Підвищене екологічне навантаження промислових регіонів України

 

Міністерство  освіти  і  науки України

Національний  технічний  університет  України

«Київський  політехнічний  інститут»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат

З теми «Підвищене екологічне навантаження промислових регіонів України»

 

 

 

 

 

 

Виконав:

Студент 6 курсу ФТІ

Групи ФБ-71

Бабка Олексій

                                                        

 

 

 

 

 

 

 

Київ

2012

План

 

1. Вступ

 

2.   Екологічні аспекти розвитку і розміщення продуктивних сил

       України

 

3.  Потенційно-небезпечні виробництва

 

4.    Вимоги до розміщення  потенційно небезпечних виробництв

 

5.  Основні фактори антропогенного впливу потенційно небезпечних виробництв на навколишнє середовище і особливості їх розміщення в Україні

 

6. Екологічна безпека як складова національної безпеки України

 

7. Висновки

 

8. Використана література

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Україна належить до держав з високим рівнем негативних екологічних наслідків  виробничої діяльності. У структурі  промислового потенціалу України потенційно небезпечні виробництва мають значну питому вагу. В цілому по країні на них  припадає близько 43% вартості промислово-виробничих основних фондів, близько третини  обсягів виробництва. Особливо багато потенційно небезпечних виробництв зосереджено в донецькій, Луганській, Івано-Фрвнківській, київській областях. Вартість промислових виробничих основних фондів у Донецькій, Луганській і Дніпропетровській областях становить понад половину їхньої вартості в Україні в цілому.

Криза в  економіці, яка супроводжується  збільшенням частки застарілих технологій і обладнання, зниженням рівня  модернізації, оновлення виробництва  підвищує ризик техногенних катастроф.

   Висока  концентрація населення та промислового  виробництва справляли негативний  вплив на навколишнє середвище, а в окремих регіонах через нерівномірність розселення населення та розміщення промислового виробництва на території України такий вплив створював дуже напружену екологічну ситуацію. Зокрема, в Донбасі, який займає 8,8% території України і де проживає 16% населення, випускається понад 20% усієї промислової продукції, в тому числі 64% паливної, 43% металургійної, 31% хімічної та нафтохімічної, 25% електроенергетичної.

На придніпров’я припадає 9,8% території та близько 12% населення України. Тут виробляється 18% промислової продукції, в тому числі 52% металургійної, 22% електроенергетичної, 13% хімічної та нафтохімічної.

 

 Екологічні аспекти розвитку і розміщення

 продуктивних сил України

 

Входження України до ринкової економіки, нове реформування промислового комплексу  переміщують акценти у системі  передумов і факторів, які впливають  на розвиток і розміщення її продуктивних сил. Їх територіальна організація  є такою ж  важливою, як і технологічне або соціальне. Україна належить до держав з високим рівнем негативних наслідків господарської діяльності. Тому проблеми охорони навколишнього  середовища і раціонального використання природних ресурсів набувають першорядного значення, оскільки під їх безпосереднім  впливом формується становище продуктивних сил. Різко підвищилась напруженість у водопостачанні. Ряд регіонів потерпає від екологічного лиха (Донбас, Придніпров’я, Полісся, Закарпаття). Вкрай необхідною є нова “технологія” прийняття господарських рішень з урахуванням всесвітнього науково-практичного досвіду охорони навколишнього природного середовища.

З огляду на техногенні порушення та виникнення надзвичайних ситуацій, має бути знайдена єдина основа для функціонування і цілей виробничо-економічних  і природних систем. Допустиме  антропогенне навантаження залежить не тільки від обсягів шкідливих  викидів, але й від допустимого  рівня вилучення води та лісоматеріалів без підриву стійкості екологічного потенціалу території.

В окремих  регіонах України соціально-екологічні проблеми поступово набувають значення вузлових. Концепція екологізації розвитку і розміщення продуктивних сил розглядається як специфічний вид еколого-економічного управління, що вимагає обгрунтування екологічних меж господарювання.

