Формування банківських ресурсів

 

 

                              МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ,

МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Світловодський політехнічний коледж  КНТУ

 

                     

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни:  Банківські операції

 

 

 

                                                       

 Виконав: студент групи  Б-12з

                                      Коваленко Юлія Олегівна     

                                                         Підпис____________________

                                                         Перевірив:_________________

                                                        __________________________

 

 

 

 

 

 

 

Світловодськ-2013р.

 

1.Формування банківських  ресурсів

Для здійснення комерційної  і господарської діяльності банки  повинні мати у своєму розпорядженні  певну суму грошових коштів, тобто  ресурсів.

Ресурси банку - це сукупність грошових коштів, що знаходяться у його розпорядженні й використовуються ним для здійснення активних та інших операцій.Таким чином, банківські ресурси можна вважати банківським капіталом.

Згідно зі статтею 4 Закону "Про банки і банківську діяльність" держава самостійно формує та використовує власні банківські ресурси, які складаються  з коштів банків, залишків коштів на поточних рахунках підприємств, установ  та організацій, вкладів населення, коштів на бюджетних рахунках, коштів у міжбанківських розрахунках та інших грошових ресурсів.

Банківські ресурси класифікують за такими ознаками (рис. 8.1).

Найбільш поширеною є класифікація банківських ресурсів за економічним змістом та їх поділ на власні залучені та запозичені ресурси банку. Частка власного капіталу комерційного банку в сукупних ресурсах невелика, тоді як у сфері матеріального виробництва співвідношення власного та позиченого капіталів інше. Для виробничого підприємства вважається нормою, коли власний капітал становить 50 % загального капіталу, для комерційного банку достатнім вважається 8—10 %. Це зумовлено специфікою діяльності банку як установи, що здійснює мобілізацію тимчасово вільних грошових ресурсів на фінансовому ринку та надає їх у позику. Банк користується переважно чужими грошима, а власні кошти призначені, передусім, для страхування інтересів вкладників і кредиторів банку, а також для покриття поточних збитків від банківської діяльності, тобто виконує здебільшого захисну функцію.

Власний капітал банку  — це величина, яка визначається шляхом розрахунку. Вона містить ті статті власних коштів (і навіть залучених), які за економічним змістом  можуть виконувати функції капіталу банку. Основні елементи власних  коштів, тобто основні фонди, створені згідно із законодавством і резерви, утворені за рахунок внутрішніх джерел з метою підтримання діяльності банку входять в капітал банку, якщо вони відповідають таким принципам:

 • стабільність;

 • субординація стосовно  прав кредиторів;

 • відсутність фіксованих  нарахувань доходів.

Власний капітал банку  складається із статутного фонду, спеціальних  фондів банку, загальних резервів, нерозподіленого  фінансового результату минулих  років, фінансового результату поточного  року і фонду переоцінки основних засобів. Статутний фонд є основним компонентом власного капіталу банку, а інші елементи в сукупності —  додатковими компонентами. При цьому  додатковий капітал, за міжнародними стандартами, не може перевищувати основний капітал.

Як правило, власного капіталу не вистачає для фінансування основних і оборотних засобів підприємства, тому доводиться шукати додаткові засоби на чужих грошових рахунках. Тобто  брати кредити (зобов’язання, борги, надання суди або займу) .

До запозичених капіталів  банку належать кошти, отримані:

1) від емісії та продажу  облігацій;

2) кредити, отримані в  інших банків, у тому числі  в НБУ.

Облігації свідчать про надання  власниками облігацій зазначених коштів у розпорядження емітента у формі  довгострокової позики. Власник облігації  набуває права на одержання фіксованого  прибутку за нею протягом строку дії  позики. З настанням строку погашення  облігації банк повертає власнику номінальну вартість цього цінного паперу.

Можливості банків щодо залучення  коштів регулюються НБУ. Згідно з  показником платоспроможності банку (адекватності капіталу), нормативне значення якого встановлює НБУ, залучені та запозичені кошти банку не повинні перевищувати розмір власного капіталу більше ніж  у 12 разів. Найбільш суттєвим і важливим джерелом формування та збільшення ресурсної бази банків виступають депозитні операції.

Банки залучають вільні грошові  кошти юридичних та фізичних осіб через різні види банківських  рахунків.

Практично всі клієнтські рахунки, на яких зберігаються їх грошові  кошти, є депозитними.

Депозит (вклад) — це грошові  кошти в національній та іноземній  валютах, передані їх власником або  іншою особою за його дорученням у  готівковій або безготівковій формі  на рахунок власника для зберігання на певних умовах.

Основними видами депозитних операцій є:

— вклади (депозити) на вимогу (до запитання) — це грошові кошти  або банківські метали, що розміщені  вкладниками в банках на умовах видачі вкладу (депозиту) на першу вимогу вкладника  або здійснення платежів за розпорядженням власника рахунку;

— вклади (депозити) строкові — це грошові кошти або банківські метали, розміщені вкладниками в  банку на визначений договором строк, що можуть бути знятими після закінчення цього строку або після попереднього повідомлення банку за встановлений період (не менше одного місяця).

2.Банківські операції з іноземною валютою

Основні умови та принципи проведення валютних операцій юридичними і фізичними особами в Україні регламентує Декрет Кабінету Міністрів "Про валютне регулювання та валютний контроль" від 19.02.1993 р. Відповідно до нього суб'єкти валютних операцій розподіляються на дві категорії: резидентів і нерезидентів. Операції з іноземною валютою опосередковують уповноважені комерційні банки. Ці операції є об'єктами валютного регулювання.

До валютних цінностей  відносять: іноземну валюту, цінні папери в іноземній валюті, дорогоцінні метали (золото, срібло, платина), природне дорогоцінне каміння.

Комерційні банки, котрі  отримали ліцензію НБУ, можуть здійснювати  такі операції з валютними цінностями:

- ведення валютних рахунків  клієнтів;

- неторговельні операції.

- встановлення кореспондентських  відносин з іноземними банками:

- прямі кореспондентські  відносини.;

- через кореспондентські  розрахунки уповноваженого банку;

- операції за міжнародними  торговельними розрахунками;

- операції з торгівлі  іноземною валютою на внутрішньому  валютному ринку;

- операції щодо залучення  та розміщення валютних коштів  на внутрішньому

ринку;

- операції щодо залучення  та розміщення валютних коштів  на міжнародних

ринках;

- валютні операції на  міжнародних грошових ринках;

- операції з монетарними  металами на внутрішньому ринку;

- операції з монетарними  металами на міжнародному ринку.

Порядок відкриття і ведення  валютних рахунків

 Відповідно до інструкції  № 3 "Про відкриття банками  рахунків у національній та  іноземній валюті", затвердженої  постановою НБУ від 04.02.1998 р.  № 36, банківські рахунки в іноземній  валюті поділяються на:

1. Поточні - відкриваються  підприємствам для проведення  розрахунків у межах законодавства  в безготівковій та готівковій  іноземній валюті при здійсненні  поточних операцій.

2. Розподільчі - призначені  для попереднього зарахування  коштів в іноземній валюті, що  надійшли на адресу юридичної  особи-резидента, згідно з законодавством  використання такого виду рахунка.

3. Кредитні - відкриваються  уповноваженим банком у встановленому  порядку на договірній основі  юридичним особам-резидентам - підприємцям  та юридичним особам-нерезидентам  банківським установам для обліку  кредитів, які надані шляхом оплати  розрахункових документів або  шляхом перерахування кредитних  коштів на поточний рахунок  позичальника відповідно до умов  кредитної угоди, незалежно від наявності поточного рахунка позичальника в даній установі банку.

4. Депозитні - відкриваються  уповноваженим банком фізичним  і юридичним особам (резидентам  і нерезидентам) на підставі укладеного  депозитного договору між власником  рахунка та банком на визначений  у договорі строк.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                    СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

1. Закон України "Про  банки і банківську діяльність" від 7.12.2000 № 2121-ІІІ // Законодавчі  і нормативні акти з банківської  діяльності (Додаток до журналу  "Вісник Національного банку  України"), 2001. — № 1. — С. 3 —  46 (зі змінами та доповненнями).

2. Закон України "Про обіг векселів в Україні" від 05.04.2001 № 2374-ІП (зі змінами та доповненнями).

3. Закон України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" від 19.06.2003 № 978-ІУ (зі змінами та доповненнями).

4. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-ІУ (зі змінами та доповненнями).

5. Інструкція "Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті", затверджена постановою Правління НБУ від 21.01.2004 № 22 (зі змінами та доповненнями).

6. Інструкція "Про міжбанківський переказ коштів в Україні в національній валюті", затверджена постановою Правління НБУ від 16.08.2006 № 320.

7. Інструкція "Про порядок відкриття, використання і закриття рахунків в національній та іноземній валютах", затверджена постановою Правління НБУ від 12.11.2003 № 492 (зі змінами та доповненнями).

8. Інструкція "Про порядок регулювання діяльності банків в Україні", затверджена постановою Правління НБУ від 28.08.2001 № 368 (зі змінами та доповненнями).

9. Інструкція з організації перевезення валютних цінностей та інкасації коштів в установах банків України від 14.02.2007 № 45.

10. Інструкція про переміщення валюти України, іноземної валюти, банківських металів, платіжних документів, інших банківських документів і платіжних карток через митний кордон України, затверджена постановою Правління НБУ від 12.07.2000 № 283 (зі змінами та доповненнями).

11. Методика розрахунку економічних нормативів регулювання діяльності банків в Україні (до Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні), схвалена постановою Правління НБУ від 11.04.2005 № 125 (зі змінами та доповненнями).

12. Методичні рекомендації про порядок реорганізації, реструктуризації комерційних банків, затверджені постановою Правління НБУ від 09.10.2000 № 395.

13. Положення "Про валютний контроль", затверджене Постановою Правління НБУ від 08.02.2000 № 49 .