Курсова робота на тему конституція і конституційна реформа

Ці явища супроводжують  людство протягом усього його цивілізаційного шляху розвитку, вони ускладнюються паралельно з соціальним прогресом, наповнюючи в різні історичні періоди праворозуміння якісно новим змістом, формуючи конкретно-історичну правову парадигму. В цьому сенсі історичний вимір права, правового порядку в суспільстві становить, певну таємничу єдність, в якій минуле і майбутнє живуть в теперішньому і яка складає в суспільстві те невидиме ядро, з котрого черпається його життєдайна сила". Певною мірою майбутній, теперішній і минулий правовий розвиток людства, прогрес у праві мають одну долю, але не стільки у розумінні її як чогось єдиного та монолітного, скільки у розумінні того, що вона складається як із загального, так і особливого минулих, теперішніх і майбутніх часів різних співтовариств, в яких живе і розвивається людина, та різних правових систем, що створені цими співтовариствами. Що ж до загальних характеристик світового правового розвитку, справжнього прогресу у праві, то до них, зокрема, можна віднести невпинне тяжіння юридичних норм до правових принципів і ідей, подібних, хоч і не тотожних, до моральних вимог, наростання гуманістичного змісту права. "Незважаючи на усі коливання і зигзаги прогресу, — писав В.Соловйов, — все ж таки залишається безсумнівним, що рівнодіюча історії йде від людожерства до людинолюбства, від свавілля до справедливості і від ворожого роз'єднання окремих людських груп до загальної солідарності"⁸. Відповідно відбувається поступове зростання якості гуманізму і у праві. Під цим розуміється формування найважливішого атрибуту існуючих цивілізацій, за допомогою якого забезпечується захист автономної особистості, утверджуються громадянський мир і злагода у суспільстві, запроваджуються у життя ідеї справедливості, свободи, мудрості і реалізму.

Сучасну вітчизняну правову парадигму необхідно не тільки теоретично і методологічно окреслити, сформулювати, а й виробити механізм її впливу на реальні процеси законотворення і законозастосування, на формування такої організації суспільного і державного устрою, яка б, грунтуючись на принципі балансу взаємодії і розмежування публічно-правових і приватно-правових засад соціально-економічного порядку, сприяла б досягненню рівноваги між економічною ефективністю суспільного виробництва і соціальною справедливістю розподілу його результатів — матеріальних і духовних благ.

Методологічні підходи до вивчення зарубіжного  досвіду економіко-правового розвитку. Теоретичні і методологічні засади вітчизняної правової парадигми повинні сприяти не лише дослідженню національних особливостей розвитку правової системи, а й конструктивно критичному вивченню і практичному використанню світового досвіду правового суспільного прогресу, проте тільки в історично і логічно виправданій для нашого суспільства схемі розвитку суспільних відносин. Без глибокого усвідомлення процесів, що відбуваються в економічному і правовому розвитку у світі, сьогодні неможлива ефективна практика законотворення і застосування законів у різних сферах життєдіяльності українського суспільства, неможливо зрозуміти закономірності і перспективи власного національного економічного і правового прогресу, неможливе його наукове прогнозування. Зокрема, різноманітний зарубіжний досвід становлення і функціонування змішаної економіки, її правового порядку може бути використаний вітчизняними законодавцями у процесі законотворення як моделі певних законодавчих актів або правових технологій. З цієї точки зору інтерес становить, передусім, вивчення законодавства, що обслуговує розвинуту ринкову економіку країн політичної демократії, де цивільні кодекси як кодекси приватного права існують без особливих великих змін десятиріччями (наприклад, Кодекс Наполеона існує з 1804 року, а німецьке Цивільне Уложення — з 1871 року).

