Механізм позаєкономічного примусу та його соціальн-економічна єфективність

Усередині даних макромоделей можна виділити мікромоделі на рівні  окремих країн, а також суміжні  форми типу спартанського рабовласництва в Стародавній Греції, ближчого до східного типу. Воно характеризувалося  військовим державним рабовласництвом, але при жорстокої експлуатації.

Східна модель рабовласництва

Ранньому економічному розвитку в цих регіонах сприяли теплий клімат, наявність родючих земель, можливість щорічного зрошення грунту. У розвитку структури економіки  східної моделі рабовласництва можна  виділити наступні характерні риси.

1. Організаційно-економічний  рівень структури економіки визначався функціонуванням двосекторної моделі економіки, що включає державне (храмове) і общинно-приватне господарства. Держава була головним власником основного фактора виробництва - землі. Існували три основні форми державного землеволодіння: царський (абсолютне), храмове і вельможно - умовне, тобто земля не могла бути предметом купівлі-продажу. Общинний сектор грунтувався на общинній власності на землю і приватної - на засоби виробництва. Необхідність колективної праці для збереження трудомістких іригаційних систем зумовила слабкий розвиток приватної власності і переважання патріархального (домашнього) рабства. Наприклад, общинний сектор у Вавилонії був досить сильним і включав від 50 до 70% всієї оброблюваної площі. Разом з тим землеволодіння в основному носило умовний характер, у тому числі шляхом оренди (плата в сріблі або частці врожаю - 2/3 за орну землю або сад і 1/3 за цілинні землі) або на умовах суборенди[6].

У діяльності давньосхідних  правителів відбилася боротьба між  общинним і рабовласницьким свідомістю. Наприклад, у державах Межиріччя  аграрні проблеми неодноразово приводили  до здійснення важливих реформ. Так  в 2400 р. до н.е. правитель Лагаша Урукагина  вживає низку заходів для розширення общинних земель, але при цьому  він сприяє збільшенню рабства, в  тому числі поверненню рабів з  господарств аристократії в храмові. У 2369 до н.е. перемога Саргона (Шаррукін) у Аккаде, навпаки, призвела до скорочення общинного сектора при збільшенні рабства. Стародавній Китай також  характеризувався сильним державним  сектором з розвиненим чиновницьким апаратом. Тут рано формується система  умовного тримання землі - "спадкові пожалування" за службу. Але до особливостей старокитайської економіки слід віднести швидке формування приватної  власності на землю, в тому числі "сильних будинків" - господарств  аристократії. Звідси - рабство активно  використовується не тільки в державному, а й приватному господарстві. Стародавній  Єгипет теж мав централізовану економіку. Чиновники враховували врожай і  кількість худоби, розподіляли інструмент і провіант з державних сховищ для общинників, що працюють у складі так званих "робочих загонів" на іригаційних або будівельних  об'єктах. Приблизно так само організовувалося і ремісниче виробництво. У приватному секторі активно використовувалася  праця рабів, що були у повній власності  своїх господарів, у державному виробництві  він майже не застосовувався.

2. Галузевий рівень структури  східної моделі представлений  великою різноманітністю видів  господарської діяльності. Хоча  основним сектором економіки було аграрне, важливе значення мали ремесла: гончарство, будівництво, металургія, ювелірна справа, суднобудування, текстильне справу, переробка тростини та інші. Разом з тим давньосхідна економіка характеризується деформованою структурою, що пов'язано з роздутим державним сектором, диктували виробництво не для ринку, а за замовленням, а в деяких країнах ,ще й надмірної мілітаризацією. У результаті внутрішня торгівля носить переважно нерозвинений, обмежений характер (за винятком Китаю та Індії).

Торгівля була предметом  особливої ​​турботи держави. У Вавилонії нею, наприклад, займалися особливі люди - тамкари, які вели велику державну і власну торгівлю, притому часто здійснюючи її через дрібних посередників. Нерідко вони виступали як і великі орендарі землі, і як лихварі. Вважається, що найперші монети з'явилися в стародавньому  Китаї у VII ст. до н.е., а звідти поширилися по всьому світу. Важливе значення для розвитку господарства зіграло і формування примітивних основ бухгалтерського обліку.

3. Територіальний рівень  структури економіки східної моделі рабовласництва виражений сильніше на міждержавному рівні, що визначалося природно-кліматичними та політичними чинниками і було пов'язане з необхідністю забезпечення природними ресурсами для потреб виробництва.

