Управление интелелктуальной собственностью

Вступ

Перехід до інформаційної  економіки нерозривно пов'язаний з  бурхливим розвитком електронних  засобів зв'язку, новітніх цифрових технологій, які істотно скорочують терміни відтворення інформації, забезпечують можливості її використання, внесення змін та швидкого постачання інтелектуальних продуктів споживачам.

На сьогодні Інтернет-ресурси включають понад 10 млрд. документів, а темпи зростання  Всесвітньої мережі перевищують 7 млн  нових сторінок на добу. На початок 2005 р. кількість веб-сайтів в Інтернеті досягла 60 млн, а темпи зростання їх кількості перевищують 1,7 млн на місяць.

Перетворення  Інтернету на провідний засіб  спілкування, обміну інформацією та ведення бізнесу породжує нові явища  в системі відносин інтелектуальної  власності, зумовлені віртуальною сутністю, транскордонністю та динамічністю цієї глобальної мережі.

На думку  сучасних дослідників, широке використання Інтернету у сфері інтелектуальної  власності породжує не лише нові можливості, а й низку проблем щодо ефективного  захисту та охорони прав інтелектуальної власності.

По-перше, Інтернет як супермедійний засіб комунікації  полегшує інформаційний обмін, пришвидшує рух інформації, сприяє подальшому розвитку глобального ринку прав на об'єкти інтелектуальної власності  та механізмів узгодження інтересів усіх зацікавлених сторін. Наприклад, у 1998 р. Генеральна асамблея ВОІВ ухвалила проект WIPONET, спрямований на спрощення операцій у сфері інтелектуальної власності шляхом створення світової мережевої інфраструктури, здатної зробити доступною інформацію щодо інтелектуальної власності для широкого загалу.

По-друге, формування "кіберпростору", який має глобальні  та цифрові характеристики, створює  проблеми захисту прав інтелектуальної  власності, що мають територіальні  та часові параметри, а також географічні та фізичні межі.

Правовий аналіз ознак Інтернет як такого та міжнародної  практики його правового регулювання  свідчить, що специфіка всесвітньої  мережі полягає в її дуалістичній природі. По-перше, Інтернет – це телекомунікаційна  мережа та ієрархічна структура, яка включає певні єдині стандарти обміну інформацією та єдину системи адресації. А по-друге – це глобальний (всесвітній) та загальнодоступний інформаційний простір, котрий не має єдиного централізованого керування, єдиного власника та відокремленого майна.

На думку  провідних дослідників, основними  сучасними проблемами у сфері  розвитку відносин інтелектуальної  власності в епоху Інтернет є:

• конфлікт доменних імен і товарних знаків у глобальній інформаційній мережі;
• невирішеність питання щодо правомірності патентування способів ведення бізнесу;
• проблеми щодо охорони товарів у цифровій формі;
• проблеми щодо охорони баз даних;
• проблеми щодо максимально ширококого доведення до відома суспільства ( через Інтернет) інформації про патенти.

Дуже часто  порушуються в Інтернеті і особисті немайнові права авторів, зокрема: авторське право, право на ім'я, право на захист своєї репутації, право на публічне використання твору та інше. Найпоширенішими порушеннями авторських прав справедливо вважаються розповсюдження контрафактних копій програм та творів у цифровій формі в глобальних комп'ютерних мережах. Проблема тут полягає у високій складності технічної фіксації факту порушення авторських прав як необхідної передумови початку судового розгляду справи. Порушення авторських прав у глобальній інформаційній мережі правильно вважають однією з найгостріших проблем, котрі потребують негайного вирішення.

 

 

 

 

 

1.Проблема охорони інтелектуальної власнрості у мережі Інтернет

Щороку зростає  попит користувачів Інтернет на електронні книги. Має успіх поява наукових, технологічних і медичних публікацій он-лайн. Зріс також попит на он-лайнові колекції: в більш ніж 7300 бібліотек, які надають вільний доступ до текстів сотень тисяч електронних книг. За даними "Нью-Йорк Таймс", у вересні 2002 р. вперше кількість відвідувачів на сайті газети newtimes.com (1,28 млн щоденно) перевищила кількість примірників її щотижневого розповсюдження на папері (1,2 млн щоденно). Стосовно галузей образотворчого мистецтва, народних промислів і прикладних мистецтв, то багато музеїв і галерей перетворили свої колекції в цифрову форму і зробили їх доступними для перегляду в Інтернеті. Один із таких сайтів, Artnet, надає користувачам доступ до творів понад 16 000 художників з 1300 художніх галерей.

