Помилка та її значення для кримінальної відповідальності

Помилка та її значення для  кримінальної відповідальності

 

ЗМІСТ

Вступ........................................................................................................................	3
РОЗДІЛ І. Помилка за кримінальним правом: історично-правові аспекти......	6
1.1. Дослідження поняття  помилки за кримінальним правом  в історичному ракурсі.............................................................................................	6
1.2. Тенденції визначення  помилки в кримінальному законодавстві зарубіжних держав...................................................................................................	16
1.3. Аналіз поняття  та значення помилки в сучасній  українській науковій літературі.............................................................................	20
РОЗДІЛ ІІ. Специфіка  юридичної та фактичної помилки  та дослідження їхнього впливу на кваліфікацію злочину...............................................................	26
2.1. Класифікація помилок  щодо кримінальної відповідальності.......................	26
2.2. Особливості юридичної  помилки, її види та вплив  на кваліфікацію злочину.........................................................................................	27
2.3.  Характеристика  фактичних помилок, їх види та вплив на кваліфікації злочину...........................................................................................	33
Висновки...................................................................................................................	37
Список використаної літератури............................................................................	39

 

 

 

ВСТУП

Кримінальне право базується  на принципі винної відповідальності особи за вчинене нею діяння. Вина передбачає правильне адекватне відображення у свідомості суб’єкта як фактичних, так і юридичних ознак злочину.

Однак у житті зустрічаються  випадки, коли особа, вчиняючи конкретне  діяння, помиляється в його фактичних  ознаках (у характері об'єкта чи предмета діяння, наслідків, причинного зв’язку) або неправильно оцінює його правову природу, юридичні властивості. В цих випадках у свідомості особи формується помилкове уявлення про об'єктивну дійсність. Це може бути викликано різними об'єктивними і суб’єктивними обставинами, при яких вчиняється діяння, і по-різному впливати на вирішення питання про вину особи і її кримінальну відповідальність. У цих випадках і виникає питання про помилку та її значення для кримінальної відповідальності.

Кримінальний Кодекс (надалі ― КК) України не містить спеціальних норм про помилку. Поняття помилки, її види і значення визначаються наукою кримінального права і практикою на основі аналізу таких понять, як суб’єктивна сторона, вина, умисел, необережність, «випадок» тощо.

Зазначимо, що під помилкою в кримінальному праві розуміється неправильне уявлення особи про юридичні властивості або фактичні ознаки вчинюваного нею діяння. Характер помилки може значно вплинути на правильне встановлення дійсного змісту суб'єктивної сторони злочину, а також на вирішення питання про правову оцінку вчиненого. Залежно від змісту обставин, що неправильно сприймаються суб'єктом, розрізняють два види помилки: юридичну і фактичну.

Юридичний аналіз будь-якого  правового явища доцільно розпочинати  зі з’ясування історії його виникнення та розвитку. Крім суто теоретичної мети такого дослідження, погляд крізь призму часу дасть змогу нам простежити становлення помилки як юридичного явища, сприятиме розумінню змін, що мали місце в її логічній структурі, а також тенденцій, які притаманні цьому інституту.

Загалом в юридичній  літературі помилці приділено достатньо  уваги. Протягом останніх шістдесяти років  з’явилися окремі монографічні дослідження  з цієї проблематики (З.Г. Алієв, Ю.А. Вапсва, В.Ф.Кириченко, М.Б. Фаткулліна, В.А. Якушин). Однак більшість науковців розглядають помилку в контексті аналізу більш загальних інститутів кримінального права ― вини та суб'єктивної сторони. Серед них можна назвати праці Л.Д.Гаухмана, В.М. Кудрявцева, Б.С. Нікіфорова, П. С. Дагеля, Л.І.Коптякової, О.О. Піонтковського, О.І. Рарога, М.С. Таґанцева, Б.С.Утевського, А.Н.Трайніна, та багатьох ін. Більшість із них приділили увагу розгляду загальнотеоретичних аспектів помилки.

Однак, низка концептуальних питань, до яких можна зачислити  поняття, ознаки, критерії класифікації, кримінально-правове значення та особливості кваліфікації різних видів помилок, не було належно висвітлено в літературі, що зумовлює актуальність проведення нашого дослідження у цій сфері.

