Розвиток енергетики як галузі в світі

Почався новий період їх діяльності. Товариство ввело пільговий тариф на електричну енергію для технічних потреб, продавало електроенергію 222 підприємствам  із них 40 механічним заводам і майстерням, 29 типографіям, 16 тютюновим і гільзовим  фабрикам та ін. Розвиток промисловості  міста дав поштовх на збільшення потужності центральної станції  на вул. Андріївська, 19. У 1906 р. на центральній  електричній станції Києва був  змонтований новий турбогенератор фірми BROWN BOVERI потужністю 1500 кВт, у 1909 р. - другий потужністю 1500 кВт, у 1910 р. - третій потужністю 3600 кВт, у 1913 р. - четвертий, найбільш потужний, - 4500 кВт. Установка  економайзера у 1912 р. і різні нововведення у системі парового господарства поліпшили економічні показники  станції. Витрати умовного палива в 1914 р. сягали 1150 г/(кВт*г) (у 1904 р. сягали 1700 г/(кВт*г). Успіхи в розвитку електрифікації Києва привертали увагу наукової спільноти країни. У 1907 р. у м. Києві  відбувся IV Всеросійський електротехнічний з'їзд, організований електротехнічним відділом Російського технічного товариства (РТТ). З'їзди РТТ були трибуною, з  якої російські вчені та інженери виступали за розвиток вітчизняної  електротехніки і передачу електропостачання  в управління міст.

По вимогам  всеросійських електротехнічних з'їздів  царський уряд зобов'язав іноземні фірми  і концесійні підприємства мати в  складі технічного персоналу частину  російських спеціалістів. Це дало можливість працювати в Київському електротехнічному  товаристві інженерам Тирмосу О.О., Швецову П.Д., Городецькому Г.М., які  багато зробили для розвитку енергетики м. Києва. Під тиском громади Київська рада у 1912 р. постановила викупити у 1915 р. електричні і трамвайні підприємства міста. Після цього рішення ради власники цих підприємств намагались довести прибутки до максимуму, витискуючи все із обладнання. У спадщину Київській  владі дістались електричні підприємства з застарілим обладнанням, доведеним  варварським господарюванням іноземними власниками до повного зносу. У ці часи розпочалось будівництво електричних станцій по іншим містам та населеним пунктам України. У 1913 р. загальна встановлена потужність 70-ти електростанцій України складала 304.3 тис. кВт, а річне виробництво електроенергії – 543.4 млн. кВт.

 

 

Історії енергетики та сучасні нагальні потреби

 

Одним із наслідків науково-технічного прогресу є періодична зміна і вдосконалення  виробництва в енергетиці. При  цьому "доля" засобів вдосконалення  може складатись по-різному.

Будівлі, енергетичне обладнання, прилади, матеріали  можуть бути реконструйовані, утилізовані  чи можуть стати пам'ятками історії  науки і енергетики.

Сучасні економічні перетворення в Україні  мають, на жаль, іноді знищення застарілих засобів енергетичного виробництва. Це мало місце і в енергетичному  господарстві Києва. Як наслідок, безслідно  зникли зразки малопотужних турбогенераторних  установок на колишніх Київських  ТЕЦ-2 (нині станція теплопостачання  СТ-2), ТЕЦ-3 (нині станція теплопостачання  СТ-1), ТЕЦ-4 (нині "Енергогенеруюча  компанія Укр-Кан-Пауер"), в які  вкладено творчу думку винахідників та вчених і які працювали на користь  суспільства у свій час. Так, у  Києві нині не залишилося жодного  працюючого малопотужнього турбогенератора  вітчизняного виробництва, багатьох зразків  унікального енергетичного обладнання (парові котли, вугільні кулькові млини, вимикачі, роз'єднувачі тощо).

