Харизматичне лідерство

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

УНІВЕРСИТЕТ МИТНОЇ СПРАВИ ТА ФІНАНСІВ

КАФЕДРА МЕНЕДЖМЕНТУ

 

 

 

 

 

 

 

ДОПОВІДЬ

на тему:

«Харизматичне лідерство»

 

 

 

 

Виконала:

студентка гр. ФК-13-4

Сидоренко І. В.

 

Перевірила:

доцент кафедри

менеджменту

Ковальчук Н. В.

 

 

 

Дніпропетровськ – 2015 
БІБЛІОГРАФІЧНИЙ ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

Нестуля О.О., Нестуля С.І. Харизма й харизматичне лідерство: аналіз основних концепцій	У статті аналізуються положення основних концепцій харизми та харизматичного лідерства. Обґрунтовано висновок про необхідність комплексного дослідження чинників, які впливають на виникнення цих феноменів: особистості лідера, його поведінки, сприйняття її послідовниками та ситуації, за якої розвиваються харизматичні відносини.
Шевченко Ю.В., Сівашенко Т.В.  Харизматичне лідерство в антикризовому управлінні потенціалом підприємства	У статті визначено феномен лідерства в управлінні потенціалом підприємств у кризових та посткризових умовах функціонування. Проаналізовано співвідношення харизми і еталонної влади в управлінні персоналом підприємства. Розкриті проблеми аддиктивності до влади.
Старовойтова Г.М. Специфіка й особливості становлення та формування харизматичного лідерства	У статті визначено та досліджено особливості формування харизматичного лідерства шляхом аналізу наявних концепцій цього напрямку. Проведено дослідження особливостей становлення та формування феномену харизматичного лідерства. Проаналізовано основні підходи до вивчення цього феномену. як важливої складової соціальної реальності.
ТитаренкоВ. В. Харизма та харизматичне лідерство: філософсько- релігієзнавчий аналіз понять	В статті охарактеризовано філософсько-соціологічний аспект феномену харизми, розглянуто механізм взаємодії харизматичного лідера з його послідовниками, обґрунтовано актуальність вивчення явища харизматизму на сучасному етапі розвитку суспільства.

 

 

Вступ. Загострення суспільно-політичної ситуації в Україні на тлі кризових процесів в економіці, ускладнення механізмів її функціонування, динамічних змін виробничих технологій, загострення конкуренції, глобалізаційних та ряду інших процесів обумовило значне зростання інтересу науковців і суспільства в цілому до харизматичного лідерства. Вирішення багатьох сучасних проблем нерідко пов’язується з діяльністю наділених особливими рисами й здібностями лідерів — харизматичних особистостей, — здатних чітко визначити шляхи подолання кризових явищ, мобілізувати й повести за собою послідовників. У зв’язку з цим край актуальним виглядає аналіз основних концепцій пояснення харизматичного лідерства та його місця і ролі в управлінні.

Основна частина. «Харизма» з грецької перекладається як «дар», «милість». В Античну епоху воно зазвичай вживалося в значенні «дар богів». У нашому контексті — це особливі риси й здібності, якості обраних богами людей, які вражали своєю надзвичайністю інших. Відтак, вони безмежно довіряли харизматичним лідерам й беззастережно підкорялися їх волі, слідували за ними [5].

Феномен харизми сягає своїм корінням глибини віків. Ще на початку розпаду первісно-родової общини, який супроводжувався виділенням різних груп і осіб, з'являлися люди, які виділялися на фоні звичайного. Марновірство інших наділяло цих людей надприродними властивостями, здібностями: їм приписувалися таємні знання, магічна сила, чудесні якості. Серед них виділялися родові предводителі, воєначальники і хоробрі

воїни, знахарі та ватажки таємних союзів [14].

Харизматиком може бути той індивід, який здатний впливати на масу з великою емоційною силою. Отже, ним можуть бути, як пророки і мудреці, так і демагоги, великі полководці [8].

За всіх часів існували чоловіки й жінки, яких можна назвати харизматичними людьми. Вони могли надихати людей, вести за собою цілі групи, релігійні організації й навіть цілі націй. Іноді за ними люди йшли навіть на смерть. Й. Сталін, О. Македонський, А. Гітлер, В. Черчилль, М. Ганді, Мати Тереза – от лише деякі особистості, відомі усьому світу й варті уваги [2].

Ще за давніх часів фахівці намагалися з'ясувати, як харизма пов'язана з рисами характеру конкретної особистості. З'ясувалося, що лідерів від «не-лідерів» відрізняють множинні риси: досягнення, честолюбство, енергія, завзятість, ініціатива, чесність і прямота, упевненість у собі, здатність упорядкувати й інтерпретувати великі обсяги різноманітної інформації, знання бізнесу. Але, щоби бути ефективним лідером, треба мати всю низку вищевказаних рис. Більшість фахівців вважає, що харизму слід розглядати як взаємодію або особливий тип відносин між лідером і послідовниками.

