Принцип змагальності сторін

                                                   План

Вступ………………………………………………………………………………………………

Розділ І  Поняття,значення та система принципів  в кримінальному                     судочинстві…………………………………………………………………………………..

1.1.Поняття  і значення принципів у кримінальному  процесі………

1.2.Система  принципів у кримінальному судочинстві…………………

Висновок  до розділу І……………………………………………………………………

Розділ ІІ Принцип змагальності сторін…………………………………………

2.1.Поняття  та значення реалізації принципу  змагальності у кримінальному  процесі……………………………………………………………….

2.2Окремі  питання реалізації принципу  змагальності в досудовому провадженні…………………………………………………………………………………

2.3.Реалізація  принципу змагальності в судових  стадіях кримінального процесу……………………………………………………………….

2.4.Перспективи  удосконалення змагальних засад  кримінального судочинства…………………………………………………………………………………..

Висновок  до розділу ІІ…………………………………………………………………..

Висновки………………………………………………………………………………………..

Список використаних джерел……………………………………………………….

Вступ

Перетворення суспільно-політичного  ладу України, які розпочались наприкінці 80-х років, були спрямовані на створення  правової держави, в якій оптимально повинна вирішуватись проблема співвідношення інтересів особистості й держави. Побудова демократичної, соціальної та правової держави нерозривно пов’язана  з формуванням нового типу правової системи. Правотворча діяльність має  бути зорієнтована на основні конституційні  засади, зокрема такі, як верховенство права, ефективне правове регулювання, реальне забезпечення прав людини і  громадянина. Людина, її здоров’я, честь  і гідність, недоторканність і  безпека визнаються Конституцією України  найвищою соціальною цінністю (ст. 3 Конституції України). Ці перетворення повинні відобразитися у реформуванні правової сфери, і суттю їх є самообмеження держави і розширення прав і свобод особистості, що досягається за допомогою формування такого методу правового регулювання кожної з галузей права, який забезпечував би охорону інтересів особистості й обмежував можливості держави щодо порушення цих прав, що повною мірою відноситься й до методу кримінально-процесуального регулювання. Більше того, співвідношення “держава – особистість” у кримінальному процесі є основним елементом кримінально-процесуального права, яке є однією із самих політизованих правових галузей та індикатором правового становища індивіда в державі в цілому. Кримінально-процесуальні відносини можна регулювати, виключивши юридичну можливість підозрюваного й обвинувачуваного активно впливати на хід кримінальної справи, як це було в нашій країні раніше, коли єдиним, кому підозрюваний чи обвинувачуваний могли оскаржити незаконні рішення органів досудового розслідування, був прокурор – процесуальний керівник цих органів, зацікавлений у розкритті злочинів. Кримінально-процесуальні відносини можна регулювати, залишаючи значну перевагу в процесуальних засобах впливу на рух провадження в справі за органами держави, не надаючи підозрюваному можливості в повному обсязі реалізовувати свої права та захищати свої інтереси, як це було до 1992 р. Кримінально-процесуальні відносини можна регулювати й протилежним способом, надаючи обвинувачуваному (підозрюваному) і органам кримінального переслідування рівні процесуальні можливості для впливу на хід провадження по кримінальній справі. Саме змагальний процес відповідає принципам правової держави. Концепція судової реформи від 28 квітня 1992 року спрямувала вітчизняну науку на вивчення нових аспектів та вирішення проблем кримінального процесу України, підняла їх актуальність, надала їм нового змісту, а також висунула перед дослідниками нові завдання, спрямовані на необхідність розширення змагальних засад у всіх стадіях процесу.

1.1. Поняття  і значення принципів кримінального  процесу

       Становлення України, як незалежної та суверенної держави,передбачає перш за все побудову її як правової держави. Однією з ознак правової держави є забезпечення прав і законних інтересів людини і громадянина .У ст.3 Конституції України визнано, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека є найвищою соціальною цінністю. Права і свободи громадянина та їх гарантії є основним змістом діяльності держави. Отже,однією з форм захисту прав і свобод людини є кримінальне судочинство. Фактично особливості кримінального правосуддя, становище людини в ньому є чи не основними чинниками,на підставі яких відрізняють демократичну, правову державу від тоталітарної [1]. Цілком справедливою є думка Т.Н. Добровольської, яка визначила, “якщо ми хочемо дізнатися,яким є кримінальний процес держави ,ми повинні встановити,якими є принципи,що визначають зміст цього процесу. [2]

