Нормативно-правовий акт – основна форма права в Україні

Види нормативних актів за способами встановлення державою: ухвалені державою; санкціоновані державною (акти, що одержали попередню санкцію держави); визнані державою (акти, що дістали наступну санкцію держави).

Види нормативно-правових актів за обсягом і характером дії: акти загальної дії (закон про вибори); акти спеціальної дії (постанова уряду про погашення заборгованості по пенсіях); акти виняткової дії (надзвичайні обставини – стихійне лихо, воєнні дії).

Види нормативно-правових актів за характером волевиявлення держави: акти встановлення норм права; акти доповнення чи зміни норм права; акти призупинення дії норм права; акти скасування норм права.

Види нормативно-правових актів за їх галузевою належністю: цивільні, адміністративні, міжнародні публічні, виправно-трудові та ін.

Види нормативних актів за зовнішньою формою вираження: закони, постанови, укази, рішення, накази тощо. [17, с. 372]

 

 

3. Систематизація та класифікація нормативно-правових актів.

Основним джерелом права у всіх правових системах є нормативно-правовий акт – офіційний документ компетентних органів держави, який містить у собі юридичні норми. Здійснення науковцями аналізу та класифікації нормативно-правових актів допомагає правильно їх розуміти та ефективно використовувати на практиці.

Систематизація нормативно-правових актів - це діяльність, пов'язана з упорядкуванням і удосконаленням законодавчих та інших нормативно-правових актів, зведення їх у єдину внутрішньо узгоджену систему [13, с. 48].

Здійснювати систематизацію нормативно-правових актів необхідно для:

• усунення суперечностей між нормативними актами;
• підвищення якості та ефективності законодавства;
• забезпечення доступності його використання громадянами, державними органами, громадськими організаціями, комерційними корпораціями[14, c. 47]

Розрізняють три способи (форми) систематизації нормативно-правових актів:

       кодификацію;                               інкорпорацію;                           консолідацію.

Технічною передумовою трьох способів (форм) систематизації є облік нормативних актів, тобто письмове фіксування виданих нормативно-правових актів (у спеціальних часописах, на картках, у комп'ютері).

Кодифікація - спосіб (форма) систематизації законодавчих актів, який полягає в їх удосконаленні через зміну змісту (переробку і узгодження) юридичних норм, пов'язаних загальним предметом правового регулювання, і об'єднання у новий єдиний нормативно-правовий акт. Іншими словами, кодифікація виражається в підготовці та прийнятті нових актів, у які заносяться узгоджені між собою як норми старих актів, що виправдали себе, так і нові нормативні розпорядження [8, c. 214].

Результатом кодифікації є: Конституція, кодекс, основи законодавства, статут, положення, правила.

За обсягом розрізняють кодифікації: загальну; галузеву; міжгалузеву (комплексну); спеціальну (внутрішньогалузеву) [12, c. 71].

Загальна кодификація припускає створення зведених кодифікованих актів для основних галузей законодавства. Загальним єдиним кодифікаційним актом конституційного права є Конституція.

Галузева кодификація припускає об'єднання правових норм певної галузі права в суворо встановленому порядку (Цивільний кодекс, Кримінальний кодекс та ін). Галузева кодификація посідає провідне місце серед інших видів кодификації, тому що розподіляє нормативний матеріал відповідно до предмета і методу правового регулювання (відповідає галузі права).

Міжгалузева (комплексна) кодификація припускає об'єднання правових норм не відповідно до галузей права, а за принципом регулювання значної сукупності суспільних відносин у сфері державної діяльності, галузі господарства або соціально-культурного будівництва (Повітряний кодекс, Кодекс торгового мореплавства та ін). Міжгалузева (комплексна) кодификація є додатковим напрямком кодифікаційних робіт, які мають істотне значення.

Спеціальна (внутрішньогалузева) кодификація припускає об'єднання правових норм конкретного інституту або підгалузі права певної галузі (Водний кодекс, Лісовий кодекс та ін). Як і комплексна кодификація, спеціальна (внутрішньогалузева) кодификація є напрямком кодифікаційних робіт, що доповнюють галузеву кодифікацію.

