Міжнародні валютні та кредитно-розрахункові відносини

1.Міжнародні валютні та кредитно-розрахункові відносини

Вступ

      Сучасний етап розрахунків світової економіки характеризується подальшим поглибленням та зміцнення взаємозв’язків між національними економіками, які передбачають здійснення міжнародних розрахунків. Міжнародні розрахунки – це грошові розрахунки між установами, підприємствами, банками та окремими особами, пов’язані з рухом товарно-матеріальних цінностей та послуг у міжнародному обороті. Міжнародні розрахунки охоплюють торгівлю товарами та послугами, а також некомерційні операції, кредити й рух капіталів між країнами, у тому числі відносини, пов’язані з будівництвом об’єктів за кордоном і наданням економічної допомоги країнам.

     На  стан міжнародних розрахунків  впливає цілий комплекс чинників, до яких належать:

-політичні та економічні відносини між країнами;

                   -позиція країни на товарних та грошових ринках;

                   -валютне законодавство;

                   -міжнародні торговельні правила та звичаї;

                   -регулювання міждержавних товарних потоків, послуг і капіталів;

                   -різниця в темпах інфляції в окремих країнах;

                   -стан платіжних балансів;

                   -банківська практика;

                   -умови зовнішньоторговельних контрактів і кредитних угод;

                    -конвертованість валют.

      З урахуванням усіх цих чинників міжнародні розрахунки необхідно виділити в самостійну систему, нерозривно пов’язану з рухом товарно-матеріальних цінностей та наданням послуг різного характера.

1.1.Форми міжнародних розрахунків.

Міжнародні розрахунки — це грошові розрахунки між суб’єктами міжнародної діяльності, що пов’язані з рухом товарно-матеріальних цінностей і послуг у міжнародному обігу. Форма міжнародних розрахунків — це спосіб оформлення, передавання та оплати товаророзпорядчих і платіжних документів, що використовуються в міжнародній практиці. Розрізняють низку форм міжнародних розрахунків, а саме такі: акредитиви, інкасо, авансові платежі, платіж на відкритий рахунок, банківський переказ, вексель, чек, пластикові картки. Міжнародні розрахунки регулюються національними нормативними та законодавчими актами, міжнародними законами, банківськими правилами та звичаями. Особливості міжнародних розрахунків такі: вони є об’єктом уніфікації, здійснюються в різних валютах, зазнають впливу валютних обмежень.

 

Інкасо — це банківська розрахункова операція, згідно якої банк за дорученням свого клієнта отримує на базі розрахункових документів суми, сплачені покупцем за відвантажені товари чи послуги, та зараховує ці кошти на рахунок клієнта в банку. Розрізняють документарне інкасо (інкасо фінансових документів, які супроводжуються комерційними документами) та чисте (інкасо тільки фінансових документів).

 

Аванс — грошова сума або майнова цінність, що передається продавцеві покупцем до відвантаження товару чи навіть його виробництва в рахунок виконання зобов’язань за контрактом.

 

Платіж на відкритий рахунок — періодичні платежі покупця продавцю у встановлені строки. Контрагенти операції вводять відкриті рахунки, на яких обліковуються суми поточної заборгованості. Порядок розрахунків визначається угодою контрагентів операції, контроль за своєчасністю платежів здійснюють самі учасники угоди.

 

Банківський переказ — просте доручення комерційного банку своєму банку-кореспонденту сплатити відповідну суму на прохання та за рахунок клієнта іноземному партнеру з зазначенням способу відшкодування банку-платнику сплаченої ним суми. У формі банківського переказу здійснюються оплата інкасо, авансові платежі, перерахунки тощо.

 

Векселі, чеки, пластикові картки використовують як самостійні засоби платежу в комбінації з різними формами міжнародних розрахунків.

 

Чеки можуть виписуватися самостійно клієнтом і банком від імені клієнта. Вони переважно використовуються в разі виникнення перерахунків між контрагентами операції, за рекламації та штрафних санкцій, за погашення боргу, за остаточного розрахунку, для видачі готівки. Чек — це письмова безумовна пропозиція чекодавця платнику здійснити платіж зазначеної суми власнику чека готівкою або в безготівковій формі. Для проведення міжнародних платежів неторгового характеру використовують дорожні чеки, єврочеки.

 Дорожній чек — платіжний документ (наказ) сплатити зазначену на ньому суму його власнику.

       Єврочек — чек у євровалюті, що виписується банком та сплачується в

будь-якій країні-учасниці угоди Єврочек.

               Пластикова картка — це персоніфікований платіжний документ, що надає   власнику можливість безготівкової оплати товарів і послуг, отримання готівки в банках і банкоматах.

 

У міжнародних розрахунках  використовують прості та переказні векселі.

             Простий вексель — зобов’язання векселедавця сплатити кредитору певну суму у визначеному місці в зазначений термін.

