Велике місто и зони його впливу

Вступ

Внутрішнє коло міста

Радіус внутрішнього кола кожного  міста розрахований виходячи з умовного значення інтенсивності потенціалу міста, рівного 684,8 чол./км2.

Інтенсивність потенціалу міста, виражена в умовній щільності його населення  у розрахунку на площу приміської зони;

Розміри приміської зони безумовно  залежать від розміру та потенціалу міста. Чим більше місто, тим вище його економічна, соціально-культурна, політична роль, тим далі буде простиратися його вплив. Це також обумовлюється  його адміністративним статусом, геополітичним  та географічним положенням міста.

Отже, за гравітаційною моделлю  загальна площа території, на яку  поширюється вплив великого міста  прямо пропорційна його потенціалу, що залежно від цілей дослідження  може вимірюватись в різних показниках – кількості жителів, обсягів  промислового виробництва та надання  послуг, обсягів зовнішньоекономічного  товарообороту, валового або чистого  доходу міста тощо.

     Накладання сфер впливу  декількох міст на внутрішньо  регіональному рівні носить двоїстий  характер. З одного боку, при наявності  поблизу великого міста його  супутників їх спільна приміська  зона отримує більше можливостей  для економічного розвитку через  розширення зв'язків та полі  функціональності простору.

З іншого боку, це означає зростання  навантаження на цій території на обслуговуючі функції приміської зони: сільськогосподарську, рекреаційну, природоохоронну  тощо. Вони є землеємними, низькодоходними і в ринкових умовах не в змозі конкурувати з більш доходними видами економічної діяльності. Під тиском останніх обслуговуючі функції приміської зони поступово витісняються на периферію, внаслідок чого порушується структура їх організації та землекористування.

Тому управління використанням  земель приміської зони має враховувати  цю двоїстість, надаючи пріоритетне  значення їх обслуговуючим функціям – забезпечення жителів великих  міст сільськогосподарською продукцією, рекреаційними послугами, а також  екологічному захисту міста.

Слід також зазначити, що вплив  великого міста викривляється дією гравітаційного поля його міст-супутників. Наприклад, зв'язки м. Донецька з прилеглими територіями потенційно послаблюються  впливом в його приміській зоні ряду середніх і малих міст

Іншими словами, міста Донецько-Макіївської  агломерації за гравітаційною закономірністю потенційно перетягують на себе значну частину зв'язків приміської зони Донецьку і тим самим знижують вплив на неї самого Донецьку.

Особливо чітко видно зниження впливу міст Києва, Львова, Харкова, Луганська, Донецька гравітаційними полями їх міст-супутників. Так, в Одесі проживає менше жителів, ніж в Донецьку, але її вплив  на оточуючий простір, через відсутність  великих супутників простирається  набагато далі, ніж вплив Донецька.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Вплив великого міста

Вплив великого міста поширюється на значні відстані від нього. Він виявляється  в швидкому розвитку забудови вздовж радіальних транспортних магістралей, у використанні прилеглих лісів  переважно для масового відпочинку міського населення, розміщенні навколо  міста великої кількості складів, комунальних та інших підприємств  і господарств, що обслуговують різні  потреби міста, у зміні характеру  ландшафту, який поступово втрачає  свій природний вигляд, у значній  інтенсивності руху на залізничних  та автомобільних дорогах. Все це визначає прилеглу до великого міста  територію, використання якої спрямовано на задоволення численних потреб міського населення і господарства як його приміської зони.

Виступаючи центром регіонального  розвитку, велике місто активно перетворює прилеглий простір, на що вказують динамічні  процеси у соціальній та економічній  сферах приміської зони. Зокрема відбуваються зміни в системі приміського  розселення, формується особливий виробничо-господарський  комплекс, орієнтований на взаємодію  з містом-центром, поступово збільшується попит на приміські землі та нерухомість, зростає їх ринкова вартість та інтенсивність  використання. У приміській зоні прискорюються  урбанізаційні процеси й відбувається взаємопроникнення міської і  сільської форм життєдіяльності.

