Основні риси злочинності у місцях позбавлення волі в Україні та шляхи її попередження

Консолідація зусиль широкої громадськості у вирішенні проблем пенітенціарної системи, в тому числі у попередженні злочинності в місцях позбавлення волі, передбачає тривалу та добре організовану роботу, створення відповідних громадських структур, поширення кримінологічної інформації про стан злочинності в місцях позбавлення волі, їх причини і умови, про мотиви злочинів, осіб злочинців і потерпілих, про умови відбування покарання взагалі, налагодження взаємодії і координації між різними державними, громадськими і релігійними суб'єктами попереджувальної діяльності у виправних установах. Поінформована і активна громадськість є основною складовою демократичного суспільства.

У статтях 123-126 Кримінально-виконавчого кодексу України³ передбачаються основні форми участі громадськості у виправленні засуджених і попередженні злочинності в місцях позбавлення волі. Такими є: спостережні комісії, служби у справах неповнолітніх, шефство трудових колективів та громадських організацій над виправними установами. Зазначені форми в цілому виправдали себе, хоча багато в чому їм не вистачає наполегливості, знання дійсного буття засуджених, взаємовідносин з адміністрацією виправних установ, відповідальності і принциповості у роботі. Необхідно підняти їх на новий рівень відповідно до сучасних поглядів на роль пенітенціарної системи в цивілізованому суспільстві.

Можуть існувати й  інші форми участі громадськості, не передбачені чинним кримінально-виконавчим законодавством.

Певну роль у попередженні злочинності  в місцях позбавлення волі відіграють релігійні організації. Багато із засуджених — віруючі люди. Церква, релігія з їх основними постулатами не насильства, милосердя, співчуття, терпіння здатні сформувати такі відносини, які зможуть допомогти в подоланні духовної кризи, вирішенні міжособистісних і групових конфліктів, життєвих проблем і взагалі поступово підточувати кримінальну субкультуру. Крім того, деякі релігійні організації ведуть добровільну роботу серед засуджених, надають їм матеріальну допомогу.

 

 

2.1. Особливості (заходи) протидії пенітенціарній злочинності.

 

Запобігання злочинам та їх припинення переносяться на ті стадії розвитку злочинної поведінки, які характеризуються:

а) виникненням наміру вчинити злочин;

б) коли поведінка деяких осіб здатна його викликати;

в) коли злочин вже почав фактично вчиняться.

Запобіжна діяльність у  місцях позбавлення волі може спиратися на методи нейтралізації криміногенних явищ — деалкоголізацію і девіктимізацію, руйнування кримінальної субкультури, кримінально-правового утримання від вчинення злочинів та методи медико-реабілітаційоного характеру. Тут основними запобіжними напрямками є:

- переорієнтація антисуспільної установки особи чи групи осіб (цілеспрямований вплив на осіб, у яких, як стало відомо, виникло рішення вчинити злочин; вплив на осіб, поведінка яких в умовах виправних установ створює підвищену ймовірність вчинення щодо них злочинного посягання тощо);

- активні контрзаходи (оперативне втручання суб'єктів попередження з метою запобігання насильству, масовим безпорядкам, втечам; створення умов, які унеможливлюють продовження злочинної діяльності, огляд, обшук, перлюстрація кореспонденції, перевірка посилок і передач, прослуховування телефонних розмов засуджених, виявлення криміногенних зон і угруповань, їх лідерів, «авторитетів», «злодіїв у законі» і впровадження відповідних заходів щодо зменшення їх впливу на інших засуджених тощо);

-  організаційно-превентивний напрям припинення злочинів (створення спеціальних підрозділів з попередження найбільш поширених злочинів, припинення поширення різної дезінформації та чуток, якими вміло маніпулює певна частина засуджених для «відновлення справедливості» або виправдання своїх дій, та ін.);

-  спонукальний напрям (цілеспрямована робота адміністрації виправних колоній та громадських організацій по схиленню засуджених до добровільної відмови від злочинів і взагалі відмови від злочинного способу життя, термінова ізоляція конкретних засуджених, переведення до інших загонів або виправних установ та ін.;

- рішуча протидія розвиткові злочинної діяльності і настанню більш тяжких її наслідків (затримання, арешт, притягнення до кримінальної відповідальності тощо).

 

 

 

Висновок

 

Кримінальна субкультура, безумовно, є могутнім фактором, який породжує і сприяє вчиненню багатьох злочинів у місцях позбавлення волі.

