Надбавки і знижки до цін

Ціна, що фіксується в процесі виконання контракту (регульована, гнучка), може уточнюватися сторонами безпосередньо перед постачанням кожної партії товару (при довгострокових контрактах) — щорічно перед початком чергового господарського / фінансового року. Покупцю може бути надане пільгове право вибору моменту фіксації ціни протягом терміну виконання угоди із зазначенням джерела інформації про ціни. У контракті в цьому разі обумовлюються умови фіксації і принцип визначення рівня ціни (price level).

Під час постачання товарів застосовують застереження про коливання ціни залежно від ринкових цін. Наприклад, застереження «підвищення» — будь-яке підвищення ринкової ціни спричиняє підвищення ціни товару. Застереження «зниження» спричиняє зменшення ціни залежно від зниження ринкових цін. Застереження «підвищення/зниження» дозволяє встановлювати будь-яке коливання ціни, як зниження, так і підвищення, залежно від стану ринкових цін. Таке застереження застосовується в основному до товарів, що котуються на біржах. Так, в угодах на біржові товари застережується, за котируваннями якої біржі і за якою рубрикою котирувального бюлетеня визначатиметься ціна, а також термін, протягом якого покупець зобов’язаний повідомити продавця про своє бажання зафіксувати ціну в контракті. Такі угоди називаються онкольними (call transaction).

Ціни опціонів. Опціон являє собою право, але не зобов’язання, купити/продати будь-які активи за заздалегідь обумовленою ціною протягом певного періоду. Опціон може бути реалізований чи ні залежно від рішення, прийнятого виключно його власником. Хоча опціони існують уже тривалий час — угоди з товарними опціонами стали укладати в середині XIX в., — формалізована модель, що одержала широку популярність, Ф. Блека і М. Шоулза ціноутворення для опціонів з’явилася лише в 1973 р. (Black— Scholes Option Pricing Model, OPM) у період швидкого зростання в США опціонної торгівлі. Теорія ціноутворення опціонів може бути використана для аналізу конкретних ситуацій, наприклад, припинення орендних угод чи відмовлення від реалізації проектів. У цьому разі акціонерний капітал компанії, що використовує позикове фінансування, може бути представлено як опціон покупця. Коли компанія залучає позиковий капітал, це є рівнозначним продажу акціонерами активів компанії кредиторам, що розраховуються за активи наявними коштами (у розмірі суми наданої позики), але при цьому надають акціонерам опціон покупця. Конкретна ціна реалізації опціону дорівнює сумі самої позики і відсотків по ньому.

Різновидом оптової ціни підприємства-виготовлювача є трансферна ціна. Трансферна ціна застосовується для здійснення комерційних операцій між підрозділами однієї й тієї самої фірми чи підприємства. Вона може використовуватися як щодо готових виробів, напівфабрикатів, сировини, так і щодо послуг, у тому числі управлінських платежів і відсотків за кредит. В останні роки трансферні ціни значно поширилися, оскільки внутрішньофірмова торгівля стає все більш важливим елементом міжнародної торгівлі. Так, внутрішньофірмова торгівля широко здійснюється між американськими компаніями і їхніми філіями, що розташовані в інших країнах. У такий же спосіб діють і інші країни на території США. Використання трансферних цін може впливати на конкурентоспроможність фірми на ринку. Так, шляхом зниження цін на сировину і матеріали, що поставляються дочірніми підприємствами, можна помітно підвищити конкурентоспроможність кінцевого товару. Знижені трансферні ціни іноді застосовуються також для зменшення мита тощо. Однак це суперечить антимонопольному законодавству і може бути покарано.

Оптові ціни на продукцію промисловості — ціни, за якими реалізується і закуповується продукція підприємств, фірм та організацій промисловості незалежно від форм власності в порядку оптового обороту, тобто це ціни, за якими підприємства й організації-споживачі оплачують продукцію постачальницько-збутовим (оптовим) організаціям.

