Робота редактора над випуском телевізійних новин

І, нарешті, якщо подія відбувається в момент випуску новин — редакція подає інформацію про неї у  вигляді прямого включення свого  репортера з місця події. Саме ця інформація є найціннішою з  огляду на стандарт оперативності.

Штучне створення ілюзії оперативності — ще одна хибна  річ, до якої періодично вдаються різні  редакції. Найчастіше це робиться за рахунок  драматичної лексики, схвильованих інтонацій та виразу обличчя ведучого чи репортера. Химерний вигляд має ведучий  теленовин, який схвильовано каже з  екрану: “ І ось лише щойно  стало відомо про...”, - а ви про  це...вже півгодини тому побачили змонтований репортажний сюжет  на іншому телеканалі. Отже, або цей  канал спрацював украй не оперативно, або ж редакція свідомо вводить глядачів в оману.

Стандарт другий — точність подачі інформації. Найголовніше в стандарті точності є відповідність сказаного в новинах реальним фактам. Мабуть, через молодість журналістики, помноженої на старі догми, і побутує стереотип, що в інформаційній редакції головною людиною є редактор, який довільно редагує тексти репортерів і студійні тексти ведучих. Разом з тим, за ефективною технологією виробництва новин головною людиною в редакції є саме репортер, який, власне, і здобуває первинну інформацію на місці події чи з вуст інших людей. Другою важливою людиною є ведучий, який цю інформацію переповідає людям [7,14].

Тому саме ці дві штатні одиниці і є найвідповідальнішими за точність відтворення інформації, яка утворює механізм роботи: ведучий  відповідає за точний виклад інформації глядачеві, яку отримує від репортера. Репортер несе повну відповідальність за точність тієї інформації, яку він  побачив на власні очі на місці  події або почув на власні вуха від інших людей: учасників чи очевидців події, які можуть пояснити, що саме відбувається, або від компетентних експертів, які можуть ці події оцінити. Якщо репортер не бачив чогось на власні очі або не чув на власні вуха, йому слід перевірити цю інформацію в компетентних людей. Одного джерела перевірки тут може навіть не вистачити. В деяких інформаційних редакціях, вимогою дотримання стандарту було перевірити інформацію щонайменше в двох надійних джерелах. У британській корпорації ВВС багато років вимога була жорсткішою — три джерела. Ця вимога була зафіксована в редакційному кодексі корпорації. Втім кілька років тому ВBC знизило цю вимогу до двох джерел.

Точність - релігія журналістів; помилка у фактах — професійний  гріх. Дехто може заперечити, що є  таке поняття, як правда, але також  є таке поняття, як факти: що жертва живе на Орхард-стрит, а не на Грув-стрит. Репортери повинні ставитися до фактів дуже обережно, копаючи доти, доки не отримають їх. Є чотири види дій, що приводять до неточності:

1) Вигадування (легше припустити, ніж перевірити; легше написати, що люди могли б сказати,  ніж взяти у них інтерв'ю).

2) Самовпевненість (багато  журналістів попадається на здогадах, намагаючись вгадати наслідки  якоїсь причини).

3) Недбалість (почерк репортера  має бути таким, щоб його  автор міг прочитати написані  ним імена; уважно слухати і  перевіряти вимову доти, доки  не отримається правильний варіант).

4) Довірливість (репортери  не повинні ставити свою репутацію  в залежність від чиєїсь компетентності; деякі люди навмисне намагаються  когось полити брудом, деякі просто помиляються) [8,387-388].

Наступний важливий момент щодо цього стандарту — точність передачі суб'єктивних думок людей. Тут телебачення має суттєву перевагу, оскільки найчастіше має змогу наводити пряму мову — записану на камеру чи на диктофон. Тут також є свої особливості: під час монтажу задля економії часу телевізійники і радійники вирізають з синхрону паузи, обмовки, складні періоди і частини сказаного, які не стосуються теми. Дуже важливо, щоб усі ці вилучення не спотворювали думки мовця.

Якщо думка людини передається  не зафіксованою “живцем”, а цитатою чи переказом, її передають дослівно. Будь-яка правка не повинна спотворювати змісту сказаного. Текст за кадром у теленовинах має відповідати тій картинці, яку ми показуємо. Але це не означає, що текст просто дублює показане. Текст за кадром потрібен саме як доповнення побаченого тією інформацією, яка не є очевидною з картинки.

У добре організованих  редакціях теленовин збирають власний відеоархів. Зазвичай це систематизовані картинки найголовніших подій. Але є й хибні моделі, коли починають збирати просто плани будинків,вулиць та інших об'єктів, для того щоб багаторазово використовувати їх у майбутньому. Це, звісно, не новини, а ошукання глядача.

Оскільки фонові зображення стосуються головної ідеї сюжету — у випадку нового знаку - глядачі зможуть знайти зв'язок між зображення і текстом. Одна з переваг фонових зображень — це те, що вони позбавляють необхідності згадувати деякі імена і назви у тексті [8,351].