Примусове одностатеве  скупчення на обмеженому просторі великої кількості не кращих представників суспільства (будь то чоловіки чи жінки), нав'язування небажаних стосунків, постійне підґрунтя для виникнення конфліктних ситуацій, відчуття незахищеності, вороже середовище, прояв стадних інстинктів, потурання примітивним бажанням, постійне очікування образи, глуму, нападу, насильства з боку тих, хто і до арешту вирішував свої проблеми за допомогою сили, а також наявність можливості безкарно (що добре знають засуджені) вчинити ті чи інші форми насильства — все це штовхає засуджених до різних за мотивами і цілями злочинів. Насильство, таким чином, невід'ємно притаманне такій системі виконання покарання.

На поведінку деяких груп засуджених певним чином впливають  умови режиму відбування покарання, що може викликати протидію їм або підвищене бажання уникнути їх шляхом конфлікту чи заподіяння собі ушкоджень (ковтання різноманітних предметів, ламання кінцівок тощо).

Взаємозв'язок і взаємодія  цих та інших факторів породжують пенітенціарну злочинність.

Адміністрації виправних установ надзвичайно складно попереджувати вчинення злочинів у місцях позбавлення волі через існуючу серед засуджених кругову поруку і підкорення їх злодійським законам.

Технічна недосконалість охоронної сигналізації, інженерно-технічного устаткування, систем цілодобового стеження за засудженими, відсутність необхідної апаратури для перевірки посилок і передач, догляду автотранспорту, поїздів — усе це також сприяє правопорушенням і вчиненню злочинів засудженими.

Отже, без руйнування кримінальної субкультури неможливі ні виправлення засуджених, ні ефективна попереджувальна діяльність у місцях позбавлення волі. Поширенню кримінальної субкультури треба протиставити метод розвінчання злочинного світу, підриву авторитету лідерів кримінального середовища, формування в громадській думці певного ставлення до злочинної субкультури з метою зменшення її впливу на підлітків і молодь. Тому доцільно вжити в масштабі країни низку дискредитаційних заходів за спеціально розробленою програмою через засоби масової інформації, кіно, театр, літературу, естраду тощо.

Отже, активізація традиційних  і впровадження нових форм участі громадськості у справі підвищення виховної роботи серед засуджених сприяють підвищенню рівня попереджувального  потенціалу в місцях позбавлення волі.

 

 

 

Список використаної літератури

 

1. Кримінальний кодекс України. Відомості Верховної Ради України, 2001. – №25-26. – С. 131.
2. Конституція України від 28 червня 1996р., К.: 1996р.
3. Кримінально – виконавчий кодекс України
4. Александров Ю.В., Гель А.П., Кримінологія: Курс лекцій. - К.: МАУП, 2002.
5. Баляба А.В., Виленская Э.В., Дидоренко Э. А., Розовский Б.Г. Криминология. - Луганск: ЛИВД, 2000.
6. Даньшин І.М., Голіна В.В., Кальман О.Г., Лисоєд О.В. Кримінологія: Загальна та Особлива частини. / За ред. І.М. Даньшина - Х.: Право, 2003.
7. Джужа О.М., Михайленко П.П., Кулик О.Г., Александров Ю.В., Гринчак В.М. Кримінологія: Підручник для студ. вищ. навч. закл. / За ред. Я.Ю. Кондратьєва. - К.: Юрінком Інтер, 2002.
8. Кримінологія: Програма курсу, матеріали для самостійної роботи для студ. юрид. ф-ту. - Львів: Львівська комерційна академія, 2003.
9. Кримінологія: спеціалізований курс лекцій зі схемами. / За заг. ред. О.М. Джужи - К.: Атіка, 2001.
10. Кримінологія: Навч.-методич. посіб. / За заг. ред. О.М. Джужи. - К.: Атіка, 2003.
11. Кримінологія. / За ред. О.М. Джужи. - К.: Прецедент, 2004.
12. Криминология. / Под ред. Кудрявцева В.Н. - М.: Велби, 2006.
13. Криминология. / Под ред. Кузнецова Н.Ф. - М.: Пофиль, 2002.
14. Курс кримінології: особлива частина. / За заг. ред. Джужи О.М. - К.: Юрінком-Інтер, 2001.
15. Лановенко І.І., Мельник П.В. Кримінологія. - К.: УФЕІ, 2000.
16. Методичний посібник з курсу Кримінологія . / За ред. Г.І.Васильєва. - Одеса: Астро-Принт, 2003.
17. Михайленко П.П. Кримінальне право, кримінальний процес та кримінологія України: статті, доповіді, рецензії: у 3-х т. - К.: Генеза, 1999.
18. Юзікова Н. С. Навчально-методичний комплекс з дисципліни Кримінологія . - Донецьк: ДНУВС, 2002.