Лекции по "Финансам предприятия"

Податкова політика реалізує інтереси держави. її головне призначення — вилучення частини ВВП на загальнодержавні потреби та перерозподілення цих коштів через бюджет.

Під бюджетною політикою розуміють визначення державою:

- джерел формування  доходів державного і місцевих бюджетів;

• пріоритетних напрямів видатків бюджету;
• допустимих меж розбалансованості бюджету;
• джерел фінансування бюджетного дефіциту;
• принципів взаємовідносин між окремими ланками бюджетної системи.

Під грошово- кредитною політикою розуміють забезпечення стабільності грошового обігу через управління емісією, регулювання інфляції й курсу національної грошової одиниці; забезпечення своєчасності розрахунків V народному господарстві та в різних ланках фінансової системи через регламентацію і регулювання діяльності банківської системи; управління діяльністю фінансового ринку через регламентацію емісії та розміщення державних і корпоративних цінних паперів та регулювання їх дохідності.

Держава захищає свої інтереси через митну і валютну політику, основним завданням якої є примноження золотовалютних резервів держави.

2. Фінансовий  механізм та його роль у  реалізації фінансової політики

Завдання фінансової політики реалізується через фінансовий механізм. Фінансовий механізм — це сукупність форм, методів і важелів фінансового впливу на соціально-економічний розвиток суспільства.

Складовими елементами фінансового  механізму є фінансове планування і прогнозування, управління фінансами, фінансовий контроль, фінансове забезпечення, фінансове регулювання, фінансові норми, нормативи, ліміти, резерви, стимули і санкції, фінансове законодавство.

За допомогою фінансового  механізму здійснюється розподіл і перерозподіл створеного в державі ВВП відповідно до основних положень фінансової політики.

На стадії фінансового  планування визначаються можливості держави щодо фінансового забезпечення розвитку її економіки і соціальної сфери.

Фінансовий механізм характеризують узагальнюючі та індивідуальні показники. Узагальнюючими показниками є загальний обсяг фінансових ресурсів, що створені в державі; обсяг доходів та видатків бюджету тощо. Індивідуальні показники — це величина витрат бюджету на одного мешканця; розмір податків, що сплачуються одним працюючим тощо.

Важливі елементи фінансового механізму  — фінансові норми, нормативи, ліміти, резерви та стимули.

Нормативи характеризують певний рівень забезпечення видатків, різних видів витрат фінансових ресурсів. Ліміти — це певні обмеження на витрати в інтересах держи ви, підприємця або громадянина. Резерви повинні нейтралізувати дію непередбачуваних факторів, що можуть виникнути в майбутньому. Фінансові стимули передбачають застосування як матеріального заохочення, так і економічних санкцій. До стимулів належать заохочу пальні фонди, які утворюються з прибутку; бюджетне фінансування ефективних напрямів розвитку народного господарства (у т. ч. дотації підприємствам, діяльність яких має важливе значення для економіки); фінансування за рахунок державних коштів державних програм, структурної перебудови економіки, підготовки і підвищення кваліфікації кадрів, науково-дослідних робіт, природоохоронних заходів.

Фінансовий контроль повинен  забезпечувати відповідне формування та використання грошових фондів на макро- та мікрорівні.

Складовими фінансового  механізму є фінансовий механізм комерційних підприємств, фінансовий механізм не комерційних організацій і установ, страховий механізм, механізм функціонування державних фінансів (бюджетний механізм, механізм функціонування позабюджетних фондів).

3. Фінансове  планування

Однією зі складових  фінансового механізму є фінансове планування.

 Фінансове планування — це діяльність зі складання планів формування, розподілу і використання фінансових ресурсів на рівні окремих суб'єктів господарювання, їх корпоративних об'єднань, галузевих структур, територіально-адміністративних одиниць, країни загалом.

Об'єктом фінансового  планування є фінансові ресурси, що утворюються в процесі розподілу і перерозподілу ВВП, а результатом — різні види фінансових планів і прогнозів.