Однак важливо враховувати, що на конкретні історичні національні і зарубіжні економічні та юридичні факти, події, інституції тощо необхідно дивитися лише як на можливі аналоги, варіанти рішень певних суспільних проблем, які вже тією чи іншою мірою колись і десь реалізовані. Правові поняття, які застосовуються в юридичній науці та практиці, такі ж мінливі за своєю суттю і змістом, як рухливі, динамічні самі життєві процеси. Право завжди відбиває національні історичні традиції і суспільні умови сучасної для нього епохи. Не випадково через певні історичні інтервали, коли в суспільстві відбуваються якісні зміни в реальних матеріальних і духовних відносинах, в середовищі науковців повторюються на якісно іншому рівні дискусії щодо розуміння права. Тому, як видається, некоректно з наукової точки зору і навіть небезпечно з прагматичної "модернізувати" світову історію економічного і правового суспільного розвитку та робити висновки щодо подій далекого минулого на підставі поглядів кінця XX ст., сучасних уявлень про добро і зло, економічну ефективність і соціальну справедливість тощо. Водночас некоректно і сліпо переносити на сучасний національний грунт старий і чужий економічний і правовий досвід та знання, не визначившись з особливостями конкретно-історичного стану нашого суспільства, навіть не усвідомивши його недалеке минуле — і добре, і зле. В цьому розумінні можна стверджувати, що правий був Гегель, коли писав:

"...Досвід та історія  вчать, що народи та уряди  ніколи нічому не навчилися з історії і не діяли згідно із повчаннями, які можна було б дістати з неї. В кожну епоху виникають такі особливі обставини, кожна епоха являє собою настільки індивідуальний стан, що в цю епоху необхідно і можливо приймати лише такі рішення, які випливають з саме цього стану... Бліді спогади минулого не мають ніякої сили супроти життєвості і свободи сучасності".

Не можна компенсувати відсутність в Україні реального  демократичного соціально-культурного, правового середовища спробою вивести і застосувати правові категорії і поняття не з власного правового досвіду, а з науково-практичного досвіду країн розвинутої демократії, де історичному природно-еволюційному розвитку ринкових відносин синхронно корелювали становлення громадянського суспільства і правової держави відповідного рівня розвитку. При цьому некоректно посилатися і на експертні оцінки західних вчених-правників, чиї знання і досвід базуються на дослідженнях юридичних відносин і проблем далеко не адекватних суті, змісту і особливостям суспільних відносин і проблем перехідного періоду в Україні. Можна погодитися з тією точкою зору, «що у численних рекомендаціях західних експертів східноєвропейським реформаторам більшою чи меншою мірою присутній синдром, який можна було б охарактеризувати як ринкове мислення, яке застосовується в умовах ще не ринкової економіки».

Метод "сліпого", огульного, а іноді навіть і кон'юнктурного запозичення і перенесення на національний грунт світового досвіду реформування або навіть трансформування економічних і юридичних відносин, зокрема відносин власності, який нині широко застосовується в Україні, нерідко стає одним із джерел значних непрогнозованих соціальних труднощів нинішнього перехідного періоду, сприяє поглибленню кризових явищ у суспільстві і швидкому зубожінню абсолютної більшості людей. Некритичне сприйняття і спроби утвердити в українському суспільстві, навіть з добрими намірами, західні демократичні економічні і правові ідеї за надзвичайних умов корінних і одночасних перетворень у суспільно-політичному і соціально-економічному житті суспільства, різкого, "революційного" зламу соціальних стереотипів, відсутності реальних економіко-правових механізмів реалізації Цих ідей призвели сьогодні до того, що навіть ідеї незалежності, демократії, прав і свобод людини, права приватної власності, свободи підприємництва тощо у свідомості багатьох людей почали безпосередньо асоціюватися із реальним зниженням їх рівня життя і особистою незахищеністю. А це не тільки дискредитує саму ідею політичної незалежності України, викликає, як це не прикро, реакцію відторгнення від ідеології політичної та економічної демократії, майнової самостійності і підприємництва, а й призводить до втрати довіри народу до державної влади, без активної підтримки якої в умовах посттоталітарного суспільства демократичні трансформаційні процеси просто неможливі. Хаос у суспільній свідомості здатний викликати непередбачені соціальні деструктивні процеси, бо штовхає, свідомо або напівсвідомо, зневірену людину праці до шляху прихильності ідеї становлення жорсткого порядку (під яким наша "суспільна пам'ять" природно зберігає інформацію лише про тоталітарний політичний режим) і підтримки новоявлених політичних авантюристів та екстремістів.