Чинні норми, як правило, зорієнтовані на поширення творів на матеріальних носіях, що охороняються авторським правом, тоді як в Інтернеті їх використання є практично необмеженим. Крім того, застосування програм у глобальній комп'ютерній мережі дає змогу здійснювати практично необмежений експорт та імпорт об'єктів інтелектуальної власності.

Перенесення зростаючої кількості літературних творів, фільмів, комп'ютерних програм у цифрове  середовище породжує реальну загрозу  зміни та фальсифікації цих творів, створення дешевих і високоякісних копій, їх широкого розповсюдження з порушенням авторських прав. Користувачі комп'ютерів зі спеціальними пристроями отримують можливості запису та перезапису фонограм на комп'ютерні диски з подальшим їх відтворенням на будь-якому побутовому пристрої.

Найпоширенішим  порушенням виключних авторських прав на програми для ЕОМ є розповсюдження контрафактних копій програм  глобальними комп'ютерними мережами. Проблема пов'язана також зі складністю фіксації факту порушення авторських прав як необхідної передумови судового розгляду справи.

З появою Інтернету  плагіат перетворився на серйозну проблему. За даними опитування, проведеного  професором Д. Маккейбом з Ратгерського університету 37 % з 30 тис. студентів  у 34 коледжах США користуються copy&paste для копіювання витягів з чужих робіт, знайдених у мережі. Водночас 20 % університетських професорів у США використову­ють програми, здатні виявити плагіат.

Плагіатом вважається опублікування повністю або частково чужого твору під іменем особи, яка  не є автором цього твору. Плагіат вирізняється саме присвоєнням чужого авторства. При піратстві, наприклад, може відбуватися розповсюдження чужих творів без дозволу автора, але імена справжнього автора не приховується. Тобто у даному випадку немайнові права автора зберігаються, чого не можна сказати про плагіат, де порушуються, як майнові, так і особисті немайнові права автора. Цікаво зауважити, що плагіатом не вважається цитування (обов’язкове посилання на автора), використання змісту, суті, ідеї, теорії , концепції чужих творів.

Крім того, одним  із способів плагіату є несанкціонований переклад і подання перекладеного  тексту як свого власного без посилання  на першоджерело .

Вважаємо за необхідне розглянути наступне цікаве та суперечливе питання - це існування  і функціонування електронних бібліотек, та їх вплив на авторське право. Електронною бібліотекою вважається он-лайн ресурс, де розміщуються літературні твори, які можуть бути переглянуті усіма користувачами Інтернету.

Незважаючи  на численні переваги електронних бібліотек (економія часу для користувачів, можливість маловідомих авторів стати відомими серед читачів, економія коштів на утримання бібліотеки), є і недоліки, до яких можна віднести можливі наслідки для авторів. Їхні книжки не купують, а знаходять в Інтернеті, їх авторське право легко порушити, адже неможливо відслідкувати, чи дійсно читач зберігає книжку на власному комп’ютері лише для навчальних та особистих цілей. Видавництва, так само як і автори можуть втратити прибуток від продажу примірників творів.

На наш погляд, електронні бібліотеки мають право на своє існування. Але вони повинні бути спеціалізованими та науковими. Функціонування  таких бібліотек необхідно законодавчо врегулювати, насамперед, щодо збереження авторських прав, як майнових, так і немайнових. Можливим варіантом також може бути платна реєстрація в електронних бібліотеках, або ж плата за скачування книги, тоді автору можна було б надавати частину коштів у вигляді винагороди. Або ж задля здійснення авторами своїх прав в електронних бібліотеках могла би бути запроваджена розгалужена система доступу користувачів до творів. Вид доступу визначався б рішенням автору .

Найефективнішим засобом боротьби з піратством в  Інтернеті є захист своїх прав у судовому порядку, але для звернення  до суду необхідно зібрати достатні докази порушення своїх прав. Та на практиці фіксація й доказування порушень прав інтелектуальної власності в Інтернеті є досить сумнівною справою.

