Різниця між термінами адмінюстиція та адмінсудочинство

ЗМІСТ

 

Вступ……………………………………………………………………………….2

 

1.У чому різниця між поняттями «адміністративна юстиція» та «адміністративне судочинство»? Які моделі адміністративної юстиції існують в світі? Яка модель адміністративної юстиції в Україні?.....................3

 

2. Звернення з адміністративним  позовом і відкриття провадження  в адміністративній справі……………………………………………………………

 

Висновок………………………………………………………………………..10

 

Завдання………………………………………………………………………...11

 

Література………………………………………………………………………14

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

        На даний час Україна знаходиться на етапі впровадження у практику нормативно регламентованих положень у сфері адміністративного судочинства. Конституція надає всі можливості для створення дійсно демократичної та незалежної судової системи, яка, в свою чергу забезпечує захист прав людини надержавному рівні, тобто реалізує головні принципи

 

Сьогодні проблеми становлення  і розвитку адміністративно-процесуального права, адмініст‐ративного процесу, адміністративного судочинства як складової адміністративного процесу є предметом активних дискусій, особливо сьогодні, коли на порядку денному стоїть питання щодо створення адміністративних судів. У зв’язку з цим необхідно вирішити ряд організаційних питань з приводу розгляду спорів між органами публічної влади і громадянами. Таким чином, актуальність даної теми очевидна.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  1. У чому різниця  між поняттями «адміністративна  юстиція» та «адміністративне  судочинство»? Які моделі адміністративної  юстиції існують в світі? Яка модель адміністративної юстиції в Україні?

 

Виникнення й розвиток інституту адміністративної юстиції  значною мірою пов'язане із втіленням  у життя теорії поділу влади. Завдяки цьому постійно зростала роль судової влади при розгляді правових суперечок між адміністрацією й громадянами, а самі чиновники переставали бути суддями у своїх справах.

 Зараз у багатьох  країнах миру (Німеччина, Франція,  Швеція й ін.) інститут адміністративної  юстиції одержав своє законодавче  закріплення. Закордонний досвід функціонування цього важливого юридичного інституту дозволяє виділити два його основних види: 1) здійснення административно-юрисдикционной діяльності загальними судами; 2) здійснення такої діяльності спеціальними адміністративними судами.

 Основна риса адміністративної юстиції проявляється в її організаційному відокремленні від органів і структур, які виконують виконавчі функції. Адміністративна юстиція - це правосуддя, судова галузь влади. Разом з тим це окрема адміністративна галузь правосуддя. Процес в адміністративних судах, незважаючи на деякі особливості, будується на зразок загального судового процесу.

Зараз можна виділити такі особливості адміністративної Юстиції. По-перше, здійснення судовими органами правосуддя по адміністративних справах. Адміністративна юстиція - це правосуддя, а не управлінська діяльність. По-друге, процес розгляду адміністративних справ побудований на зразок загального судового: він є голосним, публічним, має елементи змагальності. При цьому специфіка адміністративних справ така, що їхній розгляд має потребу в особливих організаційних формах і спеціальній суддівській кваліфікації, оскільки рішення адміністративних справ вимагає, крім зробленого знання законодавства, насамперед адміністративного, ще й знання державного керування й інших сфер діяльності.

 Таким чином, адміністративна  юстиція - це встановлений законом  порядок розгляду й рішення  в судовій процесуальній формі  справ, які виникають в області  державного керування між громадянами  або юридичними особами, з одного  боку, і органами державного керування (посадовими особами), - з інший, здійснюваний загальними або спеціально створюваними для рішення правових суперечок судами.

У цілому адміністративна  юстиція являє собою один із засобів  обмеження виконавчої влади, а адміністративні суди - засіб реалізації принципу поділу влади, додатковий захисний механізм суб'єктивних прав і воль громадян.

