Галичина як етнокультурний регіон в політичному вимірі

Тема 4. Галичина як етнокультурний регіон в політичному вимірі 
План: 
1.Галичина: особливості історичного минулого. 

2.Етнічні, соціокультурні, демографічні та економічні особливості  Галичини. 

3.Виборчий процес у  Галичині та партійна палітра  регіону.

4.Специфіка Галичини як  регіону та проблема галицького  сепаратизму.

1. Галичина- історична назва українських етнічних земель, розташованих на північ від Карпатських гір, у басейні річок Дністра , Західного Бугу , Сяну. Це територія Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської (за винятком північної частини) областей України, а також ряду воєводств Польщі (Перемишльське, Жешівське, Замостьське, Холмське та ін.).

Споконвічними жителями Галичинибулислов'янськіплемена, предки українського народу. Внаслідок походу князяВолодимирагалицькіземлі у 981 р. буливключені до складу КиївськоїРусі. Післяїїрозпаду тут утворилосьГалицькекнязівство, а згодомГалицько-Волинськадержава.

У серединіXTV ст. Галичина стала об'єктомсуперечкиміжПольщею, Угорщиною та Литвою. У 1349 р. тут встановив свою владупольськийкороль Казимир Ш Великий, який включив галицькіземлі до Польськогокоролівства як окреме «КоролівствоРусі». У 1387 р. Галичина остаточно увішала до Польськогокоролівства. На територіїГаличинибулоутвореноРуськевоєводство (із центром у Львові), щоскладалося з п'яти земель (повітів) - Сяноцької, Перемишльської, Львівської, Галицької та Холмської.

БагатожителівГаличиниприєдналось  до козацько-селянськихвійськ у роки Національно-визвольноївійниукраїнського народу під проводом . Богдана Хмельницького. Друга половина XVII - перша половина XVIII ст. - цеперіодекономічного і культурногозанепадугалицьких земель, спричиненогопостійнимивійнами, шляхетськимсвавіллям, слабкістюцентральноївладиРечіПосполитої.

ВнаслідокпершогоподілуПольщі (1772 р.) Галичинабула включена до складу Австрійськоїімперії. Тут було створено окремупровінцію - «КоролівствоГаличини і Лодомерії», до складу якоїувійшлиукраїнськіетнічніземліГаличини (СхіднаГаличина) та південначастинаПольщі з Краковом (ЗахіднаГаличина). У 1786-1849 pp. до складу Галичини ходила такожБуковина.

У першійполовиніXIX ст. в Галичинірозпочалосяукраїнськенаціональневідродження, очоленепредставникамисвідомого греко-католицького духовенства. Революційніподії 1848-1849 pp. сприялипробудженнюнаціональноїсамосвідомостіукраїнськогонаселенняГаличини. ГоловнаРуськаРада, щовиникла у Львові (1848 р.), проголосилаідеюєдностівсіхукраїнськихземель, а такожпропонувалаутворити з українськихземельСхідноїГаличини, БуковинитаЗакарпаттяокремийКороннийкрайу складіАвстрійськоїімперії. ПісляутворенняАвстро-Угорщини (1867 р.) Галичинаувійшла до складу австрійськоїїїчастини. Влада тут повністю належала польським аристократам.

У періодрозпаду Австро-Угорськоїімперії (1918 р.) на землях Галичини; і Буковинибуло створено ЗахідноукраїнськуНароднуРеспубліку. Однак у липні 1919 р. територіяГаличинибулаокупованапольськимивійськами. Офіційнерішення про приєднанняГаличини до Польщібулоприйнято Радою послівАнтанти 14 березня 1923 р. Одночаснопольському уряду пропонувалосьнадатиГаличині права автономії, чого, однак, ніколи не булоздійснено. ПеріодпольськоїокупаціїГаличини (1919-1939 pp.) характеризується активною полонізацією краю, важкимсоціально-економічним становищем населення, утискамиукраїнськогогромадсько-політичногожиття.

Під час Другоїсвітовоївійни, 17вересня 1939 р. на підставі пакту Молотова-Ріббентропарадянськівійська  вступили на територіюГаличини, де буловстановленототалітарний  режим, розпочалисямасовірепресіїпротимісцевогонаселення. 26жовтня 1939 р. НароднізбориЗахідноїУкраїниприйнялирішення про включенняЗахідноїУкраїни до складу РадянськоїУкраїни.

На землях СхідноїГаличинибулоутворено 4 області УРСР - Львівську, Станіславівську (у 1962 р. - Івано-Франківська), Тернопільську  та Дрогобицьку (у 1959 р. - об'єднана з  Львівською). Під час ВеликоїВітчизняноївійниСхіднаГаличинабулаокуповананімецькимивійськами. ВизволенавійськамиЧервоноїармії  в липні-серпні 1944 р.