Сучасним матеріальним і духовним реаліям України —  якісно нову правову систему. Тенденція радикальних перетворень суспільного життя належить до констант, обумовлених самою суттю людської природи. Не випадково І.Кант образно зауважив: «...Людський розум настільки схильний до творення, що вже багато разів він зводив вежу, а потім зносив її, щоб побачити, як можна було б краще закласти її фундамент».

Сучасні трансформаційні  соціально-економічні і політичні  процеси в українському суспільстві  також можуть слугувати прикладом знесення певної «вежі» у формі адміністративно-командної системи владарювання, господарювання, управління і права і пошуку нової соціально-правової організації суспільного буття. На жаль, сьогодні ми спостерігаємо глибоке протиріччя між об'єктивною потребою переходу до демократичного соціально-економічного та суспільно-політичного правового устрою життя, що має грунтуватися ча засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності, юридичної рівності і свободи індивідів, з одного боку, і реальною можливістю сприяння такому переходу від існуючої юридичної і законодавчої систем, які Успадкували головні політико-юридичні здобутки Радянського Союзу — з іншого. В умовах, коли багато важливих завдань перехідного етапу в Україні ще не вирішені, що особливо наочно виявляється у сфері економіки, де тривають інституціональні зміни, зокрема процеси приватизації залишаються ще неврегульованими земельні відносини відносини приватної власності, підприємництва тощо, законодавство цілеспрямоване навіть не стільки на закріплення існуючих суспільних відносин, скільки на оперативне (хоча й не завжди вчасне) забезпечення продекларова-них перетворень. В свою чергу, фрагментарність, несистемність таких перетворень проявляються у частій зміні одного законодавчого регулювання іншим. Саме в цьому, зокрема, полягає юридичний аспект сучасної системної суспільної кризи в Україні.

Й досі в Україні відсутня офіційно схвалена загальнодержавна науково обгрунтована стратегія розвитку національної правової системи і системи законодавства. Тому і законотворчий процес характеризується деякою безсистемністю. Тут залишається лише нагадати добре відоме положення В. І.Леніна, яке, без сумніву, має методологічне значення, а саме:

«...хто береться за часткові питання без попереднього розв'язання загальних, той неминуче буде на кожному кроці несвідомо для себе «натикатися» на ці загальні питання. А натикатися сліпо на них у кожному частковому випадку значить прирікати свою політику на найгірші хитання і безпринципність».

Саме за відсутності  державної стратегії розвитку правової системи України її законодавство  і нині становить швидше законодавчий масив, ніж систему, складний конгломерат нормативних актів, до того ж у більшості своїй — підзакон-них, до багатьох із яких відразу ж після прийняття вносилися і продовжують вноситися певні зміни та доповнення. Нерідко чинний закон доповнюється, виправляється і навіть суттєво змінюється відомчими актами, всякого роду постановами та інструкціями, що видаються різними органами виконавчої влади на всіх рівнях — у тому числі на рівні уряду і Кабінету Міністрів. І знову, як це було за часів адміністративно-командної системи управління, відомча нормо-творчість намагається підмінити закони. Але ж добре відомо, що будь-який підзаконний акт, чи то указ Президента, чи то постанова Кабінету Міністрів за відсутності законів за своєю юридичною силою і природою не здатні відповідати ступеню складності і важливості суспільних відносин, які треба регулювати.

