Державний борг

ВСТУП

 

 

Світова фінансова глобалізація безпосередньо вплинула на зростання зовнішньої заборгованості країн. Це призвело до того, що остання функціонує як складовий елемент міжнародної економічної системи. Зростання світової боргової залежності відбувається внаслідок, з одного боку, розширення відкритості національних економік у тому числі і для участі іноземних інвесторів у фінансово-економічному житті як розвинених країн, такі тих, що розвиваються. З іншого боку, країни (ті, що мають змогу розраховуватися за всіма боргами) не бажають повністю погашати борг, оскільки додаткові кредитні ресурси дають їм можливість прискорити зростання економічних, фінансових, військових та інших можливостей країни. Саме тому проблема державної заборгованості є досить актуальною для України, бо досить недавно наша країна стяла на порозі дефолту, а зараз може використовувати свою заборгованість для потреб не тільки погашення бюджетного дефіциту, але і для розвитку економіки у вигляді кредитних ресурсів.

Метою написання курсової роботи є узагальнення, розширення, систематизація і закріплення теоретичної підготовки, поглиблене вивчення і розробка питання щодо структури державного боргу та джерел його фінансування і на цій основі вироблення висновків та окреслення напрямів удосконалення функціонального механізму обслуговування державного як внутрішнього, так і зовнішнього боргу.

Як видно із загальної мети курсової роботи,  завданнями є: удосконалення  форм і методів утворення, обслуговування та погашення державної заборгованості, пошук резервів підвищення ефективності  діяльності державних органів щодо управління державним боргом тощо.

Об’єктом дослідження є об’єм  та структура державного боргу України. Предметом є цілі, методи та способи  його обслуговування. 

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНОГО БОРГУ КРАЇНИ

 

 

1.1. Державний борг, його  форми та структура

 

 

Проблема державного боргу набула актуальності у другій половині XX століття, коли держави стали неспроможними акумулювати у бюджеті достатні фінансові ресурси для виконання своїх функцій і почали застосовувати боргову політику,  позичаючи на внутрішньому та зовнішньому ринках.   Як відомо, на сьогодні, проблема державного боргу є однією з основних і в Україні.

 Державний   борг -   це  сукупність   зобов'язань  держави   за платежами,   які   належить   виконати   на   підставі   одержаних   або гарантованих активів, товарів та послуг в минулі періоди.  Нерідко державний борг розглядається як сума строкових боргових зобов'язань уряду, що виражені в грошовій форм. [2;15]

Та таке визначення буде не зовсім повним. Воно не охоплює багатьох платежів, які має виконати держава на підставі минулих подій.  Так, воно не включає заборгованість, за виплатою зарплати, пенсій, компенсації переплачених податків, надання гарантій за кредитами та ін. Не зовсім вдалим с і визначення боргу, коли суб'єктом називається уряд, а не держава. Адже крім уряду, державна заборгованість може виникати і на підставі діяльності центрального банку, місцевих органів державної влади та ін. Державний борг виникає не тільки на основі зобов'язань відповідних бюджетів, а і бюджетних установ.

Головними причинами створення  і збільшення державного боргу є:

• хронічний дефіцит державного бюджету;
• дискреційна фіскальна  політика  направлена на   зменшення   податкового   навантаження   без відповідного скорочення державних витрат;   
• дія автоматичних стабілізаторів (циклічне зменшення податкових надходжень та збільшення соціальних трансфертів під час економічної кризи);
• розширення економічної функції держави;
• перевищення темпів зростання державних видатків над темпами зростання державних доходів;
• залучення коштів нерезидентів з метою підтримки стабільності національної валюти;
• вплив політичних бізнес-циклів (надмірне збільшення державних видатків напередодні виборів з метою завоювання популярності у виборців);  
• мілітаризація, ведення війн та інші.

