Джерела вивчення міфів та легенд давніх слов'ян

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Світорозуміння  у слов'янських міфах та легендах

 

Світорозуміння у слов'янській  міфології описується в дуалістичній формі (через парні протилежності), що визначає просторові, часові, соціальні характеристики світу. Дуалістичний принцип протиставлення приємного і неприємного, сприятливого і несприятливого для людини чи роду реалізовувався через міфологічні персонажі, що мали позитивні або негативні функції, або через персоніфікованих членів опозиції. Такими є доля і недоля, щастя і нещастя. У праслов'ян позначення позитивного члена цієї опозиції мало смисл: гарна частина — в ритуалі гадання; вибір між долею і недолею у балтійських слов'ян пов'язаний з протиставленням Білобога і Чорнобога, у східних слов'ян — Добра доля, Зла доля (лихо, злидні). Якщо боги були милосердні, то вони давали людині добру долю. Але природний оптимізм праслов'ян знаходив способи вимагати у богів щасливу долю. Наприклад, Прокопій Кесарійський описав звичай антів приносити жертву богу Сварогу, якщо він збереже воїнам життя на війні і забезпечить перемогу. Коли після жорстоких боїв воїн залишався живим, тоді він приносив богові жертву і заявляв, що умилостивив свою добру долю.

В основі поглядів стародавніх слов'ян на створення світу теж лежить дуалізм. В одному з міфів розповідається, що Бог запрошує Сатанаїла творити світ і радиться з ним як з рівним. Чорт встановлює з Богом панібратські стосунки. Бог посилає чорта в безодню моря принести піску для створення землі. Чорт приносить пісок, але не весь віддає Богові, приховавши трохи в роті. Бог з отриманого піску створює землю, чорт встигає внести і свою частку в процес творіння. Випльовуючи пісок, він створює скелі і гори. Бог створив собі янголів, щоб прославляли його в небесах. Сатана й собі натворив різних бісів і чортів, щоб насолоджуватись славою у пеклі. Таким чином, Бог і Сатанаїл, за міфом, виступають як дві рівні між собою і вічні сили: сила добра і сила зла. Слов'янська міфологія, як вважають деякі вчені, зазнала впливу індо-іранської міфології.

В слов'янській  міфології божество дарує життя, родючість, довголіття - була жива у східних слов’ян і Рід у східних слов’ян. Але божество може приносити і смерть: мотиви вбивства зв'язані в слов'янській міфології з Чернобогом, Перуном, що поражають демонічного супротивника. Уособленням хвороби і смерті були Новь, Марена, власне Смерть як фольклорний персонаж і клас нижчих міфологічних верств: мара, замора, кикимора. Символи життя і смерті в слов'янській міфології - жива вода і мертва вода, древо життя і сховане біля нього яйце з кощєєвою смертю, море або багно, куди посилається смерть або хвороби.

У цілому в культурі стародавніх  слов'ян можна виділити дві групи  релігійних вірувань: обожнення природи і культ роду. По-перше, для стародавньої людини вся природа була живою, населеною безліччю різних божеств. У відповідності з такими поглядами у людей з'являлися своєрідні свята і обряди, пов'язані з порами року та збиранням врожаю, в них був відображений хліборобський і скотарський побут наших предків. По-друге, стародавні слов'яни вважали, що всі дії і вчинки в їх житті супроводжують предки, особливо під час весілля, похорону та народження. Тому в них було багато свят і обрядів на честь предків, їм приносили жертви, вшановували пам'ять померлих. У ранній період історії слов'ян, як стверджують деякі вчені, постійних храмів і професійних жерців ще не було. Вони молились і приносили жертви богам та на честь предків на лоні природи. Лише напередодні запровадження християнства у слов'ян з'явилися місця для моління (капища) і професійні служителі культу (волхви). Релігійні вірування і міфологія стародавніх слов'ян стали культурним полем, на ґрунті якого поширювалось християнство, запроваджене в Київській Русі.

 

Висновки

 

Міфологія і релігійні  уявлення кожного народу мають своє соціальне підґрунтя, оскільки вони формуються в конкретно-історичних умовах. Саме цим обумовлюються характерні особливості міфології стародавніх  слов'ян. Ці особливості виявляються порівняльним шляхом. Наприклад, грецька міфологія складалася в умовах рабовласництва, її легенди оспівували богів і героїв, які були далекі від земних справ та настроїв народу. Це були аристократичні боги. Стародавні слов'яни не знали рабства в такій формі як це було у країнах Західної Європи. Вони жили дружніми родинами, де панувала общинна рівність. Тому персонажі слов'янської міфології були простими, людяними, земними і доступними.

Важливою рисою вірувань слов'янської доби була життєрадісність  і оптимізм наших предків. У слов'янському пантеоні не існувало жорстоких богів. Давні слов’яни жили у злагоді і єднанні з природою, вони були дітьми природи, відчували її любов і ласку. Все це відображалося у сюжетних подіях міфів слов’ян. 

При всій різноманітності міфів за сюжетними лініями їх можна поділити на такі цикли: космологічні міфи — про створення світу і походження життя; теогонічні — про походження богів; антропогонічні — про створення людини; тотемічні — про походження тотемних предків, окремих племен, роду; есхатологічні — про кінець світу і майбутнє; календарні — про циклічну зміну пір року та пов'язані з господарською діяльністю; історичні — про звитяжні вчинки героїв і контакти людей з богами. Тематичні сюжети міфів тісно переплітаються між собою.

До наших днів дійшли лише окремі міфологічні тексти. Спроба створити цілісну систему старослов'янської  міфології можлива лише шляхом реконструкції  на основі вторинних джерел.

 

Список літератури

 

1. Баран В. Д. Давні слов'яни. – К., 1998.

2. Виклади давньослов’янських легенд, або міфологія / Уклад. Я. Головацьким. – К.: Довіра, 1991. – 94 с.

3. Закович M. M. Культурологія: українська та зарубіжна культура. – К.: Знання, 2007. – 476 с.

4. Калашников В. Боги древних славян. - М.: Белый город, 2003.

5. Костомаров І. Слов'янська міфологія. – М., 1995. – 586 с.

6. Левчук Л. Т. Історія світової культури. – К.: ЦНЛ, 2000.

7. Рыбаков Б.А. Язычество древних славян. - М.: Русское слово, 1997.

8. Уханова Е. В. У истоков славянской письменности. – М., 1998.