Інтенсивна технологія вирощування вівса

зміст

I Вступ.

II Природно - кліматичні умови господарства і коротка 
характеристика господарства 8

1. спеціалізація господарства 10
2. питома вага культури в структурі посівних площ 12
3. динаміка врожайності 13
4. собівартість продукції 14
5. схема сівозмін, в якій розміщується культура, характеристика поля 14

III Господарська - біологічна характеристика культури 16

1. морфологія 16
2. біологічні особливості вівса 18

IV Технологія вирощування культури в господарстві 27

1. місце в сівозміні 28
2. обробіток ґрунту 29
3. підготовка насіння до посіву 34
4. посів вівса 35
5. догляд за посівами 39
6. збирання врожаю 43

V Проект на технологію вирощування культури 44

VI висновки і пропозиції доцільності впровадження інтенсивної

технології в господарстві 45

Список використаної літератури 47

 

 

 

Вступ

 

Овес як культурна рослина почав використовуватись людиною пізніше, ніж пшениця, ячмінь та просо.

 

Народногосподарське значення. Овес — цінна зернофуражна культура. Зерно його, крім білків і вуглеводів, містить багато жирів та вітамінів. Воно є цінним концентрованим кормом для коней і молодняка великої рогатої худоби, а також для свійської птиці.

Найстаріші рештки зерен вівса були виявлені в свайних будівлях бронзового віку на території теперішньої Швейцарії, Франції і на Датських островах.

Гадають, що скіфи, серед яких були і слов'янські племена, ще до приходу в Причорномор'я сарматів (близько 2400— 2300 років тому) почали запроваджувати в культуру поряд з іншими зерновими злаками також і овес.

Походження вівса пов'язують з найдавнішими культурами— ^Лячменем, пшеницею (полбою). У посівах цих культур овес зустрічається як засмічувач.

З перенесенням основних культур на Північ та в гірські місцевості овес, як менш вибагливий до умов вирощування, краще пристосовувався до цих районів, витиснув багато рослин і став самостійною культурою, яку почали вирощувати для харчування. Так у різних місцях ввійшли в культуру різні сорти вівса.

Перші згадки про культуру вівса знаходимо в записах грецького лікаря Дієйхиса, який жив в IV віці до нашої ери. В творах грецького філософа Теофраста (370—285 роках до нашої ер згадується овес як лікарська рослина.

В творах Плінія (79—23 роках до нашої ери) вперше говориться про овес як культуру германців. Колумелла, сучасник Плінія, писав, що овес вирощувався в ті часи не тільки на зерно, але й на зелений корм. У древніх германців до V—VI вв. нашої ери овес був основною продовольчою рослиною.      

У літописах та в інших  письмових джерелах часів-Київської  Русі, які збереглися до наших днів, овес вперше згадується в Х віці.

У Древній Русі овес вирощували поряд з пшеницею, житом, горохом, просом і використовували його як на корм тваринам, так і для харчування людей. Згодом овес став однією з найважливіших зернофуражних культуру

Внаслідок меншої вимогливості' вівса до умов вирощування порівняно з ячменем в країнах Західної Європи з високорозви-неним тваринництвом по площі посіву він займає перше місце серед зернофуражних культур. Овес сіють майже в усіх районах нашої країни, але основні площі посіву вівса зосереджені, головним чином, у північній нечорноземній смузі та в центральних чорноземних районах. Значні площі під вівсом зайняті в Сибіру, на Далекому Сході та Україні.

На Україні площі  посіву вівса за останні роки також  значно зменшились.

У 1965 році овес займав на Україні 566,3 тис. гектарів, що становить 3,5%. від площі посіву всіх зернових культур. Найбільші посівні площі вівса у Чернігівській, Житомирській, Київській, Волинській та Сумській областях. На значних площах сіють овес у західних областях України. У південних районах на-шої республіки вівса сіють небагато. В Кримській області посіви йоuо зосереджені в основному в зоні передгір'я. Урожайність вівса часто буває вища, ніж ярої пшениці та ячменю.

