Поняття адміністративного процесу

 

 Поняття адміністративного  процесу

   У процесі виконавчо-розпорядчої  діяльності державних органів,  передусім органів виконавчої  влади, вирішується величезний  обсяг індивідуально-конкретних  справ, що стосуються різноманітних суб'єктів — громадян та інших фізичних осіб, органів, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян тощо. В цих випадках дані суб'єкти вступають в адміністративно-правові відносини, які врегульовуються не тільки матеріальними, а й процесуальними нормами адміністративного права. Адміністративно-процесуальні норми забезпечують реалізацію на практиці приписів матеріальних норм адміністративного права. Виходячи з цього, сукупність адміністративно-правових відносин, врегульованих процесуальними нормами адміністративного права, становить специфічне і відносно самостійне явище, що прийнято називати адміністративним процесом.

   Поняття адміністративного  процесу в адміністративно-правовій  науці прийнято розглядати в  широкому і вузькому розумінні.

   У широкому розумінні адміністративний процес — це встановлений законом порядок розгляду і вирішення індивідуально-конкретних (адміністративних) справ, що виникають у сфері державного управління, спеціально уповноваженими на те органами (посадовими особами) та, у відповідних випадках, загальними (звичайними) судами. Однак навіть у широке розуміння сьогодні “не вписується” процес розгляду справ у спеціалізованих — адміністративних судах, тобто адміністративне судочинство, хоча для позначення саме цього явища первісно і використовувався термін “адміністративний процес”. Таке класичне його розуміння в юридичній літературі радянського періоду втратило реальне пізнавальне значення і було підмінено широким і вузьким тлумаченням даного поняття.

   З огляду на це для визначення адміністративного судочинства можна використовувати термін “адміністративно-судовий процес”. Уданому контексті подібне розуміння адміністративного процесу залишено поза увагою, оскільки його важливі ознаки вже було розглянуто у главі 23 підручника.

   У вузькому розумінні  адміністративний процес розглядається  як порядок розгляду справ  про адміністративні правопорушення  і застосування до правопорушників  адміністративних стягнень. Іноді  поняття адміністративного процесу  в такому розумінні тлумачать  не тільки як розгляд справ  про адміністративні правопорушення  і застосування адміністративних  стягнень до винних, а й як розгляд справ із застосуванням заходів адміністративного примусу загалом. Зауважимо, що в даному підручнику розгляд адміністративного процесу грунтується на його широкому розумінні.

   Адміністративний  процес виступає специфічним  (оскільки не є класичним у  згаданому вище розумінні) видом  юридичного процесу / завдяки  врегулюванню адміністративно-процесуальними  нормами має притаманні йому  цілі (мету), структуру і суб'єктів.

   Мета адміністративного  процесу — це заздалегідь заплановані  результати, досягнення яких можливе  з допомогою відповідних засобів  та способів. У свою чергу, завдання процесу відображають необхідність для суб'єкта здійснити певні дії, спрямовані на досягнення мети.

   Специфіку адміністративного  процесу відображає і його  структура — сукупність взаємозв'язаних  адміністративних проваджень, що  мають як юрисдикційний, так  і неюрисдикційний характер.

   Суб'єктами (учасниками) адміністративного процесу виступають  як державні органи, насамперед  органи виконавчої влади, їх  посадові особи, так і органи  місцевого самоврядування, їх посадові  особи, підприємства, установи, організації, об'єднання громадян, їх органи та посадові особи, громадяни України, іноземці та особи без громадянства. Поняття суб'єктів процесу включає до складу його учасників також осіб, які діють з метою ведення процесу і здатні приймати остаточні рішення.

   Отже, адміністративний процес являє собою врегульовану адміністративно-процесуальними нормами діяльність органів виконавчої влади, їх посадових осіб, інших уповноважених суб'єктів, спрямовану на реалізацію матеріальних норм адміністративного, а також інших галузей права в ході здійснення проваджень щодо розгляду і вирішення індивідуально-конкретних справ.

   З'ясуванню сутнісних  рис адміністративного процесу  великою мірою сприяє аналіз його принципів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тема 1. Поняття  адміністративного процесу

Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії

   Однією з найважливіших  особливостей адміністративного  процесу є значно ширше порівняно  з кримінальним та цивільним  процесом коло охоплюваних суспільних  відносин. Це зумовлює структуру  адміністративного процесу як  сукупність окремих проваджень, кожне з яких становить певну  єдність послідовно здійснюваних дій і процедур, спрямованих на розгляд і вирішення індивідуально-конкретних (адміністративних) справ. Вони мають назву адміністративних проваджень.

   Поділ адміністративного  процесу на окремі адміністративні  провадження (далі в цій главі  — провадження) відображає об'єктивну  потребу суспільного поділу праці  й спеціалізації діяльності суб'єктів, уповноважених здійснювати таку діяльність. При цьому виділення конкретних проваджень у рамках адміністративного процесу пов'язане з необхідністю регулювання певних, якісно однорідних адміністративно-процесуальних правовідносин.

   Класифікація проваджень  можлива за різними критеріями (підставами). Залежно від характеру індивідуально-конкретної (адміністративної) справи можна виділити:

   - неюрисдикційні  адміністративні провадження; 

   - юрисдикційні адміністративні  провадження. 

   Кожен з цих  видів проваджень окремо розглядається  нижче. Залежно від ступеня  врегульованості процесуальної  форми можна виділити звичайне  и спрощене (прискорене) провадження.  Прискорене (провадження, наприклад,  у справі про адміністративне  правопорушення у випадках, коли  штраф стягується на місці здійснення правопорушення) характеризується спрощеною процесуальною регламентацією, мінімальною кількістю процесуальних актів, певною “спресованістю” стадій.

   Можлива класифікація  проваджень і з точки зору  інстанційності розгляду справ.

   У структурі кожного  окремого провадження можна виділити  стадії провадження відносно  відмежовані, виділені в часі  й логічно пов'язані сукупності  процесуальних дій (процедур), які  відрізняються колом суб'єктів і закріплюються відповідними процесуальними актами.

   До основних стадій  провадження, котрі властиві в  цілому адміністративно-процесуальній  діяльності, належать:

   - стадія аналізу  ситуації, в ході якої збирається  і фіксується інформація про  фактичний стан справ, реальні  факти, оцінюється перспектива  подальшого руху справи, ухвалюється  рішення про необхідність такого руху. Цю стадію можна також назвати стадією порушення адміністративної справи;

   - стадія прийняття  (ухвалення) рішення в справі, в ході якої: а) дається юридична оцінка зібраної інформації; б) повно й всебічно досліджуються Матеріали справи з метою встановлення об'єктивної істини, ухвалюється конкретне рішення;

   - стадія виконання  (або звернення до виконання)  ухваленого рішення, в ході якої дістає логічне завершення вся діяльність щодо адміністративної справи (підкреслимо важливість цієї стадії, оскільки без неї все провадження в справі практично втрачає сенс, стає пустою формальністю);

   - стадія оскарження, або опротестування, рішення в справі (ця стадія має факультативний характер).

   У стадіях адміністративно-процесуальної діяльності можна виокремити ще простіші складові — етапи процесуальної діяльності і процесуальні дії. Наприклад, у стадії порушення провадження в справі про адміністративне правопорушення можна виділити етапи припинення правопорушення і застосування заходів, які забезпечують провадження в справі (наприклад, адміністративне затримання), складання протоколу про правопорушення і т. ін.

   Етапи процесуальної  діяльності характеризуються визначеними  безпосередніми цілями і завданнями, а також колом суб'єктів їх  здійснення. Результати етапів процесуальної діяльності дістають своє відображення в окремому процесуальному оформленні. Так, застосування забезпечувальних заходів у провадженні в справах про адміністративні правопорушення може фіксуватися в окремих протоколах поряд із фіксацією в протоколі адміністративного правопорушення.

   Серед видів процесуальних  дій доцільно виділити попередні, проміжні й завершальні процесуальні дії. Наприклад, до попередніх процесуальних дій можна віднести медичний огляд з метою встановлення наявності та ступеня алкогольного сп'яніння громадянина при розв'язанні питання про можливість притягнення його до адміністративної відповідальності за керування транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння. Проміжною процесуальною дією може бути призначення необхідної експертизи в ході розгляду адміністративної справи. Завершальною є, наприклад, процесуальна дія, спрямована на виконання винесеної в справі постанови.

   Отже, структуру адміністративних  проваджень, як і в цілому адміністративно-процесуальної  діяльності, утворюють процесуальні  стадії, їх етапи, а також процесуальні  дії, що в сукупності виступають  первинними складовими адміністративного  процесу.

 

 

 

Тема 3. Провадження  при здійсненні адміністративного  судочинства

Система адміністративних судів

Система адміністративних судів  побудована наступним чином. Судами першої інстанції є: по-перше, неспеціалізовані місцеві загальні суди. Вони поряд з адміністративними справами розглядають цивільні і кримінальні справи. Це районні, міські, районні у містах та міськрайонні суди. По-друге, окружні адміністративні суди. Місцеві загальні суди і окружні адміністративні суди є судами першої інстанції та не підпорядковані одні одному. Апеляційною інстанцією (тобто інстанцією, яка переглядає судові рішення, які не набрали законної сили) для місцевих загальних судів та окружних адміністративних судів є апеляційні адміністративні суди. Вони створюються в округах. Вищою судовою інстанцією, касаційною інстанцією (переглядає судові рішення адміністративних судів першої інстанції та апеляційних адміністративних судів) в адміністративних справах є Вищий адміністративний суд. Законодавством також передбачено можливість перегляду судових рішень у виняткових випадках Верховним Судом України. Винятковими випадками визнаються: 1) неоднакове застосування закону судами різних юрисдикцій; 2) наявність рішення Європейського суду з прав людини, яким констатовано порушення Україною її зобов’язань.

 Компетенція адміністративних  судів поширюється на:

- спори фізичних чи  юридичних осіб із суб'єктом  владних повноважень щодо оскарження  його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів

 індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;

- спори з приводу прийняття  громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з  публічної служби;

- спори між суб'єктами  владних повноважень з приводу  реалізації їхньої компетенції  у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних

 договорів;

- спори за зверненням  суб'єкта владних повноважень  у випадках,

 встановлених законом;

- спори щодо правовідносин,  пов'язаних з виборчим процесом  чи процесом референдуму.

 Компетенція адміністративних  судів не поширюється на публічно-

 правові справи:

- що віднесені до юрисдикції  Конституційного Суду України;

- що належить вирішувати  в порядку кримінального судочинства;

- про накладення адміністративних  стягнень;

- щодо відносин, які відповідно  до закону, статуту (положення) об'єднання громадян віднесені до його внутрішньої діяльності або виключної компетенції.

 Адміністративне судочинство  базується в основному на справах «особа проти держави», воно має не каральну, а, передусім, правозахисну спрямованість. Так, адміністративні суди не накладають адміністративні стягнення, однак вони розглядають скарги на рішення чи дії адміністративних органів щодо накладення адміністративних стягнень.

 Розгляд справ у  адміністративних судах здійснюється за правилами, що встановлює Кодекс адміністративного судочинства, який був прийнятий 06

 липня 2005 року та набрав чинності з 01 вересня 2005 року. Зокрема, Кодекс адміністративного судочинства регламентує:

- завдання адміністративного  судочинства та принципи його  здійснення;

- повноваження адміністративних  судів щодо розгляду справ  адміністративної юрисдикції;

- статус учасників судового  адміністративного процесу –  позивача, відповідача, третіх осіб, секретаря судового засідання,  судового розпорядника, свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів, їхні права та обов’язки;

- поняття, види, правила  оцінки доказів;

- види та порядок розподілу  судових витрат;