Об’єктом дослідження є помилка як неправильне уявлення особи про юридичні властивості або фактичні ознаки вчинюваного нею діяння.

Предмет дослідження ― значення помилки для кримінальної відповідальності.

Мета курсової роботи – з’ясувати сутність помилки  та її значення для кримінального  права.

Для досягнення поставленої мети в курсовій роботі передбачається розв’язати наступні завдання:

1. Дослідити історичний  розвиток інституту помилки за  кримінальним правом.

2. З’ясувати основні тенденції визначення помилки в кримінальному законодавстві зарубіжних держав.

3. Визначити поняття помилки та з’ясувати її значення в сучасній науковій літературі.

4. Проаналізувати основні види помилок (юридичну та фактичну помилку) у кримінальному праві.

Теоретико-методологічною основою дослідження є загальні принципи об’єктивності, історизму, пріоритету фактів та загальнолюдських цінностей, які передбачають об’єктивний опис і аналіз інституту помилки в кримінальному праві.

Основними у роботі стали  методи роботи з науковими джерелами, узагальнення та систематизація матеріалу, метод порівняння (наприклад, порівняльний та зіставний аналіз визначення поняття помилки в різних зарубіжних законодавствах), а також метод узагальнення та систематизації.

Для виконання поставлених завдань у ході роботи були використані праці авторитетних вчених, чинне законодавство України, законодавство інших держав, матеріали монографій, лекцій та підручників відомих авторів.

Теоретичне  та практичне значення роботи визначається тим, що теоретичні розробки, викладені в дослідженні, можуть бути використані для подальшого вивчення кримінального права та практичного використання під час судової практики.

Структура дослідження. Курсова робота складається:

― зі вступу;

― основної частини (двох розділів);

― висновків;

― списку основної та додатково використаної літератури.

 

РОЗДІЛ І. ПОМИЛКА ЗА КРИМІНАЛЬНИМ ПРАВОМ:

ІСТОРИЧНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ

1.1. Дослідження  поняття помилки за кримінальним  правом в історичному ракурсі

Юридичний аналіз будь-якого  правового явища доцільно розпочинати  зі з’ясування історії його виникнення та розвитку. Крім суто теоретичної мети такого дослідження, погляд крізь призму часу дасть змогу нам простежити становлення помилки як юридичного явища, сприятиме розумінню змін, що мали місце в її логічній структурі, а також тенденцій, які притаманні цьому інституту.

Зазначимо, що спершу помилку розглядали у загально-філософському значенні. І лише через багато століть вона стала предметом окремого дослідження юридичних наук. Питання про те, коли положення про помилку вперше було закріплене у законодавчих актах, є досить проблематичним. Перші збірники законів були несистемними, поєднували норми різних галузей права, їм не притаманна чітка структура. Ці акти не містили окремо норм загальної частини. Однак, незважаючи на це, можна зробити висновок про те, що вже в ті часи існувало розуміння відмінності злочину, вчиненого через помилку, від свідомого та вольового акту.

На таку думку наводить низка  положень збірника законів другої половини ІІ тисячоліття до н.е., відомого під  назвою Середньоассирійські закони. Зокрема, у § 14 Таблиці А згаданого документа, яка передбачала відповідальність за статеві зносини з заміжньою жінкою, міститься норма, яка звільняє від такої відповідальності чоловіка, який не знав про факт її заміжжя¹. У § 16 передбачено звільнення від відповідальності чоловіка, який вчинив цей злочин внаслідок обману з боку жінки².

Детальне дослідження помилки  як суто юридичного явища було започатковане  у Давньому Римі. Як зазначає А.Б. Лисюткін, в роботі римського юриста Брута  «Діґаскаліке» зустрічаються терміни «омана» і «помилка» під час опису укладення і виконання угод. Подальшого розвитку ці поняття набувають у вченні Прокула, який підносить вольовий момент як одну з основоположних підстав для визнання будь-яких значущих і добросовісних правовідносин дійсними³.

З юридичного погляду уперше більш  менш детально проблему помилки почали досліджувати в межах римського  приватного права, яке регулювало відносини  між приватними особами в Римській державі. Найбільш повно це питання  було висвітлене у розробленій римськими юристами теорії фікцій.