 Переказний вексель (тратта) — це письмовий документ законодавчо встановленої форми, безумовний наказ кредитора позичальнику про сплату у вказаний строк визначеної суми названій у векселі третій особі чи пред’явнику.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2.Валютні кліринги.

 Для зменшення потреби в грошових коштах і для спрощення процесу обміну платіжними повідомленнями банки використовують системи взаємозаліку на основі клірингу.

Валютний кліринг – це угода між керівництвом двох і більше країн про обов’язковий взаємний залік міжнародних вимог і зобов’язань. При наявності клірингової угоди між країнами експортери та імпортери не мають права ухилятися від розрахунків по клірингу.

                  Цілі валютного клірингу різні в залежності від валютно-економічного

                  стану країни:

1) вирівнювання платіжного балансу без затрат золотовалютних резервів;

2) отримання льготного  кредиту від контрагента, що  має активний платіжний баланс;

3) безповоротне фінансування  країною з активним платіжним  балансом країни з пасивним  платіжним балансом.

Уперше валютний кліринг  був введений у 1931 році в період світової економічної кризи. Форми валютного клірингу різні і можуть класифікуватися по наступним основним ознакам:

  - в залежності від  числа країн-учасниць розрізняють  односторонній, двохсторонній, багатосторонній  і міжнародний кліринг. 

              Односторонній кліринг, по прикладу світового досвіду , не життєздатний.

Більш широке застосування має двосторонній кліринг, при якому  рахунки ведуться в обох країнах. При цьому застосовуються прийняті форми розрахунків (інкасо, акредитив, банківський переказ та інші), але імпортери вносять в свій банк національну валюту, а експортери в замін інвалютної виручки отримують національну валюту. Залік взаємних вимог і зобов’язань здійснюють банки, що ведуть клірингові рахунки. Багатосторонній кліринг включає три і більше країн. Прикладом виступає Європейський платіжний союз. Міжнародний кліринг не створено, хоч проект його був розроблений ще в 1943 році Дж.М.Кейсіном;

  - по обсягу операцій  розрізняють повний кліринг, що  охвачує до 95% платіжного обороту,  і частковий, що поширюється  на певні операції;

  - по способу регулювання  сальдо клірингового рахунку  розрізняють кліринги: по вільноконвертуємому  сальдо; з умовною конверсією; неконвертуєме  сальдо, по якому не може бути  обмінене на іноземну валюту  і погашається в основному твердими товарними поставками.

Валюта клірингу може бути будь-якою. Інколи застосовують дві  валюти або міжнародні одиниці. При  клірингових розрахунках виникають  категорії валютного ризику: замороження  валютної виручки при неконвертуємому  клірингу і втраті при зміні курсу. Обсяги товарообороту і клірингу практично ніколи не співпадають.

Валютний кліринг здійснює неоднозначний вплив на зовнішню торгівлю. З однієї сторони, він пом’якшує негативні наслідки валютних обмежень, даючи можливість експортерам використати валютну виручку, а з іншої, її можна використовувати тільки в тій країні, з якою укладено кліринговий договір. Тому для експортерів валютний кліринг невигідний і вони шукають шляхи обходу.

Багатосторонній кліринг вперше був укладений у формі Європейського платіжного союзу (ЄПС) і функціонував у складі 17 країн з 1950 по 1958 рр., а потім був замінений Європейською валютною угодою, що діяла до 1972 р. В 1985 р. крупні комерційні банки створили багатосторонній кліринг для взаємного заліку вимог і зобов’язань по операціям з ЕКЮ. Банк міжнародних розрахунків (БМР) являється агентом клірингу по операціям в ЕКЮ і регулює міжбанківські розрахунки з використанням системи швидкого обміну інформацією через СВІФТ. Кліринг дозволяє щорічно здійснювати взаємні розрахунки по 1000 операцій на суму 2 млрд. ЕКЮ.

