Соціологія бюрократії

 Бюрократизм, який склався у нас, це наслідок адміністративно-командної системи, яка грунтується на презумкціі всесилля державної влади, здатної нібито вирішити будь-яке політичне, економічне, ідеологічне завдання, якщо відповідне рішення буде прийнято своєчасно і належним чином овормлено. Звідси гіперболізація ролі управлінських структур, що виключає можливість контролю за ними з боку громадянського суспільства і неминуче перетворює бюрократизм по суті в тотальне явище.[10, 13 ]

 Не є виключенням  у цьому сенсі і сфера боротьби з злочинністью, де соціальна небезпека бюрократизму особливо велика, оскільки тут з найбільшою гостротою стикаються інтереси громадян, соціальних груп, суспільства в цілому.

 Кінцева  мета правоохорони - забезпечення безпеки найважливіших соціальних цінностей. Сенс кримінально-правої норми - під загрозою покарання застерегти людей від зазіхання на ту чи іншу соціальну цінність.

 Бюрократизм  спотворює сам зміст боротьби  зі злочинністю, деформує її  цілі та пріоритети. Боротьба  зі злочинністю змішується з боротьбою за результати.

 Візьмемо  дефекти кримінального закону, які  стають одним із джерел бюрократиНевдалий кримінальний закон з неминучістю породжує бюрократизм.

 Дефекти  кримінальних законів бувають  різними: 

1. під захист  закону не беруться соціальні  цінності, того заслуговують (вакуум регулювання);

2. або норми  конструюються там, де для них  немає об'єктивної основи у  вигляді суспільних відносин, які потребують правове оформлення (регулювання вакууму). Часом об'єктом кримінально-правового захисту стають цінності, які в силу особливостей їх природи неможливо захищати за допомогою загрози покарання.

 Отже, норми  права перекручено відображають об'єктивну суспільну потребу, народжують потворні правовідносини, наслідки яких шкідливі для суспільства, але в якомусь сенсі корисні для бюрократичної системи. Наприклад, сумно відомі нормативні акти щодо посилення боротьби з нетрудовими доходами, з пияцтвом та алкоголізмом та ін

Бюрократизм завжди антідемократічен, але в правоохоронній діяльності він небезпечніший, ніж у будь-який інший. Оскільки тут більше можливостей для придушення особистості, тут непомітніше стирається межа, що відокремлює вимогливість від диктату, строгість від насильства, справедливість від свавілля. Громадяни повинні бачити в правоохоронних органах бастіон захисту своїх прав та інтересів.

Типологія бюрократії

 У вітчизняній і зарубіжній літературі можна простежити різні підходи до аналізу цієї проблеми. Так, типологію бюрократії пропонують проводити за різновидами політичних режимів, за національними, професійними, регіональними та іншими ознаками. Кожний з цих підходів має свої переваги й свої вади, але загалом вони дають змогу сформувати повніші уявлення про сутність бюрократії та про її різновиди (модифікації).[3, 8]

Було запропоновано класифікувати бюрократію, виходячи з інтересів, які вона реалізує, і виділено, відповідно, три типи бюрократії.

 До першого типу належить бюрократія, яка безпосередньо залежить від споживача й керується його інтересами (адміністрація заводів, установ, товариств, кооперативів та ін.). Діяльність такої бюрократії є гнучкою, мобільною, вона враховує зміни умов, кон´юнктури, інтересів тощо.

 До другого типу віднесено бюрократію, діяльність якої залежить від політичних лідерів, вона підпорядкована їхнім інтересам, цілям і завданням.

 Третій тип складає корпоративна бюрократія, найважливіше завдання якої полягає в забезпеченні власних інтересів і потреб.

 Розглядаючи класифікацію бюрократії за ознаками існуючого політичного режиму, можна виділити, відповідно, тоталітарну, авторитарну бюрократію і бюрократію демократичного суспільства з притаманними кожному з її видів типовими характеристиками певного політичного режиму. Окрім того, в рамках загальнотипових ознак вирізняються й специфічні форми. Так, якщо аналізувати тип "тоталітарна бюрократія", то тут можна виокремити такі її форми, як "новий клас" і "номенклатура".

 Тоталітарна бюрократія функціонує в тоталітарному суспільстві, де реалізується принцип підпорядкування всіх сфер життєдіяльності суспільства інтересам держави з її всеохопним державним апаратом. У рамках цього типу можна говорити про певні особливості тоталітарної бюрократії в тій чи іншій державі, але тут є й спільні найважливіші риси, до яких можна віднести такі:

 - наявність "ядра" бюрократії, яким є партійна (політична) структура;

 - зрощення партійно-політичного керівництва з державним управлінням;

 - монопольність партійно-політичної влади;

 - некомпетентність партійно-державної бюрократії;

 - відсутність модернізації й реформування соціально-політичних відносин;

 - суперцентралізація й надцентралізація тощо.

