Субект злочину за кримінальним правом

Крім того, зважаючи на специфіку  даного вигляду покарання, законодавець обмежив можливий вік неповнолітнього з 16 до 18 років і межі виконання робіт в часі - від 30 до 120 годин, не більше двох годин в день у вільне від навчання і основної роботи час.

Виправні роботи як вигляд покарання для неповнолітніх, таких, що скоїли злочин, колишньому КК України було відоме. Аналіз судової практики показував, що виправні роботи по колишньому кримінальному законодавству застосовувалися до неповнолітніх, перш за все за злочини, які не представляли великої суспільної небезпеки і при альтернативній санкції, що передбачає такий вигляд покарання [52, с. 51].

У новому КК України вказано, що виправні роботи можуть бути призначені за місцем роботи неповнолітньому у віці від 16 до 18 років на термін від двох місяців до одного року. При цьому із заробітку неповнолітнього, засудженого до виправних робіт, в дохід держави здійснюється відрахування в розмірі, встановленому вироком суду в розмірі від 5 до 10 відсотків.

Вочевидь, законодавець при покаранні неповнолітніх, таких, що зробили злочинні діяння, передбачає вживання праці як обов'язкова умова перевиховання і перевиховування засуджених.

Принциповою новиною в новому КК України є такий вигляд покарання неповнолітніх злочинців, як арешт. Відповідно до статті 101 КК України арешт полягає "у вмісті неповнолітнього, на момент постанови вироку, що досяг 16 років, в умовах ізоляції в спеціально пристосованих установах на термін від п'ятнадцяти до сорока п'яти діб" [2, с. 101]. Подібний вигляд дії на неповнолітніх правопорушників відомий законодавству зарубіжних країн. Так, наприклад, в Германії, так званий юнацький арешт є одним з основних примусових заходів виховного характеру. При цьому дослідниками наголошується тенденція посилення карного вмісту примусових заходів виховного характеру в Германії. У законодавстві цієї держави обмовляються три види арешту: короткий - на термін не більше 6 днів; арешт на вільний час, тобто на суботу і воскресіння - строком від 1 до 4 субот і воскресінь; тривалий - строком від однієї до 4 тижнів [18, с. 98]. Вітчизняний законодавець абсолютно обгрунтовано відносить арешт до одного з видів покарань, що хоча і мають певну виховну спрямованість, а не до примусової міри виховного характеру. На нашу думку, такий вигляд покарання, як арешт, матиме виховну дію на підлітка, лише в разі відповідно поставленим завданням умовах вмісту останнього. Подібні умови мають на увазі не лише ізоляцію підлітка від зовнішнього світу, обрив його антисоціальних зв'язків, але і необхідну виховну дію, яка може виражатися як в педагогічній роботі, так і примусовій, посильній праці.

Останнім в переліку основних покарань, які застосовуються до неповнолітніх злочинців, вітчизняний законодавець закріпив позбавлення волі на певний термін. Цей вигляд покарання, не будучи головною мірою в боротьбі із злочинністю неповнолітніх, у великій кількості випадків в даний час, є необхідним засобом дії, що робить найбільш дієвий вплив на певну категорію неповнолітніх злочинців.

Проте ізоляція від суспільства підлітка підриває не лише соціально шкідливі, але і соціально корисні зв'язки і впливи, а в місцях позбавлення волі, окрім позитивної дії, неповнолітній піддається і негативному впливу з боку осіб, що не бажають встати на дорогу виправлення.

Відповідно до частини 1 статті 102 нового КК України, покарання у вигляді позбавлення волі неповнолітнім не може бути призначене на термін понад 10 років. Проте, в разі здійснення неповнолітнім особливо тяжкого злочину, зв'язаного з умисним позбавленням життя людини, може бути призначене покарання у вигляді позбавлення свободи на строк до 15 років.

Необхідно відзначити, що в колишньому КК України, термін позбавлення волі неповнолітніх не міг перевищувати 10 років. При створенні КК України, законодавець врахував думку, що у зв'язку з акселерацією і криміногенною обстановкою, що склалася, яка сьогодні має тенденцію до посилювання, є необхідність підсилити відповідальність неповнолітніх у віці від 16 до 18 років за здійснення ними особливо небезпечних злочинів (наприклад, умисне вбивство з обтяжливими обставинами) і збільшити для них максимальний термін позбавлення волі з 10 до 15 років [71, с. 29]. Вочевидь, слід погодитися з тим, що посилювання покарання украй неефективний засіб в боротьбі із злочинністю. Куди більше значення має тут невідворотність, "неминучість покарання", а не його жорстокість [10, с. 130]. Вважаеться , що доцільність подібного кроку з боку законодавця повинна пройти випробування практикою.