Відповідно  до статті 57 Цивільного процесуального кодексу України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обгрунтувують вимоги і заперечення сторін та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, яких опитували, як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Стаття 32 Господарського процесуального кодексу України  передбачає такі засоби доказування: письмові і речові докази, висновки судових експертів, пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі.

Не слід забувати і про можливість вжиття запобіжних заходів. Відповідно до статті 43-1 ЦПК особа, яка має підстави побоюватись, що подання потрібних для неї доказів стане згодом неможливим або утрудненим, має право звернутися до Господарського суду із заявою про вжиття запобіжних заходів до подання позову. В дпному випадку для цього є всі необхідні підстави, адже порушник може будь-коли прибрати використаний з порушенням права інтелектуальної власності об'єкт зі свого сайту. Видом запобіжного заходу, необхідного у випадку, котрий нами розглядається, є витребування доказів ( ст. 43-2 ГПК). Тож заяву про вжиття запобіжних заходів треба подати ще до того, як порушник припинив оприлюднення спірного сайту в Інтернеті.

На сьогоднішній день в українській правозастосовній діяльності застосовується низка прийомів, що дозволяють юридично закріпити відомості, розміщені в Інтернеті, з тим, аби їх можна було використати в господарському, цивільному процесі як докази:

1.     Фіксація учасником процесу інформації, що міститься на веб-сайті у  вигляді роздрукованого зображення;

2.     Фіксація учасником процесу інформації, що міститься на веб-сайті,  шляхом його збереження на відповідних носіях (CD, DVD, магнітні диски);

3.     Безпосереднє дослідження судом  змісту веб-сайту за наявності  доступу до мережі Інтернет;

4.     Огляд та дослідження сервера,  на якому здійснюється хостінг,  при цьому можливі й вилучення самого сервера;

5.     Отримання від провайдера копій  файлів, що формують веб-сайт як  такий, в тому числі і так  званих log-файлів, які містять системну інформацію про роботу файлів.

 

 

 

 

 

 

 

 

2.Підходи до розв'язання проблем охорони та захисту інтелектуальної власності в мережі Інтернет

На сьогодні серед дослідників не склалося єдиної думки щодо вирішення зазначених проблем. Можна виокремити принаймні  три підходи до розв'язання проблем  охорони та захисту інтелектуальної  власності в мережі Інтернет:

1. Охорона прав на об'єкти інтелектуальної власності в Інтернеті є недоцільною, оскільки інформація за своєю сутністю радикально відрізняється від традиційних благ. На думку прихильників цієї позиції, процес поширення інтелектуальних продуктів через мережу Інтернет не піддається контролю та регламентації, відтак усе більшого значення набуває система безкоштовного розповсюдження програмного забезпечення з подальшим платним обслуговуванням та надаванням різного роду інформаційних послуг.

2. Охорона прав на об'єкти інтелектуальної власності в Інтернеті традиційними способами неможлива, відтак виникає об'єктивна необхідність у створенні нового інституційного середовища у цій сфері. Наголошуючи та тому, що власність взагалі втрачає будь-яке значення в інформаційному суспільстві (суспільстві знань), відомі західні дослідники стверджують, що на відміну від традиційного суспільства, у якому гарантією захисту виступало право, в інформаційній економіці основну роль відіграють моральні норми. Прихильники такого підходу звертають увагу на зміни у людській психології, системі мотивацій, переваг, норм поведінки, та акцентують увагу на виникненні нової "інформаційної" моралі, в якій доступ до інформації отримує етичне значення. Відтак кожна особистість виявляє зацікавленість не лише у власних знаннях, а й у доступі до цих знань всіх членів суспільства7.

3. Охорона прав на об'єкти  інтелектуальної власності необхідна.  її можна здійснювати традиційними  способами, шляхом внесення необхідних  змін у національне та міжнародне  законодавство.

Доменні імена (domain name) —  імена, що використовуються для адресації  комп'ютерів та ресурсів у Інтернеті, які на сьогодні є діловими чи особистими ідентифікаторами. Хоча доменні імена  як такі не є формою інтелектуальної  власності, вони виконують функцію ідентифікації, подібну тій, яку виконують знаки для товарів і послуг, надаючи необхідні орієнтири користувачам глобальної мережі та спрощуючи процедуру пошуку сайтів у Інтернеті.