Шляхи підвищення стійкості фінансового стану підприємства

Фінансовий стан підприємства залежить від результатів його виробничої, комерційної та фінансово-господарської діяльності.

Головним завданням оцінки фінансового стану підприємства – своєчасне виявлення й усунення недоліків у фінансовій діяльності, знайти управлінські рішення для поліпшення фінансового стану підприємства та уникнути його банкрутства.

Головним із шляхів покращення фінансового стану є мобілізація внутрішніх резервів підприємства - явних та прихованих.

Пошук резервів, які можуть бути використані для покращення фінансового стану підприємства, проводиться шляхом ґрунтовної оцінки всіх складових його діяльності.

Удосконалення фінансового стану підприємства можливе за рахунок збільшення вхідних та зменшення вихідних грошових потоків. Підвищення розмірів вхідних грошових потоків можливе за рахунок:

- збільшення  виручки від реалізації;

- продажу  частини основних фондів;

- рефінансування  дебіторської заборгованості.

Одним з основних напрямів пошуку резервів є зменшення вихідних грошових потоків, до них належать:

- оплата  товарів, робіт, послуг, що належать до валових витрат;

- оплата  товарів, робіт послуг, що не належать до валових витрат;

- здійснення  реальних та фінансових інвестицій;

- сплата  податків та інших платежів до бюджету;

- повернення  капіталу, який був залучений на фінансовому ринку [1].

На обсяги останніх двох напрямків підприємству впливати важко. Розмір податкових та інших платежів до бюджету залежить від встановленого державою порядку про визначення об’єктів оподаткування, ставок та термінів сплати. Обсяги платежів та відсотків визначаються умовами кредитних договорів та умовами випуску облігацій. Можливості впливу підприємства на перші три напрямки.

Зниження собівартості продукції та витрат, джерелом покриття яких є прибуток, - головний внутрішній резерв покращення платоспроможності підприємства.

На кожному підприємстві, залежно від його особливостей, можуть бути різними набір факторів, які впливають на собівартість:

- обсяг  виробництва;

- номенклатура  та асортимент продукції;

- технічний  рівень виробництва;

- організація  виробництва та умов праці;

- ціна  одиниці продукції, що реалізується.

Основним способом зниження собівартості є економія усіх видів ресурсів, що споживаються у виробництві. Зниження трудомісткості продукції, збільшення продуктивності праці можна досягнути різними шляхами. Найбільш важливі з них – механізація та автоматизація виробництва, розробка та застосування прогресивних, високопродуктивних технологій, заміна та модернізація застарілого обладнання. Важливим є підвищення вимог та застосування вхідного контролю за якістю сировини, яка надходить від постачальників та матеріалів, комплектуючих виробів та напівфабрикатів.

В умовах конкурентного середовища актуальності набуває оптимізація збутової політики підприємства, але на маю думку, у нашого підприємства є достатньо ринків збуту, хоча їх можна розширювати.

Також одним із важливих напрямів зміцнення фінансового стану є мобілізація внутрішніх резервів. Це:

- проведення реструктуризації  активів підприємства;

- сукупність заходів, пов'язаних  зі зміною структури та складу  активів балансу;

- перетворення в грошову форму  наявних матеріальних та фінансових  активів підприємства.

У рамках реструктуризації активів використовуються наступні заходи.

1. Мобілізація прихованих резервів. Більшість резервів відновлення платоспроможності відносяться до прихованих. Приховані резерви - частина капіталу, що не відображена в балансі. Розмір прихованих резервів на активному боці балансу дорівнює різниці між балансовою вартістю окремих майнових об’єктів підприємства та їх реальною вартістю. Виявлення та мобілізація прихованих резервів відбувається на основі наступних методів.

2. Використання зворотного лізингу. Зворотній лізинг - господарська  операція, що передбачає продаж  основних фондів з одночасним  зворотним отриманням таких основних  фондів в оперативний або фінансовий лізинг. Наприклад, збиткове підприємство продає лізинговій компанії адміністративну будівлю з одночасним укладенням договору про лізинг цього об’єкту нерухомості.