Відповідно до частини 2 статті 102 нового КК України, покарання у вигляді позбавлення волі не може бути призначене неповнолітньому, такому, що вперше скоїв злочин невеликого тягаря. Введення даної норми в новий КК, обумовлено досвідом багатолітньої практики, яка не давала очікуваного позитивного ефекту при призначенні неповнолітнім за здійснені вперше подібні злочини покарання у вигляді позбавлення свободи.

Крім того, частина 3 статті 102 нового КК України передбачає 5 максимальних термінів позбавлення волі залежно від тягаря злочину, за здійснення якого засуджується неповнолітній:

1)  за досконалий повторний злочин невеликого тягаря - на термін не більше двох років;

2) за злочин середнього тягаря - на термін не більше 4 років;

3)  за тяжкий злочин -на термін не більше семи років;

4)   за особливо тяжкий  злочин - на термін не більше 10 років;

5)   за особливо тяжкий  злочин, зв'язаний з умисним позбавленням життя людини - на строк до 15 років.

Подібна диференціація покарань, вживаних відносно неповнолітніх злочинців, а також диференціація термінів позбавлення волі останніх і обмеження лише їх верхньої межі, відображає тенденцію скорочення законодавцем каральних напрямів в кримінальній політиці відносно осіб, що не досягли 18 років, і, вочевидь, представить суду більше можливостей для обліку не лише тягаря і суб'єктивної сторони досконалого підлітком злочину, але і особи винного.

 

 

 

 

 

3.3. Призначення покарання неповнолітнім. Примусові заходи виховного характеру

 

При призначенні покарання за скоєний злочин щодо  неповнолітнього суд, відповідно до статті 103 нового КК України, перш за все, керується закріпленими в статтях 65-67 чинного кодексу правилами призначення покарання особам що скоїли злочин. Так, суд керується загальними початками призначення покарання, враховує при цьому пом'якшувальні і обтяжливі відповідальність обставини.

Проте відбиті в розділі XV нового КК України специфічні риси кримінальної відповідальності неповнолітніх злочинців обусловлюють окремий підхід і до призначення ним покарання. Так, наприклад, судом при призначенні покарання враховуються умови життя і виховання підлітка, вплив дорослих, рівень розвитку і інші особливості його особи. Подібне положення фактично створює правову базу під багатолітню практику обліку судами цих критеріїв. Крім того, частина 2 статті 103 нового КК України закріплює положення про те, що остаточне покарання у вигляді позбавлення волі відносно неповнолітнього, як вказувалося, не може перевищувати 15 років, тобто верхньої межі для даного вигляду покарання.

У числі інших обставин, які частіше за інших враховуються судами при призначенні покарання особам, що скоїли злочин, не досягли 18 років, дослідники відзначають "скоєння злочину вперше, добровільне відшкодування нанесеного збитку або усунення заподіяної шкоди, чистосерцевого розкаяння, явка з повинною, активне сприяння розкриттю злочину, скоєння злочину унаслідок збігу важких особистих або родинних обставин, підбурювання до скоєння злочину з боку дорослих" [65, с. 230].

Слід зазначити, що нове кримінальне законодавство надає суду широкі можливості звільнення від покарання неповнолітніх з врахуванням їх особи і тягаря досконалого злочину. В рамках даної роботи немає необхідності освітлювати всі аспекти і обов'язкові умови звільнення неповнолітніх злочинців від покарання і погашення ним судимості. При цьому, вочевидь, слід вказати декілька загальних умов, які, на наш погляд, враховуються при звільненні неповнолітніх від кримінальної відповідальності і покарання. Першими з них є неповнолітні особи на момент скоєння злочину. Друге - можливість виправлення і перевиховання без вживання заходів кримінально-правового характеру, або ж можливість припинення вживання цих заходів на відповідному етапі покарання неповнолітнього у зв'язку з виправленням останнього [64, с. 593].

Новий КК України передбачає звільнення від покарання з випробуванням (стаття 104 КК), звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру (стаття 105 КК), звільнення від кримінальної відповідальності і відбуття покарання у зв'язку з виділенням термінів давності (стаття 106 КК), умовно-дострокове звільнення від відбуття покарання (стаття 107). Крім того, для неповнолітніх передбачається також окремий порядок погашення і зняття судимості (стаття 108 КК).

При цьому, слідує детальніше розглянути звільнення неповнолітніх злочинців від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру. Порядок вживання таких заходів і їх вичерпний перелік закріплений в статті 105 КК України.

Вживання заходів виховного характеру при звільненні від покарання підлітків, що скоїли злочин, виправдало себе на практиці. Тому законодавець як і раніше виділяє норми, що регламентують їх, в окрему статтю.

