Биосферные заповедники Украины

Культурна цінність території  Дунайського біосферного заповідника  визначається історією природокористування  й історичних подій, що відбувалися в дельті. Цікавим історико-культурним об’єктом є своєрідна столиця дельти – місто Вилкове. Більше двох з половиною століть нараховує його багата і самобутня культура. Місцеве населення не тільки зберегло традиції і звичаї, своєрідний діалект і релігійні погляди, але й стало невід’ємною частиною природного середовища [1].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ  ВИКОРИСТАННЯ БІОСФЕРНИХ ЗАПОВІДНИКІВ В ТУРИЗМІ

 

Раціональне стійке природокористування – одна з найважливіших умов організації та проведення еколого-туристської діяльності на природних територіях, що охороняються.

Збереженню природи  сприяють, принаймні, два взаємопов’язаних умови:

• грамотна організація та проведення еколого-туристичної діяльності –завдання, що виконується адміністрацією парків;
• дотримання певних норм і правил поведінки туристами.      

Звід правил, які повинні  дотримуватися туристи в спрощеному і узагальненому уявленні, зводиться до того, що гості не повинні рвати квіти, збирати мушлі й каміння; повинні ходити по спеціально відведених стежках, прибирати за собою сміття, не купувати сувеніри, виготовлення яких завдає шкоди навколишньому середовищу.

Дотримання нормативів рекреаційної ємності території – одна з найважливіших умов стійкості туристської діяльності.    Для будь-якої держави туризм, як виїзний, так і в’їзний, має колосальне значення з огляду на те, що це серйозна стаття фінансових прибутків. Звісно, важливе значення для розвитку як міжнародного, так і внутрішнього туризму країни мають її туристичні ресурси, що є основною метою подорожей. Туристичні ресурси країни можна розділити на три групи: рекреаційні (природні), об’єкти, які представляють історичне та культурне минуле країни, та об’єкти, які демонструють сучасні господарські здобутки країни [9].

Туризм в природоохоронних територіях – це вид туризму, який направлений на пізнання, дослідження і збереження заповідних територій.

Особливістю природних  туристичних ресурсів є те, що вони не відновлюються. Туризм в природоохоронних територіях є основою екологічного туризму. Найперспективнішими на сьогоднішній день напрямками екологічного туризму є природо-пізнавальний та реабілітаційний туризм. Природо-пізнавальний туризм – один з наймасштабніших напрямків екологічного туризму – базується на потребі людей під час спілкування з природою отримувати біоінформацію про неї [17].

Реабілітаційний туризм має сприяти не тільки збереженню, але й покращенню природних територій. На сучасному етапі продовжує  поглиблюватись протистояння двох напрямків  можливого використання територій біосферних заповідників – збереження та розвитку первинних природних ландшафтів і рекреаційне використання його природних ресурсів. Протиріччя та неузгодженість цілої низки питань правового режиму біосферних заповідників потребують дослідження та аналізу, з метою його удосконалення та приведення у відповідність до міжнародних екологічних стандартів, які діють в цій галузі. Більше того, проблеми рекреаційного використання природного середовища безпосередньо пов’язані з проблемами охорони унікальних природних комплексів. Масові потоки туристів можуть завдати їм невиправних збитків [9].

Питання правового врегулювання особливо охороняємих територій  та об’єктів було предметом дослідження  як в вітчизняній, так і іноземній  юридичній науці. Але, проблеми правової охорони біосферних заповідників в сучасних умовах набувають особливої гостроти. На сьогодні змінено або знищено 65% угрупувань та екосистем планети.

Оскільки території  біосферних заповідників підлягають зонуванню, то відповідно до кожної зони встановлюється дифірінційований правовий режим. Останнім часом зроблено декілька спроб щодо внесення змін до діючого Закону. Всі зазначені зміни стосуються режиму використання буферних зон та зон антропогенних ландшафтів біосферних заповідників. А, саме, пропонується впровадження на цих територіях мисливства. Така зміна законодавства суперечить природі та меті створення біосферних заповідників, тягне за собою нехтування цілями щодо збереження та відновлення природних ландшафтів та систем.

Відповідно до цього, зміни правового режиму природно-заповідного фонду можливо допустити виключно на підставі всебічного міжнародного експертного дослідження цієї проблеми. Беручі до уваги погіршуючийся стан флори та фауни в межах біосферних заповідників, актуальним постає питання вдосконалення діючого природоохоронного законодавства щодо посилення заходів охорони та збереження унікальних природних компонентів та первозданних екологічних комплексів [8].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Біосфеі заповідники  є природоохоронними, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, у функції яких входить збереження в первозданному стані типових аьних для даної ландшафтної зони природних комплексів та їх компонентів, вивчення що відбуваються в них природних процесів і явищ. Ділянки землі та водного простору, що належать заповідникам, вилучаються з промислового використання.

Біосферні заповідники  мають міжнародне значення. У них  охороняються найбільш типові природні комплекси біосфери, а також здійснюється фоновий (глобальний) екологічний моніторинг, вивчаються процеси та змін у навколишньому середовищі.

Біосферні заповідники  створюються на основі природних  заповідників та національних природних  парків, але до їх складу можуть також  входити інші категорії природно заповідного фонду. Важливо, що біосферні заповідники належать до всесвітньої глобальної мережі біосферних резерватів. Біосферний заповідник є українським відповідником «біосферному резервату».