У середньостроковому та довгостроковому періодах використання основних фондів на правах лізингу невигідне підприємству, порівняно з правами власності, крім того в результаті зворотного лізингу знижується кредитоспроможність підприємства. Проте його платоспроможність підвищується, що дає змогу розрахуватись з поточними зобов’язаннями та уникнути порушення справи про банкрутство. Крім цього, зворотній лізинг дає значну економію податкових платежів, які супроводжуються купівлею-продажем об’єкту основних засобів.

3. Здача в оренду основних  фондів, які не повною мірою використовуються у виробничому процесі.

4. Оптимізація структури розміщення оборотного капіталу – це зменшення частки низько-ліквідних оборотних засобів, запасів, сировини та матеріалів, незавершеного виробництва тощо. Визначення оптимальної структури та обсягів запасів матеріальних потоків.

Надмірні запаси зумовлюють не лише зниження ліквідності підприємства, а й додаткові витрати за їх обслуговуванням, крім того існує ризик втрати якості чи знецінення певних видів сировини та матеріалів.

5. Продаж окремих низькорентабельних  структурних підрозділів та об’єктів основних фондів. За рахунок цієї операції підприємство може отримати інвестиційні ресурси для перепрофілювання виробництва на більш прибуткові види діяльності.

6. Рефінансування дебіторської заборгованості – це форма реструктуризації активів, що полягає у перетворенні дебіторської заборгованості в інші ліквідні форми оборотних активів: грошові кошти, короткострокові фінансові вкладення. Одним з факторів, які негативно впливають на фінансовий стан підприємства, є високий рівень невиправданої дебіторської заборгованості. Погашення такої заборгованості є важливим резервом відновлення платоспроможності підприємства, що опинилось у фінансовій кризі [3].

Основними формами рефінансування дебіторської заборгованості є:

1. Пошук установ, котрі могли  б викупити вимоги за поставлені товари, строк сплати яких минув. Така операція називається факторингом.

2. Облік векселів. Зміст цієї операції полягає у тому, що банк, придбавши вексель, терміново його сплачує пред’явнику, а платіж отримує лише в строк, який визначений у векселі. Сутність операції дисконтування така: держатель векселя достроково реалізує його банку, за достроковий платіж банк утримує з номінальної суми векселя винагороду на свою користь, тобто оплачує вексель за мінусом знижки. Різниця між сумою, що її сплатив банк, придбавши вексель, і сумою, яку він отримує за цим векселем у строк платежу, називається дисконтом.

3. Форфейтинг – операція щодо  рефінансування дебіторської заборгованості  за комерційним кредитом, яка  оформлюється шляхом індосаменту  перехідного векселя на користь  банку. У результаті цієї операції комерційний кредит перетворюється в банківський. За своєю сутністю форфейтинг поєднує у собі елементи факторингу та обліку векселів.

До заходів рефінансування дебіторської заборгованості, окрім перелічених вище, відноситься також комплекс процедур примусового стягнення заборгованості, зокрема й за позовом до господарського суду.

Ще одним напрямом покращення фінансового стану є його прогнозування і моніторинг, оскільки, щоб грамотно керувати виробництвом, активно впливати на формування показників господарської і фінансової діяльності, необхідно постійно використовувати дані про його стан, а також зміни, які в ньому відбуваються.

Система заходів для підтримки економічної стійкості підприємства повинна передбачати:

- постійний моніторинг зовнішнього  і внутрішнього стану підприємства;

- розробку заходів із зниження  зовнішньої вразливості підприємства;

- розробку підготовчих планів при виникненні проблемних ситуацій, здійсненні попередніх заходів для їхнього забезпечення;

- впровадження планів практичних  заходів при виникненні кризової  ситуації, прийняття ризикових і  нестандартних рішень у випадку відхилення розвитку ситуації;

- координацію дій всіх учасників і контроль за виконанням заходів та їхніми результатами.

Саме за таких умов можна забезпечити систему моніторингу кожної із складових економічної стійкості підприємств, яка змогла б надати можливість оптимізувати її відповідно до перспектив розвитку.

 

 

3.2. Рекомендації щодо удосконалення методики аналізу фінансової стійкості та стабільності підприємства.

