Геологические памятники природы Донецкой области

Озеро Сліпне

Солоне озеро континентального походження розташоване на північно-східній  околиці м. Слов'янська. Має еліптичну форму у плані при довжині 925 м і ширині 400 м. Середня його глибина 1,2 м, максимальна — 2,2 м. Дно озера рівне і покрите мулом товщиною до 2,6 м. Середня мінералізація води становить 10,3 грама на літр. За походженням озеро Сліпне належить до типу карстових. Сформоване воно за рахунок вилуговування соленосних шарів нижньопермських відкладень, які в геології мають назву галогенної формації. Десь близько 290 млн років тому на нинішній території міста Слов'янська були тихі морські лагуни, відокремлені від моря піщаними барами. Клімат у той час був жаркий, і за рахунок випаровування на дні лагун відкладалася шарами сіль. Пізніше ці шари солі під впливом тектонічних рухів опускалися вниз і перекривалися піщано-глинистими покладами. Піщано-глинисті відкладення зберігали сіль від розчинення. Нові тектонічні рухи Землі вивели шари солі до денної поверхні, і на ділянках, де була інтенсивна фільтрація підземних та атмосферних вод, сіль почала розчинятися, формуючи западини у рельєфі. Вони заповнювалися водою за рахунок атмосферних опадів та підземних джерел. У такий спосіб формувалися солоні озера міста Слов'янська. Вода озера і мул мають цінні лікувальні якості, але ний поки що не експлуатуються.

Новокатеринівське відслонення 

Степовий шлях веде від селища міського типу Старобешеве на південний схід. На 7-му кілометрі, де перетинається дорога з рікою Кальміус, ми перейдемо через міст на лівий берег. Тут, у місці впадіння у Кальміус невеликої річки Осикової, розташоване село Новокатеринівка. Між ним і Старобешевим, де Кальміус утворює великий закрут, відкривається мальовнича картина: на тлі зеленого горбистого степу піднімається терасоподібне відслонення трьох горизонтів рифових вапняків. Чим же воно цікаве? Тим, що відклади нижнього карбону, які залягають на стику Донецького кряжа і Приазовської височини, знаходяться на великих глибинах. Вище вони перекриті майже десятикілометровою товщею морських і лагунно-континентальних відкладів. У деяких місцях нашої області, а саме у Новокатеринівському відслоненні, глибинні вапняки нижнього карбону виходять на денну поверхню — це дає можливість вивчати найбільш ранні, а отже, і найглибші породи кам'яновугільного періоду.

Відшарування складають  мальовничі вапнякові скелі, у розщелинах яких ростуть численні дерева та кущі. Пласти вапняку мають потужність до 6 м і містять велику кількість різноманітної викопної фауни — залишки прадавніх організмів, які жили у мілководному морі десь 320—325 млн років тому. Трапляються брахіоподи (більше 40 видів), багато коралів, морських їжаків, остракод, трилобітів, гоніатитів. Переважають молюски, черепашки котрих часто заміщуються кристалічним кальцитом — мінералом білого кольору. Кальцит також заповнює численні тріщини і формує у породі гніздоподібні скупчення. Інтенсивна кальцитизація породи вказує на присутність поблизу відшарування крупних тектонічних розломів, ознаки яких виявляються також у порушеннях залягання шарів вапняку.

Пласти вапняку знизу  підстелені сірим кварцито - видним пісковиком, видима потужність якого  сягає 1 м. Ще нижче під пісковиком залягають глинисті породи — аргіліти з прошарками вугілля.

Заповідний об'єкт має  стратиграфічне і палеонтологічне  значення, бо являє собою показовий  розтин нижньої частини так званої теригенної товщі нижнього карбону  Донбасу з усіма різновидами притаманних їй порід. Численна і різноманітна викопна фауна, що міститься у вапняках, викликає велику зацікавленість як професійних палеонтологів, так і колекціонерів. Крім того, об'єкти цінний як пам'ятка з історії гірничодобувної справи. Тут збереглися сліди старих розробок пластів вугілля у вигляді звалищ гірських порід біля видобувних штолень або похилих стволів. Самі виробки, засипані породою і ґрунтами поросли травою та кущами. Пласти кварцитовидного пісковику біля заповідної території колись розроблялися кар'єрами, де видобували будівельний камінь. Один з  таких старих кар'єрів розташований на північно - західній околиці с. Новокатеринівки.

Озеро Ріпне

Озеро Ріпне  за походженням є карстовим, як і  озеро Сліпне — також пам'ятка природи. Його вода і мул мають цінні лікувальні якості. У довжину водойма сягає 850 м, а в ширину — 320 м. Середня глибина дорівнює 2,9 м, а максимальна сягає 8,4 м. До сольового складу води входять переважно хлористий натрій та сульфат кальцію, менший вміст мають сульфати натрію та магнію.

 Упродовж  багатьох років літньої пори  до озера приїздила велика  кількість мешканців близьких  та далеких селищ і міст. У 1832 році тут були офіційно відкриті лікарні, а в 1910 році мул озера Ріпного на міжнародному конкурсі у бельгійському місті Спа одержав премію Гран-Прі. Нині на базі озера Ріпного працює Слов'янський санаторій з лікування спинних захворювань, а лікувальний мул з озера постачається багатьом лікарням області.