Харизматичне лідерство – це здатність змусити звичайних людей поводитись екстраординарно в екстремальній ситуації [10].

Вебер ввів поняття “харизма” в науковийобіг у зв'язку з розробкою своєї концепції про три типи влади: легально-раціоналістичну, традиційну та харизматичну. Найбільш притягаючоюдля дослідників творчості Вебера, поза сумнівом, є тип влади, названий харизматичним, в основі якого виступає особиста харизма, оскільки це поняття залишається актуальним на сьогоднішній день. Цілком природньо, що думки і особливо уявлення людей завжди притягує дещо загадкове, що не вкладається в рамки раціоналістичних уявлень. У роботі "Господарство і суспільство" Вебер вказує, що поняття харизма у відповідності з етимологічним значенням цього слова, є певною екстраординарною здібністю, якісною характеристикою індивіда, завдяки якій індивід оцінюється як обдарований надприродними, надлюдськими, або ж особливими силами, недоступними іншим, завдяки чому індивід вважається лідером [3].

Під впливом М. Вебера соціологи, в межах так званого персоналістського підходу, тривалий час шукали ті якості й особистісні характеристики лідера, які визнавалися його послідовниками як харизматичні. Проте, як констатував американський соціолог Р. Такер, ці спроби не увінчалися успіхом, оскільки не враховували вплив ситуації й послідовників на виникнення харизми [12].

Харизматичне лідерство виступає як відношення чи процес, який не є сам по собі ні моральним, ні аморальним. Сучасні західні соціологи піддають критиці Вебера і прихильників його концепції за ігнорування розходження між двома типами лідерів: 1) лідер, що володіє "гіпнотичною" владою над послідовниками й одержує від цього задоволення; 2) лідер, здатний зміцнити силу волі підвладних його впливу людей і стимулювати їх до самореалізації [15].

Наразі існує три теорії харизматичного лідерства, і кожна з них має свої умови, пропонує свої дані досліджень. До них належать:

1. Теорія харизматичного лідерства Хауса.

Розроблена ним теорія харизматичного лідерства ґрунтується на інтерактивному підході й підкреслює, що харизма пов’язана з особливим типом відносин між лідером та послідовниками. Насамперед, харизматичний лідер має володіти рядом специфічних особистісних і поведінкових характеристик, відсутніх у керівників - нехаризматиків: сильна потреба у владі, високий рівень впевненості в собі й переконаність у правильності власних уявлень. Поведінка харизматичного лідера передбачає насамперед управління враженнями. Це значить, що лідер діє так, щоб створити у послідовників враження про свою компетентність. Останні ж вірять у це, довіряють лідерові і йдуть за ним.

2. Теорія атрибуції Конгера – Канунго.

На думку Конгера і Канунго, харизма — це феномен процесу атрибуції. Іншими словами, люди в організаціях приписують харизму деяким лідерам за певних обставин [16]. На першому етапі лідер оцінює оточуюче середовище, адаптується до нього й формулює ті уявлення, які мають реалізуватися. На другому — лідер узгоджує свої уявлення з послідовниками. Третій етап — вироблення довіри й узгодженості дій. На четвертому етапі харизматичний лідер служить ролевою моделлю й «мотиватором» для інших [4]. При цьому харизматичні керівники мають демонструвати не лише екстраординарні особисті якості, а й мотивацію, готовність бути лідером, вести підлеглих за собою до мети, яка також декларується як екстраординарна, але під його керівництвом цілком досяжна. Харизматичний має вражати всіх своєю інноваційністю, риторикою, часто зовнішнім виглядом, одягом, готовністю до самопожертви. Все це створює передумови для атрибуції харизми лідера його послідовниками й їх готовності йти за ним [7]. Бачення лідера має враховувати як потреби й бажання підлеглих, так і ситуації й, зрозуміло, відповідати їм. Важливий і час стратегічного втручання. Нововведення, з якими пов’язують діяльність харизматичного лідера, будуть давати ефект лише тоді, коли дійсно є потреба в них.

3. Теорія «Я-концепції» Шаміра.

За «Я-концепцією» харизматичного лідерства, в якій воно трактується не стільки як дуалістичний, тобто вплив одної людини на іншу, скільки колективний процес. У його основі лежить схильність співробітників ідентифікувати себе з групою і високо цінувати приналежність до неї. Харизматичний лідер підвищує таку соціальну ідентифікацію тим, що пов’язує відповідні уявлення й цінності кожного з груповими цінностями й колективною ідентичністю. Чітко виражена групова ідентифікація означає, що член групи ставить групові інтереси вище за індивідуальні й готовий пожертвувати ними. Це, в свою чергу, посилює колективні цінності й норми поведінки [16].

