«Управління капіталом банку з метою забезпечення його фінансової стійкості»

Зауважимо, що і в розвинених країнах з  потужними фінансовими ринками  субординовані цінні папери та зобов’язання становлять відносно незначну частину  банківського капіталу. Таким джерелом з успіхом можуть користуватися  лише великі за розмірами банки, які  мають довіру інвесторів. Більшість  дилерів з операцій із цінними  паперами відмовляються мати справу з емісіями невеликих банків через  високі видатки та ризик.

Перевага  методу поповнення капіталу шляхом випуску  субординованих зобов’язань і цінних паперів полягає в підвищенні показників прибутковості на одну акцію  за умови, що такі кошти приносять  дохід, який перевищує процентні  виплати за ними. Але такий спосіб формування капіталу зменшує стійкість  банку (співвідношення власних та залучених  коштів) і підвищує ризик, що може негативно  вплинути на ціну акцій банку.

З метою  поповнення капіталу та одержання значних  грошових коштів банки вдаються до проведення таких фінансових операцій як продаж активів, зокрема будівель, споруд, офісів, котрі належать банку, з одночасною довгостроковою їх орендою  у нових власників. Такі операції стають успішними в умовах, коли через інфляцію ринкова вартість майна значно зростає, а законодавством дозволена прискорена амортизація  нерухомості. Частіше в банках створюються  резерви переоцінювання основних засобів  для покриття різниці між їх ринковою та балансовою вартістю. На суму дооцінки активів випускаються акції, які  безкоштовно розміщуються між акціонерами  банку, збільшуючи частку їх власності. Така операція капіталізації резервів і дооцінювання активів називається  бонусною емісією. Бонусна емісія збільшує розмір капіталу, не розпорошуючи власності  і не підвищуючи ризику втрати контролю над банком з боку акціонерів.

Вибір способу  залучення капіталу із зовнішніх  джерел має базуватися на результатах  глибокого фінансового аналізу  альтернативних варіантів та їх потенціального впливу на розмір прибутку в розрахунку на акцію.

Менеджменту банку необхідно взяти до уваги  відносну вартість та ризик, пов’язаний з кожним джерелом, методи державного регулювання й доступність, а  також оцінити довгострокові  перспективи та наслідки. Для вітчизняних  банків емісія акцій — фактично єдине зовнішнє джерело поповнення капіталу.

Перевагою цього способу є можливість швидко одержати значні суми грошових коштів, а також поліпшити позиції  банку щодо залучення коштів у  майбутньому. Але такий підхід має  ряд істотних недоліків, які слід брати до уваги:

а) висока вартість;

б) труднощі пов’язані з розміщенням акцій на ринку;

в) значне підвищення ризику зниження доходів на одну акцію;

г) послаблення контролю за банком з боку акціонерів, якщо вони не зможуть самі викупити всі акції нової емісії.

Комерційні  банки мають планувати свою діяльність щодо поповнення капіталу. Процес планування включає обов’язкові етапи:

а) розробка загального фінансового плану діяльності банку;

б) визначення величини капіталу, необхідної для розширення активних операцій, підвищення їх ризиковості (якщо банк проводить агресивну політику), задоволення вимог органів банківського нагляду;

в) визначення величини капіталу, що його банк має змогу залучити за рахунок нерозподіленого прибутку;

г) оцінювання та вибір найприйнятнішого зовнішнього джерела поповнення капіталу на підставі аналізу ринкових умов, прав та інтересів власників, прогнозів щодо майбутньої прибутковості банку.

Вітчизняні  банки відчувають дедалі більшу потребу  в збільшенні обсягів капіталу, особливо після прийняття відповідних  постанов НБУ, тому планування перспектив розвитку капітальної бази розглядається  як одне з основних завдань менеджменту.

ВИСНОВОК

Зважаючи  на потребу підвищення рівня надійності,фінансової стійкості та конкурентоспроможності банків на внутрішньому й міжнародних ринках,на необхідність зростання їх ролі у фінансуванні реального сектора економіки України,вітчизняними банками слід ужити невідкладних заходів щодо:

• підвищення рівня капіталізації,зокрема шляхом залучення нових акціонерів,збільшення резервного фонду,результату діяльності,активізації процесів об’єднання банків, інвестиційного застосування такої процедури реорганізації банків,як приєднання та злиття малих і фінансово нестійких банківських установ;
• поліпшення якості активів,підвищення їх рентабельності за рахунок зменшення частки неробочих,проблемних активів;
• забезпечення об’єктивної класифікації активів за рівнем їх ризику та формування у повному обсязі резервів за активними операціями;
• забезпечення участі усіх банків у єдиній інформаційній системі «Реєстр позичальників»;
• удосконалення структури капіталу, активів та зобов’язань;
• підвищення прибутковості банківських операцій,орієнтація банківських установ на отримання доходів від кредитування й обслуговування реального сектору економіки,зниження витрат шляхом застосування новітніх,зокрема комп’ютерних, технологій.

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Закон України «Про банки і банківську діяльність» № 2121-ІІІ від 7 грудня 2000 року.

2. Васюренко О.В. Банківські операції:Навчальний посібник.-К.,2000.-243.

3. Коцовська Р. Операції комерційних банків.-Львів:ЛБІ НБУ ,2001.-516 с.

4. Примостка Л.О. Фінансовий менеджмент банку:Навчальний посібник.-К.:КНЕУ,1999.-280с.

5. Тиркало Р.І. Банківська справа: Навчальний посібник.-Тернопіль:Карт-бланш,2001.-314с.

6. Герасимович А.М «Аналіз фінансової діяльності банку»

7. Вісник Національного банку України від 08.2008.

8. Вісник Національного банку України від 09.2008.