 Державний борг можна розглядати за різними критеріями. На цій основі визначаються форми державного боргу. Виходячи з розрахунку суми і строків погашення, розрізняють капітальний і поточний державний борг. Капітальний борг - це загальна сума заборгованості і процентних виплат, які мають бути сплачеш за зобов'язаннями держави на визначені період. Сума капітального боргу дає уявлення про те, яка загальна величина боргу держави без розбивки на періоди, на протязі яких він повинен бути погашений Поточний борг - це сума зобов'язань держави, які підлягають виплаті (разом з перерахованими відсотками) в поточному році. [4;36]

Виходячи з того, внутрішнім чи зовнішнім кредиторам заборгувала держава, державний борг поділяється на внутрішній і зовнішній. Внутрішній державний борг – це заборгованість держави резидентам, а зовнішній – нерезидентам. Вважається, що наявність внутрішнього боргу є більш сприятливішою для фінансового розвитку країни, ніж нарощування зовнішніх запозичень. Це пов'язано з тим, що державним органам управління відносно простіше здійснювати управління внутрішнім боргом, включати проведення його реструктуризації. Крім того, виплати держави за внутрішніми зобов'язаними є вкладами в національну економіку, а не відволікають капітал за кордон. Разом з тим, іноземні запозичення дають змогу державним органам управління залучити додаткові фінансові ресурси з метою фінансування тих програм, які неможливо забезпечити внутрішніми джерелами.

Загальний обсяг внутрішньої заборгованості держави може бути поділений на дві  частини:

1    Монетизований  борг,  який  складається  з боргів  опосередкованих кредитними стосунками  держави з банками.

2  Немонетизований борг, який складається:

а) з невиконаних державою фінансових зобов'язань, передбачених чинним законодавством (заборгованість по виплаті пенсій, стипендій, допомог, заробітній платі та інших видах соціальних виплат);

б) із заборгованості по господарських  стосунках з реальним сектором економіки (заборгованість по державних замовленнях, наданню послуг державними установами та інші). [3;43]

Монетизований борг фіксується у балансах банків і тому аналіз його динаміки не викликає особливих ускладнень.

Значно складніше спостерігати динаміку немонетизованого боргу, особливо боргові стосунки держави та реального сектору економіки.

Сума монетизованого державного боргу складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держави (як внутрішніх, так і зовнішніх), включаючи і видані гаранти за кредитами, що надаються іноземним позичальникам, місцевим органам влади, державним підприємствам.

Державний внутрішній борг України  складається з заборгованості минулих років та заборгованості, що виникає за борговими зобов'язаннями уряду України. До складу внутрішнього державного боргу України входять такі зобов'язання:

1.  Заборгованість КМУ перед  НБУ за наданими кредитами  та коштами, вкладеними в державні  боргові цінні папери.

2. Заборгованість з погашення  та обслуговування боргових цінних паперів перед комерційними банками.

3. Зобов'язання щодо погашення  та компенсації виплат населенню  на залишки вкладів в Ощадному  банку України.

4.  Грошові кошти, які призначені  для погашення зобов'язань з  виплати заробітної плати в  державних установах, пенсів, стипендій та інших передбачених законодавства обов'язкових виплат громадянам

5 Зобов'язання перед комерційними банками і іншими юридичними особами за гарантіями з наданих кредитів та позик.

6. Компенсація заборгованості суб'єктам  підприємницької діяльності з поверненням ПДВ. [13;21]

Державний внутрішній борг гарантується всім майном, що перебуває у загальнодержавній  власності.

 Величина державного боргу  регулюється законодавчо в Україні з 1992 р. Законом «Про державний внутрішній борг України», де зазначено, що державним внутрішнім боргом України є строкові боргові зобов'язання Уряду в грошовій формі.

Умови і порядок випуску державних  цінних паперів і регулювання їх обігу визначаються Законом України «Про цінні папери і фондову біржу».

Важливою особливістю заборгованості уряду перед НБУ є те, що частина її сформована на неринковій основі. Кредити НБУ не можуть бути проданими на фінансовому ринку. А це значно ускладнює проведення фінансових операцій з такою заборгованістю. Що ж стосується державних облігацій, то вони можуть здійснювати обіг на фінансовому ринку, але за несприятливих умов (висока доходність, низький попит, проведення їх конверсії та ін ) і ці інструменти не здійснюють обігу на ринках.

