Судочинство у справах про захист честі, гідності та ділової репутації

 Суди враховують, що вимоги  громадян або організацій про  спростування опублікованих засобами  масової інформації відомостей, що не відповідають дійсності  та порочать честь і гідність  особи, розглядаються судами й  у тому разі, коли ця особа  попередньо не зверталася до  органів масової інформації щодо  спростування зазначених відомостей.      

 Відповідно до ст.277 ЦК України  громадянин або організація, відносно  яких поширено відомості, що  не відповідають дійсності і  завдають шкоди їхнім інтересам,  честі, гідності або діловій  репутації, мають право поряд  із спростуванням цих відомостей  вимагати відшкодування майнової  і моральної (немайнової) шкоди,  завданої їх поширенням. 
   В одному провадженні в цивільній справі про спростування відомостей, які порочать честь і гідність громадянинаабо організації, можуть розглядатися вимоги позивача про відшкодування матеріальної шкоди, завданої вказаними діями, і суд вирішує такі вимоги, виходячи з принципу відшкодування винним шкоди у повному обсязі. 
     Важливо підкреслити, що в цивільному праві захист честі і гідності та ділової репутації не залежить від вини особи, яка поширила відомості, що їх порочать, на відміну від кримінального права, в якому відповідальність настає за навмисні дії винного — за образу та наклеп.

Зобов’язаними суб’єктами (або відповідачами даних правовідносин) може бути фізична або юридична особа, яка поширила відомості, що ганьблять  позивача.

Якщо такі відомості поширені у пресі, або іншими засобами масової  інформації (по радіо, телебаченню), як відповідачі притягуються автор  та відповідний орган масової  інформації (редакція, агентство, інший  орган, що здійснив випуск інформації), і має право покласти на них  обов’язки спростувати відомості, визнані такими, що не відповідають дійсності і порочать позивача.

Якщо автор використав у публікації відомості, одержані з  офіційного джерела, до участі у справі, як відповідача має бути притягнуто організацію або посадову особу, які надали оспорюванні позивачем  відомості.

Якщо відомості опубліковано під умовним ім’ям або без  позначення імені, то відповідачем у  справі буде відповідний орган масової  інформації, як було сказано вище. Якщо автор дасть згоду на розкриття  свого імені, він притягується до участі у справі ( співвідповідач).

При опублікуванні вказаних відомостей у стінній або багатотиражній газеті відповідачами у справі стають автори матеріалу і організація, що користується правом юридичної особи, органом якої є стінна або багатотиражна  газета і здійснила випуск масової  інформації.

У позовах про спростування відомостей, викладених у характеристиках, довідках та інших документах, відповідачами  визнаються особи, які їх підписали, та підприємства, установи і організації, від котрих видано документ.

Правдивість поширених відомостей доводить відповідач. Позивач повинен  довести лише сам факт поширення  про нього неправдивих відомостей особою, проти якої пред’явлено  позов. Він має право подати докази про невідповідність дійсності  розповсюджених відомостей, що принижують його честь і гідність.

Порядок спростування відомостей, які порочать позивача, встановлюються законом або судом. Вимога громадянина  або організації про публікацію спростування чи відповіді розглядаються  судом, коли орган масової інформації відмовив у такій публікації або  протягом місяця не здійснив її.

Суд при задоволенні позову повинен в резолютивній частині  рішення зазначити, які саме відомості  визнано такими, що не відповідають дійсності та ганьблять честь  і гідність позивача, вказати на спосіб спростування й визначити  строк, протягом якого воно має бути здійснене. В необхідних випадках суд може викласти текст спростування відомостей.

Залежно від обставин справи суди встановлюють такі конкретні засоби захисту: принесення позивачем публічного вибачення; направлення письмових  спростувань в організацію в  яку були повідомлені названі  відомості; спростування у відповідному колективі відомостей, поширених  на зборах та ін.

У рішенні повинно бути вказано не тільки засіб спростування відомостей, а й (при необхідності) викладено текст такого спростування у відповідному порядку та визначено  строк, коли воно має відбутися. Інколи суди визначають неправильні засоби спростування, зобов’язавши відповідача  вибачитись перед позивачем у  присутності судовиконавця. Таке рішення  не відповідає поняттю публічного перепрошення.