      Проблема  визначення та реалізації принципів  кримінального судочинства й сьогодні залишається однією із центральних. Найважливішою умовою законності та обґрунтованості рішень у кримінальних справах є дотримання процесуальних норм, забезпечення захисту особи, її прав та свобод. Недопустимо протиставлення інтересів суспільства інтересам окремих осіб,обмеження прав людини не може бути виправдане державною необхідністю. До цього часу українське кримінально-процесуальне законодавство не повною мірою відповідає міжнародним та конституційним стандартам. Норми, які закріплюють зміст системи принципів кримінального процесу, містяться в різних правових актах. Це затрудняє виявлення суті та порядку взаємодії принципів в рамках єдиної системи,не дозволяє створити цілісну теоретичну модель реалізації процесуальних основ при провадженні кримінальної справи. Особливо актуальним вирішення зазначених питань є саме зараз,під час проведення правової реформи,яка повинна модернізувати кримінально-процесуальне законодавство,завершивши його прийняттям нового кримінально-процесуального кодексу України.

     Разом з  тим до цього часу залишається  цілий ряд не вирішених важливих  проблем, пов’язаних з необхідністю приведення кримінального судочинства у відповідність з вимогами як Конституції України, так і з міжнародними стандартами, що стосуються гарантій прав і свобод людини і громадянина; відсутній механізм реалізації принципів кримінального процесу; не розроблені нормативні положення щодо змісту конкретних принципів та їх систем; немає єдиної думки щодо визначення поняття «принципи» та їх ознак.

     Перш за  все слід зупинитися на визначенні  терміну «принцип». Під принципом (від лат. Principio-основа, початок) за загальнонауковим змістом прийнято розуміти основні начала,на яких побудовано що-небудь(якась наукова система, теорія), точка зору, правило поведінки[3]. За С. І. Ожеговим  «принцип-основне,вихідне положення будь-якої теорії, вчення, науки[4]. «Принципи кримінального процесу» слушно ототожнювати  з такими поняттями як «засади», оскільки їх лексичне значення дуже близьке (так, під «засадами» розуміють вихідне , головне положення, принцип, основу світогляду, правило поведінки), а етимологічно вони ідентичні. [5]

     Конституція  України в ст. 129 вживає термін «основні засади» судочинства визначаючи ,що основними засадами є: законність; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення доведеності вини; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і  доведенні перед судом їх переконливості; підтримання державного обвинувачення в суді прокурором; забезпечення обвинуваченому права на захист; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом; обов’язковість рішень суду.

      В. Т. Маляренко, даючи визначення засадам кримінального процесу, під ними розуміє фундаментальні ідеї і положення, які визначають спрямованість і побудову процесу, форму і зміст його стадій та інститутів[6]. В той час, такі науковці як М. М. Михеєнко, В. П. Шибіко визначають, що принципи кримінального процесу закріплені в законі і правовій ідеї щодо завдань, способу формування і здійснення правосуддя в кримінальних справах, які визначають спрямованість і побудову кримінального процесу в цілому, форму і зміст його стадій та інститутів [7].

    Принципи права, як слушно зазначає А. М. Колодій - це такі відправні ідеї існування права, які виражають найважливіші закономірності і підвалини даного типу держави, є опорядкованими із сутністю права і становлять його головні риси, відрізняються універсальністю,вищою імперативністю і загальною значимістю, відповідають об’єктивній необхідності побудови і зміцнення певного суспільного ладу [8].То ж, більшість авторів під принципами кримінального процесу розуміють перш за все ідеї про організацію системи правосуддя, які віднайшли своє втілення в чинному законодавстві.

     Видається, що суть принципів кримінального процесу можна визначити, виявивши притаманні їм найбільш значущі ознаки, тобто, визначити притаманні їм критерії. Перш за все слід відзначити, що найбільш значущим критерієм принципів є їх чітко виражений нормативний характер. До інших критеріїв,якими визначаються принципи, доцільно включити наступні положення:

• принципи представляють собою основи формування всієї системи кримінально-процесуального права;
• вони найбільш повно відображають зміст кримінально-процесуального законодавства;
• розповсюджуються на всі без винятку стадії кримінального процесу;
• тісно взаємодіють з державною політикою у сфері кримінального судочинства, з урахуванням положень міжнародних актів з прав людини;мають регулятивний і охоронний вплив по відношенню до всіх кримінально-процесуальних норм.

     Отже, головною особливістю кримінально-процесуальних принципів є їхня нормативність. Лише за умови вираження у вигляді норм найвищої нормативної сили вони мають можливість впливати на правовідносини, що виникають під час провадження у кримінальній справі.