Окрім цього, багато з  чинних законодавчих актів у сфері  економіки виходять ще з ідеологічного  гасла, що "усе в галузі господарства є публічно-правове, а не приватне", тобто мають публічно-правовий характер, ще й досі багато в чому розраховані на обслуговування потреб планово-розподільчої економіки, захист лише державних інтересів. Це стосується і норм чинного Цивільного кодексу, що був прийнятий ще в 1963 році і продовжує відбивати риси, притаманні колишній адміністративно-командній системі господарювання і управління. Недосконала (внаслідок існування неповноти, пробілів, суперечностей тощо) нормативно-правова база негативно позначається на ефективності правового регулювання відповідних суспільних відносин, в цілому зумовлює нестабільність чинного законодавства. В цьому плані можна навести безліч прикладів, зокрема, приклади законодавства про іноземні інвестиції, про підприємництво, податкового законодавства тощо. Безумовно, це не може не позначатися деструктивно на становленні і розвитку національної економіки України, вітчизняного підприємництва, що, в свою чергу, гальмує формування нової правової системи України, становлення демократичної правової держави.

Демократичні соціально-економічні перетворення в Україні, зорієнтовані на реальне втілення в життя конституційних принципів і норм, які стосуються прав і свобод особи, справедливості, людського виміру державної діяльності тощо, зумовлюють нагальну потребу у формуванні і розвитку самостійної правової системи, адекватної сучасним матеріальним і духовним реаліям країни. Але формування нових суспільних відносини, передусім відносин приватної власності, підприємницьких відносин та відносин, що виникають у сфері функціонування трьох гілок державної влади тощо, потребує не просто реформування успадкованої радянської правової системи, її складових: правової та юридичної культури і свідомості, ідеології, юридичної науки, правової політики та юридичної практики, системи права і законодавства тощо, - а її трансформування, послідовного перетворення, заміни на якісно нову, яка б відповідала демократичній суті перетворень суспільного життя в цілому. Мова повинна йти не про адміністративно-політичне скасування радянського права, а про його поступову і обумовлену заміну, що, звичайно, набагато складніше. Доречно в цьому плані прислухатися До слів Б.А.Кістяківського, який ще 1909 року, аналізуючи суть процесу правотворення, наголошував, що "... старе право не може бути просто скасоване, бо його відміна має чинність тільки тоді, коли воно замінюється новим правом. Навпаки, проста відміна старого права призводить лише до того, що тимчасово воно начебто не діє, але потім відтворюється  з новою силою".

Відомо, що в принципі реформувати або модернізувати будь-який соціальний об'єкт перетворень, якщо мається на увазі удосконалення зовнішніх проявів, ознак об'єкту, можна лише у тому випадку, якщо цей об'єкт у своїй базисній структур; має потенціал якісно позитивних змін. Він повинен відповідати потребам історичного суспільного розвитку, а не становити певну перешкоду на шляху соціального прогресу, як, наприклад, успадкована від СРСР правова система, зокрема система права і система законодавства. "Життя взагалі має сенс і може удосконалюватися лише тоді, — наголошував І.Ільїн,

— коли зберігається і  збільшується якість, якщо цього немає

— загибель стає неминучою. А якість створюється і забезпечується насамперед культурою особистого дух".

Для здійснення демократичної  трансформації правової системи, окрім об'єктивних передумов, життєво необхідних суспільних потреб, потрібна наявність розвинутих суб'єктивних факторів. Серед найважливіших з них можна назвати три: теоретичне усвідомлення проблеми правового розвитку України і наявність науково розробленої та сформульованої загальної принципової моделі (концепції) національної правової системи, до якої ми маємо прямувати і яка повинна бути схваленою Верховною Радою України; прийнята парламентом України перспективна програма поступових правових перетворень, яка має грунтуватися на схваленій моделі національної правової системи; наявність патріотично налаштованих професіоналів, здатних реалізувати названі модель і програму. Слід додати, що модель правової системи і державна політика правових перетворень в Україні повинні стати невід'ємною складовою загальнодержавної доктрини демократично спрямованої трансформації українського суспільства. Що ж до кардинального перетворення існуючих систем права і законодавства, то воно має відбуватися в першу чергу на базі Основного Закону України — Конституції — і передбачати як підвищення ролі правотворчого і правозастосовчого процесів в життєдіяльності суспільства і функціонуванні держави, так і посилення суспільного контролю, дотримання принципу соціальної справедливості.