Основними завданнями фінансового  планування є: — визначення джерел і обсягів грошових ресурсів, необхідних для розширеного відтворення, та їх розподіл між виробничою та невиробничою сферами;

• зосередження в руках держави централізованого фонду грошових ресурсів, необхідного для успішного виконання державних функцій;
•   забезпечення необхідних пропорцій у розподілі та використанні грошових ресурсів;
• стимулювання найбільш ефективного використання матеріальних, трудових і грошових ресурсів, зниження собівартості продукції й виявлення внутрішньовиробничих резервів.

Виконання цих завдань  реалізується через:

1. основний фінансовий план держави — Державний бюджет і бюджети усіх рівнів;
2. кредитний і касовий плани Національного банку  і комерційних банків;
3. баланси і звіти підприємств;

4) кошториси установ, які фінансуються з бюджету. 
Формування фінансових планів і прогнозів базується на двох основних принципах:

1. принципі наукової обґрунтованості;
2. предметно-цільовому підході.

Наукова обґрунтованість планування передбачає економічну обґрунтованість фінансових показників,відображення реальних процесів економічного і соціального розвитку, збалансованість фінансових ресурсів.

Предметно цільовий підхід передбачає конкретне цільове призначення фінансування.

Фінансове планування здійснюється з використанням трьох основних методів:

1. методу коефіцієнтів;

2. нормативного методу; 
   3) балансового методу.

Метод коефіцієнтів базується на застосуванні відпо-мідних коефіцієнтів щодо результатів певного проміжку чім:у. За цим методом здійснюється індексація.

Суттєвим недоліком  цього методу є те, що він не стимулює виявлення резервів і не сприяє впровадженню режиму економії коштів.

Нормативний метод ґрунтується на використанні прогресивних норм і нормативів. При цьому враховуються особливості галузей виробничої й невиробничої сфер, а також відповідні зміни у попередньому періоді.

Цей метод дає можливість об'єктивно оцінити потреби галузей у фінансових ресурсах, створити реальні умови зацікавленості в ощадливому й ефективному використанні фінансових ресурсів. Але його ефективність залежить від певних факторів, а саме: узгодженості методик визначення норм і нормативів на всіх рівнях у різні роки; своєчасного коригування норм і нормативів.

Балансовий метод дає змогу збалансовувати джерела ресурсів зі запланованими витратами, встановлювати взаємозв'язок виробничих і фінансових показників, створювати фінансові резерви.

Найбільш  оптимальним при здійсненні фінансового  планування є поєднання нормативного і балансового методів.

4. Управління  фінансами

Управління  державними фінансами — це сукупність форм і методів цілеспрямованого впливу держави на формування і використання централізованих і децентралізованих фондів фінансових ресурсів, що знаходяться в розпорядженні державних органів управління.

Управління державними фінансами  включає об'єкт і суб'єкт управління. Об'єктом управління є централізовані й децентралізовані фонди фінансових ресурсів, які створюються і використовуються в усіх ланках державних фінансів. Суб'єкт управління — фінансовий апарат, що зосереджений у фінансових службах міністерств, відомств, підприємств і організацій державної форми власності, податковій адміністрації, контрольно-ревізійному апараті. Усі зазначені підрозділи фінансового апарату держави мають свої функції, сфери впливу на фінансові відносини в державі.

До загальних функцій управління фінансами належать: фінансове прогнозування, регулювання, стимулювання, контроль.

Центральне місце в управлінні фінансами посідає прогнозування. У процесі прогнозування здійснюється оцінка стану фінансів у державі, виявляються можливості збільшення фінансових ресурсів, напрями їх найефективнішого використання, скорочення непродуктивних втрат.

Фінансове регулювання як елемент управління застосовується для підтримання оптимальної структури виробництва і розподілу. Воно базується на різноманітних інструментах впливу, до яких відносять податки, дотації, різноманітні виплати, за допомогою яких держава досягає поставлених цілей.

