Яку книгу(фільм) ви вважаєте психологічним?

Міністерство освіти і науки України

Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ессе з психології

На тему:

«Яку книгу(фільм) ви вважаєте психологічним?»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала

студентка 2 курсу

філологічного факультету

(спеціальність – українська мова і література)

Костюченко Ольга Юріївна

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Харків 2011 р.

     Психологія як наука, на мою думку, вже давно характеризується утилітарністю і міцно увійшла у життя кожної людини. Не обов’язково бути психологом, щоб нею послуговуватися. Ця наука вивчає закономірності розвитку психічних процесів та стану людини, тому близька кожному (ми дуже часто «самі собі психологи»: аналізуємо свій стан, поведінку, намагаємося знайти шляхи та рішення своїх проблем, слідкуємо та намагаємося пояснити свій настрій). Чому ж тоді письменник чи режисер не можуть мислити психологічно, передаючи свої розмірковування та думки стосовно людини чи процесу за допомогою фільму чи книги? Тим паче, що люди мистецтва дуже тонко відчувають коливання людської душі, знаходяться на крок ближче до відповідей на такі складні, і в той же час важливі загадки.

     Яка ж  книга (фільм) є найбільш психологічною  для мене? Дуже важко було зробити  свій вибір та надати перевагу одному з них. Бувають такі книги, які можна прочитати лише раз і закрити з почуттям того, що до неї ти вже ніколи не повернешся не тому, що вона складна, нецікава чи нудна. Не повернешся тому, що все в цій книзі тобі є зрозумілим, послідовно-логічним, передбачуваним. Так само й з фільмами. Але бувають книги, які, прочитавши один раз, так просто не відпускають читача. Ми повертаємося до них знову і знову, намагаємося знайти той «магніт», який змушує нас перечитувати її, щось шукати. Щось, що не дає спокою. І кожне нове перечитування такої книги – це новий кут зору, під яким дивимося ми, здавалося б, на такий знайомий твір. Але кут цей кожного разу різний: ми помічаємо нові деталі, нові пояснення, новий зміст. Або кожний раз доповнюємо свої розмірковування стосовно неї все новими фактами та висновками, які раніше не помічало наше око. Або не хотіло помічати. Саме такій книзі, яка, на мою думку, заслуговує уваги, я б хотіла присвятити своє есе. Це твір Сомерсета Моема «Місяць і гріш».

     Ця книга  – про чоловіка, який майже  до сорока років прожив життям  звичайним, буденним, сірим, мав дружину і дітей, посаду біржового маклера і раптом вирішив залишити все, що мав, заради занять живописом. Ніхто не зрозумів його поведінки, його вважали навіженим, ненормальним, асоціальним егоїстом, а його картини – мазнею. І тільки деякі люди, яким довелося зустрітися з ним, відчули в його картинах невідому потужну силу,  відчуваючи, що написав їх геній. Вже після смерті він став визнаним художником, а його картини вважалися вершиною мистецтва. За прототип головного персонажа, Чарльза Стрікленда, був взятий відомий художник Поль Гоген.

     Чим ця  книга так привернула мою увагу?  Не можу пояснити і зараз.  Але, прочитавши її вперше, я  відчула, що головний герой  володіє таким потужним складним  характером, що осягнути його просто неможливо! Чарльза Стрікленда, його образ, я схарактеризувала б як манливо-відштовхуючий. Це людина з розряду, яких ненавидиш за їх поведінку, яку дуже часто неможна пояснити, ненавидиш за їх сардонічність, яку вони не приховують, ненавидиш за те, що їм непотрібна допомога оточуючих і абсолютно не хвилює їх думка. Але, не дивлячись на все це, вас підсвідомо притягують такі люди, вам хочеться бути поряд з ними. Ви відчуваєте, що люди ці воістину великі та сильні. І сила ця лякає і кличе вас. Ось такі думки прийшли до мене після знайомства з цим персонажем. Цей образ…Він не міг залишити мене байдужою.

     Чарльз Стрікленд,  живучи своїм звичайним розміреним життям відчував, що їм рухає якась невидима сила малювання. Він не просто хотів малювати. Він знав, що повинен малювати. Просто повинен. Тільки так його внутрішній світ знайшов би спокій та гармонію. Тому, дійшовши «до крапки» він без жалкувань залишив обстановку, яка йому зовсім не підходила. Він присвятив себе малюванню. Повністю. Без залишку. Він хотів абстрагуватися від людських бажань, ненавидів у собі фізичні потреби, яким він все ще був підвладний.

     Головний герой бачив  світ по-свойому. Він був грубий, скупий на слова, йому було  складно передати те, що він  відчував. Але душа його була чуттєва і вона прагнула знайти те, що шукає все життя. За допомогою фарб та пензля він намагався передати те до чого прагнув. Його фарби були несумісними, його бачення оточуючих людей та речей – дуже дивними та незрозумілими. Оточення не могло сприйняти творчість Чарльза так само, як і його спосіб життя. Але йому й неважлива була оцінка цих людей. Для нього було важливим тільки те, що він робить, до чого прагне. Закінчуючи картину, він ніби завершував якийсь етап свого життя.

     Головний герой все ж таки знайшов місце, де його не сприймали вороже, де він міг повністю віддатися малюванню та знайти те, що шукав. Він жив на Таїті з туземцями, малював картини. В кінці свого життя він був хворий на проказу та зовсім осліп. Але в такому стані написав свій найбільший шедевр – він розписав стіни своєї хати, намалювавши той світ, який був його ідеалом: це було панування якоїсь дикої цнотливої краси з природною могутністю. І він, сліпий, можливо, годинами дивився на цей свій світ, бачачи його як наяву. Він знайшов себе.

     Для мене ця книга  – це шлях становлення людини, це приклад сильної небуденної  людини, яка не побоялася відмовитися від свого минулого існування та піти за покликом серця, довіритися йому, присвятити себе справі, яка зайняла всі його думки. Мене надихає цей герой. Зараз людині так складно відмовитися від того, що вона має за принципом «краще синиця в долонях…». Людина сама ставить себе в межі особистого комфорту та задає собі планку, іноді зовсім невідповідну, боїться ризикнути, та спробувати те, до чого підсвідомо прагне.

     Саме тому я вважаю, що твір Моема на сьогоднішній  день є для мене найпсихологічнішим. Йому вдалося створити образ, який буде привертати до себе увагу мільйонів читачів протягом багатьох років.