Кодификація сприяє посиленню стабільності законодавства. Кодекси, що розробляються, представляють собою нові законодавчі акти, які заміняють закони, що діяли раніше, і акти, що регулюють те саме коло суспільних відносин. При всій широкості кола норм, що містяться в кодексі, він характеризується цілісністю, внутрішньою єдністю і власною системою. Кодифікаційні акти покликані бути основою законодавчої діяльності. На відміну від інкорпорації кодификація завжди має офіційний характер.

Інкорпорація - спосіб (форма) систематизації законодавства, який полягає у зовнішньому впорядкуванні (розташуванні в тому чи іншому порядку) вже наявних нормативних актів без зміни змісту норм права, які містяться в них [8, c. 214]

Результатом інкорпорації є збірники, де нормативні акти розташовуються в хронологічному або алфавітному порядку, за предметною ознакою, з урахуванням юридичної чинності об'єднуваних актів тощо.

При інкорпорації нормативний акт опрацьовується: із нього викидаються положення, що втратили силу; включаються внесені до них зміни і доповнення; виключаються положення, що не містять норм права; викидаються відомості про осіб, які підписали нормативний акт.

                                       Інкорпорація може бути:

офіційною - здійснюється від імені компетентних державних органів (наприклад, "Відомості Верховної Ради України");

неофіційною - здійснюється видавництвами, науковими і навчальними закладами, практичними органами, окремими спеціалістами [14, c. 109]

Позаяк в першому випадку збірники, що видаються, є офіційною формою опублікування і на них можна посилатися при розгляді юридичних питань, в другому вони мають лише довідково-інформаційний характер.

                               Найпоширеніші види інкорпорації:

Хронологічний - спосіб (форма) систематизації, в який упорядкування нормативно-правових актів провадиться за часом їх опублікування і вступу в дію.

Систематичний - спосіб (форма) систематизації, в який упорядкування нормативно-правових актів провадиться за предметною ознакою: за галузями права, їх інститутами, сферами державної діяльності [16, c. 115].

Консолідація - спосіб (форма) систематизації, який полягає в об'єднанні кількох нормативно-правових актів, що діють в одній і тій самій сфері суспільних відносин, в єдиний нормативно-правовий акт, як правило, без зміни змісту. Інакше: консолідація виражається в підготовці і прийнятті укрупнених актів на основі об'єднання норм розрізнених актів, виданих з одного питання [8, c. 214].

Вона використовується там, де відсутня можливість кодифікації; є уніфікацією нормативних актів; усуває їх численність; позбавляє їх надмірної роздробленості; сприяє об'єднанню загальних положень поточної правотворчості в родинні групи; є проміжною ланкою між поточною правотворчістю і кодифікацією. Результатом консолідації нормативного матеріалу є видання Зводу законів.

                    Класифікація нормативно-правових актів.

Існує чимало класифікацій нормативно-правових актів. Найбільш значущою є їх класифікація за юридичною силою. Юридична сила нормативно-правового акта – специфічна властивість мати суворо означене місце серед інших нормативно-правових актів, дотримуватися встановленої субординації. Зазвичай юридична сила акта залежить за формальною обов’язковістю від рівня та обсягу повноважень органу, який видає (приймає) цей акт, тобто суб’єкта нормотворчості. Юридична сила нормативно-правових актів визначається Конституцією і Законом про нормативні акти.

Відповідно до критеріїв поділу нормативно-правових актів їх можна класифікувати наступним чином:

1. За юридичною чинністю (силою):

                  закони;                                     підзаконні нормативні акти.

Юридична чинність нормативно-правового акта визначається Конституцією та Законом про нормативні акти. Це його специфічна властивість мати точно позначене місце в ієрархії нормативно-правових актів і залежати формальною обов'язковістю від того, який орган видав акт, тобто хто є суб'єктом нормотворчості. 
                                                   2)За сферою дії:

                      загальні;                         спеціальні;                          локальні.

