Осадові гірські породи

назвою. Вони дуже схожі на вапняки, але відрізняються від них

значно слабшою  реакцією з соляною кислотою. Утворюються

доломіти, здебільшого, в результаті хімічних змін вапняків, а

також шляхом осадження  з водних розчинів.

Карбонатні породи широко використовуються в металургії,

для виготовлення вогнетривких і будівельних матеріалів тощо.

На Україні  їх поклади відомі в Донбасі, Кримських  горах, а також

в західних районах  країни.

Кременисті  породи складені опалом і халцедоном. Вони, так

як і карбонатні породи, також бувають біогенними, хемогенними

та змішаного  походження.

До біогенних кременистих порід належать діатоміти і

радіолярити, які складаються з дрібних непомітних для ока

залишків скелетів діатомових водоростей і радіолярій, скріплених

опаловим цементом. Макроскопічно це білі, світло-білі або

світло-жовті, дуже легкі (об’ємна маса 0,4-0,85) породи з

високою мікропористістю.

Найпоширенішими хемогенними і хемобіогенними

кременистими  породами є трепели та опоки.

Трепели – це породи, складені дрібними зернами опалу,

скріпленими також  опаловим цементом. У їх складі переважають

опалові шкаралупки діатомових водоростей і залишки

кременистих скелетів радіолярій та губок. За зовнішнім виглядом

вони не відрізняються  від діатомітів.

Опоки, як і трепели, складаються з зернинок опалу і залишків

скелетних організмів, що можна виявити тільки мікроскопічно.

Макроскопічно це міцні породи білого, сірого до чорного

кольору, з раковистим зламом. При ударі розколюються з

характерним дзвінким звуком. Вони легкі, але мають більшу, в

порівнянні з  трепелами, об'ємну масу (1,1-1,82 г/см3).

На Україні  опоки і трепели зустрічаються  в межах

Львівської, Рівненської, Тернопільської областей, а також на

півдні країни і Рівнинному Криму.

Типовими представниками кременистих порід хімічного

походження є гейзерити і кременисті туфи, складені опалом. Це

світлобарвні породи з пористою текстурою. Утворюються вони

на поверхні, шляхом осадження опалу з води гейзерів і гарячих

мінеральних джерел.

До найпоширеніших з групи хемогенних кременистих  порід

належать кремені, складені халцедоном, опалом та глинистими

часточками. Здебільшого  вони зустрічаються у верствах осадових

порід у вигляді  конкрецій.

Галоїдні  і сульфатні породи утворюються хімічним шляхом

в результаті осадження  з розчинів. Найпоширенішими серед  них

є кам’яна сіль, калійно-магнезіальні солі, гіпс і ангідрит.

Кам’яна сіль - це світлозабарвлена повнокристаліна порода,

складена агрегатами галіту. Вона утворює верствуваті  товщі, в

яких перешаровується  з іншими, подібними за генезисом,

осадовими породами. Легко діагностується за ознаками,

характерними  для мінералу галіту.

Калійно-магнезіальні солі, здебільшого, зустрічаються в

асоціації з кам’яною сіллю. Як і остання, вони характеризуються

повнокристалічною будовою, складені з агрегатів сильвіну та

епсоміту і  характеризуються світло-сірим з червоним та бурим

відтінками забарвленням.

Кам’яна і калійна  солі на Україні відомі в Карпатському

(Калушське родовище  калійної солі), Закарпатському

(Солотвинське  родовище кухонної солі) регіонах, а також на

півночі Донбасу (Артемівське і Бахмутське родовища) і в

Дніпровсько-Донецькій  западині (Сумська і Полтавська області).

Гіпс – це повнокристалічна, здебільшого дрібнозерниста,

світлобарвна порода, складена агрегатами однойменного

мінералу.

Ангідрит, як і гіпс, також світлобарвна дрібнозерниста

порода, складена з агрегатів мінералу тієї ж назви. У більшості

випадків зустрічається  в асоціації з гіпсом та іншими галоїдами.

В межах території  України гіпси і ангідрити поширені у

Львівській, Тернопільській, Волинській, Хмельницькій областях,

а також в Передкарпатті  і Закарпатті.

Залізисті породи осадового походження характеризуються

дуже різноманітним складом. Серед них виділяються оксидні,

карбонатні, силікатні  і сульфідні типи. Найхарактернішим і

найпоширенішим  представником цієї групи хемогенних порід є

оксидні залізисті  породи або бурі залізняки. Вони складені з

гетиту і гідрогетиту з незначними домішками глинистих

мінералів, а також опалу і халцедону. Колір порід темно-бурий

або бурувато-жовтий (вохристий). Вони можуть бути пухкими,

землистими або  щільними. Для останніх характерні оолітова і

шкаралупувата структури  та масивна, кавернозна і конкреційна

текстури.

Бурі залізняки  є одним з джерел видобутку  заліза. На Україні

родовища цих  корисних копалин поширені в межах  Керченського

півострова, окрім того вони також утворюють непромислові

поклади в Криворізькому  залізорудному басейні, Приазов’ї  і

Придніпров’ї.

До найпоширеніших хемогенних глиноземистих порід

належать боксити  і латерити.

Боксити характеризуються різноманітним зовнішнім

виглядом. Вони можуть бути м’якими, пухкими, подібними на

глину, щільними з раковистим зламом і дуже нагадувати аргіліти.

Проте, на відміну від глин ці породи позбавлені пластичності.

Породоутворюючими мінералами цих порід є такі гідроксиди

алюмінію як гібсит, беміт і діаспор. У вигляді домішки в них

присутні гематит, гетит, гідрогетит, каолініт, шамозит та інші

уламкові і  вторинні мінерали. Наявність домішок  головним

чином впливає  на колір бокситів. Присутність гідроокислів заліза

надає породі червоного, бурого, коричневого, зеленувато-сірого

забарвлення, але  в природі мають місце також  сірі, білі, жовті і

майже чорні відміни  бокситів. Структура породи здебільшого

оолітова і  пелітова, але можлива також кристалічно-зерниста та

уламкова. Текстура виражена слабо і нагадує верствувату.

Латерити належать до наймолодших осадових порід земної

кори і формуються в результаті хімічного вивітрювання порід

збагачених польовими  шпатами, під впливом природних

факторів, серед  яких значна роль належить спекотному клімату і

органічним кислотам. Складені вони каолінітом, гідроксидами

заліза та, в  підпорядкованій кількості, гібситом і бемітом.

Забарвлені латерити в червоний, бурий або жовтий кольори.

Структура порід  пелітова і кристалічно-зерниста, текстура –

слабко виражена верствувата.

Боксити мають  велике практичне значення, оскільки є

головним джерелом видобутку алюмінію. В межах території

України ці породи у непромислових масштабах поширені на

Українському  щиті і особливо в його південній частині, яка за

адміністративним  поділом відноситься до півдня

Кіровоградської, Дніпропетровської областей, а також  північної

частини Миколаївської  і Херсонської областей.

Фосфатні  породи або фосфорити, які містять в своєму

складі значну кількість фосфатів кальцію за умовами  залягання

поділяються на два  типи: конкреційні і пластові.

Конкреційні фосфорити являють собою скупчення

фосфатних конкрецій  або жовен у піщано-глинистих,

карбонатних та інших  осадових породах. Завдяки наявності

домішок органічної речовини та глауконіту, конкреційні

фосфорити, здебільшого, забарвлені в бурувато-сірі до чорного та

зеленого кольори. В залежності від характеру будови серед них

розрізняють радіально-променеві  та жовноподібні відміни.

Пластові фосфорити залягають у вигляді пластів

потужністю від  декількох сантиметрів до десятків метрів. За

зовнішнім виглядом вони можуть бути схожими на вапняки,

пісковики і опоки. Для них характерні псевдоолітова або

прихованокристалічна  структури, а також наявність  домішок

карбонатного  і теригенного матеріалу.

На території  України фосфорити поширені в  басейні ріки

Дністер у Тернопільській області, на заході Волинської,

Рівненської і Хмельницької областей, де залягають серед

карбонатних і  теригенних порід, як у вигляді пластів, так і

скупчень конкрецій, а також у Дніпровсько-Донецькій  западині і

в Донбасі.

Каустобіоліти (грец. “каустос” – горючий, “біос” –

життя) утворюються з рослинних і тваринних рештків, які

зазнали певних перетворень  під впливом різноманітних

геологічних факторів. Характерною властивістю цих утворень є

те, що вони горять. До них відносяться торф, викопне вугілля,

горючі сланці, нафта та газ. Торф і викопне вугілля  належать до

порід ряду вугілля, які являють собою продукти різних стадій

розкладу та перетворення рослинних організмів в умовах з

незначним доступом кисню, або при його відсутності.

Торф – це відносно пухка порода, представлена землистою,

пористою, гумусовою  масою жовтого, бурого або чорного

кольору, яка складається  зі значної кількості рослинних  рештків і

теригенного матеріалу. Він є результатом неповного розкладання

в болотах рослинного матеріалу при участі численних бактерій.

Вміст вуглецю в торфах досягає 55-60%.

Викопне вугілля утворюється, здебільшого, при перетворенні

деревної рослинності (гумусове вугілля) і значно рідше з

водоростей (сапропелеве  вугілля). Окрім органічної речовини до

складу вугілля  входить також теригенний матеріал. За ступенем

розкладання органіки і вмістом вуглецю серед викопного  вугілля

розрізняють наступні відміни: буре вугілля, кам’яне вугілля  і

антрацит.

Буре вугілля являє собою щільну породу темно-бурого або

чорного забарвлення  з землистим, рідше раковистим зламом і

матовим блиском, колір порошку темно-бурий. У незначних

кількостях також  присутні нерозкладені рештки рослин. Вміст

вуглецю у цій  відміні викопного вугілля коливається  в межах 60-

75%.

Кам’яне вугілля – це результат глибокого процесу

перетворення  органічної речовини, що підтверджується

підвищенням вмісту вуглецю до 90%. Порода виключно чорного

кольору, щільніша в порівнянні з бурим вугіллям, злам

раковистий, полиск матовий, колір порошку чорний.

Нерозкладені  рештки рослин відсутні.

Антрацит – це результат найвищого ступеню переробки

викопного вугілля  в умовах високих тисків і температур. Вміст

вуглецю в цих  породах збільшується до 97%. Макроскопічно - це

щільні породи чорного кольору з сіруватим  відтінком і сильним

металевим блиском. Злам нерівний, раковистий.

Горючі сланці належать до змішаних порід уламкового та

органогенного походження. Вони утворюються на дні басейнів

при одночасному  накопиченні органічної речовини, вміст якої

змінюється від 20 до 60 об’ємн.%, і глинистого або вапнисто-

глинистого матеріалу. Породи здебільшого сірого, світло-сірого

забарвлення, щільні, з раковистим зламом.