Правопорушення та правопорядок

ПРАВОПОРУШЕННЯ ТА ПРАВОПОРЯДОК

План:

1. Поняття та принципи законності.
2. Поняття правопорушення.
3. Поняття правопорядку.

4.  Гарантії законності.

1. Поняття та принципи законності.

Законність — це режим (стан) відповідності суспільних відносин законам і підзаконним нормативно-правовим актам держави, який утворюється в результаті неухильного дотримання їхніх вимог всіма суб'єктами права.

• Принципи законності, тобто ті головні засади, на яких базується законність у сучасній державі:
• єдність, тобто однаковість розуміння і застосування законів та підзаконних нормативно-правових актів на всій території їхньої дії та щодо одноіменних суб'єктів;
• верховенство закону, тобто регулювання всіх найважливіших аспектів суспільного та державного життя законами та відповідність всіх підзаконних нормативно-правових актів Конституції та законам;
• контроль за законністю, тобто наявність дійового механізму недопущення та усунення будь-яких порушень законності з боку будь-яких суб'єктів права;
• неминучість відповідальності за порушення вимог закону, тобто кожен випадок порушення закону з боку будь-якого суб'єкта права повинен тягнути за собою відповідне реагування з боку держави, відповідних органів.

 

 

 

2.       Поняття правопорушення

Протиправною поведінкою вважають поведінку, що характеризується порушенням норм права. Одним із видів такої поведінки і є правопорушення. Правопорушення є антиподом правомірної поведінки.

Правопорушення  — це суспільно небезпечне винне  протиправне діяння (дія або бездіяльність) суб'єкта, за яке чинне законодавство передбачає юридичну відповідальність.

Кожне правопорушення конкретне, оскільки його чинить конкретний індивідуальний чи колективний суб'єкт у певний час, у певному місці. Щоб визнати ту чи іншу дію правопорушенням, необхідно встановити, чи має вона ознаки правопорушення.

До основних ознак правопорушення належать:

1) суспільна небезпечність (шкідливість), тобто спричинення шкідливих  наслідків чи загроза спричинення  таких наслідків законним інтересам особи, суспільства, держави, які охороняються законом (шкода може бути моральною, матеріальною та фізичною);

2) правопорушенням може бути  тільки діяння — тобто у  вигляді активної дії (наприклад,  вчинення крадіжки) або у формі  бездіяльності — коли норми права зобов'язують особу зробити певні дії, а особа їх не виконує (наприклад, ненадання допомоги).

Правопорушення завжди є актом  дії суб'єктів. Думки, наміри, переконання, почуття, погляди, соціальні або  особисті властивості особи не є правопорушеннями і відповідно не можуть виступати як підстави юридичної відповідальності;

3) протиправність діяння, тобто  це діяння повинно безпосередньо  порушувати вимоги конкретної  норми права. Діяння, не врегульовані чинним законодавством не вважаються правопорушенням;

4) винність діяння, тобто  внутрішнє ставлення особи до  вчиненого суспільно небезпечного діяння і його наслідків у формі умислу чи необережності. Про винність йде мова тоді, коли особа повинна була обрати варіант поведінки, але вчинила дії всупереч правовим нормам;

5) деліктоздатність суб'єкта, яка вчинила правопорушення, тобто особа за віком і станом психічного здоров'я усвідомлює характер своїх дій, керує ними та передбачає їх наслідки, а також може нести юридичну відповідальність за їх здійснення. Особа повинна усвідомлювати, що вона діє протиправно, якщо вона цього не усвідомлює (через малоліття, неосудність або інші обставини), то не буде і правопорушення;

6) юридичне карне діяння, тобто за його вчинення передбачається певні вид і міра юридичної відповідальності у вигляді втрат особистого, майнового, організаційного чи матеріального характеру;

7) причинний зв'язок  між діянням і соціально небезпечними  наслідками, що наступили, тобто  такі наслідки зумовлені саме цим діянням, а не іншими причинами.

3. Поняття правопорядку.

Наслідком законності є встановлення у суспільному  житті правопорядку. Правопорядок — це стан впорядкованості, організованості суспільних відносин, який складається за умов законності.

Показником стану правопорядку є дотримання і виконання правових норм, правильне їхнє застосування. Тобто, правопорядок можна розглядати, як суму, яка складається з правомірної поведінки кожного окремого суб'єкта правовідносин. І чим менше у суспільстві допускається випадків неправомірної поведінки, тобто вчиняється правопорушень, тим міцнішим є правопорядок.

4. Гарантії законності.

Гарантії законності — це система  засобів, за допомогою яких у суспільному  житті впроваджується, охороняється, і в разі порушення, відновлюється законність.

Гарантії законності поділяються на загально соціальні, тобто такі, що залежать від стану суспільства в цілому чи в окремих його аспектах, вони бувають економічні, політичні, ідеологічні; та спеціально соціальні, або юридичні.

Юридичні гарантії законності — це передбачені законом спеціальні засоби впровадження, охорони та відновлення законності.

• Види юридичних гарантій законності:

1) За найближчими  цілями:

• превентивні, або попереджувальні, тобто такі, що спрямовані на запобігання правопорушенням;
• відновлюючі, тобто такі, що спрямовані на усунення чи відшкодування негативних наслідків правопорушень;
• каральні, або штрафні, які спрямовані на реалізацію юридичної відповідальності правопорушників.

2) За суб'єктами  застосування гарантій:

• парламентські;
• президентські;
• судові, прокурорські та ін.

3) За характером  юридичної діяльності:

• правотворчі;
• правороз'яснювальні;
• правозастосувальні;
• правореалізаційні.

4) За формою  зовнішнього виразу (об'єктивації):

• документальні, які поділяються на нормативно-документальні (гарантії законності, передбачені нормативно-правовими чи правороз'яснювальними актами загального характеру)
• індивідуально-документальні (право застосувальні акти, покликані забезпечувати, охороняти чи відновлювати законність).

5) Діяльність, які поділяються на діяльність певних суб'єктів щодо:

• застосування юридичних норм;
• реалізації юридичних норм.