А турбогенератор, що залишився в одному примірнику в Україні, Європі, а, можливо, й у  світі фірми "BROWN BOVERI", Швейцарія  потужністю 4500 кВт, 1910 року виробництва  на колишній Київській державній  електростанції № 1 (ДЕС-1), що розташована  на вул. Андріївській, 19, на жаль, є власністю  Науково-технічного центру вугільних  енерготехнологій Національної академії наук України (НТЦВЕ НАН України), зберігається в неробочому, занедбаному  стані. Там у машинному залі станції (ДЕС-1) є унікальний мостовий кран підйомністю 20 тонн під номером 1 виробництва 1890 року, апаратура контрольно-вимірювальних  приладів, центральний щит станції, інше дрібне устаткування 30-х років  минулого століття.

До речі, така ж ситуація склалася і в інших  галузях промисловості. Не залишилося жодного працюючого застарілого  річного пароплава, багатьох зразків  літаків, потягів, і цей перелік  можна продовжити.

Інше  ставлення до проблеми збереження історичних пам'яток спостерігається у промислово-розвинутих країнах. У цих державах до зразків  техніки ставляться, як до матеріального  доказу внеску країни у науково-технічний  прогрес, тому збереження таких пам'яток є справою національного престижу. Із цього випливає й прагнення  як до вивчення історії природознавства, так і до збереження, експонування зразків матеріальних доказів багатовікових  технічних досягнень - пам'яток науки, техніки, промисловості і, зокрема, до енергетичної галузі.

Крім  того, збереження зразків давніх виробів, застарілого енергетичного обладнання, приладів, матеріалів нерідко має  й комерційну мету - служити підтвердженням високої конкурентоспроможності, надійності та якості продукції фірм.

Цих двох факторів, а також завжди існуючого  ентузіазму аматорів, колекціонерів  достатньо для того, щоб підтримкою музеїв опікувалися фірми, підприємства та держава в цілому.

Можна наводити приклади "перетворення" застарілих зразків промислового виробництва, транспортних засобів, військової техніки  тощо у музейно-туристичні комплекси  чи у діючі натурні експонати, макети музеїв.

Експозиція  Празького національного музею - своєрідний історичний огляд використання енергії людиною. Гравюри, діючі  макети, моделі-малюнки висвітлили розвиток техніки за останні чотири тисячоліття із часів перших пірамід, коли головним чином використовувалася  м'язова сила людей і тварин, до початку ХХІ століття - періоду  винаходу потужних енергетичних машин.

Окремі  експозиції знайомлять зі світом вітроенергетики, історією розвитку гідроенергетики, починаючи  з найдавнішого приводного приладу - водяного колеса, історії парових  машин із кресленнями піонерів доісторичного  турбобудівництва і першого парового колеса із сучасними зразками та діючими  макетами цієї техніки.

Формуванню  інтересу та любові до енергетичної науки  і техніки сприяють сучасні експозиції у відділі енергетики Політехнічного музею Москви. Неможливо без здивування дивитися на діючий макет гідрогенератора  Красноярської ГЕС потужністю 500 МВт!

З великою  швидкістю обертаються лопатки  моделі турбогенератора для теплових електростанцій, який має таку ж  потужність.

Є макети Каширської ГРЕС, гідроагрегатів Волховської  ГЕС, Дніпрогесу.

Діючі макети сонячної Паужитської геотермальної  вітрової електростанцій постійно привертають  увагу відвідувачів.

Відвідувачі зосереджують увагу на магнітно-електричній  машині, яка належала Емілю Христиановичу  Ленцу. Можливо, з її допомогою великий  вчений в 1837 р. відкрив закон оборотності  електричних машин.

У залі теплотехніки можна простежити шлях розвитку парових  котлів - від моделей перших, створених  французьким фізиком Д.Папеном (1680 р.) і російським інженером В.Г.Шуховим (кінець ХІХ ст.), до моделей сучасних потужних парових котлів, які експлуатуються на теплових електростанціях.

Багато  породжує фантазій діюча модель першої теплосилової установки І.І. Повзунова  та універсального двигуна Д.Уатта.

Не можна  не привернути увагу до макета першої в світі АЕС, з якої почалося використання атомної енергетики. Приклади можна  продовжувати...

Ставлення до збереження, вивчення і пропаганди пам'яток науки і техніки посадових  осіб, спонсорів, пересічних громадян в розвинутих країнах має бути прикладом для всіх причетних  до цієї справи в Україні, Києві, Київенерго.