Для сталого  розвитку національної економіки важливою стає зміна екологічної стратегії  – перехід від виявлення екологічної  небезпеки до цінки екологічного ринку. Неможливо зробити виробництво абсолютно безвідхідним і звести забруднення до нуля, але можна оцінити техногенний ризик і зробити його прийнятним,  здійснивши моніторинг і розробивши систему захисних заходів. Першим кроком має стати зміна функціонального характеру науково-технічних розробок, оскільки усі системи продуктивних сил повинні розвиватися, невступаючи у руйнівні конфлікти з навколишнім природним середовищем. В умовах підвищення впливу екологічних обмежень виникає необхідність здійснити якісні зміни у продуктивних силах та їх екологізацію, тобто привести їх у відповідність із закономірностями відтворення і збереження  навколишнього природного середовища. Завдання полягає в тому, щоб переборювати екологічну кризу синхронно із забезпеченням розвитку соціально орієнтованої економіки.

Всебічне  обгрунтування збалансованого розміщення продуктивних сил набуває дедалі більшого значення, і не менш важливим є прогнозування на перспективу. Необхідно створити наукову базу для реалізації принципів розвитку і розміщення продуктивних сил, які недопустять при проектуванні  надлишкову концентрацію промислового та сільськогосподарського виробництв.

На кожній території екологічне становище  є наслідком впливу на середовище підприємств багатьох галузей господарського комплексу і промисловості, а  також комунальних об’єктів і побуту. Тому при розробці регіональної стратегії господарського і соціального розвитку необхідно розробити динаміку зміни параметрів діючих і проектованих об’єктів. Але в кожній галузі промисловості є власна стратегія розвитку з напрямом екологічної політики, яка повинна враховувати:

• технологічний стан основних виробничих фондів, рівень концентрації та організації виробництва, які оцінюються у порівнянні з найкращими вітчизняними і зарубіжними аналогами;
• загальну динаміку викидів і скидів забруднень, витрати природних ресурсів та інші екологічні параметри застосовуваних технологій;
• загальногалузеву і природозахисну економічну кон’юктуру (нормативи платежів за забруднення навколишнього природнього середовища, вартість очисних споруд та їх експлуатації).

 

Потенційно-небезпечні виробництва  в Україні.

 

Україна перебуває в ситуації, яка змушує цілі розвитку промислового виробництва  підпорядковувати стратегії техногено-екологічної безпеки в інтересах узгодження економіки та екології. Розміщення продуктивних сил і охорона навколишнього середовища є взаємообумовленими.

Важливим  завданням регулювання техногенного навантаження на територію є не тільки використання розміщення як засобу оптимізації  взаємовідносин суспільства і природи, а й урахування екологічних чинників та умов на всіх стадіях розміщення продуктивних сил.

Основні принципи, які мають враховуватися  при оцінюванні ефективності будь-якої господарської діяльності або діючого  підприємства, такі:

• оцінювання збитків від діяльності;
• компенсація збитків від порушення екологічної рівноваги;
• запобігання молжливим аваріям і небезпекам для навколишього середовища.

Додержання  цих принципів дасть змогу  поєднати економічне зростаня з соціальним захистом населення.

Тенденцї розвитку економіки України на сучасному етапі полягають у широкому використанні потенційно-небезпечних технологій  і виробництв, істотному погіршенні екологічних характеристик окремих регіонів, господарському освоєнні територій з великою ймовірністю природних катастроф.

Коротко охарактеризуємо окремі групи екологічно небезпечних об”єктів України.

Атомні електростанції, як показала аварія в 1986 р. на Чорнобильській АЕС, можуть бути особливо еклогічно небезпечними з надзвичайно важкими наслідками для життя і здоров”я людей, тваринного і рослинного світу, всього навколишнього середовища.

Аварія  на Чорнобильській АЕС є найбільшою техногенною й екологічною катастрофою. В результаті понад 41 тис.кв.км. території було забруднено радіонуклідами. Близько 46 тис.га орної землі та 46 тис.га лісу вилучено з виробництва. Зона відчуження Чорнобиля становить серйозну загрозу для навколишнього середовища внаслідок наявності 800 поховань радіоактивних відходів. Всередині саркофага відбуваються процеси, які не можуть повністю пояснити фахівці. Цей об’єкт є радіаційно небезпечним внаслідок наявності тріщин і значної кількості пилу. При падінні конструкції може статися значний викид пилу, хмара якого за несприятливих метеоумов може вийти за межі 30-кілометрової зони. Одним із шляхів проникнення радіонуклідів у довкілля може бути вода, яка там вже була, і та, що потрапляє через отвори у даху. Екологічну небезпеку становить також ядерне паливо та радіоактивні речовини, викинуті під час аварії, які осіли навколо блоку, а потім були закриті піском та бетоном. З паливномісткими матеріалами з часом можуть статися такі зміни: роздрібнення паливних частинок, утворення на їхній поверхні нових сполук, які можуть розчинятися у воді, вимивання радіонуклідів водою. Усе це може викликати міграцію радіонуклідів.