Середній врожай зерна  вівса зі світової площі посіву становив за 1963—1964 роки 14,4 ц/га, що на 0,2 ц/га більше, ніж ячменю, на 2,6 ц/га більше пшениці і на 1,5 ц/га більше, ніж жита. В умовах Полісся України овес не поступається перед ячменем по врожайності. Так, на Бородянській сортодільниці Макарів-ського району Київської області в середньому за 10 років (1953—1962) урожай зерна вівса становив 23,0 ц/га, а ячменю 23,1 ц/га.

В останні роки високі врожаї вівса вирощують не л,ише  окремі колгоспи, а й ряд районів у цілому. Так, колгоспи Білоцерківського і Сквирського районів Київської області у 1964 році виростили врожай вівса в середньому по 20,9 ц/га.

Овес вирощують і  в травосумішках на сіно та зелений  корм, висіваючи разом із викою, горохом, люпином. За поживністю 100 кг сіна вівса  дорівнює — 48, соломи— 31, полови — 40 корм. од. На 1 корм» од. в зерні перетравного протеїну припадає 80 г, у зеленій масі — 150, полові—60 і в соломі — 45 г. Солома і полова вівса містять у два рази більше кальцію, ніж солома жита та пшениці»

Зерно вівса має не лише кормове, а й продовольче значення. Воно містить 12—13 % білка, 40—45 — крохмалю, 4—5% жиру та багато вітамінів. У білках зерна вівса є багато амінокислот — лізину, триптофану, аргініну. Його використовують для виробництва круп, печива, кавових напоїв та інших продуктів, а також у дієтичному і дитячому харчуванні. Поживність 1 кг вівса прийнято за 1 корм. од.

Високі врожаї вівса  одержують і за кордоном. Так, середній урожай зерна вівса в Англії становить  більше 25 ц/га, в Голландії _ 30—32 ц/га, в Данії — 32—33 ц/га.

Наведені приклади вказують ;на можливість значного підвищення врожайності вівса в кожному господ арстві і в цілому ло України.

Овес є однією з  важливіших зернофуражних культур. Його здебільшого вирощують на зерно, причому в господарстві використовують як цінний корм солому та полову. В повітряно-сухо-му зерні вівса звичайно міститься 12—17%. води та 83—88% сухої речовини.

Органічні сполуки, що входять  до складу включають білки, жири, вуглеводи (крохмаль менти і вітаміни сухої  речовини, та цукри).

Важливою складовою частиною зерна є білок. За кількістю білка в зерні овес серед зернових культур поступається лише пшениці.

Кількість білка у  зерні вівса у великій мірі залежить від умов вирощування. Так, за даними дослідів, вміст білка  у зерні вівса сорту Орел становив: при вирощуванні в Ленінградській області — 10,4%, Актюбінській — 13,4, в Краснодарському краї — 15,5, а у Волгоградській області на богарі — 17,6 і в по-ливних умовах — 16,3%.

За даними Ю. І. Кирилової, вміст  білка в зерні вівса, вирощеного на осушених болотах низинного типу, досягав у різних сортів 13,3—21,6%. і був на 20—50% вищим, ніж при вирощуванні на мінеральних дерново-підзолистих грунтах.

За своїм фракційним складом  білок вівса відрізняється від  білків інших злакових культур. Так, на долю альбумінів у вівса припадає 15% від загальної кількості білка в зерні, в той час як у жита — 25, а кукурудзи — 6—14%..

Овес — культура помірного, досить вологого клімату, Значні площі  він займає у районах достатнього  зволоження Росії, Білорусі, поліських  і лісостепових районах України. У Карпатах овес вирощують до висоти 1200 м над рівнем моря. Серед фуражних культур на Поліссі, зокрема на торфових болотах, у гірських районах Карпат овес за врожайністю перевищує ячмінь, а в лісостепових — поступається перед ним.

Глобулінів у вівса 12—24%., у жита 15, у пшениці 20%. Глютеіншів у вівса 40%, тоді як у жита 17, ячменю 27, пшениці 25%.

За своєю біологічною  цінністю білки вівса перевищують  білки кукурудзи, ячменю і навіть пшениці. Білок зерна вівса в  своєму складі має, за даними Цаінава Н. Г., 5 незамінних амінокислот (треоінін, аргінін, фенілаланін, лейцин та гістидин) та 8 інших амінокислот.

Не виявлено в зерні  вівса таких важливих амінокислот, як лізил, валін та метіолін.