4. Відтворювальний рівень  структури економіки. Для стародавніх  східних держав була характерна  багатоукладна економіка - співіснування  елементів товарного господарства  з елементами натурального, первісної  економіки - з рабовласництвом.  Основним виробником і тяглових  населенням були вільні громадяни,  особисто вільні і мають певну  власність, але за своїм становищем  у державній системі мало відрізняються  від рабів. Так, у Стародавньому  Єгипті общинники були зобов'язані  нести натуральну повинність  на користь держави (будівництво  доріг, зрошувальних систем і  обробку землі). При земельних  відпрацьовуваннях можливі були  два шляхи: весь урожай на  державному наділі здається державі,  яка виплачує забезпечення, або  робота тільки на власній ділянці,  але при виплаті високих прямих  податків. Ще складнішою була  система примусу в Вавилонському  державі. Крім вільних (общинників) і рабів тут існувала особлива  категорія - напіввільних - "мушкенум" (схиляються ниць), які могли володіти майном, у тому числі і рабами, але залежали від своїх господарів. Вони працювали у царському господарстві, виконуючи всі необхідні повинності, але мали обмежені цивільні права.

Використання рабської праці  не мало великого значення. Для нього  було характерне збереження зв'язку між  безпосереднім виробником і його ділянкою землі, деяка частка господарської  самостійності і гарантії проти  зміни правового статусу (заборона обігу в рабство одноплемінників, кастові обмеження тощо), порівняно  невелика частка експлуатації. Виробництво  здійснювалося в рамках простого відтворення.

5. Зовнішньоекономічний  рівень структури економіки визначався  включенням давньосхідних держав  в систему світогосподарських  зв'язків..

Західна рабовласницька модель

Своєрідність її економічного розвитку багато в чому визначалося  особливостями природно-кліматичного характеру: багатством природних копалин; вигідним географічним положенням, а  тому раннім залученням до сфери торговельних зв'язків.

На організаційно-економічному рівні економічної культури важливе  значення мала концентрація населення  в містах, що призвело до його домінуванню  в економічному житті. Це створило умови  для формування особливого типу землеробської  громади - міський.

Поліс - місто і прилегла до нього територія, заселена вільними людьми. Він виступає у розвитку єдиної форми античної власності  як одночасно власності державної  та приватної і являє собою  збіг політичного колективу з  колективом земельних власників, а  отже, збіг політичної та військової організацій.

Розвиток сільського господарства характеризувалося подальшою спеціалізацією як в землеробстві, так і тваринництві. Основними осередками сільськогосподарського виробництва були дрібні селянські  господарства і більш великі маєтки родової знаті. Інтенсифікація сільського господарства досягла високого рівня в період Римської імперії, коли стали виділятися три форми земельних господарств:

1. латифундії (понад 250 югеров  землі і велика кількість рабів);

2. вілли (100-250 югеров землі  і 10-20 рабів);

3. дрібні господарства  сільського плебсу.

Ремесло було зосереджено  в містах. Серед його видів особливе поширення мають металургія, кераміка, виготовлення ювелірних прикрас, будівництво, скульптура і т.д. Особливістю розвитку ремісничого виробництва в західній моделі рабовласництва був його яскраво  виражений колоніальний характер. Ще з VIII ст. до н.е. з часу Великої колонізації  в центрі колоніальної системи - метрополії створюється продукція для задоволення  культурних потреб. Тут діють великі майстерні, з використанням величезного числа рабів. У колоніях проводиться життєво необхідна продукція, у дрібних майстерень переважно з використанням праці вільних ремісників і мінімуму рабів. Важливу роль відігравала торгівля, хоча її значення посилилося лише до IV ст. до н.е. Розвиток торгівлі супроводжується вдосконаленням грошової системи. У VI ст. до н.е. в Греції існувало два основних монетних стандарту: егейський (1 талант - 37 кг срібла) і евбейсько (1 талант - 26 кг срібла), на основі яких 136 грецьких полісів випускали власну монету. Тому на ринку для обмінних операцій стали виникати особливі контори спекулянтів , трапезіти (трапеза - людина за столом, звідси трапеза) - прообрази банків. Трапезіти не тільки обмінювали монети, а й займалися кредитуванням. У 594 р. до н.е. афінський правитель Солон провів реформу грошової системи, за якою вводилася єдина евбейсько система. Реформи, пов'язані зі стабілізацією і уніфікацією грошового обігу, неодноразово проводилися і в Стародавньому Римі.

Основними номіналами в Римі були бронзовий і мідний ас, римський фунт, срібний сестерцій, срібний  і золотий динарій, а згодом і золотий солід.

Особливістю територіальної структури економіки був її полікультурний характер. У сільськогосподарському виробництві це проявилося в особливій  територіальної спеціалізації - "середземноморської тріаді", орієнтованої на одночасне  вирощування в різних регіонах Греції трьох культур: злакових, головним чином  ячменю, винограду й оливи. Сільськогосподарська спеціалізація присутня і на римських територіях. Так, в найбільш розвинених областях (Етрурія, капання, Апулія) вирощували пшеницю, ячмінь, просо, боби; в менш розвинених і гористих районах - полбу, боби, ріпу і ячмінь. Ремесло в  Стародавньому Римі також розвивалося  за рахунок узаконеної експлуатації провінцій. При цьому виділялися певні ремісничі центри.

