Мовленнєві засоби створення експресивності в текстах публіцистичного стилю

Лексичні засоби, які  не мають експресивності, можуть отримати цю якість у певних контекстах. Підкреслюється, що "единицы, нейтральные с точки  зрения експрессивности в языке, в соответствующих условиях в  тексте оказываются експрессивно маркерованными"[Комарова,1984]. При цьому зтверджується прагматичний характер даной категорії, який виявляється при організації повідомлення у визначеному контексті [Телия, 1986].

До неекспресивного  контексту відноситься контекст-повідомлення, а до експресивного – контекст-думка або контекст-оцінка [Лук'янова, 1986].

Розглядаючи категорію  експресивності, лексикологи використовують різні терміни: експресивний, емоційно-експресивний, експресивно-виразний, експресивно-образний, експресивно-оцінювальний.

Таке різноманіття поглядів на поняття експресивності ми маєм і в галузі синтаксису. В останній час доволі часто використовується термін "експресивний синтаксис", який співвідноситься з визначеними синтаксичними конструкціями, при цьому поняття "експресивність" і тут трактується неоднозначно. Експресивність розглядується або як виразність мови [Александрова,1984], або як збільшення інформативності одиниць всіх мовленнєвих рівней при вираженні інтелектуального, вольового та емоційного, або як здібність мовних одиниць підсилювати прояву почуттів, настрою мовлян.

Експресивність уявляє собою також важливу категорію  стилістики. Стилістика вивчає експресивні  якості мовних засобів відповідного рівня, їх функціонування та взаємодію  у заданому тексті [Арнольд, 1973].

Під експресивністю розуміють “выразительно-изобразительные качества речи, которые отличают ее от обычной, стилистически нейтральной, делают речевые средства яркими, образными, емоционально-окрашенными”[Ефімов, 1972]. При цьому емоційність розглядається як головна складна частка експресивного.

В стилістиці існує також вузьке поняття категорії експресивності, коли вона розглядається тільки з  точки зору емоційності або оцінювально-виразної характеристики мовних одиниць [Балли, 1961].

Експресивність в просодії розглядується  як смислове підкреслювання певних відрізків висловлювання, при цьому смисловий аспект висловлювання включається і в емоційність [Торсуева, 1979]. До експресивних інтонаційних одиниць відносять такі, які показують "совокупность дифференциальных признаков, в качестве которых выступают максимальные значення интонационных параметров” [Торсуева, 1979]. Поняття експресивності як виразності ми знаходим і у іньших лінгвістів (Ніколаєва, Бризгунова та ін.). О.А. Бризгунова детально розглядає емоційність як один з аспектів експресивності. Досліджуються різні інтонаційні конструкції, які використовуються для висловлювання емоцій. Стверджується, що для цих цілей використовуються як нейтральні реалізації інтонаційних конструкцій, так і їх емоційні варіанти зі складним мелодійним контуром [Бризгунова, 1984]. Інтонація емоційної промови досліджується також і в іньших работах (Медведева, 1977; Нушикян, 1986; Денисов, 1973). Передача емоційного значення утворюється за допомогою складної взаємодії темпоральних, динамічних та мелодійних характеристик, при головної ролі останніх встановлено, що в експресивній промові релевантні усі частки мелодійного контура фрази, часто використовуються складні тони. Експресивність висловлюється за допомогою комплекса інтонаційних виразних засобів та розглядується як “контраст, уход от нормы“ [Блінов,1946].

Експресивність це виразність, яка в залежності від стилю, екстралінгвістичної ситуації та наміру мовлянина надана в промові або переважно одним аспектом (логічним, модальним, або емоціональним), або їх сукупністю. Емоційність, як один з аспектів експресивності, є не відокремленою ознакою стиля художньої промови. Як лінгвістичній термін емоційність означає вираз емоцій та настроїв мовлянина за допомогою мовних засобів. Емоційне значення, є складовою частиною комунікативного змісту висловлювання, уявляя собою реалізовану за допомогою мовних засобів емоційну оцінку того, що оголошується, та передає особисте відношення мовлянина до нього [Денисов, 1973].

 

2.2 Граматичнi засоби створення експресивності

Матеріалом даного дослідження послужила мова Т. Блера тривалістю 14 хвилин. Ми досліджували її граматичні, лексичні і інтонаційні параметри.