     Нормативні  джерела, в яких містяться кримінально-процесуальні принципи, можна поділити на наступні. Перш за все, це - міжнародні нормативно-правові акти, ратифіковані Україною на рівні законодавства. До актів, які є носіями змісту принципів кримінального процесу відносять:

• Загальна декларація прав людини (1948 р.);
• Європейська конвенція про передачу провадження у кримінальних справах (1972 р.);
• Конвенція про захист прав людини і основних свобод (1950 р.) тощо.

     Наступним  нормативним джерелом, в якому містяться принципи кримінального судочинства, є Конституція України від 28 червня 1996 р. Саме в Конституції викладено більшість принципів, які стосуються кримінального провадження, що є гарантіями та надійністю їхнього застосування. Так, в ч. 2 ст.8 даного акту закріплене положення про верховенство Конституції України. Ряд статей Конституції забезпечують гарантії належної процедури досудового розслідування та судового розгляду, а також містять норми, які забезпечують права і свободи людини та громадянина у сфері кримінального провадження (ст.24,27,28,29,30,31,32,55,60,62 тощо).

    Кримінально-процесуальний  кодекс України є найбільш  об’ємним нормативно-правовим актом, який вміщає в собі як визначення, так і систему норм, що регламентують процедуру реалізації положень, які входять до їхнього змісту. У вигляді системи норм-принципів в КПК викладені такі принципи, як недоторканість особи (ст.14), недоторканість житла, охорона особистого життя громадян, таємниця листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень, банківських вкладів та рахунків (ст.14-1), здійснення правосуддя на засадах рівності громадян перед законом і судом (ст.16,261) тощо. Разом з тим,загальним недоліком викладених положень є те, що як в їхній назві, так і в змісті переважно йдеться про положення судового розгляду, і в меншій мірі-про досудове провадження.

    В законодавстві  існують і інші закони, що стосуються регламентації кримінально-процесуальної діяльності. До таких законів, в яких містяться принципи кримінального судочинства, можна, наприклад, віднести закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 р. Серед законів, в яких закріплені в тій чи іншій мірі принципи кримінального провадження, можна назвати Закон України «Про прокуратуру», «Про міліцію», «Про службу безпеки України» ,»Про оперативно-розшукову службу» тощо.

    Одним із спірних  проблем кримінально-процесуальної  науки є питання про кількісний  склад та найменування принципів.Багато  вчених вважають ,що їхня кількість  і найменування можуть мінятися  в залежності від державної  ідеології.То ж,слід визнати,що  будь-яка прийнятна назва та  кількість принципів можуть змінюватися  за умови їхньої здатності  забезпечити мету та завдання,що  стоять перед кримінальним судочинством  та містяться в ст.2 Кримінально-процесуального  кодексу України.

    Підсумовуючи  вищезазначене, можна стверджувати, що принципи слід визначати як основи створення та направленості всієї системи відповідної галузі права, які найбільш повно відображають зміст кримінально-процесуального законодавства, пов’язані з державною політикою у сфері кримінального судочинства, є загальним для всіх стадій процесу та мають вплив на всі кримінально-процесуальні норми.

1.2. Система принципів  кримінального процесу

    Питання про  об’єднання принципів у систему  неодноразово розглядалося вченими-процесуалістами. Усі принципи кримінального процесу тісно взаємопов’язані , постійно взаємодіють один з одним, зберігаючи при цьому свою власну цінність для побудови  і ходу процесу. Знаходячись у тісній взаємодії, жоден з них не суперечить і не перешкоджає виконанню або дотриманню інших. Здійснення положень одних принципів спричиняє необхідність виконання положень інших принципів і відповідно порушення одних тягне порушення інших принципів [9].

    У сучасній  юридичній науці вчені по-різному  визначають систему принципів  кримінального процесу. Серед учених немає одностайної думки про кількість, а також про найменування принципів кримінального процесу. Так,наприклад, одні визначають належність до даної системи 14 основних положень [10], інші -11 [11], деякі-15 [12]. П. І. Репешко вказує на 30 принципів судочинства, В. М. Тертишник уважає, що вся концептуальна модель системи основних засад,які діють у кримінальному процесі, нараховує 38 принципів.

    Деякі вчені  виділяють у системі принципів  кримінального процесу конституційні  принципи (ст. ст. 29, 30, 31, 55, 59, 62 КПК)та інші. При цьому відзначається,що виділення конституційних принципів зовсім не означає зниження фундаментального значення та інших принципів кримінального процесу, закріплених у кримінально-процесуальному законодавстві, а не в Конституції. Важливим є зміст кожного положення, його значення для побудови і функціонування системи кримінально-процесуального права, урегульованої їм діяльності суб’єктів кримінального процесу і правовідносин між ними.