У новому КК України частина 1 статті 108 визначає, що "неповнолітній, такий, що скоїв злочин невеликого або середнього тягаря, може бути звільнений судом від покарання, якщо буде визнано, що унаслідок щирого розкаяння і подальшої бездоганної поведінки він на момент постанови вироку не потребує вживання покарання" [2, с. 463].

Разом з цим, в частині 2 статті 97 нового КК вказується, що примусові заходи виховного характеру суд застосовує і до особи, що скоїла до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, суспільне небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною.

Представляється, що, як і  в колишньому законодавстві, вживання примусових заходів виховного характеру відносно того, хто зробив суспільне небезпечне діяння неповнолітнього не спричиняє за собою судимості. Крім того, дані заходи, вочевидь, застосовуються примусово, тобто незалежно від бажання або згоди неповнолітнього і його законних представників. Звільнення неповнолітнього від покарання виробляється судом при доведеності провини підсудного. В цьому випадку в ході попереднього розслідування і судового розгляду якнайповніше можуть бути вивчені всі обставини справи, особливості особи і поведінки підлітка. Особа, що звільняється від покарання, випробовує на собі виховну і попереджувальну дію процесу. Вочевидь, при цьому особа звільняється саме від покарання, а не від негативної оцінки скоєного їм від імені держави. Неповнолітній, звільнений від покарання, потрапляє в сферу судового контролю за виконання примусових заходів виховного характеру, що також сприяє посиленню дії цих заходів, що перевиховує суб'єкта. Звільнення від покарання виробляється після виголошення звинувачувального вироку [64, с. 598].

Відповідно до частини 2 статті 108 нового КК України, суд може застосувати наступні примусові заходи виховного характеру, які утворюють собою систему, побудовану за ознакою їх порівняльної строгості, від менш строгих до строгішим:

1. Застереження ( цей захід є засудженням судом, оголошуване їм в судовому засіданні, поведінка неповнолітнього, такого, що скоїв злочин, що не представляє великої суспільної небезпеки, або суспільне небезпечне діяння);

2. Обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього (вочевидь, цей захід полягає в систематичному контролі відповідних органів за місцезнаходженням підлітка у вільне від роботи або навчання час, і родом його занять);

3. Передача неповнолітнього під нагляд батьків або осіб, їх замінюючих, або під нагляд педагогічного або трудового колективу з його згоди, а також окремих громадян на їх прохання (цей захід полягає в покладанні судом обов'язку на батьків, осіб, їх замінюючих, обов'язки посиленої виховної дії і систематичного контролю поведінки неповнолітнього, в покладанні подібних обов'язків на педагогічний і трудовий колектив з його згоди або на окремих, заслуговуючих довіри громадян);

4. Покладання на неповнолітнього, такого, що досяг п'ятнадцятирічного віку і що має майно, засоби або заробіток, обов'язки відшкодування нанесеного майнового збитку (дана міра, вочевидь, може бути застосована, в разі, якщо досконалим неповнолітнім злочином або суспільно небезпечним діянням був причинний майновий збиток фізичній або юридичній особі);

5. Напрям неповнолітнього до спеціальної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на термін, що не перевищує трьох років. Умови перебування в цих установах неповнолітніх і порядок їх залишення визначається законом.

При цьому, до неповнолітнього  може бути застосовані декілька примусових заходів виховного характеру  і суд може визнати необхідним призначити неповнолітньому вихователя, але в порядку, передбаченому законом.

У колишньому законодавстві  порядок вживання примусових заходів виховного характеру не отримав належної розробки ні в матеріальному, ні в процесуальному законодавстві. При цьому новий КК України відображає ідеї максимального законодавчого регулювання, принцип законності в кримінальному праві, що знаходить першочергове вираження в нормах про відповідальність неповнолітніх - соціальної групи, що користується особливою увагою суспільства і держави [64, с. 602].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок до третього розділу

 

Данний розділ присвячено кримінальній відповідальності неповнолітніх осіб,комплексно розглянуто проблеми та підстави щодо встановлення норм про відповідальність неповнолітніх,які покарання застосовуються до вищезазначених осіб,та примусові заходи виховного характеру.Порівняння радянського законодавства з чинним.Отже, як ми бачимо, що питання неповнолітньої злочинності є досить гострим і потребує негайного вирішення. Вирішення цієї проблеми, є досить складним процесом і потребує детального аналізу всього законодавства, що більшою чи меншою мірою торкається неповнолітньої злочинності. Відповідальність неповнолітніх, тобто осіб, які не досягли 18-річного віку, передбачена кримінальним, адміністративним та іншим законодавством.

Так, кримінальній відповідальності підлягають особи, які до вчинення злочину  досягли віку 16 років (ч. 1 ст. 22 Кримінального  кодексу України, далі - КК). Це так  званий загальний вік кримінальної відповідальності.