Як зазначає відомий дослідник  римського права М. Бартошек, римляни  не розробили загальної теорії помилок (помилки), а розглядали кожну категорію  випадків окремо. Вони або взагалі  не брали помилки до уваги, або  ж вважали угоду заперечною чи недійсною⁴. Римське приватне право, робить висновок автор, під помилкою розуміло неправильне уявлення про юридично істотну обставину, суперечності між уявленням та дійсністю, розбіжність між волею та її вираженням, яке викликане непоінформованістю суб’єкта про обставини справи.

На підставі наведеного визначення, як зазначає М.Б.Фаткулліна, можна виокремити основу поняття помилки, яку становить незнання про обставини справи, причиною якого є омана⁵.

Однак, зазначимо що римське право  визнавало безкарність не лише у випадках незнання та помилки відносно фактичних обставин, але і в разі помилки щодо конкретних юридичних відносин і правових норм. Проте від цього незнання воно кардинально відрізняло випадки незнання заборонності вчиненого, постійно наголошуючи, що незнання закону завжди шкодить і не може служити для виправдання не лише в разі суспільних, але і в разі цивільних правопорушень⁶.

Існування цього правила було зумовлене, зокрема, тим що у римській державі  були створені належні умови для того, щоб усі громадяни мали змогу ще з дитинства ознайомитися з наявними законами. Зокрема, відомо, що Закони дванадцяти таблиць були розміщені на площі навпроти приміщення, де засідав Сенат.

Закони у римській державі громада  встановлювала для всіх її членів як результат взаємних обіцянок, що унеможливлювало необізнаність і необдуманість поведінки як причину можливого ухилення від норми і нехтування інтересами інших. Вони забезпечували визначеність прав з метою вилучення сваволі як з боку громадян, так і з боку правителів. Тут не можна не згадати цікавого факту, що імператор Каліґула, який мав славу одного з найбільших тиранів свого часу, видав декрет, який визначав, що закони повинні бути написані, але протидіяв їхній дії через приписи, згідно з якими вони розміщувалися на такому підвищенні, що громадяни не могли їх прочитати⁷.

Унаслідок таких особливостей римського  права і з’явилася аксіома – «незнання закону не звільняє від відповідальності» (ignorantia juris semper hocet). Походження цього правила, як зазначають у спеціальній літературі, належить до першого століття до н. е.⁸.

Для нашого курсового дослідження  є важливим те, що саме у римському праві вперше знайшов своє відображення поділ помилок на фактичні та юридичні, який залишається базовим і сьогодні.

У період середньовіччя проблему помилки  майже не розробляли, на що вплинуло панування в ті часи церкви та абсолютної монархії. Тогочасні кримінальні  закони не містили спеціальних положень про помилку.

Економічні зміни в європейському  суспільстві ХVІ-ХУІІІ ст., зумовлені промисловими революціями у Нідерландах, Англії, Швейцарії, Франції, Пруссії, Швеції та ін. державах призвели до того, що дана проблематика знову набула актуальності. Але в цей період більше торкався її політичний аспект. Не випадково тоді з’являється поширений афоризм: «Помилка в політиці гірша за злочин»⁹. Юридична формалізація питання обмежувалася констатацією того, що було напрацьоване римським правом.

У ХVІІ-ХVІІІ ст. вчені-криміналісти багатьох західноєвропейських країн стали дедалі більше уваги приділяти проблемам, пов’язаним із питанням помилки та суміжних інститутів, таких, як випадок та відхилення дії.

Зокрема, доктрина ХVІІІ-ХІХ ст. розглядала відхилення дії внаслідок фізичних причин, через помилковість дії та відхилення дії внаслідок психічних причин, через помилку в об’єкті як єдине ціле, застосовуючи до обох один масштаб. Такого формулювання притримувались і деякі криміналісти кінця ХІХ ― початку ХХ ст. (наприклад, німецькі вчені Бурі та Ліст) ¹⁰.

У ХІХ ст. було прийнято чимало кримінальних законів, які містили положення про помилку. Вони багато в чому опиралися на напрацювання римської правової традиції. Наприклад, німецький кримінальний кодекс 1871р. містив спеціальну норму (§ 59) про вплив незнання та помилки щодо фактичних обставин вчиненого на відповідальність особи.