Функції центрального банку та їх зміст

Переведення грошей з рахунка  одного банку на рахунок іншого здійснюється за відповідними вимогами. Але якщо платежі, які здійснює конкретний комерційний банк на рахунок інших, будуть меншими від вимог, то виникає дебетове сальдо, яке можна визначити як овердрафт кореспондентського рахунка комерційного банку. По суті, у межах такого дебетового сальдо виникає несанкціонована кредитна емісія з боку комерційного банку. Це порушує монополію НБУ на емісію і тому наш центральний банк, як правило, вживає проти цього банку певних заходів: відсотки на залишок дебетового сальдо, пеня й інші заходи, передбачені чинним банківським законодавством.

Центральний банк установлює для комерційних банків норму  обов’язкових резервів, яка депонується  на спеціальному рахунку і відіграє роль як страхового (у разі банкрутства  комерційного банку) резерву, так і  дієвого важеля регулювання грошової пропозиції на ринку грошей.

Досить поширеними є й  наглядові та контрольні функції  центрального банку стосовно комерційних  банків. У більшості країн це здійснює безпосередньо центральний банк, а в деяких країнах (Австрія, Канада, Данія) цей контроль здійснюється без участі центральних банків.

Контрольні операції НБУ  спрямовані на забезпечення стабільності всієї банківської системи. Це досягається  шляхом створення таких умов, за яких ризики, що виникають у процесі  банківської діяльності, були б мінімальними.

Щодо цього НБУ намагається  перш за все зменшити зовнішні ризики, а саме: ризик ліквідності банківських  активів, валютний ризик, ризики щодо операцій з цінними паперами. Значну увагу  центральний банк нашої держави  приділяє також зменшенню внутрішніх банківських ризиків, які пов’язані  з рівнем кваліфікації банківського персоналу, ступенем досконалості систем, що забезпечують роботу банку (бухгалтерський облік, засоби зв’язку, система безпеки тощо).

Наглядові операції НБУ певним чином диференційовані і мають  три рівні:

Загальний нагляд. Застосовується до найбільш надійно працюючих банків, що не мають грубих порушень.

Інтенсивний нагляд. Застосовується до банків, що періодично порушують економічні нормативи і мають певні проблеми у забезпеченні стабільності свого функціонування.

Нагляд високого ступеня. Застосовується до банків, що характеризуються незадовільним фінансовим станом і допускають систематичні порушення в банківській діяльності.

У нашій державі Національний банк України видає комерційним банкам позики. При цьому вони надаються незалежно від пасивів НБУ, тобто на емісійній основі. Іншими словами, він надає так званий операційно-технічний кредит, збільшуючи кількість грошей на кореспондентських рахунках комерційних банків. Ці гроші комерційні банки використовують для розрахунків між собою, тим самим перерозподіляючи видані грошові ресурси між банками.

Мета видачі НБУ операційно-технічних  кредитів комерційним банкам не стільки у регулюванні грошового обігу, скільки в забезпеченні нормального функціонування всього платіжного механізму країни. Це досягається забезпеченням за допомогою такого кредитування певних грошових залишків на кореспондентських рахунках комерційних банків, що дає змогу підтримувати безперервність організації платежів у народному господарстві.

Зазначені вище кредити погашаються  тоді, коли комерційні банки повертають до НБУ зараховані на їх рахунок  гроші і відсоток, або коли вони за кошти на їх кореспондентських  рахунках купують у НБУ гривневу готівку чи іноземну валюту.

Кредитування комерційних  банків з боку центрального банку  здійснюється, як уже зазначалося, саме на емісійній основі, оскільки він  є банком першого рівня. Унаслідок цього вторинна емісія, яку здійснюють комерційні банки, приводить до збільшення грошової маси. Звідси об’єктивна необхідність регулювання вторинної емісії, оскільки вона, збільшуючи грошову масу, здатна призвести до порушення стабільності національної валюти.

Суб’єктам господарювання і фізичним особам Національний банк України кредитів не видає. Винятки становлять серед суб’єктів господарювання ті, які забезпечують діяльність НБУ, а також ті, котрі забезпечують розвиток матеріально-технічної бази для випуску національної валюти. Серед фізичних осіб такі винятки стосуються працівників НБУ, які можуть отримати кредит з фонду матеріального заохочення цієї установи.

Слід зазначити, що крім емісії депозитних (безготівкових) грошей Національним банком України, має місце і депозитно- чекова емісія грошей з боку комерційних банків. При цьому, якщо депозитні гроші НБУ осідають на рахунках комерційних банків, то депозитні гроші комерційних банків концентруються на поточних рахунках їх клієнтів.

НБУ здійснює також аналітичні і статистичні дослідження. Як правило, об’єктом таких досліджень є економічна кон’юнктура і загальні тенденції розвитку економіки, пов’язані з грошово- кредитними процесами. Необхідність таких досліджень пов’язана, головним чином, з розробкою стратегії розвитку грошово- кредитної сфери в цілому і, зокрема, з визначенням політики Національного банку на наступний період.

Важливою функцією усіх центральних  банків є функція банкіра уряду. Суть цієї функції полягає в тому, що центральний банк зберігає золото-валютні резерви країни, виконує розрахункові операції для уряду, обслуговує державний бюджет, а також виступає представником емітента при випуску державних цінних паперів урядом або урядовими організаціями.

У цілому, за своєю суттю  ці операції однакові для різних країн. Проте деякі особливості все ж таки є. Так, скажімо, касове обслуговування державного бюджету нарівні з центральним банком здійснюють і окремі комерційні банки. Прикладом можуть бути США, де за певних обставин казначейство відкриває свої рахунки у великих комерційних банках.

Центральний банк кожної країни з ринковою економікою обслуговує державний  борг. Він же дає кредити уряду  в разі потреби і в межах, передбачених законодавством країни. Щоправда, у державах з високорозвинутою ринковою економікою пряме кредитування дуже обмежене, а якщо й здійснюється — то у вигляді короткострокових позик. У деяких країнах таке кредитування взагалі заборонено. Частіше центральний банк надає кредити уряду способом купівлі ним державних боргових зобов’язань. У багатьох країнах це єдина або визначальна форма кредитування уряду. Але центральний банк основну масу цінних паперів перепродує комерційним банкам, перетворюючи їх на кредиторів уряду. Що ж стосується центрального банку, то він у такий спосіб управляє державним боргом, утвореним у результаті прямого кредитування уряду з боку центрального банку країни.

Купівля центральним банком державних боргових зобов’язань  є формою, дуже наближеною до прямого  кредитування уряду, і тому в деяких країнах і ці операції обмежуються. У такому випадку часто при розміщенні державних цінних паперів центральний банк виступає представником емітента цих паперів.

Для Національного банку  України накопичення і зберігання золото-валютних резервів країни є  одним з найважливіших завдань. В умовах нерозмінності банкнот  на золото накопичення золота і дорогоцінних металів допомагає створенню  певного страхового і резервного фондів, тому держава всіляко зацікавлена  в їх накопиченні. Після розпаду СРСР Україна нічого не отримала з золотих запасів колишньої імперії, тому вирішення проблеми створення свого власного золотого запасу цілком лягло на плечі нашої держави.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Грошово-кредитна  політика Національного банку  України

Грошово-кредитним відносинам у ринковій економіці відведено  надзвичайно важливу роль. Будь-яке  їх порушення призводить до небажаних  наслідків у суспільному виробництві. Саме через це в тих сучасних ринкових системах, що належать до регульованих, ці відносини перебувають під постійним контролем держави, що реалізується в його грошово-кредитній політиці. Грошово-кредитна політика — це сукупність таких заходів, що реалізуються державою і спрямовані на регулювання грошово-кредитних відносин. Держава створює загальні умови для реалізації цих відносин, формуючи законодавчу базу, визначаючи загальну організацію функціонування кредитних структур і законодавчі основи здійснення грошової емісії та цінних паперів. Розроблена на цій основі грошово-кредитна політика з боку її практичної реалізації забезпечується центральним банком країни, який, виконуючи розроблену і затверджену політику у сфері розвитку кредитно-грошових відносин, у той же час є досить незалежним і самостійним у своїх діях.

Як обґрунтовано підкреслюють вітчизняні вчені, кредитно-грошова політика за своїми глобальними завданнями підпорядкована макроекономічним процесам і щодо цього не є автономною (Див.: Гальчинський А. Теорія грошей. — К.: Основи, 1998. — С. 263.).

З огляду на це її стратегічні цілі такі: забезпечення можливостей для ефективного функціонування суспільного виробництва, досягнення економічного зростання. Урешті-решт, стратегія кредитно-грошової політики має бути спрямована на покращання добробуту населення, стримування інфляції, забезпечення зайнятості населення.

Реалізація стратегічних цілей грошово-кредитної політики в сучасних умовах може базуватися на двох основних теоретичних моделях, розроблених західною економічною  наукою. Це, насамперед, кейнсіанська модель, в основу якої покладено тезу про  те, що вирішальним елементом при  забезпеченні грошово-кредитної політики є рівень відсотка за кредитами, зміна якого, врешті- решт, і впливає на обсяги валового продукту.

Друга модель — монетаристська. В її основу покладено тезу про  наявність безпосереднього зв’язку  між пропозицією грошей і змінами  у валовому внутрішньому продукті. Для цієї моделі головним інструментом регулювання стає сам рівень пропозиції грошей.

Крім стратегічних цілей, грошово-кредитна політика відображає й поточні. Головною серед них є забезпечення стабільності національної грошової одиниці. Досягнення цієї головної мети, через яку реалізується зв’язок макроекономічних і поточних завдань, що стоять перед грошово-кредитною політикою, пов’язано з формуванням цілої низки конкретних завдань, визначення яких залежить від певної кількості різноманітних чинників.

Насамперед ця політика повинна  спрямовуватись на послаблення негативних наслідків, яких завдає економіці та чи інша фаза промислового циклу. Відносно цього центральний банк, реалізовуючи свою грошово-кредитну політику, найчастіше вдається до таких дій на грошовому ринку, які або скорочують грошову масу, або, навпаки, збільшують її.

Так, в умовах високого рівня інфляції або за дуже високих темпів економічного зростання грошово-кредитна політика набуває рис рестрекційної. Цю політику ще називають політикою »дорогих грошей», вона спрямована на те, щоб за допомогою зменшення в обігу грошової маси, обмеження обсягу кредитних операцій і підвищення норми відсотка зменшити рівень інфляції або зменшити економічне піднесення для пом’якшення гостроти коливань між протилежними фазами промислового циклу.

Навпаки, коли країна виходить з кризового стану, тоді політика центрального банку спрямована на протилежне, а саме: на збільшення маси грошей в  обігу, зменшення рівня позичкового відсотка, збільшення обсягів кредитування. Така політика має назву експансіоністської або політики »дешевих грошей».

На формування тактичних  цілей грошово-кредитної політики впливає також такий фактор, як ступінь відкритості економіки. Занадто велика відкритість економіки зводить, по суті, нанівець можливості країни щодо забезпечення стабільності грошей, а відтак, і щодо самостійного вирішення багатьох питань, пов’язаних з макроекономічним регулюванням розвитку національної економіки.

Важливий фактор, що впливає  на розробку і вдосконалення конкретних цілей грошово-кредитної політики, — це наявність того інструментарію, який є в розпорядженні держави, за допомогою якого можна дієво реалізувати грошово-кредитну політику. Зрозуміло, що цей інструментарій не існує сам по собі і його використання обумовлюється реальним станом розвитку економіки, її сприйнятливості до дії того чи іншого важеля.

Це особливо важливо тоді, коли економіка характеризується перехідним характером і не має достатніх  ознак, які б свідчили про високий ступінь її організації саме як ринкової економіки.

Розвиток суспільного  виробництва в сучасних умовах уже  не може бути незалежним від тих  новітніх тенденцій у розвитку світового господарства, які мають місце. А це ставить країну перед певним вибором і перетворює політичні чинники у важливий фактор формування й реалізації грошово-кредитної політики. Яскравим прикладом цього може бути Україна. Не бажаючи бути осторонь потужного процесу інтернаціоналізації світового господарства, і ставлячи за конкретну мету вступ до Світової організації торгівлі (COT), наша держава мусить проводити таку грошово-кредитну політику, яка б давала можливість мати адекватну сучасним вимогам систему грошових і кредитних відносин.

Сукупність названих вище чинників у взаємодії з конкретними завданнями і особливостями розвитку економіки тієї чи іншої країни й визначають грошово-кредитну політику держави. Від того, наскільки точно й повно враховані в ній об’єктивні процеси, що відбуваються у суспільному виробництві, настільки й можна будувати свої очікування стосовно реалізації грошово- кредитної політики та позитивних наслідків від її виконання.

В Україні, як і в будь-якій країні з ринковою економікою, питання наукової розробки механізму грошово-кредитної політики, її реалізації надзвичайно актуальне для нашої держави. Стратегічні цілі цієї політики, по суті, типові і звернені у бік забезпечення ефективної організації всього суспільного виробництва і досягнення економічного зростання. Але перехідний (до ринкового стану) характер нашої економіки, наявність цілої низки економічних проблем, які дістались нам від тоталітарної системи, ставлять обов’язковою умовою розв’язання за допомогою цієї політики, перш за все, тактичних питань. Цей акцент у формуванні й реалізації грошово-кредитної політики є найбільш значущим і передує досягненню стратегічних цілей.