Економічна природа та суспільне призначення податків

Розкриття суспільного призначення податків як соціально-економічного поняття, неможливе без визначення функцій цієї категорії. Враховуючи те, що податки є необхідним елементом централізації частки вартості національного продукту в бюджеті для оплати державних суспільних благ і засобом перерозподілу цієї вартості між державою і юридичними та фізичними особами, можна констатувати той факт, що податки виконують фіскальну та розподільчо-регулятивну функції.

Ці функції є об'єктивними та існують з часу виникнення податків. Але конкретні прояви їхніх рис пов'язані з умовами суспільного розвитку. Тому пошук основних функцій – це хибний шлях дослідження податків як економічної категорії.

Фіскальна функція забезпечує об'єктивні умови для утворення матеріальної основи функціонування суспільства. Якраз за її допомогою реалізується велика частка суспільного призначення податків, проявляються конкретні форми утворення грошових фондів держави, які забезпечують виконання покладених на неї функцій.

Розподільчо-регулятивна функція закладена у сутності кожного податку, адже, як зазначалось, податки пов'язані з процесами перерозподілу вартісних пропорцій національного продукту між платниками податків та державою. Причому, обсяги цих вартісних пропорцій безпосередньо регулюються за допомогою податків. Сутність регулятивної функції полягає у впливі податків на різні види діяльності їх платників.

Використання податку як фінансового регулятора дуже складна справа, оскільки регулятивна функція податків є обов'язковим явищем, а міра впливу податків на вище перераховані аспекти залежить від податкової політики, що є досить суб'єктивним явищем.

Податкові відносини поєднують у собі водночас фіскальні та розподільчо-регулятивні ознаки. Тому специфічне суспільне призначення податків визначається не існуванням кожної функції окремо, а лише завдяки їхній єдності.

Завдяки з'ясуванню сутності та єдності податків можна дійти важливого висновку щодо необхідності чіткого розмежування об'єктивного існування податків з притаманними їм функціями та процесу їхнього використання державою в проведенні податкової політики. Прояв податків та їхніх функцій в дії – об'єктивний процес, який виражає відносини базису. Податкова ж політика, що провадиться державою за допомогою податкового механізму – використовуючи податки – це відносини надбудови. Цей висновок дає змогу краще зрозуміти об'єктивність категорії «податок» і суб'єктивність дій держави яка провадить податкову політику.

Робота щодо забезпечення надходжень прибуткового податку, державного мита, податку на землю, податку із власників транспортних засобів спрямована на постійне роз'яснення податкового законодавства, переконання платників податків - фізичних осіб у необхідності сплати податків. Підрозділи оподаткування фізичних осіб шукають додаткові джерела надходжень до бюджету, ретельно проводиться контрольно-перевірна робота на підставі всебічного аналізу показників фінансово-господарської діяльності платників податків.

Податки слід відрізняти від таких понять як плата і платіж. Плата дає відповідь на запитання „за що?” - за воду, за землю, за природні ресурси, за лісові ресурси, за користування надрами, - а її розмір залежить від кількості використаних чи спожитих ресурсів. Платіж характеризує напрями використання коштів - на пенсійні заходи, соціальне страхування тощо. Отже, податки на відміну від плати і платежу не мають цільового закріплення і використовуються вдповідно до розпису бюджетних видатків.

Обов’язковою умовою для залучення до оподаткування є наявність певного майна, капіталу або доходу. Додаткові умови нарахування та сплати податків встановлюються відповідними законами з питань оподаткування.  
Суть податків, як фінансової категорії проявляється в її функціях. Податки виконують фіскальну, регулюючу і контрольну функції.  
Фіскальна функція забезпечує формування дохідної частини бюджету. Носії фіскальної суті мають відповідати вимогам постійності, стабільності, рівномірності розподілу фіскального тягаря у територіальному розрізі.  
Суть регулюючої функції полягає у впливі податків на різні сторони діяльності платника. Використання податків, як фінансових важелів ґрунтується на факторах фіскальної достатності (визначає місце податків в структурі доходів бюджету), економічної ефективності (передбачає стимулюючий вплив податків на розвиток підприємницької діяльності), соціальної справедливості (забезпечує реалізацію соціальних гарантій населенню). 