Сучасна приміська зона характеризується наявністю великої кількості  зв’язків з містом-центром, таких  як трудові, культурно-побутові, виробничо-економічні, аграрно-промислові, адміністративно-управлінські, рекреаційні, та значною інтегрованістю приміських поселень у систему взаємодії  з великим містом. Набуло поширення  об’єднане обслуговування міста  і його передмістя інженерно-транспортними  мережами та єдиною системою культурно-побутового забезпечення населення. Це свідчить, що місто і його приміська зона разом складають єдиний організм, який є новою формою розвитку сучасного  великого мегаполіса.

У ближньому поясі приміської зони великого міста дія агломераційних сил та інтенсивність територіальних зв’язків настільки високі, що на основі міста-центру формується й розвивається система взаємопов’язаних населених  пунктів – міська агломерація. Під  останньою прийнято розуміти компактне  скупчення територіально зосереджених взаємозв’язаних міст та інших типів  населених пунктів, які в процесі  свого розвитку наближаються, зростаються  і утворюють таким чином нові форми розселення

Перші дослідження приміської зони пов’язані з негативними  наслідками зростання великого міста  та надмірною концентрацію населення  й економічної діяльності. На початку  ХХ століття великі міста світу зіткнулися з проблемами скученості, забруднення, транспортної втомленості працюючого населення, відпочинку міських жителів, відкритих просторів, нетрів, соціальних конфліктів та погіршення економічних і екологічних умов.

Безпосередньою реакцією на зростаючі проблеми великого міста  стали зусилля урядів та місцевої влади багатьох країн, спрямовані на обмеження надмірної концентрації населення та виробництва і на вирівнювання ступеня розвитку між містами та сільськими районами. У 1924 р. в резолюції конференції Міжнародної федерації з житлового будівництва  і планування міст було оголошено про небажаність необ-меженого зростання великих міст

У підготовленому в 1939 р. в Англії "доповіді Барлоу" було викладено пропозиції щодо обмеження зростання Лондона з використанням планувальних заходів та регулювання розміщення промисловості. Основні рекомендації Комісії Барлоу зокрема включали: обмеження подальшого зростання деяких надмірно великих агломерацій, особливо Великого Лондона; досягнення раціональної рівноваги у відношенні до промислового розвитку між різними районами країни; реконструкція міських районів, які характеризуються великою скученістю населення, особливо внутрішніх районів великих міст; розосередження або виведення підприємств і населення з внутрішніх районів тощо .

Тому муніципальна влада  Токіо повністю відмовилась від  ідеї зеленого поясу як незручного для зростаючого мегаполіса, а  нові міста навколо нього перетворилися  на додаткові центри для організації  системи приміського розселення й забудови прилеглих територій.

У Франції для обмеження  зростання великих міст і в  першу чергу Парижа з 1949 р. проводять активну політику промислової децентралізації. Невдачі в обмеженні зростання міста змусила муніципальну владу відмовитися від самої ідеї обмеження й переорієнтуватись на створення кількох центрів розселення парижан у приміській зоні. Найменше втручання у розселення й розміщення зайнятості спостерігається в США, країні з "класичною" ринковою економікою. Основними у регулюванні приміського землекористування стали фінансово-економічні методи. Розвиток міських агломерацій є майже виключно результатом стихійного ринкового розвитку і також демонструє високі темпи зростання. Нью-Йоркська міська агломерація за останні півсторіччя зросла з 12,3 млн у 1950 р. до 17,1 млн у 2005 р.

У різних країнах заходи щодо обмеження зростання великих  міст були спрямовані передусім на стимулювання розосередження населення  і промисловості метрополій та створення  нових міст і міст-супутників. При  цьому використовувались як методи фінансової допомоги та податкового  регулювання, так і заборона та контроль будівництва або розширення промислових  підприємств.

Помітне зростання передмість у  СРСР було викликано форсованою індустріалізацією, яка здійснювалася в країні до початку 30-х років минулого століття і могла бути реалізована тільки на основі екстенсивного розвитку промисловості  та використання масової дешевої  робочої сили. Це передбачало швидку й суцільну колективізацію та „виштовхування” в міста великої маси сільського населення системою адміністративних і економічних заходів.

Проте ці заходи не змогли зупинити зростання  великих міст. Промислові міністерства та відомства не дотримувалися державних  та урядових постанов і виходили з  принципів вигоди концентрації та централізації  продуктивних сил. Захоплення великим  виробництвом та зростаюча централізація  управлінських функцій істотно  впливали на процеси розміщення продуктивних сил у великих агломераціях. Влада  на місцях не мала можливостей протистояти  відомчій експансії. Фактично не існувало економічних відносин з приводу використання місцевих ресурсів – території, трудових ресурсів, води, інфраструктурного обслуговування.