Оптова ціна промисловості, крім оптової (відпускної) ціни, містить у собі постачальницько-збутову (оптову) націнку чи знижку і ПДВ. Постачальницько-збутова (оптова) націнка чи знижка — це ціна на послугу з постачання й збуту; як будь-яка ціна вона повинна компенсувати витрати постачальницько-збутових чи оптових організацій і забезпечити їм прибуток.

Якщо ціни виготовлювачів продукції більше тяжіють до виробництва, то оптові ціни промисловості тісніше пов’язані зі сферою обігу (оптовою торгівлею).

Різновидом оптової ціни промисловості є ціна біржового товару (чи біржових угод). Ця ціна формується на базі біржового котирування і надбавок чи знижок з неї залежно від якості товарів, відстані товару від місця поставки, передбаченого біржовим контрактом.

Роздрібні ціни — ціни, за якими товари реалізуються в роздрібній торговій мережі населенню, підприємствам і організаціям, вони є кінцевими; за цими цінами товари вибувають зі сфери обігу і споживаються в домашньому господарстві чи у виробництві.

Склад роздрібної ціни характеризується такими економічними елементами, що її утворюють: оптовою ціною промисловості, податками (ПДВ, акцизний збір та ін.) і торговельною надбавкою чи торговельною знижкою. Торговельна надбавка складається з витрат торговельних організацій і їхнього прибутку для продовження діяльності. Торговельна надбавка встановлюється підприємствами роздрібної торгівлі у відсотках до цін придбання товарів (із ПДВ).

Схематично весь процес ціноутворення подано на рис. 2.1. 

 

Витрати   (собівартість)  підприємства	Прибуток	Акцизний збір	ПДВ	Оптова  націнка	Торговельна надбавка
Ціна підприємства
Відпускна ціна підприємства
Відпускна ціна промисловості
Роздрібна ціна

Рис. 2.1. Структура ціни

Неважко помітити, що кожен наступний вид ціни містить у собі попередній. Варто підкреслити, що на кожній стадії реалізації (обороту) товару в ціну додатково включається податок на додану вартість, а також акциз (на підакцизні товари), що сплачується в бюджет підприємством — виготовлювачем товару. Слід зазначити, що, будучи непрямим податком, ПДВ утворюється в кожній ланці товарообігу й акумулюється в роздрібній ціні. Він сплачується кінцевим споживачем. Цей податок, як правило, становить 20 %, але існують пільгові ставки його на окремі групи товарів (деякі продукти харчування, медикаменти, товари дитячого асортименту й деякі інші). Частка непрямих податків у ціні на алкогольну продукцію досягає 90 %, а на основні продукти харчування — 10 %. З лібералізацією цін у результаті відриву їх від сформованого рівня витрат виробництва і обігу, в умовах постійного зниження обсягів виробництва в натуральному вираженні ПДВ цілковито втратив зв’язок зі справжнім процесом зростання вартості. ПДВ продовжує залишатися ціновою надбавкою. ПДВ і акцизи поряд з податком на прибуток і мито є основними дохідними статтями бюджетів.

Різновидом роздрібної ціни є аукціонна ціна. Аукціонна ціна — ціна товару, проданого на аукціоні. Вона може істотно відрізнятися від ринкової ціни (бути багаторазово вище її), оскільки відбиває унікальні й рідкі властивості та ознаки товарів і значною мірою залежить від рівня професіоналізму особи, що проводить аукціон.

Крім ціни продажу існує ще ціна споживання, чи витрати споживання. Справа в тому, що недостатньо купити товар, щоб задовольнити потребу. Щодо багатьох товарів, особливо тривалого користування, необхідно ще здійснити витрати на експлуатацію — витрати на обслуговування, ремонт, запасні частини, паливо, електроенергію тощо. Тому витрати споживача складаються з двох частин — ринкової ціни товару і ціни споживання, що включає витрати, пов’язані зі споживанням товару. Ціна споживання на товари тривалого користування, як правило, набагато вище продажної ціни. Продажна ціна від загальних витрат на експлуатацію за весь термін служби, наприклад легкового транспорту, становить 20 %, а побутового холодильника — 10 %.