Стимулювання в системі управління дозволяє забезпечити розвиток тих явищ і процесів, які мають на даному етапі пріоритетне значення. Використовуючи фіни псові методи, держава, передусім, через пільги, податки та пільгове кредитування створює сприятливі умови для їх розвитку.

Контроль як елемент управління здійснюється в процесі прогнозування, регулювання, стимулювання. Він дає змогу виявити відхилення фактичного використання фінансових ресурсів від запланованого, а також виявити резерви зростання фінансових ресурсів, спрямувати їх використання в найбільш раціональному напрямку.

Частиною загального управління фінансами є автоматизовані системи управління (АСУ), які базуються на використанні економіко-математичних методів та ЕОМ. Автоматизована система управління — це система,яка забезпечує автоматизований збір і обробку інформації, необхідної для оптимізації управління, зокрема, фінансами.

5. Фінансовий контроль

Фінансовий  контроль — одна з найважливіших функцій державного управління. За своєю сутністю фінансовий контроль — це комплекс заходів, які здійснюються державою з метою успішного досягнення поставлених нею цілей у сфері фінансів.

Об'єктом фінансового  контролю є всі господарські операції, які здійснюються з використанням коштів для економічного і соціального розвитку. Державні органи контролю, насамперед, перевіряють використання фондів фінансових ресурсів, які знаходяться в розпорядженні державних органів, тобто перевіряють дотримання вимог законодавства, які регулюють фінансові взаємовідносини різних суб'єктів господарювання з державою, взаємовідносини між господарськими суб'єктами, між державою і населенням. Важливим напрямом фінансового контролю є своєчасне і повне виконання фінансових .зобов'язань юридичними і фізичними особами перед бюджетом, дотримання ними податкового законодавства.

Фінансовий  контроль можна поділити на три види:

1. державний;
2. відомчий;
3. контроль місцевих органів самоврядування.

Державний контроль здійснюється на рівні центральних органів державного управління. Сюди варто віднести Верховну Раду, яка виконує фінансовий контроль, розглядаючи та затверджуючи бюджет, а також звіт щодо його виконання. Контроль здійснюється через комісії та комітети Верховної Ради.

Від уряду контроль здійснює Міністерство фінансів — його центральний апарат і контрольно-ревізійна служба та податкова адміністрація.

Відомчий фінансовий контроль здійснюють фінансові служби міністерств, відомств, підприємств, організацій і установ державної форми власності. Об'єктом контролю тут є виробничо-фінансова діяльність виробничих структур.

Фінансовий  контроль органів місцевого самоврядування здійснюється через відповідні комісії місцевих Рад народних депутатів і місцеві фінансові органи.

Об'єктом фінансового контролю є місцеві бюджети, позабюджетні фонди

Види фінансового контролю:

1. За формами проведення розрізняють

- попередній контроль;

- поточний контроль;

- наступний контроль.

Попередній  контроль здійснюється на стадії складання, розгляду і затвердження бюджетів, фінансових планів і кошторисів витрат. Його мета — попередження неправильного і нераціонального використання коштів.

Поточний фінансовий контроль застосовують у процесі виконання бюджетів, фінансових планів і кошторисів. Він дає змогу виявити і попередити незаконні витрати, порушення фінансової дисципліни, забезпечити дотримання норм витрат.

Наступний контроль виконують після завершення звітного періоду або фінансового року. Його завданням г перевірка доцільності витрачання державних фінансових ресурсів, законності здійснення фінансових операцій, ефективності витрачання коштів.

2. За методами проведення фінансового контролю розрізняють:
1. перевірки;
2. обстеження;
3. аналіз;
4. ревізії.

Перевірки влаштовують для дослідження певних питань фінансово-господарської діяльності за звітними даними та іншими документами, що підтверджують здійснення операцій.

Обстеження, на відміну від перевірки, виконують у більш широкому обсязі. Його мета — визначити стан, що склався в окремих напрямах господарської діяльності об'єкта, що обстежується, і визначити перспективи його поліпшення і розвитку.