Відповідно до ст. 55 Конституції  України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Саме адміністративне судочинство є способом реалізації цього конституційного права громадян на оскарження неправомірних дій та рішень органів державної влади.[1,с.15]  

  Адміністративне судочинство (його ще називають адміністративною юстицією) – це діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення адміністративних справ, тобто публічно-правових спорів, в яких хоча би однією

 стороною виступає  орган державного управління. Такі  спори виникають з приводу  порушення органами державної  влади прав, свобод та законних  інтересів фізичних та юридичних  осіб.

 До адміністративних  судів можуть бути оскаржені  будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. Під суб’єктами владних  повноважень слід розуміти органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, інші суб’єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

  До сфери адміністративного  судочинства належать публічно-правові відносини, отже центральним є розуміння публічності, публічного права.

 Можна сказати інакше: адміністративна юстиція - це  розгляд судами скарг громадян  та юридичних осіб на владні  діяння суб'єктів публічної влади. 

 Можливі й інші  визначення. Але переважна більшість учених називає наступні ознаки адміністративної юстиції:

1) це - правосуддя, тобто  діяльність судів в процесуальній  формі; 

2) вона полягає в  розгляді та вирішенні спорів  між громадянами, юридичними особами  та суб'єктами адміністративної влади;

3) це суперечки з  приводу законності і обгрунтованості  владних дій (бездіяльності) [3, с.55].

 Розрізняються чотири  варіанти організації адміністративної  юстиції: «адміністративний», загальносудовий,  «квазісудовий» та адміністративно-судовий [4,с.35].

 Перший варіант  передбачає, що органи адміністративної  юстиції входять до системи  органів виконавчої влади і  не є підконтрольними судам  загальної юрисдикції. Найбільш  послідовно він реалізований  у Франції. 

 «Квазісудовий» (англо-американський) варіант організації адміністративної юстиції передбачає створення системи підконтрольних судам загальної юрисдикції спеціальних трибуналів з розгляду адміністративних спорів, не включених в судову систему. При цьому адміністративні спори можуть розглядатися не тільки адміністративними трибуналами, але і судами загальної юрисдикції.

 Адміністративно-судовий  («німецький») варіант характеризується  створенням спеціалізованих судів  для розгляду спорів в адміністративних  справах; при цьому адміністративні суди («суди адміністративної юстиції») входять у єдину судову систему і незалежні від адміністративних органів і від інших судів у здійсненні функції правосуддя.

 При загальносудовом  варіанті розгляд скарг в адміністративних  спорів здійснюється судами загальної юрисдикції в рамках цивільного процесу (застосовується в даний час в Росії). Бахрах Д.Н. вважає, що треба розділяти поняття «адміністративна юстиція» і «адміністративне судочинство» [5,с.74]. На його думку, в Росії в основному адміністративна юстиція здійснювалася і здійснюється зараз за нормами цивільно-процесуального права.

В нашій краіні розгляд  адміністративних скарг здійснюється в адміністративно-судовому варіанті.

 Як вже було зазначено  вище, у ряді країн адміністративна  юстиція здійснюється в порядку цивільного, а в інших - у порядку адміністративного судочинства. Основна відмінність між адміністративною юстицією і адміністративним судочинством полягає в тому, що перша може бути і цивільним (арбітражним), і адміністративним судочинством.

 Друга відмінність  адміністративної юстиції від  адміністративного судочинства  полягає в тому, що останнє  включає і спори між суб'єктами  публічної влади, наприклад між  прокуратурою та обласною думою,  урядом області та головою  муніципального освіти, двома органами виконавчої влади. Такі спори не можуть бути віднесені до адміністративної юстиції.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Звернення з адміністративним  позовом і відкриття провадження  в адміністративній справі.

Звернення з адміністративним позовом і відкриття провадження в адміністративній справі регулюються Розділом ІІІ Глави 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

До адміністративного  суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Суб'єкт владних повноважень має право звернутися до адміністративного суду у випадках, встановлених законом.

Кожному гарантується право  на оскарження в суді рішень, дій  чи бездіяльності органів державної  влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ст. 55 Конституції України).