     Кількість амінокислот в зерні вівса, як і хімічний склад його в цілому, залежить від грунтово-кліматичних умов, удобрення, прийомів вирощування тощо.

Наприклад, у вегетаційному  досліді, проведеному в 1963 році (Н. Г. Цанава), спостерігалось значне збільшення вмісту амінокислот в зерні вівса  під впливом збільшення дози внесення азоту, а також від зменшення дози фосфору .

Зерно вівса, порівнюючи з іншими хлібними злаками, містить  більше жиру та клітковини, а зародок  його — близько 25% жиру. Дуже важливою складовою частиною зерна вівса  є вуглеводи і в першу чергу крохмаль. Крохмаль вівса має особливу будову. Розклад його до декстрину і далі — до мальтози під дією діастазу проходить значно скоріше, яіж крохмалю інших злаків.                               

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ІІ. Природно – кліматичні умови і коротка характеристика господарства

        ЗАТ “Гігант” Тростянецького району Сумської області. Розташовано в північно - східної частини лівобережного українського лісостепу.

Центральна садиба ЗАТ  “Гігант”  розташований у с. Боромля. Відстань від обласного центра м. Сум 40 км. , до районного м. Тростянець 18 км., до залізничної станції Боромля 17 км. По границі земель проходить автомагістраль Суми – Харків.

Дане господарству має  невеликі яри, вибалки. Протяжність  ярів і балок складає біля  0,3 км. На 1 км поверхні. Ґрунтові води вододілах залягають глибоко від поверхні ( більше 10 м. )і в грунтовообразуючому процесі часті не приймають.

ЗАТ “ Гігант”  знаходиться в Лісостеповій зоні з помірним кліматом, теплим літом, при значній кількості вологи не дуже холодною зимою.

Таблиця 1

Розподіл опадів по місяцях

 

Показники	місяці
	1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12	За рік
2010 р.
Середні	34	29	27	38	40	44	49	31	34	47	39	44	456
багаторічні	39	35	34	31	41	62	66	55	37	38	48	40	529

 

Середня сума опадів за рік становить 450 мл.

 

 

 

Таблиця 2

Середня температура повітря по місяцях

 

Показники	місяці
	1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12	За рік
2010 р.
Середні	-7,0	-6,4	-1,9	7,6	14,8	18,9	20,1	18,9	13,2	6,6	0,7	-3	72,5
багаторічні	-7,1	-6,7	-3,2	8,2	15,2	18,7	18,9	13,4	13,7	6,7	0,6	-3,7	+6,9

 

Сума позитивних температур за період коли середньодобові температура  буває вище + 10 С складає 2650 С.

Найбільш холодним місяцем  є січень.

Характеристика поля

Номер поля 10 .  Попередник  гречка.

Площа, га 64 в тому числі  облікова. Конфігурація поля – прямокутна.

Рельєф ( кут і напрямок схилу, вирівняність поверхні, вплив  на строки і якість с/г робіт ) 0,3схили .

Глибина залягання ґрунтових  вод – більше 10 метрів.

Тип ґрунту –  

Бал оцінки за властивостями ґрунту – 88

Бал оцінки за врожайністю  культури – 53

Агрохімічна характеристика ґрунту

Ґрунтоутворююча порода – лесовидні суглинки.

Потужність орного шару, см – 20.

Вміст гумусу ,% - 3,2

Кислотність ґрунту, рН сольової витяжки – 6,0

Гідролітична кислотність, мг – екв, на 100 г ґрунту – 10

Ступінь насичення основами, % - 90

Вміст рухомих форм мг на 100 г ґрунту

Р2О 5 – 13,5

К2 О – 10,5

Вміст легкогідролізованого азоту, мг на 100 г ґрунту  - 9

Ґрунти за механічним складом – середній, легкий суглинок.

 

1.Спеціалізація господарства

          Спеціалізація – це процес громадського розподілу праці, засобів виробництва й робочої сили на виробництві, необхідної населенню товарної продукції, на основі науково – обґрунтованого розміщення  по території країни з врахуванням придньо – кліматичних умов.

         Спеціалізація виробництва виражає його структуру, визначає напрямок господарської діяльності коревих підприємств.

Кожне господарство виробляючи продукцію частину її реалізує.

За питомою вагою  окремих видів товарної продукції, в усій товарної продукції визначаємо спеціалізацію господарства.