На атомних  електростанціях утворюються специфічні скидні води, забруднені радіоактивними речовинами. Ці води утворюються при  роботі  перших контурів АЕС, при  дезактивації обладанання і приміщень, у радіохімічних лабораторіях. Збираються вони у реакторному відділенні й направляються на очисні установи з метою повторного  використання. На АЕС найпоширенішою є система водопостачання зі ставками-охолоджувачами. У деяких АЕС (наприклад Запорізькій) проектом передбачена продувка ставка-охолоджувача для зменшення мінералізації води, що використовується в оборотних циклах. Скид радіоактивних вод у відкриті водойми не допускається. Крім того, на АЕС можливі випадки забруднення навколишнього середовища нафтопродуктами, радіоактивними відходами , викидами комуального господарства.

Водосховища. На території України в умовах значної нерівномірності розподілу річкового стоку з метою його регулювання створено багато водойм: з об”ємом 1-10 млн.куб.м - більше 800, з об”ємом 10-100 млн.куб.м – близько 100, понад 100 млн.куб.м –13.

До переліку екологічно небезпечних об”єктів  в Україні включено лише великі водосховища, пов”язані з регулюванням річок Дніпра, Дністра, Південого Бугу, Сіверського Дінця. Ці водосховища віднесені до екологічно небезпечних у зв”язку з великим об”ємом, значним перепадом рівнів між верхнім і нижнім б”єфами, що при катастрофах може викликати затоплення земель і населених пунктів. У період повені можуть виникати значні підтоплення, а період льодставу – придуха, а в період льодоходу можливі затори з негативними наслідками.

У період спрацювання рівнів водосховищ  можливі негативні екологічні наслідки для рибного господарства та тваринництва і рослинного світу   ( висихання  мілководь, придавлення риби льодом, пошкодження гнізд птахів тощо). Водосховища можуть стати також акумуляторами забруднень при аваріях, як це було на Київському та Дністровському водосховищах.

Нафтопродукто-, газо-, аміако- і хлоропроводи. В Україні є розгалужена мережа нафто-, нафтопродукто- і газопроводів. Українська газотраноспортна система включає 35,9 тис. км газопроводів, 122 компресорні цехи і 1380 газорозподільчих станцій. У межах держави діє 13 підземних газосховищ, які можуть вмістити 30 млрд.куб.м газу. Річна пропускна спроможність газотранспортної системи становить 290 млрд.куб.м на вході і 170 млрд.куб.м на виході. Через територію України на світові ринки надходить 90% обсягів російського експорту газу.  Багато з них побудовано 20-25 років тому, труби та обладнання спрацювалися, тому щороку фіксується значна кількість аварійних викидів нафтопродуктів у навкодишнє середовище. Це завдає великих збитків водному господарству та сільськогосподарським угіддям. У зв”язку з енергетичною кризою пошкоджуються трубопроводи з метою крадіжки нафтопродуктів, внаслідок чого забруднюється навколишнє природне середовище.

Нафтопродукти, що потрапляють у водойми, не тільки забруднюють їх, а й викликають зупинення водозаборів для населення  та об”єктів народного господарства. Через це експлуатація всіх нафтопродуктопроводів потребує посиленого контролю з боку державних природоохоронних органів.

Аварії  на газо-, аміако-, і хлоропроводах можуть викликати значне забруднення навколишнього природного середовища, отруєння людей і тварин, пошкодження і знищення рослинності.

Підприємства, що використовують хлор,  віднесені до екологічно небезпечних тому, що вони пов”язані зі зберіганням особливо небезпечної отруйної речовини – хлору. Під час промислової аварії можуть бути надзвичайно важкі наслідки, пов”язані з людьми і матеріальними втратами. Такі підприємства, як правило, належать до першого ступеня небезпечності.