                                     3) За характером волевиявлення:

акти встановлення норм права;

акти заміни норм права;

акти скасування норм права.

                                 4) За галузями законодавства:

цивільні;        кримінальні;             адміністративні;         кримінально-процесуальні; адміністративно-процесуальні та ін.

                      5) За суб'єктами правотворчості в Україні:

• Верховна Рада України - закони і постанови;
• Верховна Рада Автономної Республіки Крим - постанови (з питань, що носять нормативно-правовий характер) та рішення (з питань організаційно-розпорядчого характеру);
• Президент України - укази і розпорядження;
• Кабінет Міністрів України - постанови і розпорядження;
• керівники міністерств і відомств - нормативні накази, інструкції, розпорядження,           положення, вказівки міністра;
• Рада Міністрів Автономної Республіки Крим - постанови, рішення і розпорядження;
• голови місцевих державних адміністрацій - розпорядження;
• місцеві ради народних депутатів, їх виконавчі комітети - рішення і нормативні постанови; керівники їхніх управлінь і відділень - нормативні накази;
• адміністрація підприємств, установ, організацій – нормативні накази, статути, положення та інструкції [20, c. 118-119]

Найактуальнішими для правового поля України є загальний поділ за юридичною чинністю на закони та підзаконні нормативні акти і поділ за суб'єктами правотворчості, де більш ґрунтовно класифіковано саме підзаконні нормативно-правові акти [16, с.315-316].  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Межі та сфери дій нормативно-правових актів.

            3.1. Дія нормативно-правових актів в часі.

Часова сфера дії нормативно-правового акта – це передбачений діючим законодавством час, на який поширюється його дія [16, с.92].

Дію нормативно-правового акта в часі характеризують 4 показники:

1. Момент набуття актом чинності,  тобто початку його дії.
2. Напрям темпоральної дії нормативно-правового акта.
3. Момент зупинення дії нормативно-правового акта.
4. Момент припинення (скасування) дії нормативно-правового акта.

Отже, чинність нормативно-правового акта в часі починається з моменту набрання законом чинності. Набрання законом чинності означає, що з цього моменту всі організації, посадові особи і громадяни повинні керуватися ним, виконувати і дотримуватись його.

Порядок та терміни набрання чинності нормативно-правовими актами встановлюються в кожній державі особливими законами. Необхідно розглянути порядок набуття чинності різними нормативно-правовими актами.

1. Нормативні акти Верховної Ради України набирають чинність:
1. з моменту ухвалення (Конституція України);
2. з моменту опублікування;
3. з моменту, який позначено у самому законі;
4. з часу, який вказано у постанові про введення   в дію;
5. після закінчення 10-денного строку з дня офіційного опублікування по всій території України одночасно, якщо інше не передбачено самим законом або постановою про введення закону в дію.
6. закони (рішення) ухвалені в результаті референдуму, вводяться в дію з моменту їх опублікування, якщо в них самих не визначено інший строк.
2. Нормативні акти Президента України набирають чинності через 10 днів після їх офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим нормативним актом, але не раніше дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні.
3. Нормативні акти Кабінету Міністрів України, що визначають права та обов’язки громадян, набирають чинності не раніше дня їх опублікування в офіційних друкованих виданнях. Решта – з моменту їх прийняття, якщо пізніший термін не передбачений у самих актах.
4. Нормативні акти міністерств і відомств набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізніший термін набрання чинності. Нормативно-правовий акт включається до Єдиного державного реєстру нормативних актів і публікується в „Офіційному віснику України”.
5. Рішення органів місцевого самоврядування набувають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо відповідною радою не встановлено пізніший термін введення цих рішень в дію.
6. Нормативно-правові акти місцевих державних адміністрацій набирають чинності з моменту їх реєстрації, якщо самими актами не встановлено пізніший термін введення їх в дію. У той же час акти, які стосуються прав та обов’язків громадян або мають загальний характер, набирають чинності з моменту їх оприлюднення, якщо самими актами не встановлено пізніший термін введення їх в дію [16, c. 115-117].