Боротьба українського народу за волю і незалежність держави

Якось вночі в тюремну  камеру зайшли якісь люди і розбудили Миколу: "Вставай, ми українські повстанці, прийшли вас визволяти". Той злякався, подумав, що це провокація німців, але потім побачив "Батька" і зрозумів, що це "свої". Вони розкидали листівки, прихопили кілька гвинтівок і втекли. В Літині після цього зчинився страшенний гармидер, літали ракети, чулася безладна стрілянина німців і поліцаїв. Але семеро сміливих повстанців, які вчинили наліт на Літинську тюрму, були вже далеко.

Під час німецької  окупації на терені Вінниччини були сутички  між червоними партизанами і українськими повстанцями. Згідно архівних матеріалів більшовицькі партизани загону ім. Кірова під керівництвом С. Тарнавського роззброїли націоналістичну групу в с. Жорниці Іллінецького р-ну. А в постанові Літинського РК КП(б)У говориться, що "українсько-німецькі націоналісти убили наших підпільників Главачука Феодосія и Ткачука Герасима - с. Новоселиця-Залужная".

В кінці 1943 року, ЗГІАНО звіту  про бойову діяльність бригади ім. Леніна, "имели место случаи также столкновения партизан с украинскими националистами, которые, численностью до 600 чел., дислоцировались в селах и хуторах вблизи Черного леса".

Як свідчить Микола Шестолаль, на Літинщині між "Батьком" і  червоними партизанами була укладена угода про координацію дій. У  звіті командира з'єднання ім. Леніна Владимирова також є згадка про намагання більшовицьких партизан провести переговори з українськими повстанцями. Під час перебування з'єднання на Літинщині його командування довідалося, що в Брусленові стоїть бригада УПА. "Мечковскому и Васильеву было приказано связаться с ними... и "пригласить их в гости" в часов 10-11 вечера", - свідчить Владимиров. Але ті не погодились, пояснивши Бурченку (очевидно, комісарові) і Владимирову, що бандерівці з Брусленова вийшли. А, насправді, ті залишалися на місці і лише наступного дня залишили село.

За намагання знайти спільну мову з українськими повстанцями  Бурченко, як вважає М. Шестопаль, потрапив у немилість до більшовицького керівництва.

Весною 1944 року перед  наступом Червоної Арміі група УПА-Південь вирушила з Вінниччини й Кам'янець-Подільщини на Волинь. Під час цього переходу повстанці зазнали тяжких втрат у боях з "загарбницькими підрядами" НКВД.

Для українських визвольних сил на Вінниччині почався новий етап - боротьба з більшовицькою окупацією. 7 квітня 1944 року, згідно донесення майора НКВД Бруєвича, його опер група вступила в бій з українськими повстанцями на території Хмельницького р-ну, було вбито 2-х повстанців і одного взято в полон.

Одним з найголовніших  завдань Української Повстанської Армії було проведення агітаційної роботи серед населення, розповсюдження листівок із закликами підніматися на боротьбу проти фашистського і більшевицького поневолення.

Одна з листівок, що поширювались в нашій області, закликала  українців: "На жадну проголошену ворогом мобілізацію ми не підемо, ані на німецьку, ані на московсько-більшовицьку... Ми не приймаємо наказів ворога. Нам наказує сьогодні тільки організація українських націоналістів (ОУН).

На Вінниччині розповсюджувались  також книжечки "Слово бойцам и командирам Красной Армии", Універсал Української Головної Визвольної Ради від червня 1944 року, гумористичні листівки, "Український перець".

Зокрема, на Вінниччині після  війни діяло кілька націоналістичних груп. Так в Гайсинському і Тростянецькому районах, за даними секретаря Гайсинського РК КП(б)У, діяла "бандитская группа бандеровцев" Ломачевського. Згідно довідки в. о. начальника управління МГБ Вінницької області полковника Антонова від 25. XI. 47 p. на території Хмельницького та Уладівського районів діяла група "нелегала-оуновца" Бевзелюка Василя Максимовича, а в Літинському р-ні - група Гуменюка. 22 листопада опер група УМГБ під керівництвом підполковника Марушенко розправилася з Бевзелюком - він був убитий.

У вересні 1946 року Вінницький обком КП(б)У доповідав секретарю ЦК КПБ(б)У Хрущову, що на території області виявлені листівки "антисоветского, националистического содержания". На території Сорочанського мелькомбінату були знайдені листівки загону Віктора Деманченського із зверненням до народу: "Весь забранный хлеб лежит на складах, а мы пухнем от голода... Для того, чтобы вы остались живы, надо чтобы все эти склады пошли дымом, а хлеб чтобы был в наших руках".

А в селі Паланка Тульчинського  р-ну з'явилися листівки надруковані  на машинці:

"Драгоценный, замученный  большевистской и фашистской  неволей украинский народ, пойми,  что большевизм и фашизм - это  родные братья, враги всего человечества.

Смерть кровавому фашизму! Смерть кровавому большевизму!

Да здравствует свободная, вольная, независимая Украина!

Разбирай колхозно-крепостнический  хлеб, чтобы избежать страшный голод  в 1947 году!"

Автори і розповсюджувачі  цих листівок знайдені не були.

Через рік, у вересні 1947 року секретар Вінницького обкому КП(б)У  М.Стахурський відправив доповідну  такого змісту:

"Сов. секретно. Секретарю  ЦК КП(б)У товарищу Кагановичу.

Доношу, что 17 августа 1947 года в 5 часов 30 минут утра на территории села Тартак Чечельникского района директором инкубаторной станции тов. Швец А.А. обнаружено, подобрано и сдано районному отделению МГБ 11 листовок контрреволюционного содержания, а именно:

"Червоноармійці! Організовуйте  революційну боротьбу проти Сталіна  під гаслом: воля народів і людини! Геть тиранів і диктатуру сталінськоі кліки! Смерть Сталіну!"

Таким чином, не збулося  пророкування німецьких окупантів, щодо УПА, висловлене ними в газеті "Вінницькі вісті": "Досить двох тижнів, щоб таку "велику силу", ... яка є просто смішною в обставинах сучасної війни з її літаками, танками, вогнеметами та іншими модерними воєнними засобами, знищити дощенту". Боротьба УПА проти більшовицької окупації тривала до 1952, а за деякими даними до 1956 року.