Відповідно до ст. 37 Закону "Про друковані засоби масової  інформації (пресу) в Україні" від 16 листопада 1992 р. та іншого законодавства  редакцію (видавництво) може бути зобов’язано  опублікувати спростування в спеціальній  рубриці або на тій самій полосі і тим самим шрифтом, що й спростоване  повідомлення: в газеті - не пізніше  місяця з дня набрання рішення  законної сили, в інших періодичних  виданнях - у черговому підготовлюваному випуску.

При спростуванні відомостей по радіо чи телебаченню суд може зажадати від органу масової інформації, щоб резолютивна частина рішення  була зачитана диктором в тій самій  програмі або циклі передач, в  той самий час - не пізніше місяця з дня набрання рішення законної сили. Вільне редагування органом  масової інформації тексту рішення  або коментар до нього, які за змістом  є оспорюванням рішення, недопустимі.

За ст. 49 Закону "Про  інформацію" повинна відшкодовуватись також моральна шкода, завдана громадянинові  внаслідок поширення відомостей, які не відповідають дійсності і  ганьблять честь та гідність громадянина. Під моральною слід розуміти шкоду  пов’язану з моральними і психічними стражданнями, яких зазнав громадянин.

Моральна шкода відшкодовується  засобом масової інформації, іншою  юридичною особою, посадовою особою чи громадянином за рішенням суду в  грошовій або іншій матеріальній формі. Розмір відшкодування у таких  випадках визначається з урахуванням  характеру діяння особи, яка заподіяла  шкоду, фізичних чи моральних страждань  потерпілого, інших негативних наслідків, але має бути не менше 5 мінімальних  розмірів заробітної плати, відносно відповідачів - фізичні особі може бути враховано  їх майновий та сімейний стан.

Організація повинна відшкодувати шкоду, заподіяну з вини її працівників  під час виконання ними своїх  трудових (посадових) обов’язків.

Статтею 47 Закону України "Про  телебачення і радіомовлення" від 21 грудня 1993 р. моральна шкода, заподіяна  громадянинові в результаті розповсюдження організацією даних, що не відповідають дійсності, принижують честь і гідність громадянина або завдають йому іншої  немайнової шкоди, компенсується за рішенням суду цією телерадіоорганізацією, а також винними особами і  громадянами.

Редакції, засновники, розповсюджувачі, державні органи, організації та громадські об’єднання несуть відповідальність за порушення передбачені Законом  України "Про друковані засоби інформації (пресу) України" від 16 листопада 1992 року.

Редакція, журналіст не несуть відповідальності за публікацію відомостей, які не відповідають дійсності, принижують честь і гідність громадян і організацій, порушують права і інтереси громадян або являють собою зловживання  свободою діяльності друкованих засобів  масової інформації і правами  журналіста, якщо:

1) ці відомості одержано  від інформаційних агентств або  від засновника;

2) вони містяться у  відповіді на інформаційний запит  щодо доступу до офіційних  документів і запит щодо доступу,  і надання письмової чи усної  інформації, наданої відповідно  до вимого Закону України "Про  інформацію";

3) вони є дослівним  відтворенням офіційних виступів  посадових або державних органів,  організацій або громадських  об"єднань;

4) вони є дослівним  відтворенням матеріалів, опублікованих  іншими друкованими засобами  масової інформації з посиланням  на нього;

5) в них розголошується  таємниця, яка спеціально охороняється  законом, проте ці відомості  не було отримано журналістом  незаконним шляхом (ст. 34 Закону "Про  друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні".

Телерадіоорганізація та телерадіопрацівники звільняються від відповідальності за розповсюдження по телебаченню і радіо даних, що не відповідають дійсності у випадках:

а) якщо ці дані містились  в офіційних повідомленнях;

б) якщо ці дані одержано від  інформаційних агентств або прес-служб  державних органів та органів  об"єднань громадян;

в) якщо вони є дослівним  цитуванням виступів народного депутата, а також офіційних виступів посадових  осіб державних органів;

г) якщо вони містились у  авторських виступах, які передаються  в ефірі без попереднього запису.