Архів же, за стандартом, можна  використовувати лише двома основними  способами:

1. Коли ми наводимо інформацію, згадуючи певну подію в минулому. В цьому випадку архів обов'язково має бути доповнений титром з датою згаданої події!
2. Коли треба проілюструвати об'єкт чи особу, яку ми фізично не можемо зняти сьогодні. У такому разі картинка обов'язково титрується словом “Архів”.

І ще одна надзвичайно важлива  річ — інтершум. Тобто той шум, який є на місці зйомки. Картинка без інтершуму є порушенням стандарту точності. Він є завжди, навіть у найтихішому приміщенні, даючи глядачеві велику кількість інформації (інколи - особливо важливу) з місця зйомки.

Назви та імена слід перевіряти якнайретельніше. Попросити візитівку, а якщо її нема — можна попросити її написати свої ім'я та прізвище власноруч друкованими літерами, при цьому перевіряти кожну літеру та наголос. Все це необхідність для правильного підписання в титрі та озвучці. Назви слід перевіряти в словниках. З цифрами є своя “конкуренція” зі стандартом простоти, який потребує спрощення та округлення цифр. Загалом будь-яка цифра має бути ретельно перевірена і подаватися, хоч і округлено, але без втрати змісту.

Телебачення — це інструмент, що дозволяє теоретично охопити всіх. При орієнтації вибору правильної людини (чи то артист, чи то експерт) слід брати до уваги специфіку телевізійного інструменту [3,80-82].

Вичерпність (або повнота) інформації — стандарт третій. Цей стандарт вимагає розв'язувати щодня доволі складне питання: швидко, на ходу розібратися, що є головним у події, але при цьому вловити всі важливі деталі. Звісно, повнота інформації у новинах може бути різною, це залежить від самої події і від того, що ми хочемо повідомити про неї, - те, що вона сталася(усне інформаційне повідомлення або репортаж), чи глибоко розібратися в її причинах або в її наслідках(журналістське розслідування).

Зміст того, що відбувається насправді, часто залишається за кадром. Така ситуація призводить до того, що у глядача складається хибне уявлення про реальність. Телевізійні новини інколи настільки спотворюють інформаційну картину реальності, що зрозуміти, що ж відбувається насправді, абсолютно неможливо. Журналістів не цікавлять новини самі по собі, їх цікавлять відкриті прояви прихованих процесів. Мало хто, наприклад, відстежує роботу над законопроектами в парламенті, проте коли той чи інший закон ухвалюють, - про нього починають говорити. Хоча закони пишуться не один день, і це — відкрита, а не прихована процедура. Новинам категорично не вистачає інформативності — ситуації, коли подія цікава не тому, що вона щось означає, а тому, що вона просто відбулася [14,22].

Будь-яка інформація про  подію має давати вичерпну відповідь  на кілька основних запитань:

• Що сталося?
• Хто зробив/сказав?
• Де це сталося?
• Коли це сталося?
• Як це сталося?

Якщо ж робити журналістське  розслідування — потрібно дати відповідь  іще й на такі запитання:

• Чому це сталося?
• Якими будуть наслідки цієї події?

Якщо відповідей на ці “класичні” і доволі прості запитання нема, ви вже подали неповну інформацію.

Досить часто журналістське  розслідування замінюють прес-релізом  і, навпаки. Тому, з точки зору стандарту  повноти найперше, що нам належить зробити, - це з плутаного тексту прес-релізу виділити новину в чистому  вигляді і подати її в професійно підготованому повідомленні.

Доволі часто важливим щодо повноти викладу певних фактів є той контекст, в якому ці факти  існують. Тобто, слід зазначати усі  контексти, які роблять інформацію повною та зрозумілою. Наприклад: “Бізнесмен А подарував дитячому будинку 10 комп'ютерів”. Повноту може розкрити, або те, що цей акт доброї волі бізнесмен здійснив за місяць до виборів мера міста, а він є одним із кандидатів; або ж те, що бізнесмен є вихованцем цього дитячого будинку — це в корінь змінює контекст інформації.

Для достатньої повнити повідомлення в теленовинах важливо дати повноцінну картинку всіх мізансцен і деталей, з яких складається подія. Повна картина будь-якої події, безумовно, складається із зрозумілих коментарів усіх основних її учасників. Подеколи важливі також коментарі компетентних експертів.

Цифри за стандартом вичерпності  слід подавати в порівнянні, яке  дає можливість глядачеві зрозуміти  масштаб кожної цифри. Посилаючись  на них, журналіст має з'ясувати:

• Звідки взялися дані? Хто провів дослідження і отримав такі цифри?
• Чи є дані об'єктивними?
• Яким чином зібрані дані?
• Обережно ставитися до цифр, викорастаних без контексту. Інколи цікаві дані можуть набувати іншого значення залежно від контексту [14,25-26].

Дуже важливою для вичерпності  є фонова інформація (бекграунд), яка необхідна у випадках:

1. “Історія питання”, коли ми побіжно згадуємо якусь подію чи коментар, які сталися в минулому.
2. Коли використовуються складні поняття, терміни чи діалектизми - невідомі широкому загалові людини.

2.2. Редакторська робота над стандартами достовірності, подачі, балансу думок та відокремлення фактів

Зазвичай, люди наслідують стереотипи: навіть поганий мир кращий за добру  війну; що правда може бути убивчою  для людини і навіть цілого суспільства, а брехня “во спасіння” може врятувати людське життя. В новинах глядач, щоб скласти собі повне уявлення про когось чи про щось, повинен почути всі думки. І за, і проти.

Для того, щоб читач, мав  достатньо інформації для формування власної думки про подію, яку  йому розповідають, мало просто дотримати стандарту повноти інформації. Повинні подаватися думки учасників цієї події. Світ складається з відкритих та прихованих конфліктів. Завдання журналіста — у будь-якій події вирізнити цей конфлікт і чітко визначити всі його сторони. Зазвичай, у кожної зі сторін є своя позиція в конфлікті. Потрібно - зрозуміло і повно донести до глядача(слухача, читача) кожну з цих позицій. Персонаж говоре: “Я за це” або “Я проти цього”. Далі будь-яка позиція повинна мати свою аргументацію (пояснення мотивів). Інколи мотиви є очевидними, і їх можна не пояснювати в журналістському матеріалі. Але часто вони не є очевидними. В таких випадках учасникам дається змога висловити не лише свою позицію, а й аргументацію саме такої позиції: чому він виступає “за” або “проти”. Професійне завдання журналіста — в кожному матеріалі дотримати балансу думок, при цьому не віддаючи в жодний спосіб перевагу будь-якій із сторін [7,31-32].

Балансу слід дотримуватися  й у тих випадках, коли відкритого конфлікту немає, є просто неоднозначність  певного питання. Завдання репортера  в кожній ситуації дуже чітко визначити, що є темою матеріалу, визначити  суть конфлікту і всі сторони  конфлікту. Якщо розповідати про  конфлікт, то слід дати висловитись  всім його сторонам, не забуваючи при  цьому, що сторін може бути більше за дві. Зазвичай беремо коментарі у найактивніших  її представників, у керівника (якщо колективно стороною є, наприклад, парламентська фракція) або людей, які знаються на конкретному питанні краще за самого керівника.

Лише звертаючись до людини компетентної та авторитетної в конкретному  питанні, ми можемо наполягати на коментарі. Часто-густо в новинах нам кажуть: “на думку експертів”, забуваючи про те, що будь-яка експертна оцінка завжди має свого конкретного автора. І ця людина повинна бути, по-перше, компетентною в темі, яку коментуватиме, а по-друге, не зацікавленою в конфлікті. Є два логічні шляхи пошуку експертів у кожній конкретній темі. По-перше, це фахові інститути, - і науково-дослідні, і вищі навчальні заклади. По-друге, це різного роду відставники, тобто люди, які працювали в цій галузі, в цій структурі, а нині змінили професію або вийшли на пенсію [7,32-33].

Українським теленовинам  не вистачає так званих “важких новин”, тобто блоків новин, гарно відредагованих і прокоментованих експертами (Hard news), а які припадає майже половина ефірного часу у програмах новин західних і навіть російських провідних телеканалів [14,20].

Коли в інформаційному повідомленні йдеться мова про багатолюдну  акцію протесту, для досягнення балансу  слід подати інформацію про кількість  протестувальників. Є два джерела: організатори акції (схильні давати завищену цифру) та правоохоронці(занижують цифру). Новини повинні подати обидві цифри, вказуючи при цьому на джерела інформації. Крім того, у телевізійників є картинка, яка може дати повноцінно оцінити кількість мітингувальників. Тому, якщо показувати акцію протесту лише середніми та крупними планами — порушуються стандарти точності і балансу.

Подаючи результати соціологічного опитування редакція повинна бути переконана в добросовісності і науковості роботи соціологів. Справжня соціологічна служба не заробляє грошей на таких  опитуваннях, їхній заробіток полягає  в обслуговуванні великого бізнесу, і соцопитування стосуються переваг  покупців товарів чи послуг. Серйозна соціологічна служба обов'язково має бути членом професійних асоціацій — Соціологічної асоціації України і особливо — міжнародної ESOMAR. Подаючи соціологічні дані, потрібно обов'язково зазначати таку інформацію:

1. Яка соціологічна служба проводила дослідження?
2. Хто був замовником дослідження?
3. В який спосіб проводилося дослідження?
4. Скільки людей опитано і кого вони репрезентують?
5. Час проведення опитування.
6. Точне формулювання запитання.
7. Усі важливі позиції відповідей.
8. Статистична похибка.