Планом  реалізації Проекту реабілітації та розширення централізованого теплопостачання  м.Києва, який фінансується Всесвітнім банком реконструкції та розвитку у  вигляді позики, передбачається в 2003 році здійснити техпереозброєння Київської  ТЕЦ-5, ТЕЦ-6, Теплових та Кабельних мереж, СТ-1, СТ-2.

Це надає  нам можливість підготувати натурні  експозиції для Музею розвитку енергетики м. Києва.

Після звільнення приміщень будівлі на вул.Жилянській,85 (Центральний щит управління та розподільчий пристрій 10 кВ колишньої ТЕЦ-3) все  обладнання, розміщене у них, буде використано як натурні експозиції та експонати. Чергова "зміна" станції  на робочих місцях!!! Муляжна зміна  у натуральну величину, одягнута у  форму 30-х років минулого століття. Екскурсоводи-фахівці будуть виконувати ролі гідів: розповідь про колишню  станцію ТЕЦ-3 не обмежуватиметься лише її історією...

У 2003 році для Музею розвитку енергетики філіалами  Київенерго будуть підготовлені та виготовлені  основні натурні експонати та макети енергетичного обладнання:

- реставрований  Кіоск трансформаторної підстанції  напругою 2,2 кВ/190-110 В, 1900 р. та трансформатор  ТМ-100/10 в розрізі для внутрішнього  огляду (КМ);

- Водомірна  колонка парового котла типу  НЗЛ (1934 рік) (ТМ);

- засувка  трубопроводів ДУ 150 (поздовжній  четвертинний перетин) (ТЕЦ-5);

- поршневий  паровий насос та молотковий  подрібнювач ДК-3А ("Завод "Енергія  Київенерго") та багато інших  експонатів;

- макет  ТЕЦ-5 Київенерго (ТЕЦ-5);

- макет  водогрійного котла НІІСТУ-5 (Житлотеплоенерго);

- макет  підстанції "Оболонь" 110/10 кВ;

та макети ТП, РП 10 кВ (КМ).

Найближчими роками, після реконструкції СТ-1, до Музею будуть передані:

- поршневий  вакуумний насос (30-і роки минулого  століття);

- генератор  110 В (1896 рік);

- колонка  синхроноскопа (3 прилади 30-х років  минулого століття)

та інше енергетичне обладнання, прилади, матеріали.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

 

Отже, з  вищесказаного можна зробити  наступні висновки:

Перші ТЕС  з'явилися наприкінці XIX століття (у 1882 — у Нью-Йорку, 1883 — у Петербурзі, 1884 — у Берліні) і одержали переважне  поширення. У середині 70-х років  ХХ століття ТЕС — основний вид  електричних станцій. Частка вироблюваної ними електроенергії складала: у Росії  і США 80% (1975), у світі близько 76% (1973). Зараз близько 50% всієї електроенергії світу виробляється на теплових електростанціях.

Перша у  світі АЕС - Обнінська була пущена в 1954 році в Росії. Персонал 9 російських АЕС складає 40,6 тис. чоловік чи 4% від загального числа населення зайнятого в енергетиці. 11,8% чи 119,6 млрд. квт всієї електроенергії, виробленої в Росії і Україні вироблене на АЕС. Тільки на АЕС зростання виробництва електроенергії зберігається високим.

Формуванню  інтересу та любові до енергетичної науки  і техніки сприяють сучасні експозиції у відділі енергетики Політехнічного музею Москви.

Сучасний  період енергетики зумовлений пошуком  нових форм і шляхів видобутку  енергії.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Використана література

 

1. Волков С.Г., Гидроэнергетика, СПб, 1997г.
2. Непорожний П.С., Попков В.И., Энергетические ресурсы мира, М., Энергоатомиздат, 1995г.
3. Источники энергии. Факты, проблемы, решения, М., Наука и техника, 1997г.
4. Циганенко В.О. Розвиток енергетики України (до 40 х років XX ст.) // Дослідження з історії техніки: Зб. наук. пр. / За ред. Л.О.Гріффена. - К.: ІВЦ "Видавництво "Політехніка"", 2005. - Вип. 6. - 184с.