Виконання рішення та вироків  повинно бути законне, якісне, чітке, обґрунтоване, повне і своєчасне.

Згідно зі Ст.31 Закону України  «Про інформацію» :

     Суб'єкти владних  повноважень як  позивачі  у   справах  про  
захист  честі,  гідності  та  ділової  репутації вправі вимагати в  
судовому порядку лише спростування  недостовірної  інформації  про  
себе   і   не   мають   права   вимагати  відшкодування  моральної  
(немайнової) шкоди. 

Докази і доказування у справах за позовами до засобів масової інформації про захист честі, гідності й репутації

Проблема доказів і доказування  у справах за позовами до засобів  масової інформації про захист честі, гідності й репутації на сьогодні є досить гострою: матеріали судової  практики у справах розглядуваної  категорії свідчать про значну кількість судових рішень, що скасовуються саме через неповне з’ясування обставин справи та недоведеність фактів, що мають значення для правильного вирішення справи.

Виконання судом завдань по захисту  честі, гідності й репутації фізичних осіб та репутації юридичних осіб залежить від досягнення ним повних, всебічних і об’єктивних знань  в судочинстві по розгляду таких  цивільних справ та правильного  застосування норм матеріального права  в постановлених по них рішеннях, відповідно до встановлених фактичних  обставин. Перш ніж суд винесе рішення, він повинен встановити, що поширені відомості щодо фізичних чи юридичних осіб не відповідають дійсності або викладені неправдиво, ганьблять їх честь, гідність чи репутацію або завдають шкоди їх інтересам, тобто він повинен точно встановити ті факти, на яких ґрунтується  право чи інтерес. Але в момент порушення справи в суді знання судді про такі фактичні обставини існують у формі ймовірного знання.

Обов’язковою ознакою судових  доказів у справах про захист честі, гідності й репутації за позовами до засобів масової інформації, як і в будь-яких інших цивільних  справах, є їх одержання і дослідження  у визначеному законом порядку. Недотримання чи порушення встановленого  порядку одержання і дослідження  доказів, незалежно від причин, знецінює їх, призводить до втрати ними властивостей і значення судових доказів.

Суд приймає до розгляду лише належні  докази - ті докази, які мають значення для справи. Належними є докази, які здатні підтвердити факти, що мають значення для справи, необхідні  і одночасно достатні для винесення  обґрунтованого рішення.

Згідно зі ст..57 ЦПК Доказами  є  будь-які фактичні дані,  на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність  обставин,  що  обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судовими доказами у справах  за позовами до засобів масової інформації про захист честі, гідності і репутації  слід називати відомості про факти, які підлягають встановленню для вирішення цивільної справи або здійснення окремих процесуальних дій, одержані з передбачених законом засобів доказування та в порядку встановленому цивільним процесуальним законодавством.

Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи, тобто складають предмет доказування. У справах за позовами до засобів  масової інформації про захист честі, гідності й репутації обставини, які підлягають встановленню, можна  розділити на дві групи: факти, встановлення яких необхідне у кожній цивільній  справі про захист честі, гідності й  репутації, та факти, встановлення яких необхідне в окремих випадках, виходячи із особливостей кожної конкретної справи. Встановленню у всіх без  винятків цивільних справах про  захист честі, гідності і репутації  підлягають такі обставини:

а) відповідають чи не відповідають дійсності  поширені відомості;

б) ганьблять чи не ганьблять відомості  честь, гідність і репутацію фізичної особи або репутацію юридичної  особи;

в) чи поширені відомості через  засіб масової інформації.

Іншими обставинами, потреба в  доказуванні яких може виникнути  залежно від складності справи, є:

а) наявність майнової шкоди, спричиненої  позивачу в результаті поширення  відповідачем відомостей, які ганьблять  честь, гідність і репутацію, а також  причинний зв’язок між шкодою та поширенням відомостей, якщо позивач  вимагає відшкодування майнової шкоди;