 Узагальнення найважливіших характеристик бюрократії цього типу дозволяють виділити, зокрема, такі:

 - егалітаристську всезагальність як прагнення впливати на всі сфери життєдіяльності суспільства;

 - нічим не контрольовану, необмежену владу бюрократії;

 - репресивно-каральну орієнтацію з надзвичайно широким діапазоном використовуваних форм і методів;

 - корумпованість, зрощення тоталітарної бюрократії з кримінальними силами тощо.

 Особливо небезпечною тенденцією сучасних тоталітарних держав є посилення взаємодії й переплетення тоталітарної бюрократії з кримінальним світом, а це таїть велику загрозу не лише для цих держав, а й для міжнародних відносин.

 Однією з форм тоталітарної бюрократії є "новий клас", або політична бюрократія, яка, за дослідженнями югославського політика М. Джиласа, є особливим класом власників, який виник у країнах соціалістичного табору після відповідних революцій і завоювання політичної влади. Особливість цього класу полягає в тому, що він не є аналогом класу власників минулих часів, а об´єднує в собі колишніх професійних революціонерів. За соціальним походженням "новий клас" складається переважно з пролетаріату слаборозвинутих держав, завжди виступає від імені робітничого класу, є свідомішим і організованішим в обстоюванні своїх інтересів порівняно зі своїми попередниками. Економічну основу політичної бюрократії становить всеохопна колективна власність, якою ця бюрократія монопольно розпоряджається. У взаєминах з пролетаріатом і біднотою вона прагматична, враховує інтереси інших верств настільки, наскільки це необхідно для утримання своєї влади. Серед головних характеристик "нового класу" Джилас виділяє і його монолітність, відданість колективності, закритість, корисливість та ін. Усі ці обставини й визначили особливий статус "нового класу" в країнах колишнього соціалістичного табору, а це важливо і для аналізу сучасних трансформаційних процесів.

 Своєрідною формою тоталітарної бюрократії є й номенклатура. Слово "номенклатура" латинського походження, що в перекладі означає "перелік", "список". У політиці це поняття використовується досить широко, одним із значень його є "перелік посад", кадри яких затверджують вищі органи.[10, 13]

 Одним із фундаторів дослідження номенклатури як феномена політичного життя є М. Восленський, праці якого надруковані в багатьох країнах. Вони дають змогу всебічно аналізувати ролі й функції номенклатури в суспільних процесах.

 Номенклатура, за характеристикою Восленського, є особливим типом чиновників, правлячим класом суспільства, якому належить уся повнота влади з такими її особливостями, як пріоритетність політичного керівництва, монопольність прийняття політичних рішень державного рівня, диктат власної волі через підпорядкування державних і громадських органів партійним структурам та ін.

 Номенклатуру правомірно розглядати як експлуататорський клас, оскільки вона, по суті, є володарем соціалістичної влас-ності, монопольно керує економікою й одержує від цього прибутки. Водночас номенклатура є ще й привілейованим класом, користується майже безмежними привілеями й пільгами, які існують лише для неї. Вседозволеність і паразитизм існування номенклатури призводить до надзвичайно тяжких суспільних втрат.

Сучасна корпоративна бюрократія

 У наукових дослідженнях останнього часу все більше уваги приділяється корпоративному типові бюрократії. Корпорація (від лат. corporatio — спілка) — товариство, спільність осіб, об´єднаних на основі певних інтересів. До корпоративного типу бюрократії американський дослідник С. Біялер відносить незалежну ні від політичних лідерів, ні від інтересів споживачів бюрократію, головною турботою якої є забезпечення власних інтересів, розширення своєї зони впливу.

 Діяльність корпоративної бюрократії визначається відповідними законами, розпорядженнями та інструкціями, на основі яких складаються її повноваження. Разом з тим особливість функціонування управлінської еліти виявляється і в тому, що крім формальних відносин важливого значення набувають ще й неформальні, корпоративні стосунки, які дають змогу за певних умов ігнорувати загальнодержавні правові акти й користуватися виключно корпоративними інтересами.

 В основі системи цінностей корпоративної бюрократії лежать інтереси лише цієї групи (а не всього суспільства), вони розглядаються як найвища цінність і для корпорації загалом, і для кожного її члена зокрема. Корпоративні відносини реалізуються через механізми ідентифікації, утвердження й захисту корпоративних інтересів, розширення сфери впливу — аж до підпорядкування суспільних інтересів корпоративним цілям і завданням. Найяскравіше це виявилося в лобіюванні як суспільному явищі.

 Лобіювання (від англ. lobby — кулуари) — діяльність соціальних груп, груп тиску та органів законодавчої й виконавчої влади, які відстоюють свої інтереси. Лобіювання — це діяльність, спрямована на прийняття або, навпаки, на створення перешкод прийняттю певних законів, рішень і заходів, діяльність, яка виявляється в наданні членам законодавчих або урядових органів інформації, статистичних даних та інших матеріалів, а також результатів дослідження різноманітних наукових центрів з тих чи тих питань, які обґрунтовують точку зору на відповідні законопроекти.

