Основною метою державного
регулювання економіки є виконання завдань,
що впливають на організацію ринку, ринково-конкурентних
відносин, досягнення економічних, соціальних
та фіскальних цілей, спрямованих на підтримку
та забезпечення ринкового порядку в державі,
корегування розподілу ресурсів з метою
впливу на господарюючу структуру та структуру
національного продукту.
Державна економічна політика
– це закріплені у відповідних економіко-правових
документах (прогнозах, програмах, законодавчих
актах) цілі і завдання, що ставить держава,
забезпечуючи комплексне вирішення подвійного
завдання: поєднання в економічному житті
ринкових засад господарювання і соціальної
спрямованості економіки. При цьому держава
застосовує економічну стратегію та економічну
тактику.
В ст. 10 Господарського кодексу
України (далі ГК) закріплені основні напрями
економічної політики держави: структурно-галузева,
інвестиційна, амортизаційна політика,
політика інституційних перетворень,
антимонопольно- конкурентна і зовнішньоекономічна
політика.
Відносини в економічній сфері
регулюються нормами багатьох галузей
права, однак тільки адміністративне право
правовими засобами впорядковує певну
частину економічних відносин, надаючи
їм організаційного змісту.
Адміністративно-правове регулювання
відносин у сфері економіки здійснюється
за кількома основними напрямами:
1) Забезпечення стратегічних
пріоритетів розвитку економіки:
стимулювання розвитку окремих
галузей і виробництв, сфер економічного
розвитку; залучення іноземних інвестицій;
ціноутворення тощо.
2) Впорядкування відносин
власності шляхом визначення
тих сфер економіки, які можуть
складати об'єкт недержавної власності
та механізм її набуття —
наприклад шляхом приватизації,
а також антимонопольного регулювання
(створення конкурентного середовища)
та чітке закріплення статусу
суб'єктів державної власності.
3) Адміністративно-правове
регулювання зовнішньоекономічних
відносин.
До видів зовнішньоекономічної
діяльності, які здійснюють в Україні
суб'єкти цієї діяльності, належать: експорт
та імпорт товарів, капіталів та робочої
сили; надання суб'єктами зовнішньоекономічної
діяльності України послуг; наукова, науково-технічна,
науково-виробнича, виробнича, навчальна
та інша кооперація на комерційній основі;
міжнародні фінансові операції та операції
з цінними паперами у випадках, передбачених
законами України; кредитні та розрахункові
операції; спільна підприємницька діяльність;
підприємницька діяльність на території
України, пов'язана з наданням ліцензій,
патентів, ноу-хау, торговельних марок
та інших нематеріальних об'єктів власності;
організація та здійснення діяльності
в галузі проведення виставок, аукціонів,
торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів
та інших подібних заходів, що здійснюються
на комерційній основі; товарообмінні
(бартерні) операції та інша діяльність,
побудована на формах зустрічної торгівлі;
орендні, в тому числі лізингові, операції;
операції по придбанню, продажу та обміну
валюти на валютних аукціонах, валютних
біржах та на міжбанківському валютному
ринку; роботи на контрактній основі; інші
види зовнішньоекономічної діяльності,
які не заборонені прямо і у винятковій
формі законами України.
4) Адміністративно-правові
засоби державного впливу у
сфері економіки: реєстрація, ліцензування,
патентування, квотування, сертифікація,
надання дозволів, реалізація адміністративно-юрисдикційних
прав тощо.
Отже, зміст державного регулювання
в сфері економіки полягає в: удосконаленні
взаємодії центральних органів виконавчої
влади й органів державної виконавчої
влади на місцях, органів місцевого самоврядування,
організацій та об'єднань роботодавців;
чіткому закріпленні компетенції центральних
і місцевих органів виконавчої влади в
економічній сфері; поглибленні децентралізації
в управлінні економікою, гарантуванні
реалізації економічних прав місцевих
органів виконавчої влади, підприємств
і установ, невтручанні в питання, віднесені
до їх компетенції та компетенції органів
місцевого самоврядування; удосконаленні
правового статусу міністерств і комітетів,
що здійснюють управління галузями народного
господарства; конкретизації в нормативних
актах (статутах) завдань і функцій центральних
органів виконавчої влади, їх повноважень
по координації і регулюванню у відповідних
галузях і сферах управління.
Складовими елементами економічної
системи України є: промисловість, енергетичний
комплекс, агропромисловий комплекс, транспорт
та дорожнє господарство, зв'язок, житлове
господарство, фінансова сфера тощо.
Список використаної літератури
1. Бандурко
О.М. . Адміністративна діяльність. Частина особлива: Підручник. 2000 р.
2. Битяк Ю. П. Адміністративне
право України: Навчальний посібник. -
Харків «Право», 2000 р.
3. Кузьменко О. В., Колпаков В.К.
Адміністративне право України: Навчальний
посібник. - Київ «Хрінком Інтер», 2003 р.
4. Шишка Р. Б. Підприємницьке
право України: Підручник. - Харків: «Еспада»,
2000 р.