і радіоканалах  України;

 

7) сприяння розвитку  мов національних меншин;

 

8) запобігання дискримінації  за мовною ознакою;

 

9) сприяння підвищенню  загальної культури громадян  України;

 

10) створення системи  контролю за дотриманням мовного  законодавства10;

 

11) врегулювання питань, пов'язаних з удосконаленням юридичної  відповідальності за порушення  законів, які регулюють питання використання державної мови.

 

Звичайно, вирішенням цих  питань не вичерпується державна мовна  політика. Держава має робити реальні  кроки, щоби мовний резонанс став реальністю.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

 

 

Нинішній мовний розвиток України і без надання російській мові статусу державної є потенційно небезпечним для майбутнього української мови, а, відповідно, для майбутнього української нації і державної незалежності України.

Оскільки, поширення двох мов в одній країні завжди є  станом нестійкої рівноваги, що має тенденцію до перетворення на одномовність, або до розпаду єдиної держави на частини за мовною ознакою.

В зв'язку з тим, що процес витіснення української мови є керованим  і набув системного характеру, українська держава має діяти відповідно, вживаючи рішучих заходів підтримки української мови як мови титульної нації і державної мови. Такі заходи не спрямовані проти мовних прав осіб, що належать до національних меншин, вони є лише засобом утвердити українську мову, захистити мовні права українців і зберегти Україну як незалежну державу із своїм самобутнім обличчям. Успіх відродження національних мов і культур, що пережили тривалий період пригнічення, залежить від поєднання двох чинників: колективної волі до незалежності і свідомих зусиль національної еліти, яка впроваджує в державі мовну політику протекціонізму своїй культурі. Солідарність суспільства формує передусім масове усвідомлення громадянами країни приналежності до єдиного мовно-культурного простору. Тому поширення в унітарній державі однієї державної мови є запорукою її політичної стабільності.

 

 

 

 

 

 

 

Використана література:

 

1.ЗУ « Про засади  державної мовної політики» від  03.07.2012 р.[Електронний ресурс] //Режим доступу :http//zakon.rada.gov.ua.

2.Конституція України  - Харків, 2008р.

 

3. Лопушанська О.В.Правове забезпечення мовної політики в Україні/ О.В.Лопушанська. Південноукраїнський правничий часопис.-№4-2008.-с.17-19.

4.Удовенко Г.Мовна політика України  на сучасному етапі/Г.Удовенко//Електронний  ресурс-Режим доступу: http/www.ualogos.kiev.ua.

 

5.ЗУ "Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин",.[Електронний ресурс] //Режим доступу :http//zakon.rada.gov.ua.