У біосферних заповідниках виділяються такі зони як: заповідна, буферна та зона антропогенних ландшафтів. Так, заповідна зона призначена для охорони та збереження природних комплексів, а буферна – для запобігання негативного впливу на заповідну зону. У буферній зоні дозволяється екотуристична та екоосвітня діяльність, є екологічні стежки. У зоні антропогенних ландшафтів розташовуються населені пункти та ведеться господарська діяльність, яка має бути дружньою довкіллю та не шкодити природі [12].

В Україні заповідник є вищою  формою охорони природних територій  та природною лабораторією, де проводяться різноманітні наукові дослідження. Згідно з чинним в Україні законодавством на території біосферних заповідників згідно їх функціональному зонуванню встановлюється диференційований режим охорони.

Біосферні заповідники  України мають площі більше 30 тис. га. Близько половини їх території виділено під заповідну зону, 5% – займає зона регульованого заповідного режиму, 26% – буферна зона і 19% – зона

Біосферний заповідник Асканія-Нова – унікальний куточок природи, своєрідний музей під відкритим небом, де розташована єдина в Європі не зворушений плугом ділянка степу. Тут збереглися стародавні кургани, створені жителями цих земель кам’яні статуї. Площа заповідника, де мешкає безліч звірів і птахів, примикає до рукотворного дендропарку з штучними водоймами.

Дунайський біосферний заповідник створений для охорони дельтових екосистем і водно-болотних угідь великої європейської річки. Тут в дельті Дунаю зберігається унікальний куточок природи з колоніями різноманітних птахів на морських мілководдях, природним заплавних лісом та озерами, величезні за площею зарості очерету, лілій і водного горіха.

Найбільший за площею Чорноморський біосферний заповідник створений для охорони гніздових  і перелітних птахів, а також ландшафтів типчаково-полинових причорноморських степів і солончаків [11].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

 

1. Александрова А.Ю. Международный туризм. – М.: Аспект Пресс, 2004. – 464 с.
2. Білявський, Г.О. Основи екології [Текст] : Підручник / Г. О. Білявський, С. Ф. Фурдуй, І. Ю. Костіков. – К. : Либідь, 2004. – 408с.
3. Бобкова А. Про поняття природних рекреаційних ресурсів//Право України. – 2000. – № 5. – 273 c.
4. Економка регіонів (областей) України : Навчальний посібник для вузiв / Л.Г.Чернюк, Д.В.Клиновий. –К.: ЦУЛ, 2002. – 641 с.
5. Закон України «Про природно-заповідний фонд України» від 16.06.1992г.№2456-Х11
6. Заповедники и национальные природные парки Украины/ Минэкобезопасности Украины.–К.: Высшая школа.,1999 – 311 с.
7. Зорин И.В., Каверин Т.П., Квартальнов В.А. Туризм как вид деятельности / Учебник для Вузов – М.: Финансы и статистика, 2005.–288 с.
8. Иванух P. Страгегические проблеми развития туристско-рекреационного комплекса Украины // Экономика Украины. – 1997. – №1 – с.5-6
9. Квартальнов В. Туризм: Финансы и статистика. – М.: Ученик, 2002. – 320 с.
10. Кифяк В. Організація туристичної діяльності в Україні. – Черкаси: Зелена Буковина, 2003. – 300 с.
11. Колос В. Заповідники і національні природні парки України.– К.: Вища школа, 2005. – 223 с.
12. Лукьянова Л.Г. Рекреационные комплексы: Учебное пособие для вузов. –К.: Вища школа, 2004 . – 346 с.
13. Національна академія аграрних наук України: біосферний заповідник «Асканія-Нова» [Електронний ресурс].– Режим доступу до сайту: http://www.golapristan.net/firm/zapoved.html [Посилання дійсне на 16.02.2013р.]
14. Николаенко Д.В. Рекреационная география: Учеб.для вузов. – М.: ВЛАДОС, 2001 . – 279 с.
15. Нікіпелова О. М. Сучасні підходи до аналізу стану природних лікувальних ресурсів та оцінка природних територій курортів//Український географічний журнал. – 2007. – № 1. – 102 с.
16. Панченко Т.Ф. Передумови туристичного розвитку: природні ресурси, культурна спадщина, економічна перспектива //Будівництво України. – 2007. – № 8. – 213 с.
17. Петранiвський В.Л. Туристичне краєзнавство: навчальний посiбник.– К.: Знання, 2008 . – 575 с.
18. Пінчук Н. М. Економічна оцінка природних ресурсів //Фінанси України. – 2005. – № 5. – 230 с.
19. Руденко Л. Природно-ресурсний потенціал економічного зростання//Вісник Національної Академії наук України. – 2001. – № 4. – 95 с.
20. Руденко Л. Природно-ресурсний потенціал як чинник економічного зростання в Україні //Український географічний журнал. – 2001. – № 3. – 80 с.
21. Сергеева Т. Экология туризму. – М.: Финансы и статистика, 2004. – 360с.
22. Стафiйчук В.І. Рекреалогія: навчальний посiбник для вузiв. –К.: Альтерпрес, 2006. – 263 с.
23. Указ президента України «Про біосферні заповідники» від 26.11.1993г. №563/93.
24. Фоменко Н. Рекреаційні ресурси та курортологія. – К.: Центр навчальної літератури, 2007. – 312с.
25. Фоменко н.В. Рекреационные ресурсы и курортология: Учебник. –Ивано-франкив.: ИМЕ, 2001. – 240 с.
26. Чорноморський  біосферний  заповідник [Електронний ресурс].– Режим доступу до сайту: http://askania-nova-zapovidnik.gov.ua/ [Посилання дійсне на 16.02.2013р.]