Крім того, в основі зростання  великих міст, розширення існуючих та формування нових міських агломерацій  знаходяться об’єктивні процеси  розвитку продуктивних сил та національної економіки, удосконалення матеріальної й духовної культури, сучасний науково-технічний  прогрес, які мають місце і  в плановому, і в ринковому  середовищі. Тому явища зростання  міських агломерацій та пов’язані  з цим проблеми певною мірою неминучі і в перспективі набуватимуть все більших масштабів.

Таким чином, можна виділити дві  групи чинників, які ускладнюють  вирішення проблем розвитку приміської зони великого міста. По-перше, це надзвичайна  складність і багатоаспектність системи "місто – приміська зона" та системоутворюючих зв’язків, які об’єднують велике місто й прилеглі до нього території, визначають характер і напрями розвитку останніх. Зростання великого міста та його вплив на приміську зону є нелінійним процесом з великою кількістю факторів і закономірностей, які діють у просторі та часі.

По-друге, система управління приміськими  територіями повинна бути адекватною за складністю та структурою задачам  розвитку приміської зони.

Одна  із суперечностей розвитку приміської зони випливає з її багатофункціональності. З одного боку, передмістя виступає резервом для розширення міста-центру і виконує необхідні для міста  рекреаційно-оздоровчі, агровиробничі, інженерно-транспортні, природоохоронні, сельбищні  та інші функції, з іншого – на ній розміщуються об’єкти, функціонування яких у місті заважають його розвитку. Це великі промислові виробництва, очисні споруди, склади, шкідливі й небезпечні, також промислово-господарські об’єкти, функціонально зв’язані з містом, житла працівників, зайнятих у місті.

 

 

     Зважаючи на важливість визначених функцій для системи "місто – приміська зона", виявляється необхідним їх регулювання та здійснення окремих видів приміського господарювання на засадах державної або комунальної власності на землю.

Крім того, для вирішення проблеми просторової організації приміської зони та раціонального землекористування  необхідні механізми її функціонально-планувального  зонування, прогноз та оцінка потреби  системи в обсягах ресурсів для  виділених функцій.

Надмірний розвиток промислово-виробничого  потенціалу міста-центру, його виробничих, трудових, соціально-культурних та побутових  зв’язків з містами і сільськими поселеннями сфери впливу передбачає розширення інженерно-транспортних комунікацій, упорядкування їх розміщення по території  приміської зони, регулювання лісового і водного приміських господарств, розміщення рекреаційно-оздоровчих об’єктів, постачання міста й поселень будівельними матеріалами та  продуктами харчування.

Наступним протиріччям є те, що приміська зона характеризується високим  антропогенним навантаженням, високою  щільністю функцій в умовах обмеженості  міських земель. У процесі територіального  зростання великого міста відбувається перенесення частини функцій  на передмістя, які потребують для  свого розвитку і функціонування значних територій, що призводить до захоплення приміських земель.

У зв’язку  з відведенням земель для несільськогосподарського призначення збільшуються площі  санітарно-захисних зон промислових  підприємств, охоронних зон джерел водопостачання, трубопроводів, ліній  електропередач та інших комунікацій. Завдається збитків не тільки сільському господарству внаслідок вилучення  земель із сільсько-господарського виробництва – через зростання антропогенного навантаження на ландшафт територій приміської зони порушується екологічна рівновага. Підвищення антропогенного навантаження на природні комплекси приміських територій зумовлює погіршення екологічної ситуації, подрібнення природного каркаса передмістя. Це вимагає екологічного оздоровлення території, формування каркаса екологічної безпеки системи “місто – приміська зона”.

Інтенсивний вплив міста-центру на приміську  зону спричинює порушення функціонально-планувальної цілісності останньої і, як наслідок, зміни її соціально-економічної  спрямованості, характеру ланд-шафту, який поступово втрачає свій природний вигляд, зниження екологічного значення зеленої зони.

Тому важливим завданням є вивчення ресурсного фактора для різних видів  приміського землекористування  та оцінка можливої деградації земельних  ресурсів приміської зони, територій  господарств ландшафтної, історико-культурного, архітектурного середовища.