Контрольна функція розкривається у тому, що податки є сигналізатором якісних і кількісних пропорцій, які складаються в соціально- економічному житті суспільства в результаті розподілу і перерозподілу ВВП. Це створює можливості для використання податків як засобів контролю. 

 

2. Класифікація податків та їх елементи

 

Система оподаткування використовує на практиці багато форм податків, які відрізняються за об’єктом, джерелом, формами стягнення тощо. В основу класифікації закладені різні ознаки.

Так, податки можна класифікувати за такими ознаками:

1. За формою, в якій стягується податок:

- грошові;

-натуральні.

На даний час оподаткування здійснюється переважно у грошовій формі.

2. За правовою ознакою (в залежності від рівня державних структур, які їх встановлюють):

Загальнодержавні встановлюються найвищими органами влади в державі і є обов’язковими до сплати на всій території України. Ці податки можуть формувати дохідну частину як державного, так і місцевого бюджетів.

У фіскальній практиці існує три варіанти запровадження місцевих податків:

1. Місцеві органи влади запроваджують  на своїх територіях місцеві  податки згідно з переліком  та в межах граничних розмірів, які затверджуються найвищим  органом влади в державі (наприклад, в Україні);

2. Встановлення місцевих податків як надбавок до загальнодержавних (наприклад, у США);

3. Повна автономія запровадження  місцевих податків (наприклад, в  Японії, Італії).

3. За часом дії:

Звичайні – це постійно діючі податки і збори, до порядку обчислення та сплати яких можуть вноситися чимало змін та доповнень.

Надзвичайні – податки, які запроваджуються на певний час, у надзвичайних умовах (наприклад, під час війни, ліквідації наслідків катастроф, стихійного лиха тощо).

4. За економічною ознакою об’єкта оподаткування:

- податки на доходи та прибутки – обов’язкові платежі, які справляються з чистого доходу з фізичних і юридичних осіб в момент його отримання. Безпосередніми об’єктами оподаткування є заробітна плата та інші доходи громадян, прибуток чи валовий дохід підприємства.

5. За формою оподаткування податки поділяються на:

- прямі;

-непрямі.

Критерієм такого поділу стала теоретична можливість перекладання обов’язку сплати податку на іншу особу – на споживача продукції. Критерій перекладання податку на споживача для визнання цього податку прямим чи непрямим є неточним, оскільки при певних умовах прямі податки також можуть бути перекладені на споживача продукції через механізм ціноутворення.

Прямі податки встановлюються відносно платників. Їх розмір залежить від розміру об’єкту оподаткування. Кінцевим платником прямих податків є той, хто одержує дохід, володіє майном.

До прямих податків належать всі прибуткові та майнові податки.

Вони встановлюються на дохід або майно платника податку і сприяють такому розподілу податкового тягаря, при якому більше податків платить той, хто має більш високі доходи та більше майна. Такий принцип оподаткування більшість економістів вважає справедливим. У розвинених країнах світу таких як США, Японія, Великобританія, Німеччина прямі податки складають близько 40-90% в загальній сумі податкових надходжень.

Разом з цим, пряме оподаткування вимагає відпрацювання складного механізму стягнення податків, оскільки виникають проблеми в обліку об’єкту оподаткування. Крім того, вимагається відпрацювання механізму попередження ухилень від оподаткування.

За ступенем обліку фінансового стану платника податків прямі податки поділяються на особисті та реальні.

Механізм обчислення та сплати особистих податків враховують платоспроможність та сімейний стан фізичної особи, оскільки вона сплачує податок в залежності від величини отриманого доходу (прибутку) (податок з доходів фізичних осіб).

Реальними податками оподатковується майно фізичних і юридичних осіб незалежно від індивідуальних фінансових можливостей платника податку. Прикладом реального податку є плата за землю, платники якої повинні сплачувати її незалежно від того, чи отримали вони доходи і, якщо отримали, то в яких розмірах.

Непрямі податки – обов’язкові платежі, які сплачуються платниками опосередковано через цінові механізми, причому сума податку не зменшує об’єкта оподаткування, а збільшує ціну товару (ПДВ, акцизний податок, мито). Непрямі податки ще називають податками на споживання.

Оскільки платниками непрямих податків є споживачі продукції самі податки включаються до ціни товарів, робіт і послуг, то їх розмір для окремого платника податку прямо не залежить від одержаних ним доходів або наявного у нього майна.