Однак дуже швидко банки  створили простішу процедуру багатостороннього  клірингу, коли учасники обмінюються  платіжними інструментами на багатосторонній  основі. Між банками діє установа-посередник, так звана розрахункова палата, стосовно якої вони щоденно є або чистими  дебіторами, або чистими кредиторами: у вище наведеному прикладі банк А є чистим дебітором на суму 130, а два банки є кредиторами – банк С і банк В. Залишається провести остаточний розрахунок, але кількість і сума трансакцій при цьому будуть значно менші. За даними італійської статистики, розрахунки за принципом багатостороннього клірингу становлять приблизно 20 відсотків загальної суми трансакцій у країні. Клірингові трансакції переважно здійснюються щоденно в розрахункових палатах, організованих банківськими центрами або державними установами. Часто організація, управління і керівництво розрахунковими палатами належать до сфери діяльності центрального банку в особі його місцевих відділень. Раніше такі палати були тісно пов’язані з проведенням розрахунків на місцевому рівні, але останнім часом склад та база клірингових палат більше залежать від типу платежів, за якими  виконуються розрахунки, а не від місцезнаходження учасників. Розрізняють місцеві, регіональні та загальнонаціональні розрахункові палати. Цей поділ зумовлює значні відмінності у формах, сумах та обсягах платежів.   Діяльність розрахункових палат визначається внутрішнім статутом, або регламентом – сукупність правил та положень, що регулюють умови виконання щоденних операцій. Цей регламент повинен відповідати вимогам законодавства та галузевих нормативів відповідної держави і загалом має стандартну форму. Окремі відмінності можуть бути обумовлені особливостями функціонування певної палати. Як уже зазначалося, наприкінці кожного циклу клірингова палата розраховує чисту позицію кожного учасника клірингу, беручи до уваги платежі, які цей учасник відправив усім іншим банкам-учасникам, а також платежі, які він отримав від усіх інших банків. У результаті кожний банк переказує лише суму чистої позиції щодо усіх інших учасників клірингу. Цей переказ відбувається в кінці дня, коли операції в розрахунковій палаті закінчуються, і у визначений час, що залежить від країни, регіону і міста, сальдо за дебетом і кредитом проводиться по рахунках, які всі установи, що беруть участь у клірингу, повинні мати у спільного агента з розрахунків, роль якого, здебільшого, належить центральному банку.

Коли клірингом керує  центральний банк, то він може безпосередньо  дебетувати і кредитувати рахунки  установ, оскільки відразу ж має  відомості про розміри сальдо; якщо кліринг проводить приватна організація, то центральний банк отримує інформацію про сальдо від організатора клірингу. Банки, які за результатами багатостороннього клірингу виявилися чистими боржниками, покривають свої зобов’язання шляхом переказу відповідної суми коштів на рахунок розрахункової палати в установі, що є агентом з розрахунків. Потім розрахункова палата сплачує отримані кошти тим банкам, які за результатами  багатостороннього клірингу виявилися чистими кредиторами. У кінці розрахунків сума всіх зобов’язань учасників повинна дорівнювати нулю.

Якщо на рахунку якоїсь установи недостатньо коштів, то можливі  два шляхи: якщо це незалежна установа, то вона повинна шукати кошти на грошовому ринку або звернутися за допомогою до центрального банку  для отримання необхідної суми, а  якщо це філія, то звертається до скарбника материнської фірми для кредитування на необхідну суму свого місцевого рахунку, або доводиться дебетувати на цю суму центральний рахунок материнської фірми в центральному банку.

Клірингові палати спрощують  процес розрахунків. Внаслідок того що платежі клієнтів можуть виконуватися у визначених географічних областях, паперові інструменти обробляються на місцевому рівні, аби уникнути затримок під час їхнього транспортування чи для скорочення витрат на пересилання повідомлень засобами телекомунікацій для електронних платежів. Електронні платежі можуть здійснюватися як на рівні загальнонаціональної системи розрахунків, так і засобами більшості регіональних клірингових палат.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Отже, ми розглянули всі види міжнародних розрахунків, які існують на сьогодні. Кожний з них має певні переваги і недоліки. Тому країни вибирають той вид, який їм найбільше імпонує. Та найбільшу перевагу має кліринг оскільки він найбільш зручний і надійний. В Україні нажаль даний вид розрахунку немає ще такого широкого застосування., але багато фірм, які працюють на міжнародному ринку вводять даний вид розрахунку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.Задачи.

Задача1. Через 6 місяців з часу надання позики, боржнику треба сплатити кредитору 30000 грн. Кредит надається під 6% річних. Визначити суму кредиту, суму дисконту та коефіцієнту дисконтування (простий відсоток).

Дано:

S=30000

і=0.06

g=180

Знайти:

Р-?D-? кн.-?

Розвязання:

 

Для розрахунку суму кредиту використовуємо формулу:

 

                                       P= 

  = 2912.4

 суму дисконту по  формуле:

D= S – P

 D = 30000 – 2912.4 = 27087.6

 коефіцієнту дисконтування

 

= 0, 9708

Відповідь: Р = 2912,4грн; D =27087,6 ; кн = 0,9708

 

Задача2. Кредит у розмірі 25 000000грн. видається на 2,5 роки. Ставка простих відсотків за перший рік склала 15%, а за кожні послідуючі півроку вона зменшувалася на 2%. Визначити коефіцієнт нарощування та нарощену суму.

Дано:

Р=25000000 грн

n=2.5 роки

i=0.150.02

Знайти:

кн-?   S-?

Розвязання:

Розрахуємо коефіцієнт нарощування по формуле:

                   кн= 1+ n

кн = 1+0,2+0,5

Визначимо нарощену суму