Аналіз продуктивності праці

Зниження продуктивності праці у цьому напрямку представлено виразом:

=  _(1.17)

де  - фактична місячна продуктивність  праці робочих, грн./чол.

- фактична питома вага знов  прийнятих робочих в загальної  їх кількості в аналізованому  періоді, д.од.

= 0,1*5045,52*28/2087  = -7 грн./чол.

Отже через  те що знов прийняті робочі працюють на 10 % гірше ніж досвідчені, продуктивність праці зменшилась на 7 грн./чол.

В п’яту групу  входять всі причини, що викликають збільшення собівартості і, відповідно, зменшення прибутковості, що випускається.

Вплив цих причин на продуктивність праці представлено наступним виразом:

= -  _(1.18)

де  - зміна витрат на випуск продукції під впливом п’ятої групи причин,грн.   Так як в нас бракує даних, то ця причина не буде розрахована [1].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.2 Аналіз продуктивності праці залежно від штату працівників

 

Ефективність  використання робочої сили на підприємстві  характеризується показниками продуктивності праці: середньорічний, середньоденний та середньогодинний виробіток продукції одним робітником, а також середньорічний виробіток продукції на одного працівника у вартісному виразі. Основним показником є останній.

Середній виробіток  на одного працюючого залежить від середнього виробітку на одного робітника і співвідношення між чисельністю робітників та інших категорій працюючих, тобто від структури промислово-виробничого персоналу. У свою чергу середній виробіток на одного робітника залежить від співвідношення основних і допоміжних робітників.

Середній виробіток  на одного працюючого буде вищим, якщо зростають середній виробіток на одного робітника взагалі, на одного основного робітника та питома вага названих категорій працівників. Порівнявши відсотки виконання плану (або темпи зростання) щодо виробітку на одного працюючого і на одного робітника (або ж на одного робітника і на одного основного робітника), можна встановити, як вплинули зміни структури персоналу на показники продуктивності праці та обсягу продукції. Вплив на показники продуктивності праці розраховується шляхом множення різниці вище вказаних відсотків на планову суму середньорічного виробітку на одного працюючого. Вплив на обсяги продукції розраховується шляхом множення різниці відсотків на планову суму випуску продукції.

Окремим показником, що характеризує ефективність використання трудових ресурсів, є трудомісткість. Це затрати робочого часу на одиницю  чи на весь обсяг виготовленої продукції. Трудомісткість одиниці продукції  розраховується шляхом ділення фонду робочого часу на обсяг виготовленої продукції певного виду в натуральному чи умовно-натуральному вимірі. Можна розрахувати також трудомісткість однієї гривні продукції. Для цього загальний фонд робочого часу на виготовлення всієї продукції ділять на вартість випуску продукції.

У процесі аналізу  вивчають динаміку трудомісткості, виконання  плану, причини її зміни та вплив  на продуктивність праці.

Плановий приріст  продуктивності праці (а саме – середньогодинного  виробітку) за рахунок зниження планової трудомісткості порівняно з фактичною за минулий рік розраховується за формулою:

СВпл = (ТМ% х 100) / (100 – ТМ%),

де ТМ – зміна  трудомісткості.

Аналогічно  визначається фактичне зростання продуктивності праці (СВф) за рахунок зниження фактичної  трудомісткості відносно минулого року. Якщо його помножити на кількість працюючих, то отриманий результат означатиме вплив зміни трудомісткості на обсяги виробництва продукції.

Перевиконання (невиконання) плану щодо зниження трудомісткості визначається таким чином: СВф –  СВпл.

Заключним етапом аналізу є визначення впливу продуктивності праці на обсяги випуску продукції. Розрахунок можна провести за допомогою прийому абсолютних різниць, врахувавши, що якісним чинником є середньорічний виробіток, а кількісним – чисельність працюючих. Таким чином, щоб визначити вплив зміни продуктивності праці на обсяги випуску продукції, необхідно відхилення середньорічного виробітку від планового рівня помножити на фактичну середньоспискову чисельність працюючих. Щоб визначити вплив зміни чисельності працюючих на випуск продукції, необхідно відхилення за чисельністю помножити на плановий середньорічний виробіток [4].

Повноту використання трудових ресурсів можна оцінити  за ступенем використання робочого часу. Щоб повніше виявити резерви  зростання середньорічного виробітку за рахунок кращого використання робочого часу, необхідно детально вивчити втрати робочого часу та їхні причини.

Фонд робочого часу підприємства залежить від чисельності  робітників, кількості відпрацьованих днів одним робітником у середньому за рік та середньої тривалості робочого дня:

ФРЧ = КР х Д  х Т,

 де ФРЧ  – фонд робочого часу;

 КР – кількість  робітників;

 Д – кількість  відпрацьованих днів одним робітником  у середньому за рік;

Т – середня  тривалість робочого дня.

У ході аналізу  слід розрахувати цілоденні та внутрішньозмінні втрати робочого часу. Цілоденні втрати розраховуються за формулою:

ЦВЧ = КРф х (Дф – Дпл) х Тпл,

де індекси  “ф” та “пл” означають відповідно величини за планом і фактично.

Внутрішньозмінні  втрати:

 ВЗЧ = КРф  х Дф х (Тф – Тпл).

 Якщо ці внутрішньозмінні втрати робочого часу помножити на плановий середньогодинний виробіток, то результат означає зміну випуску продукції за рахунок внутрішньозмінних втрат робочого часу. Якщо в свою чергу цілоденні втрати робочого часу помножити на плановий середньоденний виробіток, то отримаємо зміну випуску продукції за рахунок цілоденних втрат робочого часу [8,9].

При проведенні аналізу з’ясовують також непродуктивне  використання робочого часу. Наприклад, на середній виробіток негативно  впливає непродуктивне використання часу на остаточний брак, виправлення браку, а також через відступи від нормальних умов роботи.