Соціальна структура античного  суспільства була досить складною і  включала вільних громадян і негромадян поліса і рабів. Рабська праця  використовувалася в усіх сферах життя і виробництва. Ще в VI ст. до н.е. реформи Солона, Пісістрата і  Клісфена знищили умови для внутрішнього рабства. У Стародавньому Римі боргове  рабство для громадян було скасовано  в IV ст. до н.е. Основними джерелами  рабства стають работоргівля і війни. Однак концентрація землі, формування в рамках поліса приватної власності, зростання ремесла, торгівлі і грошового  обігу, зростання повстань створювали умови для заміни рабської праці. Так, у перших століттях нашої  ери в Римській імперії набули поширення нові форми оренди:

1. емфітевтічна (довгострокова, вічна), що припускає сплату податку з власності;

2. дрібна, початкова феодалізації на основі виникнення відносин патронату (тримання землі на умовах заступництва за передачу власності).

Розвиток державності  в античному суспільстві призвело до появи податкової системи. При  цьому в Стародавній Греції нижчі  верстви отримували дієти - грошове  утримання, що дозволяє бідним громадянам виконувати їх обов'язки по відношенню до полісу. Знати ж несла громадські повинності-літургії, призначені для фінансування святкових ходів, культових обрядів, театральних постановок, будівництва і т. д. Одним з різновидів літургій була ейсфора - податок для військових потреб, який міг бути повернуто при вдалих військових діях. Прикладом таких зборів являється трієрархія, що забезпечує постачання грецького судна - трієри. Вільні громадяни прямих податків не платили. У V ст. до н.е. зросли надходження від справляння митних зборів, ринкових податків і податків на іноземців, вимушених сплачувати подушну подати. Справляння податків здійснювалося відкупниками - митарями, зобов'язані платити тверду суму громаді. Подібна організація оподаткування існувала і в ранньої римської історії. Громадяни Риму на відміну від жителів провінцій володіли податковим імунітетом, порушується тільки у воєнний час. Пізніше за часів імператора Діоклетіана (284-305 рр..) Була проведена реформа, за якою при збереженні безлічі непрямих зборів основними податками стали поземельний податок і подушна подати, а звільнення від податків збереглося тільки для міських низів, чиновників та ветеранів армії.

Антична модель рабовласництва мала досить розвинену зовнішньоекономічну  структуру економіки. У товарному  обігу перебували і предмети повсякденного  попиту, а не тільки предмети розкоші, як це було на Сході. Для зручності  в проведенні морських торгових операцій створювали об'єднання - фіаси для  взаємної виручки позиками, страховки  та обміну інформацією. Торговий баланс Риму з Східним Середземномор'ям був пасивним, оскільки римські вироби не могли конкурувати з грецькими.

Феодальне суспільство

На відміну від рабовласницького ладу феодалізм представляв універсальну суспільно-економічну формацію, яку  пройшли майже всі народи світу. Перехід до феодалізму проходив у різних країнах не одночасно. Раніше на шлях феодального розвитку набули народи, що пережили рабовласницький лад, пізніше народи, у яких феодалізм був першою класовою формацією. Точно так само немає єдиної для всіх країн хронологічної віхи кінця феодальної формації. Одні, більш розвинені народи покінчили з феодалізмом і вступили на шлях капіталізму раніше, інші пізніше. Але в розвитку феодалізму в різних країнах і на різних материках були значні особливості, які визначалися конкретними історичними умовами життя народів і природно-географічним середовищем. Зокрема, досить помітні відмінності спостерігалися в розвитку феодалізму у європейських і азіатських країнах. Якщо в Європі в усі періоди середньовіччя переважне значення мала приватна феодальна власність на землю і експлуатація селянства здійснювалася здебільшого у формі стягнення  феодальної ренти, то в азіатських країнах, зокрема в Китаї та Індії, в раннє і навіть в класичне середньовіччя широко була поширена державна власність на землю і найважливішою формою експлуатації селян були державні податки. Цим пояснюється і той факт, що в Європі в період сформованого феодалізму панувала політична роздробленість, а на Сході в цей час існувала більш-менш централізована система управління у формі деспотичної монархії[28].

 Ідеї соціалізму

Соціалізм - економічна, соціально-політична  система, що характеризується тим, що процес виробництва і розподілу доходів  знаходиться під контролем суспільства. Найважливішою категорією, яка об'єднує  різні напрямки соціалістичної думки, є суспільна власність на засоби виробництва, яка повністю або частково замінює собою приватну власність. Марксизм визначає соціалізм як суспільно-економічну формацію з перевагою суспільної власності на засоби виробництва[31]. Марксизм-ленінізм розглядає соціалізм як першу фазу комунізму. На основі філософських ідей соціалізму була також створена політична ідеологія, що висуває в якості мети та ідеалу встановлення суспільства, в якому: