Банки як провідні інституції фінансового посередництва. Функції банків

У країні функціонує центральний банк, який виступає основним координатором кредитних інститутів та ефективно виконує функції  управління грошово-кредитними і фінансовими процесами в економіці. Поряд із центральним банком діють найрізноманітніші комерційні банки, які охоплюють усі сфери національної економіки  і зовнішньоекономічні зв’язки, здійснюють широкий діапазон банківських операцій та фінансових послуг для юридичних і фізичних осіб.

Банківська система  являє собою законодавчо визначену, чітко структуровану сукупність фінансових інститутів, які займаються банківською діяльністю. Специфіка банківської системи проявляється в її функціях, а саме:

а) створення  грошей і регулювання грошової маси;

б) трансформаційна  функція;

в) стабілізаційна функція.

Функція створення грошей і регулювання  грошової маси полягає в тому, що банківська система оперативно змінює масу грошей в обігу, збільшуючи або зменшуючи її відповідно до зміни попиту на гроші. У виконанні цієї функції беруть участь усі ланки банківської системи (НБУ і комерційні банки), вона стосується всіх напрямів банківської діяльності.

Трансформаційна функція полягає в тому що банки, мобілізуючи вільні кошти одних суб’єктів господарювання і передаючи їх іншим суб’єктам, мають можливість змінювати (трансформувати) величину й терміни грошових капіталів та фінансові ризики.

Стабілізаційна  функція забезпечує сталість банківської діяльності та грошового ринку. Враховуючи, що для банківської діяльності характерні високі ризики, що банки працюють в умовах постійної і підвищеної загрози втрати грошей та банкрутства, боротьба з ризиками є важливим завданням не лише окремих банків, а й усієї банківської системи. Банки, виступаючи посередниками грошового ринку, беруть на себе відповідальність перед інвесторами за банківський ризик своїх позичальників. Стабілізаційна функція банківської системи забезпечується шляхом прийняття законів та інших  
нормативних актів, що регламентують діяльність усіх її ланок, та створення належного механізму контролю й нагляду за дотриманням як чинного законодавства, так і діяльності банків.

ФІНАНСОВИЙ МЕХАНІЗМ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ БАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Поглиблення реформи  банківської системи в Україні розглядається як одне з пріоритетних завдань економічної політики на сучасному етапі. Для ринкової системи важливим елементом є розвиток діяльності банків, розширення сфери банківських послуг та операцій, що потребує відповідного контролю та нагляду з боку державних органів грошово-кредитного регулювання. В Україні такі функції реалізує Національний банк України через інструменти відповідної грошово-кредитної політики. 
Визначення і практичне застосування методів та інструментів фінансового механізму державного регулювання банківської діяльності повинні бути адекватні стану фінансової системи та економіки загалом. Забезпечення фінансової стійкості та стабільного функціонування банківської діяльності при одночасному захисті інтересів вкладників і кредиторів є головною метою регулювання банківської діяльності. 
В умовах ринкової трансформації економіки фінансовий механізм державного регулювання банківської діяльності слід розглядати як сукупність економіко-правових форм, методів та інструментів, які використовує держава у процесі регулювання, та за допомогою яких здійснює вплив на суб’єктів грошово-кредитного ринку, з метою забезпечення стабільного функціонування як банківської діяльності і захисту інтересів вкладників, так і економіки в цілому. 
Основною складовою частиною механізму державного регулювання банківської діяльності є фінансові інструменти, що регулюють таку діяльність: 
• інструменти, які прямо не впливають на діяльність банківських установ та регулюють надходження та використання податків, розподіл бюджету, зовнішньоекономічну діяльність; 
• інструменти безпосереднього впливу на банківську діяльність такі, як використання обов’язкового резервування, облікової ставки, штрафних санкцій, страхування. 
Для впровадження фінансового механізму державного регулювання банківської діяльності застосовують різні напрями, методи та механізми. Як правило, у світовій практиці здебільшого не допускається встановлення прямих заборон або лімітів. Тому там використовують три основні види методів державного регулювання: податкові, нормативні та коригуючі [1]. Центральний банк використовує, як правило, лише нормативні та коригуючі методи. Тому слід зазначити, що у процесі регулювання приймають участь і податкова адміністрація, яка контролює надходження до державного бюджету, і органи законодавчої влади, розробляючи та приймаючи нормативні акти стосовно діяльності банківських інститутів, і фонд гарантування депозитів оскільки повинен виконувати функцію моніторингу банківської діяльності та Національний банк України. Тому, на нашу думку фінансовий механізм державного регулювання банківської діяльності повинен працювати системно. 
Нормативні методи пов’язані з кількісними характеристиками операцій або напряму діяльності, які регулюються, тобто визначаються певні обмеження, або пільги. Що стосується коригуючих методів, то можна вважати їх доповнюючими до вище названих, бо за допомогою коригування можна стимулювати вплив на різні економічні процеси залежно від ситуації, яка складається на грошовому ринку та ринку банківських послуг. Тому цей метод можна вважати найбільш оперативним та гнучким. Крім різноманітних методів регулювання банківської діяльності, в економічній літературі зустрічаються різні засоби впливу на процес регулювання з боку держави. 
З огляду на це, фінансові інструменти державного регулювання банківської діяльності можна розподілити на такі складові: інструменти грошово-кредитної політики, інструменти бюджетної політики та інструменти страхування. Але всі ці інструменти є взаємодоповнюючими, і використання одних виступає передумовою використання інших у різних економічних ситуаціях. 
Отже, зрозуміло, що фінансовий механізм державного регулювання банківської діяльності представляє собою явище, яке застосовують з метою підтримання стабільності та ефективної діяльності банківської системи в цілому і захисту інтересів вкладників та кредиторів. Здійснює його система регулювання та нагляду, яка співпрацює з органами державної влади і створює формальні та неформальні правила функціонування банків через різноманітні методи (прямі, опосередковані та змішані), віддаючи перевагу інструментам, які носять не примусовий характер. Враховуючи всі вище перераховані причини, методи та інструменти, які використовують у регулюванні в банківської сфери, можна зазначити, що фінансовий механізм державного регулювання банківської діяльності спрямований на впорядкування та коригування банківської діяльності через нормативні акти, методи нагляду за їх виконанням, та спрямований на підтримку ефективної і стабільної діяльності банків та захисту інтересів вкладників. 
Як зазначалося раніше, існують різні підходи до побудови системи регулятивно-наглядових органів, оскільки в кожній країні спочатку десятиріччями, століттями формувалася сама банківська система, а потім вже система регулювання та нагляду. Що стосується інституційної побудови фінансового механізму державного регулювання та нагляду, то в Україні вона має перехідний характер і представлена лише Національним банком України, який виконує функції як регулювання, так і нагляду через свої департаменти. Хоча, на нашу думку, інституційна побудова система державного регулювання банківської діяльності повинна бути представлена крім Національного банку і Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, так як цей фонд повинен виконувати функцію нагляду за банківською діяльністю, а система банківського регулювання повинна бути з подвійним механізмом . Для цього необхідно внести зміни до закону України “Про фонд гарантування вкладів фізичних осіб” та надати фонду необхідні повноваження. 
Розглянувши світовий досвід у сфері регулювання та нагляду, слід зазначити, що в нашій країні триває процес формування системи нагляду й регулювання, його необхідно наблизити до європейського, а саме передати окремі функції нагляду Фонду гарантування депозитів. Крім того, необхідно вдосконалювати правову базу, щодо регулювання та діяльності комерційних банків, важливим елементом тут є прийняття змін до закону “Про фонд гарантування вкладників фізичних осіб” щодо надання Фонду необхідних повноважень для проведення нагляду та контролю. Необхідно переглянути побудову та механізм використання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, тобто гарантією повинна бути не лише держава, а й самі банківські установи взагалі.