Финансовый менеджмент

Ризик – це складне, багатогранне і неосяжне явище. В найбільш широкому розумінні  ризиком називають невизначеність у відношенні здійснення тієї чи іншої  події в майбутньому. Як свідчать сучасні дослідження і спостереження, проблема ризику набуває дедалі більшого суспільного значення, оскільки ризик  сприймається вже на рівні образотворчих  чинників сучасного і особливо майбутнього  суспільства.

Фінансовий  ризик за своєю природою передбачає невизначеність, тому його оцінка не може бути ідеальною. Будь-який метод оцінки ризику має на меті максимальне наближення до реального результату, але не дає змоги зовсім уникнути помілок.

Одне  з перших трактувань підходу до виміру ризику запропонував Мільтон Фрідмен. Він розглядав проблему розрахунку (оцінки) рівня ризику крізь призму теорії корисності. Фрідмен зазначав, що в умовах спадної корисності і наявності ризику звичайні принципи максимизації не можуть бути використані, оскільки необхідна певна податкова плата у вигляді компенсації за фактор ризику. Рішення, пов’язані з ризиком Фрідмен класифікував так:

• невеликий ризик, пов’язаний із заздалегідь відомим результатом;
• помірний ризик без великих доходів і витрат;
• великий ризик, пов’язаний із великими доходами або збитками.

Фрідмен виходив із припущення, що економічна одиниця має певну систему переваг, яка може бути описана функцією, що дає чисельні значення різним альтернативам.

Історично першим виник метод експертної оцінки ризику. Він має ту істотну перевагу над іншими методами, що експертна  оцінка може використовуватися в  умовах дефіциту і навіть браку інформації. Головна умова досконалої експертної оцінки – виключення взаємного впливу експертів один на одного (так звана  дельфійська процедура)^*. Легкість експертної оцінки і недостатність інформації про оцінювані процеси сприяли появі в Україні величезної кількості фахівців і спеціалізованих видань, які пропонують розроблені ними прогнози. Далеко не завжди це робиться на достатньо професійному рівні. Необхідно розуміти, що будь-яка, навіть і непрофесійна, оцінка, особливо якщо вона повторюється засобами масової інформації, формує у населення певні сподівання і відповідно впливає на поведінку суб’єктів ринку, а ця справа далеко не безпечна.

Поведінка експертів умовах значого браку інформації про об’єкт оцінки підкоряється певним закономірностям. Оцінка економічних явищмало залежить від якості існуючих економічних прогнозів і дуже добре корелює з дохідністю, яка може бути реально досягнута на даний момент на ринку за чисто об’єктивних, технічних причин. Правильність експертних оцінок в умовах браку інформації може бути формалізована за допомогою такої методики.

Правильною  вважається оцінка, яка містить конкретне  висловлення щодо подальшої поведінки (наприклад, вартості цінного паперу), яке згодом підтвердилося. Враховуються також оцінки, у формулюванні яких міститься частка невизначеності двоїстості, які, однак можна віднести до числа  умовно правильних. Такі оцінки враховуються з коефіцієнтом 0,5. Коефіцієнт правильності прогнозів розраховується за формулою :

К = ( Кс + 0,5Кум) – Кн      , де

Кс – кількість правильних прогнозів;

Кум – кількість умовно правильних прогнозів;

Кн – кількість неправильних прогнозів.

Результати  аналізу показують, що правильність експерних оцінок набагато нижча від 50%.^* На базі проведеного за описаною методикою дослідження його автори зробили такі висновки:

• у критичних точках ( закінчення діючого тренду і формування нового) істотньо зростає кількість оцінок та прогнозів, що пропонуються;
• різко падає правильність оцінок;
• у критичних точках суттєво знижується конкретність оцінок аналітиків і переважають розміркування на “загальні теми”.

Отже, в умовах недостатності, нечіткості або просто браку інформації психологичні механізми прийняття ризикованих рішень виходять на перший план. Унаслідок цього ринок зсуваєтиься у власну “віртуальну дійсність”, яка відрізняється від реальних ринкових тенденцій. Неточне відображення ринком реального світу стало перепоною при оцінці ступеня ризику експертним методом на базі еконоиічних показників.