На мою думку заслуговує уваги запропонована Д. В. Шияном методика комплексної оцінки, яка дає змогу оцінити рівень фінансового стану через інтегральний коефіцієнт. За його методикою фінансовий аналіз включає три етапи:

1. Розрахунок  основних, найбільш вагомих коефіцієнтів, які характеризують фінансовий  стан підприємства і використані  для аналізу;

2. Стандартизація  показників, яка визначається як  відношення звітних показників до оптимальних;

3. На  основі отриманих даних робиться  висновок .

Деякі науковці наводять основні напрями удосконалення комплексної оцінки фінансового стану підприємств, серед яких виділяють:

· необхідність розробки галузевих моделей оцінки фінансового стану підприємств;

· поглиблення класифікації рівнів фінансової стійкості для прийняття на підприємстві своєчасних та ефективних управлінських рішень;

· уточнення складу пропонованих до вивчення показників у напрямку відбору коефіцієнтів, які можливо обчислювати зовнішніми фінансовими аналітиками.

Отже, за допомогою чітко організованого аналізу можна вчасно відстежити погіршення фінансового стану підприємства, коли поряд із показниками стабільності фінансового стану з’являються показники, що характеризують негативні тенденції у виробничій та господарській діяльності, а застосування комплексної оцінки фінансового стану дає можливість фінансовим аналітикам оцінювати наявність у досліджуваних підприємств можливостей розвитку; ідентифікувати фактори, що обумовили певний рівень стійкості фінансового стану підприємства та розробляти конкретні рекомендації щодо її підвищення.

 

 

ВИСНОВКИ

   Фінансова стійкість — це такий стан фінансових ресурсів підприємства, за якого раціональне розпорядження ними є гарантією наявності власних коштів, стабільної прибутковості та забезпечення процесу розширеного відтворення. Фінансова стійкість — один із головних чинників, що впливає на досягнення підприємством фінансової рівноваги та фінансової стабільності.

   Фінансова стійкість підприємства  гарантує збереження його платоспроможності  і кредитоспроможності. Цілком зрозуміло, що раціональна структура капіталу  підприємства дозволить вчасно  сплачувати за невідкладними  борговими зобов’язаннями, при цьому  діяльність підприємства може  розширюватися за рахунок позикових  кредитних ресурсів. Отже, фінансово  стійке підприємство має переваги  над іншими суб’єктами господарювання  в отриманні кредитних ресурсів, інвестиційних коштів, підборі постачальників  сировини, персоналу тощо.

Як економічна категорія фінансова стабільність — це сукупність економічних відносин, що забезпечують умови збереження підприємством абсолютної або нормальної фінансової стійкості при контрольованій фінансовій рівновазі та одночасно спроможність до стійкого економічного зростання при врахуванні найбільш вагомих зовнішніх чинників.

   Найповніше фінансову стійкість  підприємства може бути розкрито  на основі вивчення рівноваги  між статтями активу і пасиву  балансу. Фінансову рівновагу можна  розглянути за двома підходами, що взаємно доповнюють один  одного.

   В даній курсовій роботі було  узагальнено аналіз на основі  матеріалів ПАТ « Червона зірка».

   Було визначено основні показники  підприємства, а саме фінансову  та ринкову стійкість підприємства, суму власного оборотного капіталу, частки власного та позикового  капіталів.

    Здійснено розрахунки, які визначили  стан фінансової стійкості підприємства, а саме:

1) відбулося  збільшення виробничих запасів  на 18 мільйонів 275 тисяч гривень.

2) відбулося  збільшення готової продукції  на 53 мільйони 570 тисяч гривень.

3) зросла  дебіторська заборгованість на 19 мільйонів 189 тисяч гривень

Але відбулося скорочені грошових коштів і їх еквівалентів на 4 мільйони 390 тисяч гривень.

 Значна кількість підприємств в Україні має незадовільну структуру капіталу та відчуває нестачу оборотних коштів. За своєчасної розробки та впровадження заходів, спрямованих на поліпшення фінансового стану в довгостроковому періоді, такі підприємства можуть збільшити свій майновий потенціал, відновити платоспроможність та прибутковість.