Дружківські закам'янілі дерева

На північній  і північно-східній околицях селища Олексієво - Дружківки, підлеглого Дружківській міськраді, розташований один з головних відрогів Донецького кряжа - Костянтинівсько-  Дружківська антикліналь, тобто складка шарів гірських порід, звернена вигином нагору. Тут на схилі балки, приблизно за 200 метрів від кінцевої опори канатної дороги Дружківського машинобудівного заводу, що перетинає автомобільний шлях Донецьк— Слов'янськ, і виступає відслонення скам'янілих дерев. Площа його невелика, але цінність унікальна. Цей заповідний об'єкт увійшов до переліку найвидатніших геологічних пам'яток природи України в атласі «Геологія і корисні копалини України», виданому Національною академією наук України разом з Міністерством екології та природних ресурсів України у 2001 році. Заповідна територія має як стратиграфічне, так і палеоботанічне значення.  

Такий уламок —  справжній камінь. Але як він схожий на дерево! Він майже нічим не відрізняється від щойно відпиляного шматка соснового стовбура: такий же колір добре висушеного дерева, такими ж подовжніми лініями порізана його поверхня. Цікаво, що деякі з цих уламків зберегли не тільки форму, але і внутрішню структуру рослини, за допомогою якої легко розпізнати араукарію — дуже рідкісну нині теплолюбну породу хвойних вічнозелених дерев. Араукарії збереглися у Південній Америці, в Австралії та на островах на півдні Тихого океану. Останнім часом їх почали культивувати у парках Чорноморського узбережжя Кавказу.

Отже, закам'яніла деревина — не стовбур рослини, а тільки його подоба. Велика питома вага, маленькі кристали кварцу, що блискають де-не-де на його поверхні, свідчать про те, що ми маємо справу з каменем. Виникає запитання: як відбулося це перетворення?

Колись, у верхню епоху кам'яновугільного періоду (карбону) палеозойської ери, близько 205 мільйонів років тому, в умовах дуже вологого і теплого клімату на просторах сучасної північно-західної частини Донбасу росли розкішні вічнозелені ліси. їх складали гігантські папороті, хвощі, сигілярії, а також згадані вище грандіозні араукарії. Але сильні урагани і зливи виривали дерева з корінням і зносили в ріки, нагромаджували у мілководних гирлах, засмоктували піщаним мулом. Органічна деревинна речовина за багато мільйонів років, спочатку! кисневому середовищі, а потім у безкисневому змінила на мінеральну, основу якої становить кремнезем у форі мінералів халцедону та опалу. Іноді у тріщинах стовбурі можна побачити дрібні кристали кварцу та його різновідів — блідо-фіолетового аметисту і прозорого гірської кришталю.

Оголошення у 1975 році даного відслонення пам'яткою  природи стало стимулом до формування на баї загальноосвітньої школи селища Олексієво - Дружківки дуже цікавого громадського центру навчально - виховні природоохоронної роботи. Під керівництвом ентузіасті своєї справи учителя біології Н.Я. Швець і вчителя географії М.О. Швеця навколо пам'ятки природи закладена дена стаціонарна навчальна екологічна стежина, впродовж декількох десятиліть здійснюються дослідженні спостереження і природоохоронні акції, створена міська організація Всеукраїнського дитячого об'єднані «Екологічна варта».

Балка Кровецька 

20.11.2011

Територія заповідного  об'єкта, розташованого на відстані 0,8-1,0 км на південний схід від с. Іванопілля, витягнута уздовж балки Кровецької, яка з правого берега впадає у річку Кривий Торець. Ця балка у середній частині розгалужується на два глибоко врізані яри, на крутих схилах котрих виступають жовтувато-сірі пісковики з прошарками гравелітів. У місці впадіння балки у річку жовтувато-сірі пісковики змінюються червонозабарвленими. Останні мають незвичну ознаку — їх поверхня темного кольору. Іноді такі шаровидні формування сягають великих розмірів — до 1 м і більше. Темнозабарвлена поверхня складається з гідроокислів заліза.

Заповідна площа  має стратиграфічне та палеонтологічне  значення, бо являє собою великий  розтин однієї із цікавих свит (підрозділів) верхнього карбону. Саме у породах  цієї свити наявні залишки величезних закам'янілих древніх дерев — араукарій, за назвою яких свита й одержала своє найменування. Такі дерева виходять на денну поверхню в районах міст Дружківки та Краматорська. В цілому Араукаритова свита відрізняється від більш давніх покладів кам'яновугільного періоду за складом порід та умовами їх формування.

На скелевидних виходах  пісковиків заповідної території чітко  простежується характерна коса шаруватість  — геологічна прикмета річкових умов накопичення покладів. У цілому шари різнозернистого пісковику падають на південний схід під кутом 40-450 до горизонту. В деяких місцях залягання пісковиків кут падіння до горизонту сягає 70-80°. Такі місця приурочені до виході на денну поверхню зон великих розривних порушень. Колись, 200-290 мільйонів років тому, по цих порушення величезні ділянки земних надр наповзали одна на одну або формували скиди, грандіозні тектонічні сили згинали у складки міцні породи, як папір. На території Донбасу у цей період утворювалися високі гори, а з глив землі надходили розплави та гарячі водні і газові потоки, котрі переробляли осадові породи, формували в ні так звані дайки (тіла застиглої магми) та жили з різними мінералами, у тому числі і рудними. Прикмети цих потужних тектонічних процесів ми можемо бачити на схилах балки Кровецької. Виходи на денну поверхню шовних зон розривних порушень — рідкісне явище. Звичайно такі місця закриті молодими пухкими покладами. Але на даному заповідному об'єкті природа дає рідкісну можливість в усіх подробицях вивчати тектонічне руйнування гірських порід.

Геологічні процеси вивітрювання, яке руйнувало і продовжує  руйнувати скелі у балці Кровецькій, наче природний скульптор, створює  мальовничі кам'яні форми і фантастичний пейзаж, що справляють сильне враження. Таке місце цінне не тільки для науковців, а й цікаве для учнів, студентів, туристів, любителів природи