Найпопулярніший метод експертної оцінки ризику грунтується на ідеї обговорення проблеми кількома особами, які вважаються спеціалістами у цьому питанні. Проблема, яка виникає при цьому, полягає в тому, що в результаті прийняття рішення ймовірність правильної оцінки знижується. Парадоксальність  цього явища випливає з самого процесу обговорення. У переважній більшості випадків погляд експертів-аналітиків відрізняється від погляду практиків. Ця розбіжність може бути формалізована через так званий коефіцієнт розбіжності. Задавши цьому коефіцієнту декілька практичних значень, можна одержати ряд можливих ймовірностей розробки точної оцінки. Загалом спостереження за процесом експертної оцінки еконмічних явищ дають змогу зробити такі висновки:

• експертна оцінка та експертний прогноз у будь-якій галузі – особлива сфера людської діяльності, яка вимагає використання спеціальних методів;
• експертний метод оцінки економічних явищ і процесів так чи інакше пов’язаний з усередненням думок фахівців;
• метод експертної оцінки спрацьовує тільки на стадіях еволюції системи. Ефект коефіцієнта розбіжностей особливо сильно проявляється у переломні моменти розвитку: відкидаються “зростаючі” елементи, у томи числі нереальні, з точки зору здорового глузду, на поточний час ціни фінансових інструментів;
• найсуттєвіша причина неточності експертних оцінок полягає у системному характері явищ, які відбуваються у світі ( в тому числі динаміки фінансових ринків). Експерти, які є фахівцями у вузькій галузі, висловлюються з точки зору ймовірнісного підходу, що побудований на принципі незалежності подій. Системний підхід враховує взаємодію елементів системи.

Статистичний  метод оцінки ризику базується на анализі коливань досліджуваного показника за певний відрізок часу. Передбачається, що закономірність змін аналізованої величини поширяються на майбутнє. Для тривалих періодів часу це, як правило, виявляється справедливим, але для короткотермінової оцінки екстраполяції колишнії закономірностей дає значні помилки. Отже, проста екстраполяція стратегічних закономірностей не дає можливості реально оцінити ризик.

Метод оцінки ризику Шарпе базується на величині очікуваного прибутку, яка враховує статистичні дані про цого рівень протягом певного часового тренду. Разом із розподілом ризику на систематичний і не систематичний введення в розрахунок показника очікуваного прибутку було тим революційним досягненням, яке дало змогу В. Шарпе згодом дало згодом одержати звання лауреата Нобелівської премії. За Шарпе, величина очікуваного прибутку визначається виходячи з середньогалузевої норми доходності і тенденції розвитку ринку в цілому. Таку інформацію досить легко одержати в країні з розвинутою й стабільно функціонуючою економікою. В стані ж реформ, у якому перебуває нині Україна, визначення величини очікуваного прибутку пов’язане із значними ускладненнями.

Спосіб  подолання браку інформації про  тенденції розвитку ринку пропонують російські вчені. Припущення про  розмір очікуваного прибутку базується на ймовірності настання певної фази розвитку економіки і відповідного рівня доходу ( див таблицю ).

Таблиця. Ймовірності настання фаз економічного циклу.^*

Очікувана норма доходу обчислюється за формулою:

Х = І · Рп · Хп ^*   , де

Х – очікувана норма доходу;

Рп – ймовірність настання певної фази циклу;

Хп – рівень прибутку, звичайний для певної фази циклу (значення з таблиці).

Таким чином, стає непотрібним аналіз великих  динамічих рядів. Достатньо знати тільки звичайну для певної стадії економічного циклу норму доходності. При цьому підході треба мати на увазі, що об’єктивні або частотні ймовірності настання подальших подій можуть використовуватися тільки у дуже малій галузі економічних рішень, які звичайно пов’язані з якимись подіями або процесами. Інвестор стикається з такими новими можливостями або подіями, об’єктивну ймовірність настання яких часто неможливо визначити на підставі статистичних спостережень. Отже, статистичні методи оцінки ризику не вирішують одного з головних питань, яке стоїть перед суб’єктом ризику: оцінки в умовах обмеженості інформаційного контуру з урахуванням індивідуальних особливостей певної сітуації.

Дуже  зручним на практиці виявляється  нормативний метод оцінки ризику. До його позитивних рис належить перш за все легкість розрахунків. Систему  нормативів можна розглядати як один із варіантів рейтингового методу з  тією різницею, що шкала оцінки заздалегідь  сформована і складається з мінімуму значень ранжування.

Нормативний метод оцінки дає змогу визначити  ступінь ризику з максимальною точністю: порівняння з нормативом відбувається за шкалою “низький ризик”, “нормальний  ризик”, “високий ризик”. Отже, цей  метод не дає можливості врахування всіх нюансів конкретної сітуації.

На врахування індивідуальності конкретної ситуації, де вибір рішення пов’язаний із ризиком, більше спрямований рейтинговий  метод оцінки. Головна його перевага – можливість добору коефіцієнтів, виходячи з конкретної мети аналізу. Отже, система рейтингової оцінки складається з таких елементів: системи оціночних коефіцієнтів; шкали ваги цих коефіцієнтів ( якщо у ній є необхідність ); шкали  оцінки значень одержаних показників; формули розрахунку остаточного  рейтингу.