Відносно низька продажна ціна на товар ще не свідчить про те, що вона вигідна для покупця. Ринкова ціна може бути відносно низькою, однак витрати на експлуатацію виробу (ціна споживання) можуть виявитися досить високими. У результаті сукупна ціна може бути також високою. Тому ціна споживання нерідко виступає важливим чинником конкурентоспроможності будь-якого товару.

Диференціація цін відповідно до сфери товарного обігу. Залежно від цієї ознаки ціни поділяються на такі основні види:

у промисловості — оптові ціни;

у будівництві — кошторисні;

у сільському господарстві — закупівельні;

у торгівлі — роздрібні ціни;

у сфері послуг — тарифи;

ціни, що обслуговують зовнішньоторговельний оборот (експортні й імпортні ціни).

Ціни на будівельну продукцію. Продукція будівництва оцінюється за трьома видами цін:

кошторисна вартість — граничний розмір витрат на будівництво кожного об’єкта;

прейскурантна ціна — усереднена кошторисна вартість одиниці кінцевої продукції типового будівельного об’єкта (за 1 м2 житлової площі, 1 м2 корисної площі, 1 м2 малярських робіт тощо);

договірна ціна, що встановлюються за домовленістю між замовниками та підрядниками; сфера дії цієї ціни розширюється з розвитком ринкових відносин, відповідно звужується сфера дії інших видів цін на будівельну продукцію.

Закупівельні ціни — це ціни (оптові), за якими реалізується сільськогосподарська продукція сільськогосподарськими підприємствами, фермерами й населенням. На практиці закупівельні ціни для окремих господарств трансформуються в середні ціни фактичної реалізації, в яких враховані ціни і кількість продукції, проданої різними каналами реалізації (заготівельним організаціям, за прямими зв’язками із роздрібною торгівлею, на колгоспному ринку тощо). Закупівельні ціни — договірні (вільні) ціни, вони встановлюються залежно від співвідношення попиту та пропозиції. Закупівельна ціна складається, по-перше, із собівартості, по-друге, із розміру прибутку, необхідного для продовження здійснення господарської діяльності в умовах ринкових відносин на основі не тільки простого, а й розширеного відтворення, і, по-третє, з ПДВ.

Найважливішим для розвитку сільського господарства є питання забезпечення цінового паритету в обміні продукцією між промисловістю і сільським господарством, еквівалентності цього обміну, недопущення цінового протистояння між містом і селом. Цей паритет повинен забезпечити через ціни взаємовигідний обмін продукцією між промисловістю й сільським господарством без втрат як для сільського господарства, так і для промисловості. Ціновий паритет протягом тривалого часу постійно порушувався, що призводило до значних втрат у сільському господарстві і негативно позначалося на його економіці, стримувало розвиток цієї галузі. Найбільш відчутні удари сільське господарство одержує під час інфляційного зростання цін. Справа в тому, що результати своєї праці воно реалізує один раз на рік — восени після збирання й продажу частини врожаю, а купує необхідні матеріально-технічні ресурси постійно, протягом усього року в умовах беззупинного зростання цін. Тому сільському господарству необхідна постійна економічна та соціальна підтримка з боку держави (пільгові кредити, забезпечення матеріально-технічними ресурсами тощо). У багатьох економічно розвинутих країнах, наприклад у США, сільському господарству надається фінансова підтримка (субвенції), а також допомога у вигляді закупівель державою за гарантованими цінами значної частини врожаю. Тому забезпечення цінового паритету, еквівалентності обміну між сільським господарством і промисловістю повинно бути предметом постійної й пильної уваги з боку держави, було і залишається одним із центральних питань економічної політики країни.

Ціни на побутові та комунальні послуги — це плата за різного роду послуги, що надаються населенню побутовими та комунальними службами. До них належать: ціни на послуги пралень, 
перукарень, хімчисток, ціни на ремонт одягу та взуття, а також плата за квартиру, телефон та ін.