При цьому практично всі з них ставляться до харизматичного лідерства як до процесу ідеалізації. Поведінка харизматичного лідера припускає, в першу чергу. управління враженням. Лідер діє часто спеціально, щоб створити враження про свою компетентність у своїх послідовників (або підлеглих), причому враження це не обов'язково носить позитивний характер. Виражається це в таких формах поведінки, як розмова про минулі успіхи, прояв упевненості в собі й зменшення значення невдач, надання особистого позитивного прикладу [6].

Риси харизматичного лідера включають сильну потребу у владі, високу впевненість у собі, переконаність у своїх власних уявленнях. Навряд чи без цих рис з'явиться справжня харизматична особистість.

Часто харизматичні лідери використовують нетрадиційні методи реалізації свого бачення, що приводять до успіху. Після їхнього використання лідеру приписують виняткові майстерність і вміння. Також лідери вміють ризикувати не тільки своєю репутацією, але й статусом в організації. Взагалі, харизматичні лідери – люди неординарні, морально стійкі, морально сильні [10].

Розглянемо харизматичні характеристики лідера:

– енергійність; у оточуючих створюється вiдчуття, що керiвник випромiнює енергiю;

– поважна, впливова зовнiшнiсть, обов'язкова привабливiсть;

– незалежнiсть характеру;

– гарнi ораторськi здiбностi, вмiння переконливо говорити, спiлкуватися з iншими людьми;

– адекватне сприйняття похвали щодо своєї особи; харизматичнi особи не обтяжуються вiд захоплення з боку оточуючих, але при цьому не стають гордовитими або егоїстами;

– упевнена манера триматися в рiзних (у тому числі несприятливих) ситуацiях;

– гідні та впевнені манери поведінки.

Лідер – це людина, яка береться за справу сама або розподіляє завдання між членами групи так, щоб кожен з них міг проявити ініціативу, це людина, яка конкретно бачить мету та шлях її досягнення, а також має достатньо сил і можливостей це зробити.

Харизматичнi особи справляють великий вплив на інших людей, при чому цей вплив стiйкий. Якщо керiвник помилився, зменшиться вiра в його знання, а зрештою i сила впливу. Крiм того, формування експертної влади вимагає багато часу [1].

Влада харизми і її вплив поширені у практицi управлiння. В принципі, керівник може використати будь-який з розглянутих видів, хоча кожні з них і має певні недоліки. Так, влада, заснована на примушенні, призводить тільки до тимчасової покори працівників i може спричинити такі небажані наслідки, як скованість, страх, неприязнь до цілей i цінностей підприємства. Недоліком використання влади, заснованої на винагороді, є обмеженість спроможності керівника винагороджувати підлеглих.

Обмеженiсть законної влади як влади, заснованої на традиції, полягає в тому, що традицiї можуть протидіяти цілям органiзацiї. Наприклад, традиція виплати винагород залежно вiд стажу роботи може перешкоджати впровадженню системи стимулювання, заснованої на індивідуальних результатах праці. Що стосується влади прикладу i експертної влади, то їх реалізація вимагає наявності у керівника певних якостей [9].

До недоліків еталонної влади можна віднести самовпевненість керівника та ймовірність відмови від застосування інших видів влади.

Отже, у класичному розподілі дефініції існує декілька типів лідерів, а саме:

1. Представник – це людина, яка відповідає за свої рішення та вчинки перед вищим керівництвом.
2. Виконавець (особистість) – це конкретна людина, яка є керівником, тобто лідером на певний час.
3. Під-лідер – це людина, яка має певну незалежну владу, але вона є представником групи та відповідальна перед цією групою.
4. Дійсний лідер – це людина, рішення якої матимуть певні наслідки у майбутньому, яка організує та керує роботою [11].

Виявити потенційних лідерів можна декількома шляхами:

По-перше, це пряме спостереження за особистістю та вивчення думки оточуючих її людей – якщо вона вміє організовувати їх, то безперечно вона – лідер.

По-друге – це тестування. Але, працюючи з тестами, треба зважати на те, що результати тут завжди відносні і суб'єктивні і не можна робити певні висновки, спираючись лише на них. Усі тести ґрунтуються на певному уявленні про те, що таке ідеальний лідер. Скільки тестів, стільки і уявлень. Також тести мають недолік виявляти дрібні несуттєві особливості характеру людини. Так, наприклад, якщо тест показує, що людина асоціальна або невротик, то це може завадити успішному процесу її формування, оскільки тестувальник буде звертати увагу саме на ці риси, хоча насправді – вони були актуальні лише на момент тестування – наприклад, поганий настрій або самопочуття [13].