Типи грошових систем, їх переваги та недоліки

 Функціонування золотомонетного  стандарту вимагало наявності  золотих запасів у центральних  емісійних банках, які слугували  резервним фондом внутрішнього  обігу, забезпечували розмін банкнот  на золото, були резервом світових  грошей. Витрати держави на забезпечення  обігу золотою монетою були  значними. Для їх зменшення широко  емітувалися банкноти, використовувалися безготівкові розрахунки. У процесі історичного розвитку співвідношення між золотими монетами в обігу та їхніми представниками - банкнотами - поступово змінювалося. Наприклад, у США, Великобританії і Франції воно дорівнювало у 1815 р. 3:1, у 1860 - 1:1, у 1885 - 1:3. До 1913 р. золоті монети становили 1/10 грошової маси. Але грошова система залишалася стабільною, бо зберігалися основні принципи золотомонетного стандарту.

 Системи паперово-кредитного  обігу являють собою грошові  системи, за яких обіг обслуговують  грошові знаки (паперові або  металеві), що не мають внутрішньої  вартості. Такі грошові системи  є регульованими, бо держава  бере на себе зобов'язання щодо  забезпечення сталості емітованих  від її імені грошових знаків. Розрізняють паперові грошові  системи та системи кредитних  грошей, не розмінних на золото.

 За паперової системи  грошового обігу емісія грошових  знаків, які мають форму казначейських  білетів, здійснюється державним  казначейством для покриття бюджетного  дефіциту. У такому випадку емісія  грошей не пов'язана з потребами  товарного обігу, а визначається  виключно необхідністю покриття  дефіциту державного бюджету,  що призводить до переповнення  ними каналів грошового обігу  та до їх знецінення. До таких  систем, як свідчить історія, країни, як правило, вдавалися за часів  якихось екстраординарних подій,  таких як війни, кризові явища.

 У роки Першої світової  війни зростання бюджетних дефіцитів,  покриття їх позиками та емісією  грошей спричинили надмірне збільшення  грошової маси в обігу, що  призвело до припинення вільного  обміну грошових знаків на  золоті монети. У цей час золотомонетний  стандарт припинив своє існування  у країнах, що брали участь  у війні, та й у більшості  інших країн (окрім США та  семи латиноамериканських країн). Було припинено розмін банкнот  на золото, заборонено його вивіз  за кордон, громадянам заборонялося  володіти золотом у монетарній  формі, золото пішло у скарби, тобто відбувся перехід до  паперових грошових систем.

 По закінченні війни  лише в США зберігався золотомонетний  стандарт. У більшості країн зберігся  інфляційний обіг паперових грошей, який існував тривалий час  і після закінчення війни.

 За нових історичних  і політичних умов повернення  до класичної золотомонетної  форми було вже неможливим. Одна  з причин цього - нерівномірність  світових запасів золота. У той  час, коли питома вага США  у світових централізованих запасах  золота за 1913-1924 pp. зросла з 31,7 до 46%, питома вага європейських країн впала з 49,3 до 34%. Це значно ускладнювало поновлення золотомонетного стандарту.

 Іншою причиною було  прагнення держав до централізації  золота як важливого військово-фінансового  ресурсу на випадок нових війн. Тому навіть ті європейські  держави, які мали порівняно  великі золоті запаси (Англія  і Франція), вживали заходи для  того, щоб централізувати ці запаси, вилучити їх з обігу та зберігати  у центральних банках.

 У ході грошових  реформ (1924-1929 pp.) повернення до золотого стандарту відбулося у двох нових формах - золотозливкового та золотодевізного стандартів.

 Золотозливковий стандарт - це грошова система, за якої в обігу відсутні золоті монети та їх вільне карбування, обмін банкнот здійснюється лише на золоті зливки з певними обмеженнями. У Великобританії ціна стандартного зливка вагою 12,4 кг дорівнювала 1700 ф. ст., у Франції ціна зливка вагою 12,7 кг - 215 тис. фр.

 Більшість країн (Німеччина,  Австрія та ін.), що не мали  достатніх золотих запасів, перейшли  до золотодевізного стандарту. Згідно з цим стандартом також відсутній обіг золотих монет та їх вільне карбування, а обмін банкнот здійснюється на іноземну валюту (девізи), яка обмінюється на золото. У такий спосіб зберігався непрямий зв'язок грошових одиниць 30 країн світу із золотом.

 Золотозливковий та золотодевізний стандарти були грошовими системами без золотого обігу, тобто золото функцій обігу та платежу не виконувало. Саме тому ці стандарти називають "урізаними" формами золотого стандарту.

 Остаточний крах золотого  стандарту як грошової системи було прискорено економічною кризою 1929-1933 pp. Унаслідок неї золотий стандарт було скасовано в усіх країнах (у Великобританії, Німеччині та Японії - у 1931 p., у США - у 1933 p.).

 Після світової кризи  1929-1933 pp. золотий стандарт певний час зберігався лише у країнах так званого "золотого блоку": Франції, Бельгії, Голландії, Швейцарії, Італії та Польщі. У 1935 р. від золотого стандарту відмовилися Бельгія та Італія, а в 1936 р. - усі інші країни. З того часу утвердилася система паперово-кредитних грошей. А єдина міжнародна валютна система, що базувалася на золотому монометалізмі, поступилася місцем валютним угрупованням - валютним блокам та зонам.

 З 30-х років XX ст. в усіх країнах утвердилася  система кредитних грошей, не  розмінних на золото. Сучасні  гроші по суті - це кредитні  гроші, які нерозривно пов'язані  з господарським оборотом і  реально відбивають його рух.  Тобто сучасні гроші у своїй  основній масі є не лише  свідченням вартості, титулом платоспроможності,  а й реальним відбитком руху  товарно-матеріальних цінностей,  руху капіталу.

 Характерними рисами  сучасних грошових систем є  такі:

1) утрата зв'язку із  золотом унаслідок витіснення  його з внутрішнього та зовнішнього  обороту;

2) випуск грошей в обіг  не тільки для кредитування  господарства, а й для кредитування  держави;

3) широкий розвиток безготівкового  обігу та зменшення готівкового;

4) хронічна інфляція;

5) державне регулювання  грошового обігу;

6) відміна офіційного  золотого вмісту банкнот, їх  забезпечення та розміну на  золото;

7) розвиток інтеграційних  процесів у сфері грошово-кредитних  відносин.

 Кредитний механізм  емісії грошей базується на  загальних принципах кредитування (поверненість, забезпеченість та ін.), що створює передумови для забезпечення сталості грошей шляхом формування спеціального механізму регулювання пропозиції грошей відповідно до потреб обороту в засобах обігу. Нині в усьому світі емісія грошей монополізована державою, яка бере на себе зобов'язання забезпечувати сталість грошових знаків, що від її імені емітує центральний емісійний банк тієї чи іншої країни.

 За певних умов кредитна  природа банківських білетів  може набувати формального характеру.  Розлад економічного життя суспільства  впливає на характер функціонування  кредитно-фінансових установ. Відміна  золотої конверсії, а потім  і відмова від підтримання  ринку цінних паперів неодноразово  приводили до зближення кредитних  та державних паперових грошей. Зберігаючи формальні ознаки  кредитних грошей, банкноти емітувалися без будь-якого забезпечення. Однак це відбувалося лише в умовах повної дезорганізації економіки. Банківська система фактично розпадалася, вона втрачала здатність регулювати грошові потоки. Наприклад, саме так сталося в період гіперінфляції 1918-1923 pp. у Німеччині, коли рейхсмарки формально залишалися банкнотами, але імперський банк-емітент фактично перестав бути центральним банком і перетворився в казначейську структуру уряду.

 Випуск банкнот задля  покриття бюджетного дефіциту  змінює характер їх функціонування, призводить до непропорційного  розбухання грошової маси в  обороті, сприяє виникненню та  поглибленню інфляційної ситуації.

 Унаслідок значного  зростання грошової маси в  1991-1993 pp. грошова система України мала характер паперовогрошової, коли за рахунок кредитів НБУ фінансувався весь дефіцит державного бюджету. Це був період повного розладу економіки, грошової та банківської систем. Інфляція у 1993 р. перевищила 10 тис. відсотків за рік.