Дослідження експресивних морфологічних  засобів виявило, що експресивність може бути виражена найвищім ступенем порівняння прикметників і прислівників. Наприклад: “most important”, “simplest”.

Дослідження синтаксичної структури  мови Т. Блера виявило, що найбільш типовим було вживання складнопідрядних речень, які включали по 3-5 підлеглих частин. Як правило, уживаються складнопідрядні причинно-наслідкові речення (62%):

• So, if the result or peace of an absence of conflict is Saddam’s staying in power not disarmed, I simply say there are consequences paid in blood for that decision too.

Рідше вживаються додаткові (24%):

• If there are five hundred thousand on that march that is still less than the number of people, who said that’s that Saddam has been responsible for.

І найменьш часто трапляються тимчасові (14%) пропозиції:

• Now is the moment, when we decide whether we’ve meant it and it was his final opportunity to disarm or face serious consequences.

Далі були досліджені експресивні синтаксичні засоби, що вживаються Т. Блером в його мові.

Вставні конструкції  є важливим засобом створення  експресивності вислову. Ці фрази синтаксично не связанны з реченням і виражають відношення, що говорить або указують на джерело повідомлення. Наприклад:

 

• I think this is one of the things that is tragic about the situation…
• And I want to say why I think this is so important.

або виявляють загальну оцінку повідомлення, наприклад:

• Well-yes-I think it’s true.

 

Далі на рівні синтаксису були зареєстровані також наступні експресивні засоби: повтори, паралелізми, вставні фрази, відособлення, однорідні члени речення та ін.

Найбільш характерними засобами створення експресивності в мові Т. Блера є повтори, паралелізми і вставні слова.

Окрім експресії, повтори  впливають на ритм і на баланс вислову. Наприклад:

 

• Everybody accepts, that disarmament of Saddam has to happen, everybody accepts, that he was supposed to co-operate fully with the inspectors, everybody accepts that he is not doing so.

 

Це типовий приклад “анафоричного повтору”, де повторюється початок кожного подальшої пропозиції. Головним завданням такого повтору є відділення не самого повтору, а створення фону для частин, які не повторюються і які завдяки своїй несхожості стають пріоритетними і значущими для слухача.

Найекспресивнішим видом  повтору є “подальший повтор”, де елементи, які повторюються, слідують безпосередньо один за іншим. Наприклад:

 

• …but this discussion to be superseded by that discussion to be superseded by another discussion.

Експресивність також  досягається за допомогою параллелизмов:

 

• And let’s not pretend that in March, or April, or June people will feel different.

 

Ще одним, не менш важливим способом створення експресивності є вставні слова, що синтаксично  не пов'язані з реченням і виражають  відношення, що говорить до того, що повідомляється, загальну оцінку того, що повідомляється, вказівка на джерело повідомлення або на відношення між частинами повідомлення:

 

•  So, when people say…
• And that is why, you know, we have tried to provide a diplomatic solution.

 

Одним з найцікавіших засобів створення експресивності є інверсія. Мовець ставить на перше  місце той компонент вислову, який здається йому основним для передачі інформації:

 

• Never forget: the true victims they are!

 

   Експресивність  досягається також за допомогою  гіперболи, яка вживається в  тих випадках, коли розповідач  намагається збільшити кількісну або якісну сторону висловлюванного об’єкта. Приклад:

 

• Well, of course, people have been writing letters for hundreds, thousands of years, but…

 

   Еліпсис є характерною ознакою здебільшого для діалогічного, живого, спонтанного мовлення. Завдяки еліпсису мова звучить непримушено й більш експресивно. Еліпсис—це стилістична фігура, яка є навмисним пропуском якого-небудь члена речення, який мається на увазі в тексті. Наприклад:

 

• Of course, in twenty years ordinary telephones will have become a thing of the past, we’ll all be using videophones … and well, they haven’t really caught on … not all that popular.

   В наступному  стилістичному прийомі спостерігається  специфічна організація другорядних  членів речення, вони виділяються  з усього потоку за допомогою  інтонації. Цей прийом називається “відокремлення”:

 

• The wonderful thing about the e-mail is that you can send a message electronically to another computer anywhere in the world—instantly.

 

2.3 Лексичні засоби створення експресивності

Серед головних мовних особливостей публіцистичного стилю слід назвати принципову неоднорідність стилістичних засобів; використання спеціальної термінології і емоційно забарвленої лексики, поєднання стандартних і експресивних засобів мови.

Особливістю публіцистичного  стилю є широкий обхват лексики літературної мови: від наукових і технічних термінів до слів буденної розмовної мови. Іноді публіцист виходить за рамки літературної мови, використовуючи в своїй промові жаргонні слова, цього, проте, слід уникати.

Публіцистичні твори  відрізняються незвичайною широтою тематики, вони можуть стосуватися будь-якої теми, що потрапила в центр суспільної уваги. Це, поза сумнівом, позначається на мовних особливостях даного стилю: виникає необхідність включати спеціальну лексику, що вимагає пояснень, а іноді і розгорнених коментарів.

З іншого боку, цілий ряд  тем постійно знаходиться в центрі суспільної уваги, і лексика, що відноситься  до цих тем, набуває публіцистичного  забарвлення. Таким чином, у складі словника мови формується круг лексичних  одиниць, характерних для публіцистичного стилю.

Серед таких постійно освітлюваних тем слід назвати політику, інформацію про діяльність уряду  і парламенту, вибори, партійні заходи, про заяви політичних лідерів. У  текстах на цю тему регулярно зустрічаються  такі слова і словосполучення, як: faction, coalition, candidate, leader, opposition, federalism, conservatism, radicals, politics, foreign policy, home/internal policy, body of electors і др.

Спостереження над лексикою, використовуваною Т. Блером, дозволяє відзначити ряд іменників абстрактної семантики:

• Hatred of war, honor, torture…

також було відмічено  використання інтенсифікаторів:

• really, entirely, simply…;

прикметників, що характеризуються експресивним забарвленням:

• So important, it’s too serious, maximum damage…;

модальних дієслів:

• we cannot simply go back…;

дієслів розумової діяльності:

• we understand, people realize that…, having agreed…

Названа вище лексика  вживається, щоб створити реальну  картину подій і передати адресатові враження про ці події й відношення до них, а також для здійснення сильної дії на аудиторію і для підкреслення важливості вислову.

 

2.4 Iнтонацiйнi засоби створення експресивності

Перш ніж перейти  до перерахування інтонаційних засобів, що служать для створення експресивності, слід зупинитися на тому, що таке інтонація, які елементи входять в її склад і які їх їх реалізують функцію виділення інтонації.

Під інтонацією розуміється  таке явище мовлення, що спостерігається  в усному мовленні, за допомогою  якого значеннєвий зміст речення, виражені в ньому предикативні відносини, комунікативне значення і модальність, а також лексичне наповнення і синтаксичний склад одержують своє конкретне вираження, визначаючи характером реальної або уявленої ситуації спілкування за допомогою мовлення або контекстом. Інтонація служить також засобом розрізнення стилістичних особливостей мови і відрізняє орфоепічно правильну мову [Потапова, 1997].

Як відзначають багато дослідників [Соколова, 1996], інтонація підкреслює ступінь важливості й інформативності відрізків тексту стосовно його головної ідеї.

У даному дослідженні  ми будемо оперувати такими інтонаційними  термінами, як "ритм", "темп", "пауза", "тон", тому далі ми пояснимо, що під ними припускається.

Ритм — це періодичне чергування різних по тривалості структурних одиниць, що створює упорядковану ритміко-мелодійну систему тексту [Антипова, 1979]. Основа експресивності лежить у існуванні різноманітних ритмічних одиниць, у можливості варіювання у межах тексту самого ритму – заміни одного його виду на інший, наприклад, плавного на неплавний, монотонного на уриваний, у заміні швидкого ритму на повільний.

Темп відіграє важливу  роль поряд з іншими компонентами інтонації, у передачі інформації. За допомогою темпу виділяються  найбільш важливі ділянки висловлення [Потапова, 1997].

Під темпом мови розуміється  середня швидкість мови протягом визначеного відрізка мови [Блохіна]. Зв’язність (злитість) і швидкість  мовлення можуть бути обумовлені нелінгвістичними факторами і вказувати як на паралiнгвiстичну інформацію про відношення того, хто говорить до ситуації і його емоційний стан, так і/або на экстралiнгвiстичну інформацію про індивідуальні й особистісні якості того, хто говорить [Тонконогов].

Важливою темпоральною характеристикою є пауза. Звертаючись  до проблеми паузи, ми, насамперед, повинні дати чітке визначення поняттю паузи взагалі.