Аналіз положень КАС  України дає підстави стверджувати, що поняття «право на звернення з  адміністративним позовом до адміністративного  суду» та поняття «право на адміністративний позов» можуть бути визнані тотожними. Це пов'язано з  тим, що адміністративний суд розглядає справи в порядку позовного провадження, тобто, для того щоб порушити провадження в адміністративній справі в адміністративному суді, до нього можна звернутися тільки з адміністративним позовом. У ст. З КАС України законодавець закріплює поняття адміністративного позову і визначає, що адміністративний позов — звернення до адміністративного суду про захист прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах.

Що ж стосується поняття «право на адміністративний позов», то за своєю структурою воно є складним і розглядається як нерозривна єдність двох його сторін: матеріально-правової та процесуально-правової. Матеріально-правову сторону права на адміністративний позов складає право на задоволення адміністративного позову. Процесуально-правова сторона знаходить своє відбиття у праві на пред'явлення адміністративного позову. Обидві ці сторони тісно взаємопов'язані, проте досить самостійні і не співпадають за своїм змістом. Право на задоволення адміністративного позову — це право на позитивне вирішення справи, на одержання захисту прав, свобод та інтересів осіб, що звернулися до суду. Реалізація цього права обумовлена обставинами, як матеріально-правового, так і процесуально-правового характеру. Право на пред'явлення адміністративного позову — це право на звернення до адміністративного суду з вимогою про захист, право на одержання реакції від суду у вигляді порушення його діяльності з розгляду та розв'язанню адміністративної справи; його реалізація залежить від процесуально-правових обставин. Наявність права на задоволення адміністративного позову встановлюється адміністративним судом в ході адміністративного процесу, що й відбивається у постанові суду. Наявність права пред'явлення адміністративного позову встановлюється при прийнятті позовної заяви адміністративним судом до свого провадження. Реалізація права на пред'явлення адміністративного позову, тобто права на адміністративний позов у процесуальному розумінні регламентується КАС України.

Виходячи зі змісту статті, що розглядається, правом на пред'явлення адміністративного  позову наділені усі особи, які вважають, що порушені їх права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.

Суб'єкт владних повноважень  має право звернутися до адміністративного суду у випадках, встановлених законом. Для реалізації права на пред'явлення адміністративного позову необхідний ряд передумов. Виходячи з досліджень процесуальної науки, вважається, що такі передумови можна класифікувати з різноманітних підстав, але найбільш часто їх розподіляють на об'єктивні та суб'єктивні, а також на позитивні та негативні. Що стосується суб'єктивних та об'єктивних передумов, підставою їх визначення є їхня залежність або незалежність від особи того, хто звертається до адміністративного суду.

 До суб'єктивних передумов  належать наступні:

по-перше, особа як уявляється, повинна  вважати, що її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин порушені, тобто в неї повинна  бути впевненість, що її права, свободи чи інтереси потребують захисту адміністративного суду;

по-друге, наявність адміністративної процесуальної правоздатності в  особи, яка звертається до суду з  адміністративним позовом. Відповідно до ст. 48 КАС України, адміністративна  процесуальна правоздатність визнається за громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, органами державної влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, підприємствами, установами, організаціями (юридичними особами). Об'єктивні передумови поділяються на позитивні та негативні в залежності від того, повинні вони бути наявні або відсутні для реалізації права на пред'явлення адміністративного позову.[6,с.45]

Так, об'єктивною позитивною передумовою  є підвідомчість позовної заяви  адміністративному суду, що закріплена ст. 17 КАС України. Негативними передумовами визнають наступні:

по-перше, якщо у спорі між тими самими сторонами, про той самий  предмет і з тих самих підстав відсутні такі, що набрали законної сили: постанова суду чи ухвала суду про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі, про закриття провадження в такій справі у зв'язку з відмовою позивача від адміністративного позову або примиренням сторін;

по-друге, якщо не наступила смерть фізичної особи чи не припинено юридичну особу, які звернулися із позовною заявою або до яких пред'явлено адміністративний позов, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.