Іншою особливістю заборгованості уряду перед центральним банком є те, що значна частина її складає прострочені емісійні кредити. Строки погашення і обслуговування таких кредитів давно пройшли, але зобов'язання уряду не виконані. Такі позики було видано на основі проведення додаткових первинних емісій. Неповернення боргів центрального банку вчасно виступає, як фактор, який сприяє дестабілізації макроекономічного розвитку країни. Списання боргів уряду НБУ теж не можна назвати доцільною операцією. Адже в такому разі різко зменшуються активи центрального банку, що може привести до погіршення його відносин з закордонними банками, накладання арештів на рахунки вітчизняних комерційних банків в інших країнах та ін.

З метою регулювання граничних  розмірів державного внутрішнього боргу  Верховна Рада України, приймаючи Закон про Державний бюджет на поточний рік, починаючи з 1998 р., затверджує граничну суму внутрішнього боргу на кінець періоду. Граничний обсяг внутрішнього та зовнішнього державного боргу визначається за ст. 18 Бюджетного кодексу України.

Величина основної суми державного боргу не повинна перевищувати 60% фактичного річного обсягу валового внутрішнього продукту України. У разі перевищення граничної величини боргу Кабінет Міністрів зобов'язаний вжити термінових заходів для зменшення суми державного боргу до 60% і нижче.[1;12]

Обсяги державного боргу є дуже важливим індикатором загального стану економіки. Існує декілька показників оцінки державного боргу. Загальна сума державного боргу - не найкращий серед них, оскільки на його величину впливає інфляція.

Необхідно розглянути такі показники  оцінки державного боргу:

1) борг на душу населення;

2)  співвідношення між боргом  та індивідуальними доходами;

3) відношення боргу до ВВП;

4)  відношення суми обслуговування  боргу до ВВП та загального  обсягу експорту товарів та послуг.

Борг на душу населення показує, яка сума державного боргу припадає на кожного громадянина країни.

Співвідношення між державним  боргом та індивідуальними доходами визначається як частка загального несплаченого боргу, яка припадає на кожні 1000 грошових одиниць індивідуального доходу. Цей показник дозволяє визначити, чи не занадто обтяжливим стає борг для населення країни. В сучасних умовах важливо знати динаміку цього співвідношення - воно зростає, зменшується, чи залишається стабільним. У більшості розвинутих країн це співвідношення вже протягом останніх тридцяти років не змінюється.

Відносна величина боргу (державний  борг / ВВП) залежить від таких факторів:

• рівня реальної процентної ставки, яка впливає на розмір виплат по боргу;

• темпів зростання реального ВВП;

• обсягів первинного бюджетного дефіциту.

Зменшення відносної заборгованості можливе за умови, якщо темпи зростання  реальної процентної ставки будуть нижчими за темпи зростання реального ВВП.

Важливою характеристикою економічного стану країни може виступати боргоспроможність, яка визначається трьома головними чинниками:

• наявністю ресурсів;

• динамікою видатків;

• бажанням кредиторів купувати боргові зобов'язання.

Коли уряд оцінює наявність ресурсів, він повинен вивчити всі потенційні джерела доходів та всі види самофінансування. Уряд повинен врахувати й інші важливі фактори, які впливають на боргоспроможність, а саме:

• зростання чисельності населення;

• зміни в економічному становищі  країни;

• наявний стан засобів та інфраструктури виробництва;

• соціально-економічні показники, від  яких залежатимуть  обсяги  потенційних  майбутніх  видатків.

Перелічені показники оцінки державного боргу не дають повного уявлення про борговий тягар. Універсальним загальноприйнятим показником є відношення державного боргу до потенційної боргоспроможності. Він показує, яку частку боргу можна покрити за рахунок поточних доходів після здійснення операційних витрат.

Зовнішній борг складається із зобов'язань  перед нерезидентами, які виникають внаслідок міжнародних позик або продажу фінансових активів за кордон.

Приплив зовнішніх приватних та державних фінансових ресурсів створює  боргові зобов'язання перед нерезидентами і призводить до зростання зовнішнього боргу країни. Зовнішні позики дозволяють країні інвестувати і споживати більше, ніж виробляє власна економіка. Можливість позичати зовнішні ресурси означає, що економічні агенти (фірми, уряди) країн, де існує дефіцит капіталу, можуть залучати заощадження тих країн, де є надлишок капіталу і ринкова процентна ставка нижча.