Бюрократія в сучасному українському суспільстві

 Особливість функціонування бюрократії в сучасному українському суспільстві визначається складними трансформаційними процесами. Об´єктивна необхідність реформування всіх сфер суспільного життя поставила перед усіма управлінськими структурами проблему кардинально змінити систему управління, її принципи, методи, кадрове забезпечення тощо.

 Послаблення, а потім і розпад централізованої авторитарної системи управління колишнього Радянського Союзу, втрата впливу чиновницького апарату часів командно-адміністративної системи відкрили можливість формування корпоративної бюрократії. Управлінську еліту України складали представники державної бюрократії переважно міністерств і відомств, партійна еліта, директорський корпус промислових підприємств та колгоспів тощо. З формуванням і зміцненням недержавного сектора економіки зростає вплив компрадорської буржуазії, псевдоринкових, тіньових і кримінальних структур. Значного впливу набуває новостворювана партійно-політична еліта.[ 5,10]

 Поразка компартії змусила українську політичну й державну бюрократію піти на компроміс з іншими політичними силами, зокрема з силами демократичної орієнтації, залучити і їх до влади і таким чином зберегти на тривалий період свій вплив, реалізувати свої корпоративні інтереси.

 Розкол опозиції, пасивність і невизначеність значної частини суспільства щодо реформаційних процесів, нездатність громадян захистити свої соціальні інтереси, права та свободи — усе це дало українській корпоративній бюрократії змогу тривалий час зосереджувати свою головну увагу на задоволенні власних інтересів, уникаючи вирішення найгостріших соціальних проблем.

 Суперечливість загальнодержавних і корпоративних інтересів чиновницького апарату не раз виявлялась у протистоянні корпоративної бюрократії реформаційним процесам, у шаленій, що загрожує руйнацією молодої держави, протидії могутніх корумпованих кланів, пов´язаних з управлінськими структурами, зусиллям демократичних сил щодо стабілізації соціально-економічних і політичних відносин. Корумпованість і клановість в Україні, за висновками вітчизняних і зарубіжних експертів, уже протягом кількох років досягають такого рівня, що загрожують національній безпеці.[ 6]

 Отже, нагальними завданнями сучасного українського суспільства є чітке законодавче врегулювання статусу і функцій бюрократії, спрямування її на розв´язання найактуальніших суспільних проблем, повернення довіри громадян до влади та інститутів управління.

Унікальний  у світовій історії приклад збалансованого поєднання специфічної (військової) демократії і бюрократії подає нам нетривалий період української державності часів козаччини. Носіями бюрократичної культури українського козацтва слід насамперед вважати військових писарів, які, втім, займалися провадженням не лише суто військових справ, а й справ управління на тих територіях, які контролювалися гетьманським урядом. Військовий писар мав бути звичайно людиною письменною, освіченою, але й козаком, отже дотримуватися тих звичаїв і способу життя, що був притаманний козакам. Незмінним атрибутом військового писаря був каламар, але й шабля також. В інституті козацького військового писарства водночас уособлювалося європейське "шляхетство меча" і "шляхетство мантії". На жаль, ця традиція була пізніше повністю викорінена імперською бюрократією Росії., На думку М.Вебера, який створив концепцію раціональної бюрократії,.повністю розвинений бюрократичний механізм порівняно з іншими організаціями має виглядати так само, як машина порівняно з немеханічними видами діяльності [1]. Саме ця модель тривалий час враховувалася при створення професійної державної служби. Однак сучасна теорія державної служби зазнав певної трансформації та значною мірою відрізняється від веберівської раціональної бюрократії, і насамперед будується на загальній демократизації управління, орієнтації владних установ на вирішення проблем громадян, надання послуг населенню, забезпечення його потреб. Адміністративна реформа, початком практичного здійснення якої слід» вважати прийняття Указу Президента України "Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні" за· останні роки дещо просунулася. Так, низкою указів Президента України! запроваджено частину радикальних ідей і положень зазначеної концепції. Передусім це торкнулося нової організації роботи уряду і його апарату. Характерною рисою адміністративної реформи є те, що поряд з метою раціоналізації системи управління взято курс на демократизацію державного управління. Отже, реформа передбачає як наближення апарату виконавчої влади до· потреб суспільства і кожної окремої людини, так і створення такої системи державного управління, яка відповідала б стандартам правової демократичної і держави із соціальне орієнтованою економікою. Але демократизація управління потребує й надалі суттєвої активізації, і тому визначено нові стратегічні пріоритети, щодо розвитку інституту державної служби та створення якісно нової бюрократичної культури управління, а саме: