Інфекційний мононуклеоз (залозиста гарячка,
хвороба Філатова, моноцитарна ангіна)
– гостра інфекційна хвороба вірусної
природи переважно з повітряно-краплинним
механізмом зараження, характеризується
гарячкою, поліаденітом (особливо шийним),
гострим тонзилітом з нальотами, збільшенням
печінки і селезінки, лейкоцитозом, лімфомоноцитозом,
наявністю атипових мононуклеарів (віроцитів).
Етіологія
Останнім часом
найбільш вірогідною вважають
вірусну природу інфекційного
мононуклеозу. Більшість авторів
вважають, що в етіології інфекційного
мононуклеозу основну роль відіграє
вірус Епштейна-Барра. Цей вірус виявляють
не лише при інфекційному мононуклеозі,
а при інших хворобах – лімфомі Беркітта,
при якій він був уперше виділений, карциномі
носоглотки, лімфогранульоматозі. Антитіла
проти цього вірусу виявляються також
у крові хворих на системний червоний
вовчак, саркоїдоз.
Епідеміологія
Джерелом інфекції
при інфекційному мононуклеозі
є хворі і вірусоносії. Вважається,
що збудник міститься в секреті
порожнини рота і виділяється
зі слиною. Механізм передачі
– переважно повітряно-краплинний.
Не заперечується можливість
контактного, аліментарного і
трансфузійного шляхів передачі інфекції.
Реєструється мононуклеоз переважно у
дітей (2-10 років) і молодих людей. У віці
понад 35-40 років хвороба майже не спостерігається.
Контагіозність хворих на інфекційний
мононуклеоз відносно невисока. Захворюваність
має спорадичний характер. Епідемічні
спалахи виникають рідко. Сезонність не
визначена, але більшість випадків хвороби
припадає на холодну пору року. Імунітет
після перенесеної хвороби стійкий, про
що свідчить відсутність повторних випадків
захворювання.
Патогенез і патоморфологія
Вхідними воротами
інфекції є слизова оболонка
носоглотки і верхніх дихальних
шляхів. Вірус інфекційного мононуклеозу
уражаються лімфатичні вузли,
печінка, селезінка, деякою мірою
– кістковий мозок, нирки. Лімфогенно
збудник потрапляє в регіонарні лімфатичні
вузли, де розвивається первинний лімфаденіт.
У разі руйнування лімфатичного бар`єра
виникає вірусемія і відбувається генералізація
процесу. Наступна фаза патогенезу – інфекційно-алергічна,
яка зумовлює хвилеподібний перебіг хвороби.
Остання фаза – формування імунітету
і видужання. Ураження лімфоїдної і ретикулярної
тканини приводить до збільшення в крові
кількості лімфоцитів, моноцитів і наявності
моноцитоподібних лімфоцитів. Останнім
часом велика увага приділяється інфекційному
мононуклеозу як хворобі імунної системи.
Вірус не руйнує інфіковані клітини, а
стимулює їх розмноження, може довго персистувати
в лімфоцитах. Фіксація збудника на поверхні
інфікованих клітин спричиняє активізацію
факторів захисту організму. До них належать
циркулюючі антитіла проти поверхневого
антигена вірусу Епштейна-Барра, цитотоксичні
лімфоцити, природні кілери, які здатні
розпізнавати інфіковані клітини. Під
час інтенсивного руйнування інфікованих
клітин у лімфо- і кровоплин потрапляє
значна кількість антигенів вірусу, які
спричиняють загальну алергічну реакцію.
Для інфекційного мононуклеозу характерна
також активізація лімфоцитів, які пригнічують
розмноження інфікованих клітин. Гістологічно
виявляють генералізовану гіперплазію
лімфатичної і ретикулярної тканини усіх
органів і систем, а також інфільтрацію
мононуклеарного характеру, іноді неглибокий
вогнищевий некроз у печінці, селезінці,
нирках, центральній нервовій системі.
Клініка
Інкубаційний
період при інфекційному мононуклеозі
коливається в межах 6-18 днів (до
30-40 днів). Іноді хвороба починається
з продромального періоду тривалістю
2-3 дні, під час якого з`являються
втома, млявість, зниження апетиту,
біль у м`язах, сухий кашель.
У типових
випадках початок хвороби гострий,
температура тіла підвищується
до 38-39ºС. Хворі скаржаться на
головний біль, нежить, біль у
горлі під час ковтання, пітливість.
Уже у перші
3-5 днів з`являються характерні
клінічні ознаки хвороби: гарячка,
ангіна, збільшення лімфатиних вузлів,
утруднення носового дихання, збільшення
печінки і селезінки.
Звертає на
себе увагу характерний вигляд
хворого на інфекційний мононуклеоз
– набряклі повіки і надбрівні
дуги, закладеність носа, напіввідкритий
рот, сухість і почервоніння губ, злегка
закинута назад голова, хрипле дихання,
помітне збільшення лімфатичних вузлів.
Гарячка при інтенсивному мононуклеозі
може бути постійною, ремітуючого або
неправильного типу, іноді – хвилеподібною.
Тривалість гарячкового періоду – від
4-5 днів до 2-4 тижнів і більше.
Лімфаденопатія – найбільш сталий
симптом хвороби. У першу чергу збільшуються
шийні лімфатичні вузли, вони еластичні,
помірно болючі на дотик, не спаяні між
собою, рухомі, шкіра над ними не змінена.
