Валеологія як комплексна дисципліна про здоров’я людини

Засновником валеології у  сучасному розумінні цього слова  став учень Н.В. Лазарева — 1.1. Брехман, який уперше у 1982 році на науковій основі розглянув проблему збереження та закріплення  здоров'я практично здорових людей. Він запропонував вивчити кількість  і якість здоров'я у здорового  індивідуума. У своїй роботі "Вступ  до Валеології — науки про здоров'я" він стверджував, що наука про  здоров'я не повинна бути проблемою  лише для медицини, а має стати  інтегральною, формуватись на основі медицини, екології, біології, психології та інших наук. Медицина є наукою про хвороби людини, а її здоров'я  розглядається як наслідок боротьби з хворобами.

У1989 р. на кафедрі фізіології Алтайського медінституту (м. Барнаул) підготовлено перший підручник із валеології (В.П. Куликов).

У 80-і роки Ю.П. Лисицин  запропонував поняття про суспільне  здоров'я (санологію), а також категорію "Образ життя". У 1987 р. в Ленінграді в медичному інституті відкрилась перша кафедра валеології.

З 1991 року проблемами валеології у Росії широко цікавиться Державний  науково-дослідний центр МОЗ (І.А. Гундаров, О.О. Александров).

В Україні курс валеології почав викладатися з 1991 року завдяки  проф. І.В. Муравову у Кримському медичному  університеті на кафедрі фізичного  виховання і здоров'я.

31996 р. в Україні та  Росії видається журнал "Валеологія"

Валеологія вирішує проблему індивідуального здоров'я, а суспільне  здоров'я — це предмет соціальної гігієни, однак валеологія широко використовує фактори соціальної гігієни для  формування, закріплення й удосконалення  індивідуального здоров'я.

Проблеми валеології цікавлять  психологів, біологів, дієтологів, народних умільців, духовних учителів. Усі вони ставлять здоров'я у центр науки  й практики, що має гуманістично орієнтувати сучасну медицину й  біологію, скоротити по мірі можливостей  відстань між людиною та ЇЇ здоров'ям, озброїти її практичними знаннями про  власне тіло і душу, перенести проблему вилікування від хвороб із соціального та медичного плану у власний.

Mens sana in corpore sana — у здоровому  тілі здоровий дух.

Хвороба розглядається соціумом як засіб укріплення душі.

Хвороба, окрім філософського  та релігійного позитивного ставлення, отримує поступку з боку медицини. Це та основа, на якій вона тримається. Цьому сприяють і суспільство, і  його члени, які мають на меті лікуватись. Дуже багато простих методів, які  використовували наші діди й прадіди, зараз забуті. Сучасне суспільство  сприймає лікування як благо, як об'єкт  споживання. Хвороба отримує повне  визнання. Сучасна реклама просуває не ті товари, які сприяють здоров'ю  і здоровому способу життя, а  лише засоби лікування та медичні  послуги. Не користуватись послугами  лікаря вважається ознакою бідності, маргінальності. Постійно надходить  інформація про успіхи мікрохірургії, трансплантації тощо.