Класифікація цін залежно від території дії. Відповідно до цієї ознаки вирізняють:

ціни єдині;

ціни регіональні (зональні, місцеві та ін.).

Єдині ціни встановлюються і регулюються державними органами. Йдеться про такі види продукції і послуг, як, наприклад, газ, електроенергія, транспорт, квартирна плата та деякі інші.

Регіональні та місцеві ціни регулюються регіональними органами влади та управління. У процесі формування ці ціни орієнтуються на витрати виробництва й реалізації, що складаються в даному регіоні. Регіональними є ціни й тарифи на переважну більшість комунальних та побутових послуг, що надаються населенню.

Поряд з державним регулюванням цін дана ознака класифікації цін може бути застосована і до класифікації ринкових цін. Відповідно до цього вирізняють:

ціни внутрішнього ринку, що спираються на величину національної вартості товару. Вони залежать:

від рівня продуктивності праці;

від структури національного виробництва;

від внутрішніх макроекономічних показників держави;

ціни світового ринку. Світові ціни спираються на інтернаціональну вартість та на безліч інших чинників. Світові ціни – це, як правило, «ціна продавця» в основних центрах з експорту даного товару і «ціна покупця» у найважливіших центрах його імпорту.

Класифікація цін відповідно до впливу держави на ціноутворення. Під час переходу суспільства до ринку з’являється така класифікаційна ознака, як ступінь свободи цін від впливу держави на їх визначення. Залежно від цієї класифікаційної ознаки вирізняють такі види цін:

вільні ціни — складаються на ринку під впливом попиту та пропозиції, незалежно від якого б то не було прямого впливу державних органів. Держава може впливати на ці ціни (їхній рівень) лише побічно — шляхом впливу на кон’юнктуру ринку доступними їй засобами, наприклад, встановити «правила гри» на ринку за допомогою заходів, що обмежують нечесну конкуренцію та монополізацію ринку. Для цього вводяться заборони: на горизонтальне фіксування цін, на вертикальне фіксування цін, на цінову дискримінацію, на демпінг, на нечесну цінову рекламу;

регульовані ціни — складаються під впливом попиту та пропозиції, але зазнають під час формування певний вплив державних органів, що здійснюється або прямим обмеженням зростання чи зниження цін, або шляхом регламентації рентабельності, або шляхом встановленням граничних надбавок чи коефіцієнтів до фіксованих цін прейскуранта, або шляхом встановлення граничних значень елементів ціни, або яким-небудь аналогічним методом;

фіксовані ціни — прямо встановлюються державою в особі будь-яких органів влади й управління. Існують такі форми фіксування цін: прейскурантні ціни, «заморожування» ринкових вільних цін, фіксування монопольних цін. Такі ціни встановлюються в екстремальних умовах (у разі війни, стихійних лих, кризи в економіці, гострого дефіциту товарів та ін.).

Найадекватнішими ринковій економіці є вільні ринкові ціни. Але перейти цілком тільки до них не можна. Та й ніде у світі цього і немає. Цілком вільне ціноутворення може відбуватися лише на товарних ринках, де протікають економічні процеси, що найповніше відповідають інтересам економіки, суспільства в цілому. Але і в цьому разі держава зберігає за собою право у разі необхідності втручатися в процеси ціноутворення й залежно від економічних умов, що змінюються, переходити до регульованих чи навіть фіксованих цін. Справа в тому, що контролювати систему, не «прив’язану» до яких-небудь цін на базові види продукції, надзвичайно важко, особливо на перших етапах переходу до ринку. Ціни будуть постійно прагнути «зійти», і вони досить часто «ідуть» від намічених рівнів і співвідношень у будь-який бік (частіше у бік підвищення). Тому ціни на окремі найважливіші, базові види товарів повинні регулюватися (а іноді й фіксуватися на певний період часу) державою. До цих видів продукції можуть бути віднесені нафта й нафтопродукти, газ, електроенергія, хліб і деякі інші.