Розділивши  втрати продукції через брак на кількість  працюючих, кількість робітників або  ж кількість відпрацьованих людино-годин, виявляють негативний вплив браку відповідно на середньорічний виробіток працюючого, середньорічний та середньогодинний виробіток одного робітника.

Вплив на середньорічний виробіток непродуктивних додаткових витрат часу, спричинених зміною умов роботи, розра-ховується у такий спосіб. Спочатку суму доплат, встановлених з цієї причини відрядникам, ділять на фактичну середньогодинну заробітну плату. Отриману частку, що виражає кількість втрачених годин, множать на плановий середньогодинний виробіток. При цьому слід лише зауважити, що фактичну середньогодинну заробітну плату визначають шляхом ділення фактично витраченого фонду заробітної плати робітників на кількість відпрацьованих ними людино-годин [9,10].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3 РОЗРОБКА ЗАХОДІВ ПО ПІДВИЩЕННЮ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ

 

Зведемо отримані результати по зниженню продуктивності праці в таблицю 1.1.

 

Таблиця1.1 – Причини, що викликали зниження продуктивності праці

Причини	Сума, грн./чол.
1)Причини, що  викликали зниження продуктивності через зниження об’єму випущеної продукції	-1513,66
2)причини, що  викликали утримання завищеної  кількості працівників - через нераціональні  режими праці та відпочинку - застосування  часткового способу відновлення  техніки - через  низький рівень механізації праці - через недоліки  в організації праці	-568
3)Збільшення  інших невиходів	-544
4)Плинність  кадрів	-482
РАЗОМ	3107,66

 

На підставі проведеного аналізу були розроблені заходи по підвищенню продуктивності праці в таблицю 2.1

 

 

Таблиця 1.2. – Заходи щодо підвищення продуктивності праці

Заходи	Сума, грн./чол.
1)Виявити причини  простоїв та зупинок, розробити стратегію щодо безперервної роботи	1513,66
2) переглянути  та розробити раціональні режими  праці та відпочинку, обновити  основні фонди, підвищити рівень  механізації праці, ураховувати  інтереси та побажання працівників  при організації праці.	568
3)Встановити  контроль за виходами працівників,  ввести додаткові санкції за  безпідставні невиходи	544
4) Плинність  кадрів не суттєво впливає  на продуктивність праці і  є природнім процесом оновлення кадрів на підприємстві	482
РАЗОМ	3107,66

 

Отож, після  впровадження даних заходів продуктивність праці складатиме:

                               5045,52 + 3107,66 = 8153,18 грн./чол. [1].

Резерви підвищення продуктивності праці класифікують таким чином:

1. Підвищення  технічного рівня виробництва:

-механізація й автоматизація виробництва;

- упровадження нових видів устаткування технологічних процесів;

- підвищення якості сировини й матеріалів.

2. Поліпшення  організації виробництва і праці:

- підвищення норм;

- зменшення кількості працівників, які не виконують норми;

- спрощення структури управління;

- механізація облікових та обчислювальних робіт;

- зміна робочого періоду.

3. Зміна зовнішніх, природних умов:

- зміна умов видобутку вугілля, нафти, руд, торфу;

- зміна вмісту  корисних речовин.

4. Структурні  зміни у виробництві:

- зміни частки окремих видів продукції;

- зміна трудомісткості виробничої програми;

- зміна частки купованих напівфабрикатів і комплектних виробів;

- зміна частки нової продукції.

За часом  використання резерви зростання  продуктивності праці ділять на поточні  й перспективні.

Поточні резерви  можуть бути реалізовані в найближчому  періоді і не потребують значних  одноразових втрат. До них належать:

- краще використання устаткування;

- ліквідація або скорочення браку;

- застосування найбільш раціональних і ефективних систем оплати праці;

- удосконалювання організації праці на підприємстві і її нормування.

Перспективні  резерви підвищення продуктивності праці зазвичай потребують перебудови виробництва, упровадження нових технологій і т. д. Для цього необхідні додаткові капітальні вкладення і терміни здійснення робіт. Значення продуктивності праці визнається всіма країнами з розвинутою ринковою економікою. Низька продуктивність праці приводить до інфляції, повільних темпів зростання обсягів виробництва та безробіття.

Чисельні взаємозалежні  фактори підвищення показників продуктивності праці можна умовно поєднати в  наступні основні групи, які характеризують:

- удосконалення техніки та технології. До цієї групи факторів входить все, що визначається сучасним науково-технічним прогресом;

- покращання організації виробництва, раціональне розміщення виробничих сил, спеціалізація підприємства та галузей промисловості, найбільш повне використання наявного обладнання, ритмічність виробництва тощо;

- удосконалення організації праці, тобто покращання використання живої праці, підвищення кваліфікації кадрів, культурно-технічного рівня працівників, зміцнення трудової дисципліни та удосконалення системи заробітної плати, нормування праці та особиста матеріальна зацікавленість всіх робітників тощо [11,13].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Трудові ресурси  підприємства є головним ресурсом кожного підприємства, від якості й ефективності використання якого багато в чому залежить результати діяльності підприємства і його конкурентоздатності. Трудові ресурси надають руху матеріально-речовинним елементам виробництва. Створюють продукт, вартість і прибавочний продукт у формі прибутку. Відмінність трудових ресурсів від інших видів ресурсів підприємства полягає в тім, що кожен найманий робітник може відмовитися від запропонованих йому умов і зажадати зміни умов праці і модифікації неприйнятих, з його погляду, робіт, перенавчання іншим професіям і спеціальностям чи у кінцевому рахунку, може, нарешті, звільнитися з підприємства по власному бажанню.