У післявоєнні роки булозміненозахідний  кордон СхідноїГаличиниУклавши договори з Польщею в 1945 і 1951 pp. радянський уряд віддавчастинутериторіїСхідноїГаличини (Лемківщину та Надсяння) Польщі.

У 60-х - 70-х pp. СхіднаГаличинабула центром правозахисногоруху В Україні, що в середині 80-х pp. переріс у хвилюукраїнськогонаціональноговідродженняновітнього часу.

2. Більшість населення Галичини становили українці й поляки, а також нащадки змішаних шлюбів. Крім того, тут проживали євреї і німці, відсоток котрих був значно нижчим.

Серед українців переважали особи греко-католицького віросповідання, які повсякденно спілкувалися українською мовою і мали українську національну приналежність. Поляки були римо-католиками, користувалися польською мовою. Проте велика частина населення не характеризувалася одночасно всіма цими ознаками, внаслідок чого утворилися змішані групи: “латинники” і греко-католики з польською розмовною мовою. “Латинники” – це штучна назва римо-католиків, які розмовляли українською мовою і за способом життя уподібнювалися до українців. Це були переважно селяни, їхнє походження не можна аргументовано пояснити. За однією версією – це колишні поляки, які прийшли із заходу й зазнали українізації, але зберегли свою віру; за іншою – це колишні українські селяни, які під тиском польських поміщиків стали римо-католиками. Латинники, починаючи з 1930-х років, переходили на польську мову і ставали поляками.

Невеликою за кількістю була група  греко-католиків, які розмовляли польською  мовою. Розселені вони були між Сяном  і Вислоком – територією, де колись українці становили більшість. За побутом  були схожі і до українців, і до поляків, але переважала українська приналежність.

Євреї у Галичині розмовляли мовою  ідиш, меншою мірою – польською, ще рідше – українською. Німці  за вірою були євангелістами й  римо-католиками. Вони розмовляли німецькою, хоча й відбувався процес полонізації  населення. Крім того, на території  Галичини проживали вірмени, чехи, караїми  й росіяни. Однак їхня сукупна  частка становила 0,2 % загальної кількості  населення (це майже 10 000 осіб).

У 1959р. проведено радянський перепис населення, який показав, що на території Галичини проживало 4 288 083 осіб. Із них 90,6 % осіб були українцями. На другому місці за чисельністю були росіяни, яких нараховувалося 5,7 %. Поляків на Галичині проживало – 2,2 %. Незначний відсоток становили білоруси 0,3 %. Представників інших національностей налічувалося близько 1,2 % .

За результатами перепису 1970 р., у  Галичині проживало 4 830 807 осіб. Якщо порівнювати  його з попереднім переписом, то бачимо тенденцію до збільшення частки українців: їхня кількість зросла до 91,7 % . Кількість росіян хоча й збільшилась, але їхня частка в загальній структурі населення дещо зменшилася – з 5,7 % до 5,6 %. Також зменшилася кількість поляків: їхня частка становила 1,3 % . Частка представників інших національностей збільшилася до 1,4 % .

Перепис 1979 р. показав, що кількість  українців і надалі збільшувалася. Їхня частка зросла до 92,63 % щодо загальної  кількості населення. Продовжувала скорочуватися кількість росіян – до 5,33 % і поляків – до 0,93 % . Питома вага інших етнічних меншин знизилася до 1,11 %.

Надалі кількість населення  поступово зростала й водночас зростала частка українців. У 1989 р. українці становили 93,01 % загальної кількості населення  Галичини. Дещо зменшилася у 1989 р. частка росіян – до 5,25 %. Також зменшилася кількість поляків – 0,7 %. Частка білорусів становила 0,3 %. Кількість представників інших національностей знизилася до 0,74 %.

Результати І Всеукраїнського  перепису населення 2001 р. показали, що в національному складі населення  Галичини значно переважають українці – що становить 96,22 % від загальної кількості населення. Попри загальне скорочення населення держави у 90-х рр. ХХ ст., кількість українців не лише не зменшилась, а й зросла на 21 769 осіб, а їхня питома вага серед жителів Галичини підвищилася на 3,21 %. Майже у два рази зменшилася кількість росіян – 2,56 %. Зменшилася також частка поляків – до 0,48 %, білорусів – до 0,15 %, представників інших національностей – до 0,59 %.

Галичина охоплює 3 області України  – Львівську, Тернопільську і  Івано-франківську.

Львівська Область:

Площа області складає 21,8 тис. км2. Населення регіону – 2,7 млн. чол. В області висока густота населення – 125 осіб на 1 км2. В адміністративному плані Львівщина поділяється на 20 районів, має 43 міста і 1859 сільських населених пунктів. Міське населення складає 61% від загальної кількості.

Обласним центром є місто  Львів. Це важливий адміністративний, промисловий і культурний центр  України, який включений до переліку міст світової спадщини Юнеско.