Рейтинговий метод найпристосованіший для оцінки ризику в умовах розбудови ринкових відносин. На це є декілька причин. По-перше, цей метод при його використанні не передбачає аналізу великих масивів даних, тому оцінка мінімально залежить від широти інформаційного контуру. По-друге, при використанні рейтингового методу одразу відбувається ранжування одержаного результату за певною шкалою. По-третє, рейтинговий метод вимагає від користувача математичних знань тільки в рамках елементарних фінансових розрахунків. Це важлива обставина, оскільки оцінку ризикованості робить переважно персонал із кваліфікацією економістів, а не математиків.

Але існують  й проблеми з використанням методу рейтингової оцінки. Однією з проблем, що пов’язані з розробленням життєздатної системи рейтингової оцінки, є  проблема вибору еталона для порівняння. Порівняння з умовним еталонним  підприємством цілком можливе, але  вибір такого еталону вимагає  уточнення для кожного виду ризику. Не обов’язково вибирати серед великої  кількості підприємств найкраще. Зрозуміло, що реально жодний суб’єкт  господарювання не може претендувати  на найкращі показники геть у всьому. Зручніше просто вибрати серед показників якогось переліку підприємств найкращі і сформувати з них той самий  еталон для порівняння.

Наявність у рейтинговій оцінці певних еталонних  значень передбачає, що рейтинг обчислюється методом відстаней або різниць  між реальним та еталонним значеннями. При визначенні остаточного рейтингу ранжуються не значення, а відстані. Традиційний рейтинг виключає операцію ранжування відстаней, завдяки чому економиться час.

Пошук ефективних підходів до управління ризиками став одним із найважливіших напрямків  розвитку сучасної економічної науки. В найбільш широкому розумінні ризиком  називають невизначеність у відношенні здійснення тієї чи іншої події в  майбутньому. В бізнесі ризик  пов’язується насамперед з фінансовими  втратами, що виникають у випадку  його реалізації. Оскільки повністю уникнути ризиків неможливо, то ними можна  і треба свідомо керувати, пам’ятаючи про те, що всі види ризиків взаємопов’язані  і їх рівень постійно змінюється під  впливом динамічного оточення.

У міжнародній  практиці процес управління ризиками розглядається як ключова сфера  менеджменту, значна увага приділяється  вивченню ризикових сфер, пошуку ефективних методів контролю, оцінки та моніторингу  ризиків, створенню відповідних  систем управління. Теоретичні дослідження  вітчизняних науковців з проблем  невизначеності та ризику здебільшого  присвячені аналізу причин виникнення, класифікації та методам кількісної оцінки ризиків, менше уваги приділяється пошуку ефективних прийомів управління, які були б адекватними до реальних можливостей вітчизняних підприємців.

Серед фінансових ризиків, які визначаються ймовірністю  грошових втрат у зв’язку з  непередбаченими змінами у обсягах, дохідності, вартості та структурі  активів та пасивів, особливе місце  займає група цінових ризиків. Цінові ризики пов’язуються з ймовірністю  зміни ринкових цін та їх впливу на фінансові чи фізичні активи, що обліковуються  як за активними, так і за пасивними бухгалтерськими  рахунками на балансі компанії, підприємства чи банку, а також за позабалансовими  статтями. Отже, зміна ринкової ціни активів спричиняє зміну вартості активних, пасивних статей балансу  або позабалансових зобов’язань, формуючи в кінцевому підсумку прибутки або  збитки за позиціями, чутливими до кон’юнктури  ринку. Цінові ризики найбільше виявляються  при оцінці вартості статей балансу, виходячи з ринкових цін, за станом на кінець кожного робочого дня. В  такому випадку будь-які зміни  ринкової ціни зразу відбиваються на балансі. При несвоєчасному обліку втрат або прибутків виникають  додаткові проблеми, оскільки необізнаність  відносно факторів ризику не означає  їх відсутності.

У фінансовій діяльності найбільш значними ціновими ризиками є ризик  зміни відсоткових  ставок та валютних курсів, а також  ринковий ризик, пов’язаний  зі зміною вартості цінних паперів. Ризик зміни  відсоткової ставки (відсотковий  ризик) присутній у діяльності позичальників, кредиторів, власників цінних паперів, інвесторів. Валютний ризик виникає у тих суб'єктів господарської діяльності, які мають на балансі активи, пасиви або позабалансові статті, деноміновані в іноземній валюті. На ринковий ризик наражаються власники цінних паперів. Таким чином, більшість суб'єктів господарської діяльності так чи інакше мають справу з ціновими ризиками, а нестабільність та непередбачуваність протягом останніх років як міжнародного, так і національних фінансових ринків значно загострили проблему пошуку оптимальних методів управління цією групою ризиків.