Земська реформа

У Полтавській, Харківській, Херсонській, Чернігівській губерніях земські установи розпочали свою діяльність у 1865 р., а в Катеринославській і Таврійській — на рік пізніше.

Незважаючи на обмеженість  можливостей органів земського  самоврядування, вони поступово почали відігравати дедалі значнішу роль у місцевому житті. Земська статистика фактично дозволила вперше створити фундамент для соціально-економічних досліджень та узагальнень.

Великою галуззю діяльності земств була освіта. Земства організували школи: чотирирічні, початкові, гімназії, професійні, технічні, курси для  підвищення освіти вчителів, курси  українознавства. Земські школи користувалися доброю справою. Земства поставили  своїм завданням – повністю охопили освітню молодь, і в багатьох повітах це було досягнете напередодні революції. Треба додати, що в справі шкільної освіти з фінансової допомогою земству приходило міністерство освіти, яке властиво передало земству все шкільництво на селі.

Земства дбали про  санітарію та гігієну, утримували шпиталі, лікарів, фельдшерів, -  акушерок. Медична  допомога була  безплатною: для всієї  людності, незалежно від того, чи пацієнт платив земські податки, чи ні. протягом майже 50-літнього існування земства зразково поставили справу медичної обслуги в українських губерніях.

Закон 21 листопада 1866 р. про  оподаткування торговельно-промислових  закладів істотно обмежував компетенцію  земських установ, звужував фінансову базу їхньої діяльності. Закон 13 червня 1867 р. забороняв зносини земських органів різних губерній між собою, утруднював діяльність земських зборів, вводив губернаторську цензуру над земськими виданнями. Істотно обмежувалася і участь земств у розвитку народної освіти з введенням нового Положення про народні училища 1874 р.     

Реакційне дворянство вимагало ліквідації земств, що перетворювалися в центри ліберальної опозиції уряду. Початок політичної діяльності земств, не передбаченої законодавством, припадає на кінець 70-х років. Саме в цей час намітилися основні напрями перетворень, що пропонувалися ліберальними земськими діячами: передача земствам адміністративно-політичних функцій на місцях (цим значно розширювалася компетенція земського самоврядування), поширення засад самоврядування (тобто парламентаризму) на центральному, загальнодержавному рівні, а також введення в абсолютистській Росії елементарних громадських свобод — особи, зборів, слова, друку. Провідну роль не тільки в Україні, й в усій Російській імперії відіграло в цей період Харківське губернське земство. У грудні 1879 р. гласний губернських земських зборів Є. С. Гордієнко подав записку, в якій успішність боротьби з революціонерами-терористами пов'язував з необхідністю центрального земського представництва (тобто фактично елементів парламентаризму). Оскільки в офіційній адресі Харківського губернського земства уряду ця думка була пом'якшена і спотворена, Є. С. Гордієнко опублікував від імені земства адресу в емігрантській та іноземній пресі, в якій говорилося про необхідність конституції

2.3 Контрренформа 1890 року

Незадоволення самодержавства земствами вилилось в земську контрреформу 1890 р. Основний зміст Положення 1890 р. полягав у перегляді земської виборчої системи — в обмеженні прав торговельно-промислової і нової землевласницької буржуазії, в забезпеченні дворянству панівного становища в земських установах.

Положення 1890 р. значно посилювало нерівномірність представництва різних класів. Ценз дворян зменшився вдвічі. Позиції дворянства зміцнилися не тільки в земських зборах, а й у виконав чих органах. Водночас спроби забезпечити домінування дворянства в земських установах шляхом зміни законодавства демонстрували відірваність самодержавства від реалій життя. Дворянство значною мірою набувало буржуазного забарвлення. У багатьох випадках до дворянського стану належали представники інтелігенції, які увійшли до «благородного стану» за «Табелем про ранги» завдяки власним силам, знанням та праці. Унаслідок цього багато хто з гласних земських зборів, які формально належали до дворянського стану, дотримувалися більш-менш поміркованих ліберально-демократичних поглядів.

Закон 1890 р. значно посилював  нагляд адміністрації за діяльністю земських виконавчих органів. Губернатори і міністр внутрішніх справ отримували право затверджувати або не затверджувати кандидатури не тільки голів, а й членів земських  управ.    Водночас   голови  і   члени   управ вважалися такими, що перебували на державній службі. Відтак законодавство прагнуло вихолостити саме поняття самоврядування в діяльності земств, зробити їх не більше, ніж додатком до державної машини.

Помітно звужувалися  і межі самостійності земських установ. До раніше існуючих понять «порушення закону» і менш конкретного — «зачіпання державного інтересу» як причин адміністративного втручання в діяльність земств додалося розпливчасте і юридичне некоректне — «істотна шкода інтересам населення». Таке формулювання надавало губернаторам широкі можливості для сваволі і грубого втручання в земські справи.

Якщо за Положенням 1864 р. земські установи мали можливість реалізувати свої постанови відразу ж після їх прийняття, то Після 1890 р. вони мусили вичікувати двотижневий строк, протягом якого губернатор міг зупинити виконання постанови земських установ.

Втім, незважаючи на такі явні реакційні зміни в законодавстві  про земське самоврядування, уряд не досягнув своєї мети. Анахронічний становий принцип вже не працював.

Тенденції до розвитку земського  лібералізму збереглися і після здійснення контрреформи 1890 р. Отже, основне завдання, що ставилося під час підготовки закону 12 червня 1890 р., — ліквідувати опозиційність земств—досягнуто не було.

Протягом 50-ти років діяльності земств у різних їх установах влаштувались люди, які з причини політичної не благонадійності” не могли знайти праці і державних установах: лікарі, вчителі, статистики; ветеринари і т.п.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                  В И С Н О В К И

Характеристика реформаторської  діяльності російського царя      Олександра ІІ, який був найбільш відомий реформою по відміні кріпосного права (1861 р.), була б не повною без аналізу змін у місцевому самоврядуванні. Вищезгадана реформа безумовно стосувалася і українського народу, оскільки Україна тоді була складовою частиною Російської імперії.

Робота над проектом земської реформи, що почалася ще в 1857 р. була закінчена лише в 1864 р. Вона вводила  початки всестанового, виборного  представництва в масштабах повіту та губернії. Специфікою цієї реформи було те, що селянство вперше отримало місце у всестанових установах. Компетенція земства була обмежена місцевими господарськими турботами (про медицину, статистику, ветеринарію, початкову освіту); не мало воно і реальної виконавчої влади.

Земська реформа була проведена в шести з дев’яти  українських губерній. За положенням від 1 січня 1864 р. усі виборці поділялися на три групи (курії), при чому третя курія (селянська) обиралася двохступенево, що робило результат виборів на користь селян (існувало значна перевага поміщиків). Земська реформа викликала до життя аналогічні перетворення в міському самоуправлінні (1870 р.). Згідно з  цим законом вводилися нові всестанові органи міського самоуврядування – міські думи (обиралися на 4 роки), які із свого середовища вибирали діючі виконавчі органи – міські управи. Право обирати і бути обраними мали лише власники певного майнового цензу, платники міських податків. Компетенція органів міського самоврядування була обмежена рамками господарських питань, охорони здоров’я, народної освіти.

Із початком певної реакції  за часів царювання Олександра ІІІ  і проведенням контрреформ 80-90 –х рр. почався наступ і на місцеве  самоврядування.  Царизм  не зміг обминути земське і міське управління, яким, на думку правлячої верхівки, надавалося надто широка самостійність.

 

                                          

                                         План

 

 

Вступ

1. Причини проведення реформи.
2. Земська реформа 1864 р           2.1 Проведення та проект реформи

           2.2 Діяльність земств           2.3 Контрренформа 1890 року

 

Висновки

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                           Список використаної літератури

1. Історія держави і права України. Академічний курс: у 2т. /  В.Д. Гончаренко, А.Й. Рогожин, О.Д. Святоцький та ін.; За ред. В.Я. Тація, А.Й. Рогожина. – Т. 1. – К., 2000. – 648 с.

 

 

2. Ерошкин Н.П. История государственных учреждений дореволюционной Росии. – М., 1968. – 368 с.

 

3. История Отечества: люди, идеи, решение. Очерки истории России ІХ – начала ХХ в./Сост.: С.В.Мироненко. – М.: Политиздат,  1991. – 367 с.

 

4. Музиченко П.П. Історія держави і права України / Навч. посіб. – К. Знання, 2000. – 662 с.

 

5. Шевчук В.П., М. Г. Тараненко. Історія української державності. Курс лекцій. „Либідь”, Київ – 1997р

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

 

 

 

 

 

 

                       Реферат на тему:

Земська реформа 1864 року

 

                                 

 

 

 

Виконала студентка

2 курсу,4 групи 
Конопленко Карина

 

 

 

 

                         Київ 2013

^{1 1} История Отечества: люди, идеи, решение. Очерки истории России ІХ – начала ХХ в./Сост.: С.В.Мироненко. – М.: Политиздат,  1991. – Сс. 294 - 296

2.Музиченко П.П. Історія  держави і права України / Навч. посіб. – К. Знання, 2000. – С. 278.

3.Історія держави і права України. Академічний курс: у 2т. /  В.Д. Гончаренко, А.Й. Рогожин, О.Д. Святоцький та ін.; За ред. В.Я. Тація, А.Й. Рогожина. – Т. 1. – К., 2000. – С. 237

⁴ История Отечества: люди, идеи, решение. Очерки истории России ІХ – начала ХХ в./Сост.: С.В.Мироненко. – М.: Политиздат,  1991. – С. 318.

як, наприклад,  для  селян. але тільки для певної категорії  – посадових осіб,

⁵ Музиченко П.П. Історія держави і права України / Навч. посіб. – К. Знання, 2000. – Сс. 278 – 279

⁶ Історія держави і права України. Академічний курс: у 2т. /  В.Д. Гончаренко, А.Й. Рогожин, О.Д. Святоцький та ін.; За ред. В.Я. Тація, А.Й. Рогожина. – Т. 1. – К., 2000. – С. 456.

⁷ Історія держави і права України. Академічний курс: у 2т. /  В.Д. Гончаренко, А.Й. Рогожин, О.Д. Святоцький та ін.; За ред. В.Я. Тація, А.Й. Рогожина. – Т. 1. – К., 2000. – Сс. 456 – 457