 Грошові системи залежно  від ступеня втручання держави  в економічні відносини можуть  бути ринковими та неринковими.  Неринковим грошовим системам  притаманне переважання адміністративних  неринкових методів регулювання  грошового обігу, що проявляється  насамперед у штучному розмежуванні  його на готівкову та безготівкову  сфери. Такі грошові системи  відповідали потребам адміністративно-командних  економічних систем, що мали місце  у колишніх соціалістичних країнах.

 Для ринкових грошових  систем характерним є переважання  економічних методів та інструментів  регулювання грошового обігу.  Такі системи властиві країнам  з економічними системами ринкового  типу.

 За характером регулювання  національної валютної системи  грошові системи можуть бути  відкритими та закритими.

 Для відкритих грошових  систем характерним є мінімальне  втручання держави у регулювання  валютних відносин всередині  країни, що виражається у дерегулюванні валютного ринку, повній конвертованості валюти, ринковому механізмі формування валютного курсу. Таке можливе лише за умов достатнього розвитку та відкритості економіки країни.

 Закриті грошові системи  характеризуються наявністю значної  кількості валютних обмежень, що  проявляється в адміністративному  регулюванні валютного ринку,  неконвертованості валюти, штучному формуванні валютного курсу та ін. Такі грошові системи характерні для країн із закритою економікою. Закриті грошові системи були притаманними СРСР та країнам так званого "соціалістичного табору".

 Грошова система України  нині має кредитний ринковий  характер, який формувався поступово  в процесі ринкової трансформації  її економіки, розвитку грошового  ринку та його інфраструктури.

 Однією з тенденцій  розвитку світових відносин є  інтеграційні процеси, які охоплюють  не лише економічні зв'язки, а  й національні грошові системи  держав. Вплив світових інтеграційних  процесів на трансформацію національних  грошових систем найяскравіше  проявився в Західній Європі, особливо в Європейському Співтоваристві, де з 1 січня 1999 р. у безготівковий  обіг було введено нову грошову  одиницю - євро, яка стала єдиною  валютою країн Європейського  монетарного союзу (ЄМС). Створенням  цього Союзу завершилося формування  в країнах ЄС єдиного внутрішнього  ринку товарів, послуг, капіталу.

 Для вирішення монетарних  проблем у межах ЄМС створено  Європейський центральний банк, який розміщено у Франкфурті-на-Майні,  а національні банки держав-членів  будуть лише реалізовувати валютну  політику, визначену цим банком.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВОК

 
           Отже,  грошова система є особливою державною формою організації грошового обігу. Вона створюється державою і має нормативно-правовий характер. Для грошової системи характерні відповідні принципи, структура, механізми функціонування. У загальному вигляді призначення грошової системи в сучасних умовах полягає у створенні державного механізму забезпечення економіки грошима та підтриманні їх ефективного функціонування. За подібного формулювання призначення  грошової системи на державу покладаються такі відносно самостійні завдання:

-  створення емісійного механізму;

-  створення і забезпечення функціонування платіжних систем;

-  створення механізму регулювання грошового ринку.

Грошова система повинна  відповідати існуючим соціально-економічним  і політичним умовам розвитку суспільства.

Як ми можемо побачити, у процесі еволюції товарного господарства грошові системи поступово замінювалили одна одну. Отже, сучасні типи грошових систем формувалися протягом чотирьох століть.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

 

1. Гроші та кредит: підручник / [М. І. Савлук, А. М. Мороз, І. М. Лазапенко та ін.]; за наук. ред. М. І. Савлука. — 6-те вид., перероб. і доп. — К.: КНЕУ, 2011.

2. Гроші та кредит: навчальний посібник / Круш П.В.

3. Гроші та кредит: практикум / Михайловська І.М.

4. Глущенко С. В. Гроші та кредит: Конспект лекцій / Нац. ун-т "Києво-Могилянська академія". - К.: Видавничий дім "Києво-Могилянська академія", 2007.