Львів є одним з найбільших центрів  освіти, а також фундаментальної  та галузевої науки на території  Західної України. В регіоні функціонує понад 50 вищих навчальних закладів, діє Західний науковий центр НАН  України.

Область багата на корисні копалини – кам’яне вугілля, природний  газ, нафту, сірку, торф, озокерит, кухонну  та калійну сіль, сировину для виробництва  цементу, вапняки та сланці, мергель, будівельні та вогнетривкі глини  тощо. Особливим багатством Галицької  землі є великий запас лікувальних  мінеральних вод, на базі яких діють  відомі у Європі курорти: Трускавець, Моршин, Східниця.

Львівщина має розвинену транспортну  мережу. Через її територію проходять  міжнародні залізничні лінії до столиць  багатьох європейських держав, а також  три важливі транспортні коридори: із Заходу на Схід (коридор № 3 Берлін-Вроцлав-Львів-Київ; коридор № 5 Трієст-Любляна-Львів) та з Півночі на Південь (Гданськ-Варшава-Львів-Одеса). На території області розташовані  чотири автомобільні (Краковець, Шегині, Рава-Руська та Смільниця) та три залізничні пункти перетину кордону (Рава-Руська, Мостиська та Хирів), діє один повітряний пункт перетину кордону – аеропорт „Львів”. Міжнародні авіалінії з’єднують  Львів з містами Близького  Сходу, Центральної та Західної Європи, Північно-Американського континенту, а також з країнами колишнього Радянського Союзу.

Через територію області проходить  газопровід, що дозволяє транспортувати російський газ до європейських споживачів, та транспортний нафтокоридор. Щороку 17-19 мільйонів тонн сирої нафти  транспортується з Росії та Казахстану у країни Центральної та Східної  Європи.

ОСНОВНІ ГАЛУЗІ ПРОМИСЛОВОСТІ 

Машинобудування традиційно залишається однією з основних галузей  промисловості регіону. Тут зосереджені значні потужності з виробництва автобусів, автонавантажувачів, автомобільних кранів, підвісних конвеєрів, нафто-газопромислового та верстато-інструментального машинобудування, сільськогосподарських машин, які на даний час потребують комплексної модернізації та оновлення. В області нараховується більше 400 підприємств деревообробної та целюлозно-паперової галузі різних форм власності. Виробництво в основному базується на власних сировинних ресурсах.

Стабільно з приростом працює легка  промисловість. Цій галузі належить майже 5% всього промислового комплексу  області.

Підприємства легкої промисловості  зосереджені майже у кожному  місті. В галузі функціонує понад 1100 суб’єктів підприємницької діяльності різних форм власності. Тут виготовляють швейні, трикотажні, панчішно-шкарпеткові  вироби, взуття та цілий ряд інших  товарів народного вжитку. 

Позитивні тенденції зберігаються в роботі підприємств з виробництва  деревини. В галузі розпочалось серійне  виробництво нової продукції  –деревостружкових плит. Водночас призупинився зріст виробництва меблів всіх видів, що обумовлено зниженням попиту на них. .

В області зростає виробництво  будівельних матеріалів та основних видів продукції для будівництва, зокрема нерудних будівельних матеріалів, цегли, цементу, вапна та гіпсу.

Харчопереробна галузь займає значну частку у промисловості області. Тут зосереджено понад 130 потужних підприємств та більше 1200 малих переробних цехів.

Найбільший приріст виробництва  спостерігається серед підприємств, що представляють пивоварну, спиртову і лікеро-горілчану, молокопереробну, безалкогольну, жироолійну та кондитерську галузі.

ПАЛИВНА ТА ЕНЕРГЕТИЧНА  ГАЛУЗЬ

Функціонування вугільної  промисловості пов’язане з наявністю  родовищ вугілля, запаси якого становлять 122,0 млн. т. Частка Львівщини у загальнодержавному видобутку вугілля складає 4,3%. В галузі функціонує 14 підприємств.

Нафтовидобувна промисловість  пов’язана із функціонуванням на території області Бориславського нафтопромислового району, який вважають одним з найстаріших у Європі. Запаси нафти складають 30,9 млн. тонн. Діючих свердловин є близько 800.

Область належить до числа найбільш газифікованих областей України. Природним  газом забезпечено близько 77% житлового  фонду.

Видобування природного газу проводиться  на більш як 300 свердловинах. Запаси складають 96 млрд. м3 газу. На Львівщині  видобувається більше 5% від загального видобутку природного газу в Україні.

Важливою галуззю області є  електроенергетика. Працює Добротвірська ТЕС. Частина електроенергії експортується на зовнішні ринки (Республіка Польща)

СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО

В Львівській області сільськогосподарську продукцію виробляють 583 великих  і середніх підприємств різних форм власності, з них – 257 приватних. У приватному секторі продукцію  сільського господарства виробляють 1190 селянських (фермерських) господарств  та 343 тисячі господарств населення.