Не дивлячись на критику з боку багатьох економістів, непрямі податки доволі широко використовуються у всьому світі, оскільки при відносно простому механізму їх стягнення вони забезпечують стабільні й суттєві доходи держави та ухилитися від їх сплати важко. Крім того, психологічно ці податки сприймаються платниками легше ніж прямі, оскільки вони приховані у ціні товару, роботи, послуги і платник податку в момент його сплати не завжди усвідомлює що сплачує податок державі.

7. За джерелами оподаткування:

- податки на зароблені доходи;

- податки на „незароблені”  доходи (на капітал).

До зароблених доходів відносяться: зарплата, гонорар осіб вільних професій, дохід підприємств тощо.

До незароблених, але легальних доходів відносяться дивіденди, проценти, приріст вартості нерухомості та цінних паперів, рента з земель тощо.

 

1.3 Становлення і розвиток  податків в Україні

 

Оподаткування в України розвивалось послідовними етапами. Першим етапом була система податків Київської Русі (IX - кінець ХІІІ ст.). З виникненням держави (VІІІ-ХІІ ст.ст.) у Київській Русі розпочинає свою історію і податкова система (служба) на українських землях. Середньовічна, феодально-децентралізована податкова система проіснувала на Україні до середини ХVІІ ст., а пережитки її до XIX ст. Найдавнішою системою прямих податків у Київській Русі була данина для утримання княжого двору й дружини. Правнуком Ольги, великим Київським князем Ярославом Мудрим було складено перший писемний звід законів - «Руська правда». «Руська правда» - це зразок стародавнього судочинства і життєвих принципів того часу, її статті є завершеним збірником закону і для Київської Русі. [1].

У другій половині XIII ст. - початку XIV ст. татари встановили в деяких частинах зайнятої ними України свою податкову систему і з цією метою періодично робили переписи людей, господарств майна. Усе населення (крім духовенства) змушене було платити на користь завойовників спеціальний грошовий податок - «вихід із кожного чоловіка та з кожної голови худоби».

Татарські збирачі податків - «баскаки» стягували натуральну татарщина», а також людську данину, визначали примусові роботи тощо. [5].

Другим етапом була: грошова, натуральна данина, панщина та інші податки Литово-Польської доби (поч. XIV - поч. XVI ст.)

У першій половині XIV ст. більшість українських земель (Поділля, Київщина, Чернігівщина) увійшла до складу Великого Князівства Литовського. Тут зберігалась податкова система періоду Київської Русі та діяли закони «Руської правди» аж до другої половини XVI ст., коли ці землі після Люблінської унії Литви з Польщею (і 569 р.) увійшли до складу Речі Посполитої. [4].З XVI ст. під впливом польського права відбувається еволюція права землеволодіння селян.

Третій етап: податки Козацької держави (1648-1654 рр.)

Головними джерелами прибутків Війська Запорізького низового, крім природного багатства чорноземного краю, були: воєнна здобич, зовнішня торгівля, продаж вина, платня від перевозів, подимний податок і, врешті, царське хлібне і грошове жалування. У документах січового архіву 1770 р. у всіх володіннях запорізьких козаків налічувалося понад 370 шинків. [4].

Козаки та їх старшина за військову службу відстоювали свій привілей - звільнення від податків, їх сплачували лише селяни та міщани. Головний грошовий податок, який січові власті стягували з посполитих, називався «військовим окладом» (тяглові - 80 коп., піші - 30 коп., наймані робітники - 70 коп.). [9].

Четвертий етап: Московсько-російська податкова система (середина XVI - поч. XX ст.). Після Переяславської угоди 1654 р. в Україні утворюється російська царська адміністрація з військовими залогами, яка втручається у фінансову систему Гетьманщини, що призводить до її розладу. За гетьмана Брюховецького на українську землю в 1666 р. прибули московські переписувачі, які складали подушний опис сіл. [4].

У другій пол. XIX ст. у зв'язку із стрімким піднесенням промислового розвитку в Росії було проведено фінансову реформу. У 1863 р. подушна подать із міщан була замінена на податок з нерухомого майна [9]. У 1875 р. встановлено державний поземельний податок. Це був єдиний податок, який платили з своїх земель поміщики-дворяни. З 1887 р. по 1898 р. було введено і змінено такі податки: було припинено збір подушної податі з селян.