Вплив технологій інформаційної війни на розвиток міжнародних відносин

              Зараз арсенал інформаційних технологій соціального впливу настільки розвився, що раніше безсистемні намагання задіяти в сфері міждержавних інтересів масову свідомість перетворилися у чітко працюючу індустрію.

              Мета інформаційної війни - послабити моральні і матеріальні сили супротивника або конкурента та посилити власні. Вона передбачає заходи пропагандистського впливу на свідомість людини в ідеологічній та емоційній галузях. Очевидно, що інформаційна війна - складова частина ідеологічної боротьби.. Такі війни не призводять безпосередньо до кровопролиття, руйнувань, при їх веденні немає жертв, ніхто не позбавляється їжі, даху над головою. І це породжує небезпечну безпечність у ставленні до них. Тим часом, руйнування, яких завдають інформаційні війни у суспільній психології, психології особи, за масштабами і за значенням цілком співмірні, а часом і перевищують наслідки збройних війн. Мета таких маніпуляцій найчастіше полягає у:

v    внесенні у суспільну та індивідуальну свідомість ворожих, шкідливих ідей та поглядів;

v    дезорієнтації та дезінформації мас;

v    послабленні певних переконань, устоїв;

v    залякуванні свого народу образом ворога (у такому випадку маємо підстави говорити про інформаційну війну на своїй території; саме таку інформаційну війну вела Росія перед збройним конфліктом у Чечні: формуючи образ ворога, російські державні і продержавні ЗМІ називали загони чеченців бандформуваннями, формували загальне негативне ставлення до чеченців і взагалі – “осіб кавказької національності” [59] і т.д.

         Треба поділити зміст інформаційних  війн на операції, що супроводжують збройні зіткнення, та ті, що ведуться таємно у мирний час. Операції, супроводжуючі збройні конфлікти – найбільш архаїчна, але в той же час і найбільш розвинута сфера застосування інформаційного пресингу. Зараз інформаційне супроводження бойових дій відточено до автоматизму, що добре ілюструють воєнні кампанії у Персидській Затоці на початку 90-х, кампанії Росії у Чечні, нинішня боротьба з тероризмом в Афганістані та ін.

В подібних операціях передбачається, по-перше, інформаційна блокада в  зоні бойових дій. Саме тут інформація безпосередньо на морально-психологічний стан особового складу. Тому альтернативні офіціальним, неконтрольовані джерела інформації по можливості подавляються. Наступна подача інформації зовні має декілька рівнів, інформаційні потоки в яких проходять по різним комунікативним каналам і не завжди бувають тотожні. Основними напрямками діяльності підрозділів, на які покладаються функції по інформаційно-психологічним спецопераціям, являються:

ü     підрив морально-політичного стану особового складу збройних сил і населення противника, паралізація їх волі до боротьби;

ü     мобілізація свого населення на широку підтримку військових дій, сковування пацифістських настроїв та виступів;

ü     забезпечення моральної підтримки дій своїх військ збройними силами та населенням союзників;

ü     введення супротивника в оману, дезінформація суспільної свідомості з метою приховування істинних замислів.

              Одночасно ведеться обробка світового співтовариства в цілях обґрунтування своїх дій та провокування союзничих настроїв. При цьому інформація фільтрується, дозується та подається у вигідному для тієї чи іншої сторони світі.

              Деякі західні вчені також  визначають задачі інформаційних операцій в мирний час: 

• дезінформація політичного та військового керівництва країн-опонентів;
• дискредитація керівництва країн-опонентів, нагнітання недовіри до нього серед місцевого населення;
• стимулювання соціально-політичних угруповань, діяльність яких відповідає інтересам агресора;
• кампанії по залякуванню керівництва опонуючої країни (демонстрація сили деякими державами в сучасному світі може розглядатися саме в такому контексті);
• організація боротьби з пропагандою супротивника, протидія його політичним акціям.

             Оскільки в ході інформаційної війни здійснюється вплив на психологічну сферу людини, мас чи певних соціальних груп, — методи її ведення базуються на соціально-психологічних чинниках і дуже часто зводяться до навіювання або так званих “брудних технологій”. Майже ніколи реальні цілі інформаційної війни не афішуються ― навпаки, вони маскуються якимсь приводом.

             Генеральна мета інформаційної війни таким чином - порушити обмін інформацією в таборі супротивника. Неважко зрозуміти, що цей вид зброї, як правило, взагалі не спрямований на завдання втрат живій силі. У цьому сенсі крива технології вивела, нарешті, до цілком безкровної і в той же час винятково ефективної зброї. Вона знищує не населення, а державний механізм.

              Звідси, чим вище технологічні можливості держави і чим більше число його взаємодій з іншими групами (включаючи внутрішні групи) чи державами, тим більше  держава уразлива в інформаційній війні. Ця уразливість буде зростати в міру збільшення розмірів чи мереж числа й обсягу трансакцій.

