Iнформаційна культура

Щодо загальноорганізаційного значення права, то цей його аспект як засобу забезпечення суспільних інформаційних відносин постійно зростає і зростатиме. Інформаційні суспільні відносини зумовлюють рівень всебічного розвитку виробничих сил, зрілості культури суспільних відносин, налагодження культури господарського механізму, що є критеріями визначення рівня сучасної інформаційної цивілізації певної країни. У комплексі це має утворювати зміст напрямку стратегічного курсу держави на перспективу і не може бути здійсненим без досконалого, науково обґрунтованого механізму правового регулювання.

Правове забезпечення електронно-обчислювальних (комп'ютерних) інформаційних систем як складових систем вищого порядку - соціального управління - вирішує взаємопов'язані й водночас відносно самостійні завдання.. Серед цих завдань визначають такі:

• збирання та систематизація правової інформації щодо регулювання суспільних відносин у межах умовно визначених підсистем;

• визначення функцій, що мають виконуватися системою органів соціального управління;

• обсяг правової регламентації процесів створення, впровадження, експлуатації та удосконалення комп'ютерних автоматизованих інформаційних систем тощо [15, с. 137].

Провідні країни світу  серед основних напрямів своєї діяльності визначають державним пріоритетом створення належних умов для використання інтелектуального потенціалу нації; вони усвідомили нагальну необхідність цілеспрямованого впорядкування відносин в інформаційній сфері та приймають необхідні законодавчі акти, перебудовують діяльність органів влади, відповідальних за формування і реалізацію державної інформаційної політики. І це зрозуміло, бо життя будь-якого суспільства - вдосконалення у структурах і системах управління.

В Україні державна інформаційна політика визначається Конституцією України, законами України - «Про основи національної безпеки України», «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007- 2015 роки», «Про Концепцію Національної програми інформатизації», «Про інформацію», «Про радіочастотний ресурс», «Про інформаційні агентства», «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах», «Про захист суспільної моралі», «Про зв'язок», «Про телекомунікації», «Про захист персональних даних». «Про доступ до публічної інформації», а також багатьма іншими чинними нормативними та підзаконними актами, інструкціями загального і спеціального змісту, в яких визначені співвідношення верховенства міжнародних норм і національні пріоритети. Законом України «Про Концепцію Національної програми інформатизації» законодавець окреслив державну політику у сфері інформатизації, здійснивши достатньо глибокий аналіз процесу інформатизації в Україні на той час. Державна політика інформатизації розглядається як складова частина соціально-економічної політики держави в цілому і спрямовується на раціональне використання промислового та науково-технічного потенціалу, матеріально-технічних і фінансових ресурсів для створення сучасної інформаційної інфраструктури в інтересах вирішення комплексу поточних і перспективних завдань розвитку України як незалежної демократичної держави з ринковою економікою [8, с. 85].

Подальший прогресивний розвиток України все більше потребуватиме  волі та свідомості всього суспільства, вміння та бажання громадян користуватися  національним інформаційним ресурсом - знаннями.

Категорію «інформаційна  культура» можна розглядати у  таких соціальних зрізах (площинах) системи суспільних правовідносин  у контексті національної інноваційної й інформаційної політики:

•  за суб'єктним критерієм: інформаційна культура особи; корпоративна інформаційна культура (підприємств, установ, організацій); інформаційна культура суспільства та держави (в особі її органів); інформаційна культура цивілізацій (у вертикальному (історичному) та горизонтальному певному просторі, часі й етапі економічного розвитку суспільства) - спроможність соціальних утворень до швидкої та гнучкої адаптації до соціо-технічних і технологічних змін інформаційних правовідносин в економіці та підприємництві;

•  за об'єктними організаційно-правовими критеріями: як сфера суспільних правовідносин; як міжгалузевий інститут інформаційного права; як організаційно-управлінська (статистична) категорія оцінки якостей (рівня) певного суб'єкта суспільних відносин щодо оволодіння відповідними інформаційними технологіями для задоволення своїх потреб та інтересів із урахуванням потреб та інтересів інших суб'єктів правовідносин [15, с.135].

 

ВИСНОВКИ

 

Проаналізував викладений матеріал можна зробити такі узагальнюючі висновки.

Категорія «інформаційна  культура» генерується від двох понять: від лат. сultura - освіта, розвиток та informatio- роз'яснення. У цьому контексті її визначення можна надати у декількох аспектах відповідно до теми нашого дослідження, масштабу об'єктивних критеріїв, які можуть скласти основу оціночних показників національної інноваційної політики та правознавства. Можна констатувати, що інформаційна культура як об'єкт національної інноваційної політики та правознавства це:

• динамічна множина  соціо-технологічних досягнень певного  людського суспільства (групи людей, суспільства, держави, міжнародного співтовариства) у сфері інноваційної діяльності (науки, техніки, освіти тощо);

•множина практичних, матеріальних і духовних надбань  суспільства, які відображають історично  досягнутий рівень розвитку суспільства чи людини у сфері інноваційної діяльності;

• ступінь довершеності в оволодінні знаннями у галузі інтелектуальної  власності, інформаційно-комунікаційних технологій та інноваційної діяльності певного суб'єкта суспільних відносин;

• множина засобів, способів, методів, які використовуються для формування визначеного в ідеалі й існуючого на практиці рівня інформаційних правовідносин, державної інформаційної політики, державної інноваційної політики, державного управління у суспільній інформаційній сфері, що знаходить вираз у нормах права;

•галузь загальної культури (як наукового напряму), що вивчає проблеми унормування суспільних відносин у сфері інноваційної діяльності;

• множина духовних (моральних) цінностей у сфері інформаційних  відносин, створених людством протягом його історії;

• рівень досконалості інновацій  як розумової діяльності людей із застосуванням ІКТ;

У вузькому розумінні  інформаційна культура як об'єкт національної інноваційної політики та правознавства  може розглядатися як рівень фахової  підготовки працівників чи працівника у сфері інтелектуальної власності й ІКТ, їх особистої організованості, а також рівень відповідності поведінки суб'єктів інноваційної політики нормам інформаційних правовідносин, встановленим державою (у цьому аспекті інформаційна культура за змістом інкорпорується з правовою культурою, утворюючи такий вид культури, як інформаційно-правова культура, й інноваційною культурою, утворюючи такий вид культури, як інформаційно-інноваційна культура).

Сутність  інформаційної культури може розглядатися й у контексті категорії "культура поведінки у сфері інформаційних відносин". Зазначена категорія також має багатоаспект-ний зміст. Розглянемо кілька таких аспектів, сформульованих за результатами аналітико-синтетичних досліджень.

Культура поведінки у сфері інформаційних відносин — це:

1) множина особистих та суспільних моральних вимог, які стають для людини (чи певного соціуму, соціального утворення) складовою її звичок і навичок, що виявляються в щоденній (повсякденній) поведінці, діяльності (на виробництві, у побуті, у спілкуванні між людьми);

2) розвиток поведінки суспільних інформаційних відносин;

3) сприяння розвитку рівня суспільних інформаційних відносин (культивування);

4) запровадження, насадження, розвиток суспільних інформаційних відносин.

Інформаційно-правова  культура особистості - це відповідним чином історично сформована і закріплена в нормах приватного та публічного права множина знань, які виявляються в інформації, правомірній діяльності чи поведінці.

Правова е-культура особистості - це відповідним чином історично сформована і закріплена в нормах приватного та публічного права множина знань, які виявляються в інформації, правомірній діяльності чи поведінці суб'єкта суспільних відносин, об'єктом яких є комп'ютерні техніка, технології, засоби електронної телекомунікації.

З погляду  юридичної когнітології, інформаційно-правова культура набуває втілення у відповідній рефлексії суб'єкта суспільних правовідносин, у тому числі щодо інформації як об'єкта (предмета) правовідносин.

Сьогодні інформаційно-правова культура особистості - це позитивна частина правосвідомості та її прояв у правомірній діяльності, висловлюваннях і поведінці у глобальному кіберпросторі.

У сучасних умовах роль права і культури регулювання суспільних інформаційних відносин значно підвищується, що зумовлено потребою чіткого упорядкування соціальних процесів з метою прискорення соціально-економічного розвитку.

Викладене дозволяє визначити чинники антикультури та субкультури інформаційних правовідносин у контексті гальмування інноваційних процесів та/або скоєння правопорушень у сфері суспільних інформаційних відносин, а також складові державної інноваційної політики, державного управління у сфері суспільних інформаційних відносин.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ

 

1. Конституція України: Прийнята ВРУкраїни 28 червня 1996 року [Електронний ресурс] - Режим доступу: // http:zakon.rada.qov.ua.
2. Закон України «Про інформацію» від 02.10.1992р // Закони України - т.4 - К.,1996 - С.184.
3. Закон України «Про захист інформації в автоматизованих системах» від 05 07 94 // Офіційний вісник України - 2005 -№25 - С.17 – 20.
4. Бачило І., Соснін О. Інформаційне право як запорука інноваційного розвитку нації // Віче. - 2012. -№1.- С. 12-14.
5. Декларация принципов. Построение информационного общества - глобальная задача в новом тысячелетии // Вестник библиотечной ассамблеи Евразии. - 2005. - N2. -  С. 6-13.
6. Додонов О.Г., Горбачик О.С., Кузнецова М.Г. Державна інформаційна політика і становлення інформаційного суспільства в Україні // Стратегічна панорама. – 2002. – №1. – С. 56-59.
7. Марущак А.І. Інформаційне право: регулювання інформаційної діяльності [Текс] : навч. посібник для вузів / А. І. Марущак. - К. : КНТ, 2008. – 342с.
8. Кастельс М. Информационная эпоха: экономика, общество и культура: Пер. с англ. под ред. О.И. Шкаратана. – М., 2000. – 608 с.
9. Милославская Н.Г. Интрасети: доступ в INTERNET, защита [Текст] : учеб. пособие для вузов / Н. Г. Милославская, А. И. Толстой, 2000. - 527 с.
10. Можаровська Н. О. Сучасні гуманітарно-правові проблеми інформаційної безпеки суспільства суспільства// Часопис Київського університету права. - 2011. -№ 4. -С. 160-164
11. Можаровська Н. О. Проблеми формування та реалізації національної інноваційної системи України // Інтелектуальна власність в Україні: проблеми теорії та практики: Матеріали наук.-практ. конф., 24 лютого 2010 р., м. Київ. - К., 2012. -Вип. 1. - С. 148-153.
12. Можаровська Н. О. Інформаційна культура як об’єкт національної інноваційної політики та првознавстваСучасні гуманітарно-правові проблеми інформаційної безпеки суспільства суспільства// Підприємництво, господарство і право - 2012. -№ 12. -С. 136-139.
13. Олійник, О. Державна інформаційна політика та інформаційна безпека України: політико-правові аспекти / О.Олійник // Право України. - 2005. - N5. - C. 108 - 111.
14. Основи інформаційної безпеки та захисту інформації у контексті євроатлантичної інтеграції України [Текст] : науково-практичний посібник / ред. В. П. Горбулін, 2006. - 104 с.
15. Основи інформаційного права України: Навч. посіб. B.C. Цимбалюк, В.Д. Гавловський, В.В. Гриценко та ін.; За ред. М.Я. Швеця, Р.А. Калюжного та П.В. Мельника. — К.: Знання, 2004. — 274 с.
16. Трач Ю.Інформаційне суспільство: ґенеза поняття та сутність / Ю. Трач // Вісник книжкової палати. – 2007. – №1. -С.35-38.
17. Цимбалюк В. С. Проблеми формування інституту інформаційної культури в теорії інформаційного права України // Правова інформатика. -2003. -№1.-С. 31-37.