Депутатська діяльність

Реферат на тему:

 

Депутатська діяльність

 

Найважливішим видом політичної діяльності в демократичному суспільстві  є депутатська, насамперед професійна депутатська, діяльність.

 

Залежно від конкретних соціально-політичних, економічних і психологічних  умов (законодавство, соціально-економічний  устрій країни, політична культура та ментальність), рівня представницького органу (парламент, органи місцевого  самоврядування) депутатська діяльність може набувати різних форм. Відповідно депутати мають різні повноваження, права та обов'язки.

 

Наприклад, депутат національного  парламенту передусім має займатися  законотворчістю. Аналізуючи цей аспект депутатської діяльності, соціопсихологи Одеського педагогічного університету виокремили структуру депутатської діяльності, в якій виділили такі блоки: гностичний, конструктивний, проектувальний, організаційний і комунікативний.

 

Серед гностичних умінь одеські  науковці насамперед виокремили чітку, коректну постановку завдань діяльності, формулювання нових ідей, аналіз причин, що перешкоджають депутатській діяльності, вивчення, аналіз, синтез і узагальнення ідей з наукової та іншої літератури. До проектувальних умінь вони віднесли вибір необхідних методів для  вирішення поставлених завдань, формулювання результатів роботи та їх передвиборну оцінку. Найважливішими організаційними змінами науковці вважають організацію проведення роботи депутатського загалу і членів експертних робочих груп, побудову інформаційного банку таким чином, щоб ним  можна було користуватися після  завершення роботи. До комунікативних умінь були віднесені вміння формулювати  чіткі й зрозумілі запитання  перед аудиторією, будувати короткі, логічно складені повідомлення про  наслідки діяльності, ефективно й  коректно висловлювати свою думку про  діяльність інших і т. ін.

 

Певною мірою результати цього дослідження, автори якого  виходили з постулату, що депутатська  діяльність полягає в напрацюванні нових ефективних законів держави, дають уявлення про роботу парламентаріїв. Однак це — лише один аспект депутатської діяльності. Потрібно згадати про  роботу депутата з виборцями: прийом громадян, надання їм конкретної допомоги, лобіювання інтересів як виборчого  округу, регіону загалом, так і  конкретних людей зокрема. Слід сказати  і про звітування депутатів перед  виборцями, зустрічі з ними, обмін  соціальною інформацією. Таке спілкування  дуже потрібне депутатові, оскільки під  час перебування в законодавчому  органі він має підтримувати зв'язок з тими, хто делегував йому свою політичну владу. Це допомагає йому, по-перше, приймати відповідальні політичні  рішення (у тому числі під час  голосування з конкретних питань), по-друге, виборці, можливо, виявлять бажання  продовжити термін його перебування  в парламенті. Водночас потрібно пам'ятати  й про суто політичні аспекти  депутатської діяльності, оскільки парламент  є не тільки державним, а й політичним органом, а народні обранці здебільшого  є представниками певних політичних партій, рухів, суспільних організацій, які сповідують часом протилежні ідеологічні й політичні погляди.

 

Виходячи з цього розуміння  депутатської діяльності розширюється. Скажімо, до зазначених вище гностичних умінь можна додати аналіз, селекцію та узагальнення ідей і пропозицій, які надходять з різних джерел інформації. (Такими джерелами можуть бути зустрічі депутата з виборцями, звернення виборців до депутата, пропозиції фахівців, колег по політичній партії, суспільній організації і т. ін.) До проектувальних умінь варто додати попередню політичну оцінку можливих парламентських або інших рішень (тобто прогноз можливої ситуації). Організаційні вміння слід доповнити  за рахунок організаторських даних  щодо згуртування різних верств виборців свого виборчого округу, їх консолідації навколо певних ідей, проектів тощо, розширення впливу на них.

 

Комунікативні вміння треба  доповнити вмінням спілкуватися з виборцями не лише під час  безпосереднього контакту, а й  у засобах масової інформації (преса, телебачення, радіо). До речі, на цих аспектах депутатської діяльності варто зробити особливий наголос, оскільки імідж політика значною  мірою залежить від його вміння працювати  саме за допомогою мас-медіа.

 

Законотворчий аспект (хоч  і не в таких обсягах) притаманний  і діяльності депутатів місцевих рад народних депутатів.

 

І це зрозуміло. Тут так  само, як і в парламенті, важливо  вміти скласти проект рішення  або постанови. А для цього, зрозуміло, треба знати закони, бути обізнаним  у політології, економіці, зрештою, знати елементарне діловодство  та процедури прийняття рішень. Але  на місцевому рівні депутатська  діяльність потребує більшої уваги  до конкретних проблем виборців, виконання  їхніх наказів. Оскільки депутати місцевого  та регіонального рівня ближчі до людей, життя вимагає від них  і більш конкретних, але не менш важливих для виборців рішень. Звичайно, це реалізується в межах повноважень  органів місцевого самоврядування та статусу народних депутатів цього  рівня.

 

Комунікативні вміння депутатів  різних рівнів відрізняються мало, оскільки знаходити спільні погляди  однаково необхідно депутатам як парламенту, так і місцевих органів  самоврядування. Цього потребують і  процедури прийняття рішень, і  процедури узгодження політичних, економічних, регіональних інтересів, і процедури  реалізації зазначених рішень і постанов.

 

Однак замало лише вивчити  і врахувати найважливіші проблеми суспільного життя на різних рівнях державного та місцевого самоврядування, а також прийняти відповідні рішення. Не менш важливо контролювати їх виконання. І тут стануть у пригоді  такі людські якості, як наполегливість, принциповість, уміння організувати перевірку  виконання того чи іншого закону, побудувати дійову систему контролю, певних правових санкцій за невиконання законодавства.

 

Окрім того, важливо формувати  суспільну свідомість, політичну  та правову культуру виборців, з  тим щоб вони виконували закони не тільки під загрозою переслідування з боку держави та її відповідних  інституцій, а й свідомо, розуміючи  необхідність дотримання прийнятих  у суспільстві "правил гри".

 

Отже, депутатська діяльність — це важливий чинник суспільного  життя, оскільки вона продукує суспільні (насамперед правові) норми поведінки  громадян. Тут важливим є професійний  підхід, бо участь у суспільному  управлінні потребує відповідних знань, умінь і навичок, а також відповідних  особистих якостей політичних діячів, яким виборці довірили від свого  імені будувати суспільне та державне життя.

 

Етичні засади політики

 

Суспільне життя регулюється  трьома видами норм: правовими, соціальними  та психологічними. Зрозуміло, що й  політична діяльність регулюється  у відповідний спосіб. Але якщо з правовими нормами регулювання  політичної діяльності все більш-менш зрозуміло, оскільки вона регламентується  Конституцією, законами про вибори, парламент, уряд, органи місцевого самоврядування, статус народного депутата і т. ін., то специфічний вплив неюридичних  регуляторів потребує особливого розгляду.

 

З огляду на це виникає потреба  введення в політологічний обіг терміна "політична етика", який об'єднує  в собі моральні цінності й норми, що безпосередньо стосуються політичних інститутів, відносин, політичної діяльності та світоглядних параметрів суспільства. Політична етика, по суті, є певною неюридичною, проте нормативною  основою політичної діяльності, що торкається таких фундаментальних  проблем, як справедливий соціальний устрій суспільства загалом і держави  зокрема, взаємні права й обов'язки керівників та громадян, основні права  людини і громадянина, раціональне  співвідношення свободи, рівності, справедливості тощо.

 

Показово, що ці проблеми були в центрі уваги дослідників політичної сфери ще на перших етапах формування політичного суспільства і нагромадження  потенціалу політичної думки.

 

Згадавши визначення Арістотелем головної мети політики як "вищого блага" громадян полісу та оцінки її морально-виховної ролі, переконаємося в тому, що наші попередники надавали цій проблемі дуже важливого значення. Але якщо в античних традиціях, започаткованих Платоном і Арістотелем, політика й мораль розглядаються як єдине ціле, спрямоване на досягнення справедливості, то християнська традиція вже відокремлює поняття "політика" та "етика", втілені у вислів "Богові — Богове, а кесареві — кесареве".