Можливий набряк підшкірної клітковини,
що поширюється на підщелепну ділянку,
шию, іноді аж до ключиць. Одночасно виявляють
збільшення пахвових і пахвинних лімфатичних
вузлів. Рідше спостерігається збільшення
бронхолегеневих, середостінних і брижових
лімфатичних вузлів.
Внаслідок ураження
глоткового мигдалика з`являється
закладеність носа, утруднення носового
дихання, змінюється голос. Виділення
з носа в гострому періоді хвороби не спостерігається,
бо розвивається задній риніт - уражається
слизова оболонка нижньої носової раковини,
входу в носову частину глотки.
Одночасно з
аденопатією з`являються симптоми гострого
тонзиліту. Ангіна може бути катаральною,
фолікулярною, лакунарною, виразково-некротичною,
іноді з утворенням перламутрово-білого
або кремового за кольором нальоту, а в
ряді випадків – фібринозних плівок, які
нагадують дифтерійні. Нальоти можуть
поширюватись за межі мигдаликів, що супроводжується
посиленням гарячки або її відновленням
після попереднього зниження температури
тіла. Описані випадки інфекційного мононуклеозу
без ознак ангіни.
Збільшення печінки
і селезінки – один з постійних
симптомів інфекційного мононуклеозу.
У більшості хворих збільшення
селезінки виявляють уже з
перших днів хвороби, вона порівняно
м`якої консистенції, досягає максимального
розміру на 4-10 день хвороби. Нормалізація
її розмірів відбувається не
раніше 2-3 тижня хвороби, після
нормалізації розмірів печінки.
Печінка максимально збільшується
також на 4-10 день хвороби. У
деяких випадках збільшення печінки
може супроводжуватися незначним
порушенням її функції, помірною
жовтяницею.
У 5-25% хворих
на інфекційний мононуклеоз з`являється
висип, який може бути плямистим,
плямисто-папульозним, уртикарним, геморагічним.
Терміни появи висипу різні, утримується
він протягом 1-3 днів і без сліду зникає.
Зміни в крові
хворих на інфекційний мононуклеоз
є характерними. Лейкопенія, яка
може виявлятись у перші 2 дні
хвороби, змінюється лейкоцитозом.
Значно збільшується кількість
лімфоцитів, моноцитів, ШОЕ. Найбільш
характерною особливістю є наявність
атипових мононуклеарів, які з`являються
на 2-3 день хвороби і спостерігаються у
крові протягом 3-4 тижнів, іноді до 2 місяців
і більше.
Єдиної класифікації
клінічних форм інфекційного
мононуклеозу немає. Виділяють
типові і атипові форми. До
атипових форм відносять випадки
захворювання, коли виявляються
лише деякі типові симптоми
або найбільш значні ознаки, які
не є типовими – екзантема,
жовтяниця, симптоми ураженої
нервової системи. Спостерігається
стертий, безсимптомний перебіг хвороби.
У 10-15% випадків
можливий рецидив хвороби, легший
за перебігом, з менш тривалою
гарячкою. Значно рідше спостерігається
затяжний перебіг хвороби –
більш як 3 місяці.
Ускладнення
розвиваються рідко. Можливе виникнення
отиту, паратонзиліту, пневмонії, що
пов`язане з приєднанням бактеріальної
флори. В окремих випадках може спостерігатись
розрив селезінки, гостра гемолітична
анемія, менінгоенцефаліт, неврит, полірадикулоневрит.
Прогноз
Хвороба, як
правило, закінчується повним
видужанням. Летальний кінець спостерігається
дуже рідко.
Діагноз
Опорними симптомами
клінічної діагностики інфекційного
мононуклеозу є гарячка, гострий
тонзиліт, поліаденіт, гепатоспленомегалія,
лімфоцитоз, моноцитоз і наявність у крові
атипових мононуклеарів. У сумнівних випадках
застосовують серологічні дослідження,
якими є різні модифікації гетерогемаглютинації.
Лікування
Специфічна терапія
інфекційного мононуклеозу не
опрацьована, тому в практиці
проводиться симптоматичне, десенсибілізуюче,
загально зміцнювальне лікування.
Антибіотики застосовуються лише
у випадках, коли гарячка триває
довше 6-7 днів, прояви ангіни різко
виражені і супроводжуються значним
збільшенням тонзилярних лімфатичних
вузлів.
Для лікування
хворих на важкі форми застосовують
глікокортикостероїди, підставою для
призначення яких є і морфологічний субстрат
хвороби (гіперплазія лімфоїдної тканини).
Проводиться дезинтоксикація. В усіх випадках
потрібне полоскання горла розчинами
риванолу, йодинолу, фурациліну та іншими
антисептичними засобами.
Профілактика
Специфічна профілактика
інфекційного мононуклеозу не
розроблена. Хворих госпіталізують
за клінічними показами. Карантин
не встановлюється. Дезинфікаційних
заходів у вогнищі інфекції не проводять.
МОЗ України
Ковелский медичний
коледж
Реферат на
тему:
Інфекційний
мононуклеоз
Виконала:
Студентка
III курсу
Спеціальності
“Акушерска справа”
Матвійчина
Оксана Зіновіївна
2013 р.