              Можна зазначити, що багато з сучасних війн починається саме з інформаційних. Приводом для бомбордування Багдаду Сполученими Штатами стала поширена через усі світові ЗМІ інформація, що режим Саддама Хусейна нібито має зброю масового знищення. Війна в Іраку триває, а зброю так і не знайшли. Війну інформації також розпочинають тоді, коли треба досягти якоїсь мети. Експерти висувають різні вернсії, щодо справжньої мети нападу на Ірак. Головна - метою знищення Іраку була зовсім не ЗМЗ, а велика кількість нафти, яку прагнув взяти під свій контроль американській уряд чи просто давні непорозуміння сімї Буша з Саддамом Хусейном. Тільки раніше приводу не було розпочати цю війну, треба було людству якось пояснити таку позицію, довелося провести цілу низку виливів інформації на маси, таким чином виправдати позицію американського керівництва.  
Зрозуміло, що інформаційні війни частіше використовуються на міжнародному рівні.

              Вважається, що також існують інформаційні війни локального характеру. Такі війни точаться не лише між країнами і охоплюють міжнародну аудиторію, такі війни починають вестися і на місцевому рівні. Зокрема, українські політики, як ніколи, вивчили технологію ведення інформаційної війни.  
             Останнім часом дедалі популярнішим серед українських політиків стає знищення опонента за допомогою „інформаційних бомб”. Наприклад, вважається, що одну з таких деякий час тому використала Юлія Володимирівна Тимошенко, коли заявила, що Партія регіонів підписала коаліційну угоду з "Нашою Україною". Знаючи електорат НСНУ, зрозуміло, що таке рішення не буде ухвалено прихильниками і, що саме завдяки такому злиттю партія загубить більшу їх частину, бо вони просто не зрозуміють такого об’єднання. Можна сказати, що людина, яка має такий вплив на українські маси, зробила стратегічний хід, завдяки якому змусила розчаруватися деяких українців у своїх лідерах і прибільшила кількість прихильників у своїх лавах.  
           Твердження, що інформаційна війна – щось нове, що з’явилося лише з настанням глобалізації цивілізаційних процесів є хибним. Це поняття не є новим, але є не вивченим. Оскільки саме поняття „цивілізації” має в собі значну інформаційну складову, то кожен конфлікт суспільств з різними цивілізаційними (або нижчого рівня) цінностями неодмінно включав елементи інформаційної війни. Однак, на початках цивілізацій і до закінчення середньовіччя, суспільства на підкорених територіях (чи ті, яких планували підкорити) розглядались як відновлюваний ресурс території і ніколи – як інформаційне середовище. Інформаційні зудари суспільств звичайно ж, відбувались, але процес інформаційної боротьби був стихійний, неусвідомлений сторонами. 
             Для кращого розуміння інформаційних війн далі вважаю за потрібне розглянути класифікацію інформаційних війн. Поглядів щодо класифікації існує багато.

              Американські військові експерти, що брали участь у розробці  доктрини інформаційної війни,  виокремлюють три її види.

            Роблячи спроби класифікувати інформаційні війни, український учений Г. Почепцов, спираючись на американські розробки, виокремлює сім форм інформаційних воєн: [36]

• Командно-управлінська
• Розвідувальна
• Психологічна
• Хакерська
• Економічна
• Електронна
• Кібервійна

                  Аналіз, зроблений американськими фахівцями, засвідчив, що за сучасних умов можуть існувати девять основних типів інформаційної війни. Типів інформаційної зброї існує, звичайно, набагато менше. Наведу типи інформаційної війни:

1. Вплив на інформаційну інфраструктуру. Йдеться про використання звичайних військових засобів – від артилерії до ядерної бомби – для знищення інформаційної інфраструктури. При застосуванні цієї зброї використовується той факт, що інформація не може існувати без посередництва повного об’єкта реального світу – матеріального носія інформації.
2. Радіоелектронна боротьба. Так називають комплекс сил та заходів, спрямованих на досягнення панівної ролі в ефірі. Основним завданням радіоелектронної боротьби є протидія, використанню противником електромагнітного випромінювання для зв’язку, навігації, розвідки, тощо за одночасного збереження цих можливостей для себе. Цей вид інформаційної зброї використовує вплив на умови розповсюдження радіоелектронних хвиль – носія інформації специфічного виду.
3. Вплив на системи ЗС. Під цим розуміють дії, спрямовані на знешкодження систем Управління військами.
4. Хакерська війна. Таку назву має діяльність, спрямована на модифікацію програмного забезпечення і даних, доступних через комп’ютерні мережі. Вона повинна здійснюватися без створення автономних програмних систем, на зразок вірусів або троянських коней, тобто програм, що розповсюджуються безплатно та мають не документовані можливості. Прикладом такої програми є поширена на початку 90-х років у СНД програма зех.ехе, яка окрім виведення на екран фотографії з журналу „Playboy”, здійснювала повне форматування вінчестера.
5. Кібернетична війна, тобто дії кібернетичних, програмних систем, що знищують чи модифікують програмне забезпечення та дані в мережах. Прикладами подібних систем можуть слугувати віруси, троянські коні тощо.
6. Створення в програмно-апаратному забезпеченні не документованих можливостей. Цей вид інформаційної війни передбачає створення у програмно-апаратних системах подвійного призначення, які пропонуються на продаж іншим державам чи комерційним фірмам, не документованих можливостей (логічних бомб), їх створення дає виробнику можливість при потребі отримувати інформацію, що обробляється системою, чи впливати на її діяльність і навіть припиняти її.
7. Радіоелектронна розвідка. Під радіоелектронною розвідкою розуміють комплекс заходів, спрямованих на отримання інформації за допомогою перехоплення радіомагнітного випромінювання систем зв’язку та побічних електромагнітних наведень електронної апаратури.
8. Розвідку в інформаційних системах та глобальних мережах. Під цим розуміють комплекс заходів,  спрямованих на отримання інформації з комп’ютерних систем, які підключені до інформаційних систем і глобальних мереж. У СІЛА навіть розробляється концепція віртуальної розвідки. Необхідно зазначити, що гіпотетичні системи віртуальної розвідки зможуть використовуватися не тільки для збору та обробки інформації, а й для здійснення диверсії(як і звичайні розвідники).
9. Психологічні операції. Основою цих операцій є масовий вплив на масову та індивідуальну свідомість.

              На думку російських фахівців, зокрема першого заступника Генерального  директора Федерального агентства  урядового зв’язку й інформації  при Президентові РФ генерал-лейтенанта  І. Маркоменка, в усіх дев’яти  типах інформаційних воєн використовують інформаційну зброю чотирьох типів:

• Засоби впливу на інформаційну інфраструктуру. До цього можна віднести будь-яку зброю, за допомогою якої знищується інформаційна інфраструктура, специфічні види зброї, такі, як засоби радіоелектронної боротьби.
• Засоби розвідки , отримання інформації з інформаційних, телекомунікаційних та інших систем. Засоби радіоелектронної розвідки репрезентують найрізноманітніші системі – від найпростіших пристроїв до величезних систем глобальної радіорозвідки, утримувати які можуть лише найбагатші держави світу.
• Засоби впливу на інформацію, яка обробляється в інформаційних системах, наприклад, на програмно-математичне забезпечення цих систем. Відомим прикладом є створення і поширення вірусів, троянських коней.
• Засоби впливу на суспільну свідомість.

           Розглянувши погляди сучасних  вчених щодо класифікації інформаційних  воєн, перейдемо до безпосередньої  суті ведення інформаційних війн. Існує багато поглядів щодо  того, що аналіз ведення інформаційних  та психологічних операцій краще розглядати через  інструменти ведення інформаційних війн.

          Під інструментами ведення інформаційних  війн розуміють сукупність методів  та засобів інформаційного впливу, засоби використання новітніх  інформаційних технологій, як інформаційної  зброї.

          Таких інструментів існує багато, але є найбільш розповсюджені  і найбільш часто використовувані  та ефективні. Нижче детально  описані деякі з них.

           Переробка інформації людиною  спираються на певні конструкти, які дозволяють вносити розуміння у сучасну дійсність. Це використовується в сучасних процесах впливу, одним із інструментів якого є міфологізація. Це поняття передбачає чітке введення (внедрение) певних уявлень до масової свідомості, коли вони приймаються як даність. Такі міфи часто мають психологічну навантаженність і апелюють до примітивних людських інстинктів (напр., страх).

          Наступним інструментом дії інформаційної  війни є приєднання до другого.  Мова йде про максимальну згода  із співрозмовником, з розумінням  його поглядів. Найбільш активно такий варіант „обеззброєння”  супротивника був розроблений у теорії переговорів. При цьому дослідники спираються на ідею: людині важко містити в собі позитивне ставлення до людини і негативне ставлення до того, що він каже. Ми намагаємося вийти до співвідношення позитиву та негативу, тобто погана людина може казати тільки погане, і навпаки: гарна людина – тільки добре. У. Юри наводить приклад: „До 1977 г. арабские руководители отказывались признавать существование Израиля; они даже не употребляли этого названия. Однако в ноябре того года президент Египта Анвар Садат нарушил табу, совершив свою нашумевшую поездку в Иерусалим. Трудно было представить себе что-нибудь более неожиданное для израильтян, более обезоруживающее, спутывающее все представления о египетском соседе, чем приезд вражеского лидера в страну, которая всего четыре года назад подверглась нападению его армии”. [39]  Тобто однією такою дією він здолав психологічний бар’єр, який, як вважалося, складав дев’яносто відсотків конфлікту.