Формування завдань безпеки діяльності банку

В основу організації режиму захисту  банківської інформації покладено  положення таких законодавчих актів:

• Закону України "Про банки і банківську діяльність" (ст. 52 "Банківська таємниця").
• Закону України "Про підприємства в Україні" (ст. ЗО "Комерційна таємниця підприємства").
• Закону України "Про інформацію" (ст. ЗО "Інформація з обмеженим доступом").

Найбільш досконалим, з правової точки зору, є режим захисту  інформації з обмеженим доступом. Так, законодавством передбачено однозначне визначення банківської таємниці (ст. 52 Закону України "Про банки і  банківську діяльність"). Згідно з  цим Законом до банківської таємниці належать відомості про операції, рахунки та вклади клієнтів і кореспондентів банку. Це єдине, поряд з державною  таємницею, пряме визначення таємниці на законодавчому рівні. Ніхто не в змозі обмежити чи навпаки розширити  відомості, що становлять банківську таємницю. Водночас поняття комерційної таємниці, наведене у ст. ЗО Закону України "Про  підприємства в Україні", подається  не так конкретно. У Законі лише вказано, які відомості можуть бути віднесені  до комерційної таємниці (відомості, пов'язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами, іншою діяльністю підприємства, розголошення яких може завдати шкоди інтересам підприємства). Однією з умов віднесення відомостей також у випадках, передбачених законодавством, на письмову вимогу судам, органам прокуратури, служби безпеки, внутрішніх справ, державної контрольно-ревізійної служби, Антимонопольного комітету, арбітражному суду та аудиторським організаціям.

У частині третій цієї статті зазначено, що довідки про рахунки і вклади громадян видаються, крім самих клієнтів та їх представників, також судам, органам  прокуратури, служби безпеки, внутрішніх справ, податкової міліції, у справах, що знаходяться в їх провадженні.

Аналізуючи наведені вище норми  Закону, слід звернути увагу на таке:

органам державної податкової служби можуть видаватися лише довідки про  операції і рахунки юридичних  осіб та інших організацій; видачу їм інформації (крім органів податкової міліції) про рахунки і вклади громадян законодавством не передбачено;

до переліку органів і організацій, яким видаються довідки про рахунки  і вклади громадян, не включено також  арбітражний суд, органи державної  контрольно-ревізійної служби, Антимонопольний  комітет та аудиторські організації;

для отримання інформації про рахунки  і вклади громадян обов'язковою є  наявність упровадженні правоохоронного  органу або суду відповідної справи.

У той же час згідно зі ст, 12 Закону України "Про систему оподаткування" банки зобов'язані подавати державним податковим органам на їх запити відомості про наявність і рух коштів на розрахункових та інших рахунках платників податків-клієнтів банків. Враховуючи, що зазначена інформація є банківською таємницею, законодавець положеннями цієї статті доповнює право державних податкових органів на її отримання, але тільки у відповідності з їх запитами.

Інакше встановлено правовий режим  захисту комерційної таємниці. Згідно з ч.2 ст. ЗО Закону України "Про  підприємства в Україні" порядок  захисту відомостей, що становлять комерційну таємницю визначає керівник підприємства (банку). Цією ж статтею  надається право керівникові  визначати склад і обсяг таких  відомостей.

Подібним чином визначений і  правовий режим захисту конфіденційної інформації. Відповідно до ч.З ст. ЗО Закону України "Про інформацію" власникам конфіденційної інформації надано право самим включати її до категорії конфіденційної, визначати режим доступу до неї і встановлювати систему (способи) її захисту. ]0

Окремо визначено правовий режим  захисту інформації, яка знаходиться  в автоматизованих системах, що для  банків є особливо необхідним, оскільки понад 65% банківської інформації циркулює якраз в автоматизованих системах. Законодавством встановлено, що доступ до інформації, яка зберігається, обробляється і передається в автоматизованих  системах, ЗДІЙСНЮЄТЬСЯ згідно із правилами  розмежування доступу, які встановлюються власником інформації чи уповноваженою  ним особою (ст. 6 Закону України "Про  захист інформації в автоматизованих  системах"). Тобто і в цьому  випадку право захисту інформації покладено на її власника — банк. Враховуючи ж особливість діяльності банків у сфері економічних відносин як суб'єктів, що "зв'язують" функціонування всіх підприємств, організацій і  установ через грошові потоки, виникає потреба в регулюванні  їхніх суміжних інтересів щодо захисту  інформації. Тобто сьогодні в Україні  є потреба в публічному праві, яке б виступало механізмом державного регулювання і захисту інтересів  суб'єктів підприємництва на ринку  інформації.

5. Використана література

1. Абалкін Л. И., Аболіхіна Г. А., Адибеков М. Г., Андросова Л. Д., Ауров В. В. Безопасность банка / Алла Георгиевна... Грязнова (ред.). — М. : ДеКА, 2011. — 104с. — (Банковская система России).
2. Банківське право: Програма для студ. спец. 7.060101 "Правознавство", 6.050105 "Банківська справа" та інших неюридичних спец. / Укоопспілка; Львівська комерційна академія / Г.М. Голуб (уклад.). — Л. : Видавництво Львівської комерційної академії, 2012. — 28с.
3. Безклубий Ігор Анатолійович. Банківські правочини: цивільно-правові проблеми / Київський національний ун- т ім. Тараса Шевченка. — К. : ВПЦ "Київський університет", 2012. — 378с.
4. Закон України "Про банки і банківську діяльність" / Верховна Рада України. — Офіц. вид. — К. : Парламентське вид-во, 2012. — 24с.